Рішення № 101929398, 16.12.2021, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/382/21

2/368/429/21

Рішення

Іменем України

"16" грудня 2021 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Балацька В.В.

З участю сторін:

Позивач: ОСОБА_1

- розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та відшкодування компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, суд, -

В С Т А Н О В И В :

29.04.2021 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та відшкодування компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, в прохальній частині якої позивач просила суд винести судове рішення, на підставі якого:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115)», код ЄДРПОУ 08680230, щодо невиплати вихідної одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку.

2. Стягнути з Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115) », код ЄДРПОУ 08680230, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку та заборгованість по виплаті грошової допомоги у загальному розмірі 109944, 63 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 115)», код ЄДРПОУ 08680230, на користь ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відшкодування компенсації за увесь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 58815,65 грн.

4. Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від сплати судового збору на підставі гі. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовувала наступними обставинами справи та нормами права:

З 26.03.2006 року по 02.11.2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) працювала у Державному підприємстві «Сільськогосподарське підприємство Державної имінально-виконавчої служби України (№ 115) » (далі - Відповідач) на посаді начальника планово-виробничого сектору.

Згідно з наказом Відповідача № 14/ос-пр-20 від 02.11.2020 року, Позивач була звільнена з посади начальника планово-виробничого сектору у зв`язку зі скороченням штатів відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом № 14/ос-пр-20 визначено, що Позивачем була не використана соціальна додаткова відпустка на дітей з 2014 по 2019 pp., що складає 60 календарних днів, додаткова відпустка по поліції у кількості 29 календарних днів, та не використана відпустка, що складає 3 календарні дні за 2020 рік та 4 календарні дні за 2019 рік.

Згідно з наказом Відповідача № 108/ОД-20 від 02.11.2020 року та відповідно до наказу 14/ос-пр-20 від 02.11.2020 року, яким Позивача було звільнено з роботи, Позивачу належить платити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з довідкою № 58 від 04.03.2021 року, загальна заборгованість по виплаті грошового забезпечення Позивачу станом на 01.01.2021 рок становить 109944,63 грн., у тому числі: заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку становить 24465,73 грн.; заборгованість по виплаті вихідної допомоги становить 85478, 90 грн.

Однак, на момент звернення до суду з позовом. Відповідачем не було виплачено належні Позивачу суми коштів, у зв`язку з чим вона змушена звернутися з даним питанням до суду.

Дані правовідносини врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, льнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. та постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393, а також положеннями чинного трудового законодавства.

У випадках звільнення працівника через скорочення штатів, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється на підставі та в розмірі, визначеному ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а кож відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги обам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів утрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393), а саме в розмірі 50 відсотків щомісячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому положення п. 10 Постанови № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.

Згідно п. 1 Розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925 у разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік сліужби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Таким чином, Відповідач повинен виплатити Позивачу належні їй суми коштів відповідно до проведених розрахунків.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уговноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоскаржувану ним суму.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №І5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільнені визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393.

Вказані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17.

Проте, всупереч положенням чинного законодавства, - Відповідачем не було проведено розрахунок з Позивачем у день ні у день її звільнення, ні в подальшому. На момент звернення з даним позовом до суду, належні Позивачу кошти у рахунок компенсації за невикористану відпустку та одноразову допомогу при звільненні Відповідачем виплачені не були. Таким чином, наявні ознаки протиправної бездіяльності Відповідача щодо невиплати Позивачу належних їй сум коштів.

З наведеного можна дійти висновку, що Позивач у встановленому законом порядку набула право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також право на компенсацію за невикористану відпустку, що підтверджується вищевказаними наказами Відповідача. Проте, належні Позивачу кошти у день звільнення Відповідачем виплачено не ло, що призвело до порушення прав Позивача.

Отже, з Відповідача має бути стягнено заборгованість за невиплату одноразової ріпової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 109944, 63 грн.

Крім того, оскільки розрахунку з Позивачем у день звільнення проведено не було, Позивач має право на відшкодування компенсації за увесь час затримки розрахунку.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або овноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 6 Цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація винні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «ГЦро затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середня заробітна плата ацівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, оскільки згідно з наказом № 14/ос-пр-20 Позивач була звільнена з роботи -2.11.2020 року, при розрахунку середньої заробітної плати Позивача слід виходити з виплат вересень-жовтень 2020 року.

Згідно з довідкою про заробітну плату від 02.11.2020 р., у вересні-жовтні 2020 року Позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 11763,13 грн.

Таким чином, розмір середньої заробітної плати Позивача становить 11763,13 грн.

Оскільки з 02.11.2020 року по день звернення Позивача до суду з даним позовом, Відповідачем так і не було проведено розрахунку з Позивачем, Відповідач має виплатити Позивачу компенсацію за увесь час затримки розрахунку, а саме: з листопада 2020 року по лютий 2021 року, тобто за 5 місяці, що становить:

11763,13 грн. х 5 = 58815,65 грн.

З урахуванням наведеного, Позивач вважає, що з Відповідача має бути стягнуто заборгованість по виплаті їй одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 109944, 63 грн., а також компенсацію за увесь час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 58815,65 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка має бути стягнута з Відповідача становить 168760,28 грн.

Позивач додатково зазначає, що даний спір є цивільно-правовим, на що вказує його предмет (трудові правовідносини) та суб`єктний склад учасників, а тому справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області. Наведене узгоджується з ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", ст. ст.4, 175, ЦПК України, - позивач просила суд винести рішення, на підставі якого задовольнити її позовні вимоги.

29.04.2021 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для розгляду даної справи по суті був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/382/21, провадження 2/368/429/21.

31.05.2021 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до слухання в загальному позовному порядку, призначено підготовче судове засідання на 11 год. 00 хв. 29.06.2021 року.

29.06.2021 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09 год. 00 хв. 26.07.2021 року в зв`язку з неявкою сторін.

26.07.2021 року слухання справи відкладено на 17 год. 00 хв. 29.09.2021 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

24.09.2021 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшов розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було подано через канцелярію суду позивачем ОСОБА_1 , в якому вказано наступне:

В своєму позові Позивач вказувала, що оскільки розрахунку з Позивачем у день звільнення проведено не було, Позивач має право на стягнення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середня заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, оскільки згідно з наказом № 14/ос-пр-20 Позивач була звільнена з роботи 02.11.2020 року, при розрахунку середньої заробітної плати Позивача слід виходити з виплат за вересень-жовтень 2020 року.

Згідно з довідкою про заробітну плату від 02.11.2020 р., у вересні-жовтні 2020 року Позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 11 763,13 грн. Таким чином, розмір середньої заробітної плати Позивача становить 11 763,13 грн.

В своєму позові Позивач вказувала, що розмір компенсації за увесь час затримки розрахунку при звільнення станом на час звернення до суду становить 58815,65 грн. Вказаний розрахунок був зроблений з розрахунку затримки виплати з листопада 2020 року по лютий 2021 року.

Проте, фактично розрахунок з Позивачем по виплаті компенсації за невикористану відпустку та заборгованість по виплаті грошової допомоги було проведено тільки 07.07.2021 р.

Отже, Відповідач має виплатити Позивачу середній заробіток за увесь час затримки розрахунку, а саме з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р.

Середня заробітна плата: 11 763,13 грн. гривень 23526,26/2=11 763,13 грн. (сер.з.п. за 2 місяці / 2 = сер.з.п. за місяць).

Кількість прострочених днів: 248 днів (період з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р.).

Середня заробітна плата за 1 день: 386,73 гривень (11763,13/365*12=386,73)

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 95909,04 гривень (248*386,73=95909,04).

З урахуванням наведеного, Позивач вважає, що з Відповідача має бути стягнуто середній заробіток за увесь час затримки розрахунку при звільнення з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р. у розмірі 95909,04 грн.

29.09.2021 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 14 год. 00 хв. 15.10.20212 року в зв`язку в зв`язку з неявкою сторін по справі.

15.10.2021 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 12 год. 00 хв. 24.11.2021 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 24.11.2021 року позивач ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача на її користь лише суму середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, щодо решти позовних вимог, - відмовляється, так як відповідачем решта сум, які зазначені в первинному позові, - позивачем їй виплачені.

Вважала за можливе провести підготовче судове засідання, та призначити справу до судового розгляду по суті.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 24.11.2021 року, представник відповідача, - Державного підприємства «сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» Міністерства Юстиції України, - Рябокляч К.О. заперечував проти уточненого позову, просив встановити строк на подання письмового відзиву на позовну заяву, не заперечував проти закриття підготовчого судового провадження у даній справі, та призначення справи до судового розгляду по суті.

24.11.2021 року Кагарлицьким районним судом проведено підготовче судове засідання по даній справі, по результатах проведення якого судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальну (без видалення до нарадчої кіманти) ухвалу про закриття підготовчого судового провадження в справі, та призначено справу до основного розгляду по суті на 09 год. 00 хв. 16.12.2021 року, встановлено представнику відповідача термін до 30.11.2021 року для подання письмового відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні, яке відбулося 16.12.2021 року, позивач ОСОБА_1 уточнений позов підтримала, та просила його задовольнити, обгрунтовувала свої уточнені позовні вимоги обставинами та нормами права, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, в мотивувальній частині письмового розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважала за можливе провести судове засідання без участі представника відповідача.

В судове засідання, яке відбулося 16.12.2021 року, представник відповідача, - Державного підприємства «сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» Міністерства Юстиції України, - Рябокляч К.О., - не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Представник відповідача не надіслав на адресу в строк до 30.11.2021 року та станом на час слухання справи по сут відзив на уточнений позов, не надіслав на адресу суду письмових заяв про відкладення слухання справи, чи про слухання справи у його відсутність.

Відповідно, - неявку представника відповідача в судове засідання, яке відбулося 16.12.2021 року, - суд визнав неповажною, та такою, яка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, вислухавши позивачку, яка підтримала уточнений позов, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, - шляхом винесення судового рішення, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юриджичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Згідно ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).

Згідно ст. 1 ЦПК України ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім .прав, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, трудові спори розглядаються у порядку адміністративного або цивільного судочинства.

У порядку адміністративного судочинства розглядаються справи з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних »легіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій та у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, - з трудової книжки, наказів про зарахування та призначення на посади, - Позивач ОСОБА_1 займала посаду начальника планово-виробничого сектору Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№115), тобто на посаді, яка не відноситься до посад державної служби.

Отже, наявність спору про право цивільне та суб`єктний склад учасників справи вказують на те, що дана справа підлягає вирішенню за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, суд дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з паспорту позивача, - ОСОБА_1 , - вона зареєстрована з адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно, враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи (що стосуєтьсмя місця реєстрації позивача), та положення ч. 1 ст. 28 ЦПК України, - даний спір підсудний Кагарлицькому районному суду Київської області, як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так як в даному випадку має місце альтернативна підсудність, - підсудність за вибором позивача.

Позивачем по даній справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка село Липовець Кагарлицького району Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_2 , виданий 04 лютого 2009 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачем по даній справі є юридична особа, - Державне Підприємство «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» Міністерства Юстиції України, 09214, Київська область, Обухівський (Кагарлицький) район, с. Зікрачі, Код ЄДРПОУ 08680230.

Спір між сторонами виник галузі трудового права.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них права.

Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , яка видана 01.08.2005 року, позивач ОСОБА_1 3 26.03.2006 року по 02.11.2020 року працювала у Державному підприємстві «Сільськогосподарське підприємство Державної имінально-виконавчої служби України (№ 115)» (далі - Відповідач) на посаді начальника планово-виробничого сектору.

Згідно з наказом Відповідача № 14/ос-пр-20 від 02.11.2020 року, Позивач була звільнена з посади начальника планово-виробничого сектору у зв`язку зі скороченням штатів відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом № 14/ос-пр-20 визначено, що Позивачем була не використана соціальна додаткова відпустка на дітей з 2014 по 2019 pp., що складає 60 календарних днів, додаткова відпустка по поліції у кількості 29 календарних днів, та не використана відпустка, що складає 3 календарні дні за 2020 рік та 4 календарні дні за 2019 рік.

Згідно з наказом Відповідача № 108/ОД-20 від 02.11.2020 року та відповідно до наказу 14/ос-пр-20 від 02.11.2020 року, яким Позивача було звільнено з роботи, Позивачу належало до виплати одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з довідкою № 58 від 04.03.2021 року, загальна заборгованість по виплаті грошового забезпечення Позивачу станом на 01.01.2021 рок становила 109944,63 грн., у тому числі: заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку становила 24465,73 грн.; заборгованість по виплаті вихідної допомоги становила 85478,90 грн.

Однак, на момент звернення до суду з позовом, - Відповідачем не було виплачено належні Позивачу суми коштів, у зв`язку з чим вона звернулася з даним питанням до суду.

Дані правовідносини врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. та постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393, а також положеннями чинного трудового законодавства.

У випадках звільнення працівника через скорочення штатів, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється на підставі та в розмірі, визначеному ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а кож відповідно до абз. 3 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги обам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів утрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова № 393), а саме в розмірі 50 відсотків щомісячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому положення п. 10 Постанови № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.

Згідно п. 1 Розділу III Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925 у разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік сліужби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Таким чином, Відповідач повинен був виплатити Позивачу належні їй суми коштів відповідно до проведених розрахунків, - в день звільнення позивача з посади.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уговноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоскаржувану ним суму.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №І5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільнені визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393.

Вказані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17.

Проте, всупереч положенням чинного законодавства, - Відповідачем не було проведено розрахунок з Позивачем у день ні у день її звільнення, ні в подальшому, - до 07.07.2021 року.

На момент винесення судового рішення, а саме, - станом на 16.12.2021 року відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02.11.2020 року на по 07.07.2021 року, що становить 95909 (дев`яносто п`ять тимсяч дев`ятьсот дев`ять) грн. 04 коп., - які і підлягають до стягнення з відповідача, з огляду на наступне:

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середня заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, оскільки згідно з наказом № 14/ос-пр-20 Позивач була звільнена з роботи 02.11.2020 року, при розрахунку середньої заробітної плати Позивача слід виходити з виплат за вересень-жовтень 2020 року.

Згідно з довідкою про заробітну плату від 02.11.2020 р., у вересні-жовтні 2020 року Позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 11763,13 грн. Таким чином, розмір середньої заробітної плати Позивача становить 11763,13 грн.

В своєму позові Позивач вказувала, що розмір компенсації за увесь час затримки розрахунку при звільнення станом на час звернення до суду становить 58815,65 грн. Вказаний розрахунок був зроблений з розрахунку затримки виплати з листопада 2020 року по лютий 2021 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи (виписка з карткового рахунку позивача, який міститься в матеріалах справи), - фактично розрахунок з Позивачем по виплаті компенсації за невикористану відпустку та заборгованість по виплаті грошової допомоги було проведено тільки 07.07.2021 р.

Отже, Відповідач має виплатити Позивачу середній заробіток за увесь час затримки розрахунку, а саме з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р.

Середня заробітна плата: 11763,13 грн. гривень 23526,26/2=11 763,13 грн. (сер.з.п. за 2 місяці / 2 = сер.з.п. за місяць).

Кількість прострочених днів: 248 днів (період з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р.).

Середня заробітна плата за 1 день: 386,73 гривень (11763,13/365*12=386,73)

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 95909,04 гривень (248*386,73=95909,04).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що з Відповідача має бути стягнуто середній заробіток за увесь час затримки розрахунку при звільненні з 02.11.2020 р. по 07.07.2021 р. у розмірі 95909,04 грн.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 264 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовувала уточнену позовну заяву позивач ОСОБА_1 , - в судовому засіданні підтвердилися;

- із встановлених обставин випливають трудові правовідносини, які регулюються нормами КЗпПУ, на іншими нормами галузевого права;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. та постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №І5-рп/2002, Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17, ст.ст. 116, 117 КЗпПУ;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, та застосування до них норм діючого законодавства, - уточнений позов підлягає до задоволення;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р., постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 р. № 393, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», рішеннями Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №І5-рп/2002, Правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17, ст.ст. 116, 117 КЗпПУ, ч. 1 ст. 28, ст.ст. 76 - 81, 89, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнений позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та відшкодування компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити.

Стягнути з Державного Підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№115)» Міністерства Юстиції України, 09214, Київська область, Обухівський (Кагарлицький) район, с. Зікрачі, Код ЄДРПОУ 08680230, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки село Липовець Кагарлицького району Київської області, громадянки України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_2 , виданий 04 лютого 2009 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , кошти в сумі 95909 (дев`яносто п`ять тисяч дев`ятьсот дев`ять) грн. 04 коп., - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.