Рішення № 101930012, 20.09.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/25425/17

Провадження № 2/752/2220/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.09.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря Потапенко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся в Голосіївський районний суд м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат у справі.

Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтовуав тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем 05.12.2014 р. кредитного договору Банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до п.2.1.1.5.5. Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитним лімітом, процентами за його використання, за перевитратою платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Також позивач зазначає, що при підписанні договору позивач надав свою згоду на зміну кредитного ліміту за рішенням та ініціативою Банку.

В своїй заяві відповідач підтвердив, що йому надана інформація про умови кредитування в АТ КБ ПриватБанк».

Позивач в обгрунтування позову посилається на те, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 18.10.2017 року має прострочену заборгованість в сумі 17 064,23 гривень.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19.04.2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково - стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 775,46 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

15.01.2020 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд вищевказаного заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19.04.2018 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва заяву відповідача задоволено - заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19.04.2018 року - скасовано, а справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

26.06.2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, відповідно до якого останній зазначає, що наміру укладати кредитний договір у відділенні банку у відповідача не було, а працівник банку не ознайомив відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг. Зазначає, що банк в самостійному порядку без волевиявлення відповідача про встановлення кредитного ліміту в розмірі 7000,00 грн. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог банка.

26.06.2020 року на адресу суду також надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, який на підставі ухвали суду від 27.07.2020 р. прийнятий судом в провадження та об`єднаний з первісним позовом.

Позовні вимоги за зустрічним позовом також обґрунтовані тим, що наміру укладати кредитний договір у відділенні банку у відповідача не було, а працівник банку не ознайомив відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг. Зазначає, що банк в самостійному порядку без волевиявлення відповідача встановив кредитний ліміт в розмірі 7000,00 грн. Просить суд визнати кредитний договір від 05.12.2020 року недійсним.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. При зверненні до суду представником позивача подана заява про можливість розгляду справи у відсутність представника Банку.

Відповідач в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов, з обставин, викладених у письмовому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, Банк зобов`язаний надати кредит Позичальнику, в розмірі та на умовах, що передбачені кредитним договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» та 05.12.2014 року підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивачем відкрито відповідачу картковий рахунок та в подальшому встановлено кредитний ліміт у розмірі 7 000,00 грн.

Підписуючи заяву, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає Договір про надання банківських послуг.

Відповідно до підписаної відповідачем заяви, останній підтвердив, що ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись.

Відповідно до наданої позивачем виписки з карткового рахунку вбачається, що Банк виконав свої зобов`язання, відкрив відповідачу картковий рахунок та видав кредитну картку, якою останній користувався, здійснюючи відповідні платежі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач, отримавши кредитні кошти, свої зобов`язання, передбачені законом щодо їх повернення, не виконав, внаслідок чого відповідно до наданого Банком розрахунку станом на 18.10.2017 р. виникла заборгованість, яка становить 17 064,23 гривень, з яких: 7 013,12 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3 663,80 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 098,54 грн - заборгованість за пенею; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 788,77 гривень - штраф (процентна складова).

Оскільки в ході судового розгляду знайшов свого підтвердження факт отримання відповідачем кредитних коштів, що підтверджується анкетою-заявою, випискою по картковому рахунку відповідача, розрахунком про розмір заборгованості, суд, враховуючи положення чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу за тілом кредиту в розмірі 7 013,12 грн, яка існувала станом на 18.10.2017 р.

Однак, вимоги позивача про стягнення заборгованості по нарахованим відсоткам, пені та штрафам не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не підписував Умови та правила надання банківських послуг, а положення анкети-заяви не містять інформацію про встановлений розмір процентів, що нараховуються за користування кредиту, розмір неустойки та інші платежі.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у визначеному банком розмірі, сплати комісії та неустойки.

Відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи викладене, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами суд позбавлений можливості прийти до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача нарахованої пені, відсотків та штрафу, оскільки такі вимоги не були доведені позивачем належними і допустимими доказами.

З огляду на зазначені обставини первісний позов підлягає задоволенню частково.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі, пропорційному до розміру задоволених вимог.

Вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаної відповідачем та позивачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти даний правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обгрунтування зустрічного позову відповідач посилається на те, що Банк не ознайомив його в належній формі з Умовами та правилами надання банківських послуг та не надав необхідну інформацію про умови кредитування.

Однак, сам факт ненадання необхідної інформації не тягне наслідком недійсність укладеного правочину в силу положень Закону України «Про захист прав споживача», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

В постанові від 10 березня 2021 року (справа № 607/11746/17) КЦС ВС висловив позицію, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У своїй постанові від 05 вересня 2019 року (справа № 638/2304/17) ОП КЦС ВС виклала наступний висновок про застосування норми права: «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту».

В постанові від 17 червня 2021 року (справа № 761/12692/17) КЦС ВС зазначив,що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідач при зверненні до суду не зазначає, які саме його суб`єктивні права, свободи чи інтереси були порушені в зв`язку з укладанням даного договору на момент вчинення даного правочину, а також на те, яким чином визнання недійсним кредитного договору, який діяв та виконувався, що підтверджено випискою по особовому рахунку, зможе присікти порушення цивільних прав та/або інтересів позичальника або відновити їх.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 недійсним.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул.Грушевського, 1д) заборгованість за кредитним договором в розмірі 7013 гривень 12 копійок, судовий збір в розмірі 657 гривень 57 копійок.

В іншій частині вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя