Рішення № 101930959, 14.12.2021, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

14.12.2021 ЄУН 337/6781/21

Провадження 2/337/3187/2021

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.12.2021 року Хортицкий районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

за участю секретаря - Шаповалової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), до ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, м.Київ, вул.Лесі Українки, 26), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександровича, (місцезнаходження: м.Київ, пр. Григоренка 15 прим.3), Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович (м.Запоріжжя, вул.Перша Ливарна 40 оф.122) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В :

25.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №9402 від 19.06.2021 р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. на користь стягувача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»про стягнення з боржника ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором від 23.02.2021 року №0633-1101 в розмірі 14550 грн., посилаючись на те, що виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: документи не підтверджували безпірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, письмова вимога про усунення порушень позивачу не направлялась, на момент вчинення виконавчого напису законом не було передбачено права його вчиняти на кредитних договорах; виконавчий напис не було вчинено на документі, що встановлює зобов`язання за договором.

Ухвалою судді від 29.11.2021 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження, відповідачу наданий строк на подання відзиву до суду.

У встановлений судом термін відповідачем відзив на позов не надано.

У судове засідання сторони та треті особи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.

У відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, суд провів судове засідання у їх відсутність.

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутністю, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, з заявою про відкладення розгляду справи до суду не звертався, про розгляд справи сповіщений у встановленому порядку шляхом оголошення на офіційному сайті судової влади.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилась, причину неявки суду не повідомили, про розгляд справи сповіщені у встановленому порядку.

Розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що 19 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем за зверненням ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вчинено виконавчий напис за № 9402 щодо стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором № 0633-1101 від 23 лютого 2021 року.

За виконавчим написом з позивача стягнуто 14550,00 грн., в тому числі:

прострочена заборгованість за сумою кредиту 5000,00 грн.

прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом 9200,00 грн.

плата за вчинення виконавчого напису 350,00 грн.

Період, за який проводиться стягнення заборгованості з 16.03.2021 по 04.06.2021.

За заявою відповідача приватним виконавцем Хохловим К.К. відкрито виконавче провадження №66974757.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідчені права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати та бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15).

П. п. 3.1 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зазначає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного Суду від 22.02.2017 року по справі N 826/20084/14 залишеною без змін з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме: для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору.

Київський апеляційний адміністративний суд, при розгляді вказаної справи дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України N 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Таким чином, постановою суду, яка набрала законної сили, було визнано незаконним та нечинним положення правової норми щодо можливості вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору.

Постановою Верховного суду від 29.01.2019 № 910/13233/17 зазначається, що в зв`язку з визнанням судом нечинною Постанови Кабінету міністрів України N 662 від 26.11.2014 р., до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" N 1172 в редакції, що діяла до 22.02.2017.

Пунктом 2 Переліку №1172 від 29.06.1999 р. (в редакції, що діяла до 22.02.2017 р.) було зазначено, що для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, приватному нотаріусу надаються наступні документи:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

З документів, що наявні в матеріалах провадження вбачається, що виконавчий напис не було вчинено на оригіналі кредитного договору, що свідчить про незаконність такого виконавчого напису. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, підготовленого працівниками фінансової компанії, який є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача і не може бути доказом безпірності грошових вимог відповідача до позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11,13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 282. 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), до ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, м.Київ, вул.Лесі Українки, 26), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександровича, (місцезнаходження: м.Київ, пр. Григоренка 15 прим.3), Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов Кирило Костянтинович (м.Запоріжжя, вул.Перша Ливарна 40 оф.122) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню- задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №9402 про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»суми заборгованості за кредитним договором від 23.02.2021 року №0633-1101 в розмірі 14550 грн.

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з часу виготовлення повного тексту рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повний текст рішення виготовлений 16.12.2021 року

Копію тексту рішення надіслати учасникам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан