Рішення № 101923913, 15.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року Справа № 804/3515/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В.

при секретарі судового засідання Прогонній В.В.

за участю:

представника позивача Васильєва П.С.

представника відповідачів 2, 4 Полівчука Д.П.

розглянувши у місті Дніпрі в порядку в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.15 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Ухвалою суду від 14 квітня 2015 року у вказаній справі відкрито провадження.

Ухвалою суду від 30.04.2015 року зупинено провадження в адміністративній справі №804/3515/15 до вирішення Конституційним судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою від 25.05.2021 року заяву представника позивача-адвоката Васильєва П.С. про поновлення провадження у справі - задоволено. Поновлено провадження в адміністративній справі №804/3515/18. Підготовче судове засідання призначено на 23.06.2021 року о 09:30 год.

08.07.2021 року на адресу суду надійшло від представника позивача клопотання про збільшення позовних вимог разом з уточненим адміністративним позовом в якому позивач, звертаючись до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 року по особовому складу за № 48 о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) з посади старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 10.02.2015 року по особовому складу за № 46 о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) з посади старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська;

- поновити ОСОБА_1 на службі у посаді старшого інспектора адміністративної практики практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (або в іншій рівнозначній посаді) у штаті Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 11.02.2015 року;

- стягнути з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 11.02.2015 року по день поновлення на роботі;

- стягнути солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VІ та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Так, позивач зазначає, що оскаржувані накази не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь- якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, звертає увагу на порушення процедури прийняття оскаржуваних наказів, оскільки у відповідності до положень п. 1 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» визначено граничний строк для прийняття рішення щодо звільнення осіб, що відповідають критеріям, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону - не пізніш ніж на 10 робочий день з дня отримання документів, однак позивач був звільнений без проведення будь - якої перевірки та з порушенням встановлених строків.

15.06.2021 року та 02.08.2021 року до суду поступили відзиви на позовну заяву від Головного управління МВС України в Дніпропетровській області в яких відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що 22.01.2015 року до ГУМВС надійшла копія наказу МВС України від 16.01.2015 року № 48 о/с, яким відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VІ та п. 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. Відповідно до наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 05.02.2015 року № 36 ОСОБА_1 з 07.01.2015 по 05.02.2015 перебував та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Після прибуття ОСОБА_1 з відрядження на виконання наказу МВС України від 16.01.2015 № 48 о/с ГУМВС було видано наказ від 10.02.2015 року №46 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Вважають, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу МВС України від 16.01.2015 року № 48 о/с ГУМВС діяло у межах своєї компетенції і керувалось нормами, які регулюють проходження служби і органах внутрішніх справ.

02.08.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в якому відповідач заперечує проти позову та просить у його задоволенні відмовити. Так, відповідачем зазначено, що позивач був звільнений з займаної посади не наказом ГУНП в Дніпропетровській області, а наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Тобто, ОСОБА_1 ніколи службу в Національній поліції не проходив, а тому бути поновленим на рівнозначну посаду в штаті Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, він не може. Крім того, зазначають, що процедура звільнення позивача з займаної посади була дотримана, оскільки проведення службового розслідування при звільненні з займаних посад осіб, що відповідають критеріям, визначених у ст. 3 Закону України «Про очищення влади», не передбачено. За таких обставин, вважають, що МВС України та Головне управління МВС України в Дніпропетровській області при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади діяли у межах наданих повноважень та з дотриманням норм діючого законодавства.

Ухвалою суду 02 серпня 2021 року було продовжено строк підготовчого провадження до 30 днів, а також витребувано у Міністерства внутрішніх справ України особову справу майора ОСОБА_1 та документи на підставі яких було прийняті оскаржувані рішення. В судовому засіданні оголошено перерву до 25.08.2021 року до 14:00 год.

18.08.2021 року до суду надійшов відзив від Міністерства внутрішніх справ України в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Так, відповідачем зазначено, що згідно з п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням. До вказаного переліку (п. 10) відносяться працівники правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII. Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що до позивача застосовується заборона, встановлена ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади». Також зазначають, що до позивача не можуть бути застосовані правила, встановлені ч. 7 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», щодо незастосування заборони, встановленої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» відносно осіб, які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, оскільки він звільнений на підставі п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», а саме - на підставі відомостей, наявних в особових справах щодо цих осіб. Тобто, наявність у особи статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України не впливало на застосування до ОСОБА_1 критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

В судовому засіданні 25.08.2021 року представником ГУ МВС України в Дніпропетровській області були подані додаткові пояснення по справі в яких зазначено, що в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 позивач перебував на відповідній посаді, складав та/або своєю дією сприяв складанню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737 - VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратив чинність, деяких Законів України» від 21.02.2014 року України «Про очищення влади». За таких обставин, позивач був правомірно звільнений з займаної посади у відповідності до положень пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Також відповідач не погоджується із вимогами в частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не наведено суму витрат за надання. Крім того, зазначають, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн. не є співмірною зі складністю справи, у зв`язку із чим, не підлягають відшкодуванню.

25 серпня 2021 року до суду посупив відзив на позовну заяву від Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області в якому відповідач проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити. Так, відповідачем зазначено, що звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» є правомірним, оскільки під час застосування до ОСОБА_1 вимог вказаного Закону він відносився до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв`язку із чим, до нього могли бути застосовані обмеження, встановлені ч. 3 ст. 1 Закону. Також звертають увагу на ту обставину, що Управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області перебуває у стані припинення.

Ухвалою суду від 26.08.2021 року витребувано від Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області довідку про розмір грошового забезпечення майора ОСОБА_1 , звільненого з посади старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ ГУМВС з 10 лютого 2015 року, за останні два місяці перед звільненням із визначенням одноденного грошового забезпечення позивача.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2021 року від Дніпропетровської обласної прокуратури витребувано інформацію щодо стану та результатів досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні № 42014040000000147, відкритому 06.03.2014 року за ст.366 ч. 1 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 01.11.2021 року закрито підготовче провадження та судом здійснено перехід до розгляду справи по суті в тому ж судовому засіданні.

В судовому засіданні 01.11.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів 2, 4 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в судовому засіданні 01.11.2021 року проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача 1 - Міністерства внутрішніх справ України в судове засідання 01.11.2021 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив.

Представник відповідача 3 - Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в судове засідання 01.11.2021 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з березня 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Так, згідно відомостей особової справи, наказом Дніпропетровського міського управління внутрішніх справ від 28.02.1997 року № 11 о/с, ОСОБА_1 був прийнятий на посаду інспектора дорожньо - патрульної служби.

Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 року № 430 о/с, ОСОБА_1 призначено старшим інспектором сектора адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ ГУМВС, з 04.11.2014 року.

Наказом МВС України від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та згідно з пунктами 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , майора міліції, старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 10 лютого 2015 року № 46 о/с «Щодо особового складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , майора міліції, старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з 10 лютого 2015 року.

Матеріалами справи також підтверджено, що на підставі наказу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 01.01.2015 року № 2 «Про відрядження працівників ДАІ ГУМВС до Донецької, Луганської й Харківської областей» ОСОБА_1 був відряджений на період з 07.01.2015 по 05.02.2015 року до Донецької, Луганської й Харківської областей.

Згідно з Довідкою, виданою т.в.о. начальника Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області підполковником міліції С.Г. Кондрашенко від 03.02.2015 року за вих. №1/2669, позивач в період з 07.01.2015 по 05.02.2015 року перебував та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті територіальної цілісності України в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Після чого набув право на надання йому статусу учасника бойових дій.

В ході розгляду справи представником позивача були надані пояснення щодо обставин звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі оскаржуваних наказів. Так, позивачем зазначено, що про своє звільнення з 10.02.2015 року йому стало відомо від представників управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Дніпропетровській області після повернення з відрядження з зони АТО - 10.02.2015 року. При цьому, будь - яких пояснень від нього ніхто не відбирав, службове розслідування відповідачем 2 не проводилось, йому просто видали трудову книжку із записом про звільнення та провели розрахунок по грошовому забезпеченню.

Не погоджуючись з оскаржуваними наказами, вважаючи своє звільнення з посади проведеним з порушенням процедури, встановленої Законом України «Про очищення влади», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VII (далі - Закон України №1682-VII).

За визначенням ст. 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Статтями 2, 3 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Згідно з п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з березня 2013 по листопад 2014 проходив службу у званні майора міліції на посаді старшого інспектора адміністративної практики відділу ДАІ Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області. В період з 04.11.2014 по 10.02.2015 ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м.Дніпропетровськ ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Положеннями Закону №1682-VII фактично установлюється додаткова підстава для звільнення - звільнення у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону №1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.

Суд зазначає, що положення п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. 3 Закону №1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

При цьому, при застосуванні до особи положень Закону №1682-VII мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Приписами Закону №1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону №1682-VII) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.

У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (п. 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14.02.2006 №57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.

Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення).

Згідно зі статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зі сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа № 20999/04)). З рештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 (справа № 28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №41138/98 і №64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, п. 159, Series А №25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява №49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).

В оскаржуваних наказах підставою для звільнення зазначено п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Керуючись п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII.

В ході розгляду справи були витребувані від Міністерства внутрішніх справ України докази (докумнети) на підставі яких позивача було звільнено з займаної посади на підставі наказу № 48 о/с від 16.01.2015 року.

Згідно з відповіддю директора Департаменту персоналу МВС України Г. Доскевича від 20.08.2021 № 35609/22, наказ МВС від 16.01.2015 року № 48 о/с подавався на доповідь керівництву Міністерства після його погодження (візування) з керівниками заінтересованих структурних підрозділів Міністерства, у тому числі і керівником департаменту юридичного забезпечення МВС, на підставі матеріалів, які готувалися Департаментом ДАІ МВС України. Володільцем та розпорядником особової справи є ліквідаційна комісія ГУМВС України в Дніпропетровській області.

З матеріалів оглянутої в судовому засіданні особової справи ОСОБА_1 судом, з урахуванням предмету позову, встановлено, що в ній містяться лише атестаційний лист, складений за період з липня 2014 по лютий 2014; подання до звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил, складений 04.02.2015 року т.в.о начальника УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області полковником міліції Скітенко С.Л.; висновок старших начальників щодо обгрунтованості рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі наказу МВС України від 16.01.2015 року № 48 о/с, затверджене 09.02.2015 року т.в.о. начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області генерал - майором Глуховерею В.А. та Довідка до послужного списку на ОСОБА_1 .

Будь - яких доказів, що підтверджували б складання ОСОБА_1 , як працівником правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII, МВС України, як відповідачем по справі, надано не було. Матеріали особової справи вказаної інформації також не містять.

В ході розгляду справи представником ГУ МВС України в Дніпропетровській області були надані пояснення з приводу підстав для прийняття оскіржуваних наказів про звільнення позивача з займаної посади. Так, відповідачем зазначено, що листом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 15.01.2015 № 2/2-185 на адресу начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС України було направлено відомості щодо працівників сектору адміністративної практики ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ ГУМВС України, в тому числі і майора міліції ОСОБА_1 , які 14.01.2014 року складали протоколи про порушення Правил дорожнього руху за ст. 122-2 КУпАП України відносно громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на підставі рапортів працівників УДАІ ГУМВС України в Київській області та УДАІ ГУМВС в м. Києві для прийняття рішення у відповідності до Закону України «Про очищення влади». Вважають, що таким чином МВС України було повідомлено про осіб, що підпадали під дію вказаного Закону, однак рішення щодо застосування до ОСОБА_1 заборон, встановлених Законом України «Про очищення влади», приймалось особисто Міністром МВС, а ГУМВС України в Дніпропетровській області лише завершило процедуру звільнення позивача з посади та зі служби. При цьому, будь - яких доказів, що підтверджували вказані обставини щодо складання протоколів про адміністративне правопорушення саме ОСОБА_1 , до МВС України не направлялось, службове розлідування не проводилось.

Як було зазначено раніше, в ході розгляду справи відповідачеми не було надано доказів що підтверджували б вказані обставини щодо складання протоколів про адміністративне правопорушення саме ОСОБА_1 .

Між тим, матеріали справи містять інформацію про те, що 03.07.2015 року слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюком О.А. від 03.07.2015 по справі №201/10933/15к було винесено ухвалу щодо надання дозволу слідчому в ОВС СВ прокуратури Дніпропетровської області Кушніру М.А. на проведення обшуку у приміщенні відділу ДАІ з обслуговування м.Дніпропетровська ГУМВС України в Дніпропетровській області, з метою виявлення документів, виконаних особами, які складали адміністративні протоколи відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню №42015040000000022, внесеного до Єдиного реєстру досудовиї розслідувань 17 січня 2015 року. З мотивувальної частини ухвали зазначено, що відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках досудового розслідування, рукописний текст та підписи у адміністративних протоколах відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виконані не ОСОБА_1 , від імені якого вони складені.

З метою офіційного з`ясування вказаного, суд скористався інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, втім такий не містить інформації щодо існування будь-якого кримінального провадження відносно ОСОБА_1 щодо вказаних в листі ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 15.01.2015 № 2/2-185 на адресу начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС України обставин.

Крім того, за інформацією, отриманою від Дніпропетровської обласної прокуратури листом від 01.11.2021 року № 31/2-971вих21 на запит суду, стало відомо, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42014040000000 від 06.04.2014 року по ст. 366 ч. 1 КК України, проводилось відносно ОСОБА_9 , а не ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що ухвалою суду міста від 02.08.2021 від МВС України було витребувано всі матеріали, що були або мали бути взяті ними до уваги при прийнято наказ №48 о/с від 16.01.2015 року, з приводу якого подано позов.

Між тим, вказаних доказів жодним з відповідачів надано не було.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вказані приписи, суд вважає, що відповідачі не надали суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII, зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Відповідно до ч. 14 ст. 5 Закону №1682-VII керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться, зокрема, у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

Пунктом 66 Положення №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII без проведення перевірки, передбаченої цим законом.

Проте Закон №1682-VII передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за ч. 1 ст. 3 цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII, оскільки відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не було проведено перевірки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/1573/15.

Суди не можуть надавати оцінку наявності (відсутності) підстав для застосування заборон, передбачених цим законом.

Така оцінка може бути надана лише, якщо наявність заборон буде встановлена відповідним державним органом в порядку Закону №1682-VII, а саме у випадку наявності підстав, визначених ч. 2 ст. 3 цього Закону, за наслідками перевірки, передбаченої цим законом.

Крім того, як підтверджено матеріалами справи, спірні накази про звільнення позивача, крім посилання на п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону №1682-VII, містять також посилання на п. 66 Положення №114 як підставу звільнення.

Суд зауважує, що в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки, оскільки при застосуванні Закону №1682-VII до особи застосовуються інші обмеження та відповідно наслідки, чим при звільненні за вчинення діяння, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (п. 66 Положення №114). Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №809/934/15.

При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_2 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_2 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_2 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є §156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_2 .

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у §324 даної постанови визнав порушення ст.8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстаційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Відтак, доводи відповідачів про законність звільнення позивача на підставі . 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є необґрунтованим та безпідставним, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.

Зважаючи на протиправність оспорюваних наказів, суд вважає, що належним способом захисту права позивача є поновлення його на посаді старшого інспектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з 11.02.2015 року.

Щодо доводів відповідачів про неможливість поновлення позивача до органу, що ліквідується, суд зазначає наступне.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України, Верховний Суд у справі №826/25887/15 дійшов до висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Крім того, Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України.

Проте, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області відсутній.

Згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України, хоча і на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 30 листопада 2015 року № 1532 «Про ліквідацію департаменту державної автомобільної інспекції МВС України, Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих симтем при МВС, управлінь державної автомобільної інспекції ГУМВС, УМВС України в Автономній республіці Крим, областях», знаходиться в стані припинення. Запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Управління ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області, відсутній.

За таких обставин, позивач повинен бути поновлений на попередній посаді - старшого інспектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що він повинен бути поновлений на аналогічній посаді в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області, оскільки для поновлення позивача на посаді у спірних правовідносинах існує інший механізм.

Щодо позовних вимог про стягнення з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.06.2018 року по справі № 826/808/16, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Суд встановив, що позивача звільнено з 10 лютого 2015 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за грудень 2014 року та січень 2015 року.

Так, відповідно до довідки від 13 вересня 2021 року №421, виданої ГУ МВС України в Дніпропетровській області, заробітна плата позивача за грудень 2014 року складає 3 583,13 грн., за січень 2015 року - 4606,88 грн., за лютий 2015 року складає - 214,53 грн., середньоденний заробіток складає 214,50 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 11 лютого 2015 року по 15 листопада 2021 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 11 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року становить 233 день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочих днів; з 01.01.2021 по 15.11.2021 - 217 робочих днів. Разом 1700 робочі дні.

За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2015 року по 15.11.2021 року у розмірі 364650,00 грн. (214,53 грн. х 1700 днів).

При цьому, суд вважає, що сума грошового забезпечення за вимушений прогул на користь ОСОБА_1 підлягає стагненню з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, а не з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, оскільки прийом та звільнення з посади здійснювалось саме Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області.

Суд також зауважує, що згідно з п. п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 11.02.2015 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 4719,00 грн., підлягає негайному виконанню.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України.

Щодо вимог про стягнення солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивач на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надав:

- Договір про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року, укладений між адвокатом васильєвим П.С. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Замовник), відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується надти Замовнику юридичні послуги, в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1). Оплата послуг адвоката здійснюється згідно з Додаткової угоди сторін (п. 4.1);

- Додаткову угоду від 11.05.2021 року до Договіру про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року, відповідно до п. 1 якого, у разі задоволення позову повністю або частково, Замовник сплачує на користь Адвоката «гонорар успіху» у розмірі 60000,00 грн.;

- Акт приймання - передачі послуг від 22.06.2021 року до Договору про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року, відповідно до якого Адвокатом надані послуги з: складання клопотання про поновлення провадження у справі; складання та подання адміністративного позову у новій редакції; складання та подання у подальшому інших процесуальних документів в межах розгляду справи; представництво інтересів Замовника в Дніпропетровському окружному адміністративному суді по справі № 804/3515/15; представництво інтересів Замовника в інших судових органах в межах розгляду справи Договір про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року - всього на 60000,00 грн.

Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В ході розгляду справи позивачем не було надано до суду доказів, що підтверджують обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та скільки часу було витрачено адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а саме, акт виконаних робіт (надання послуг) з розрахунком вартості послуг.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до умов Додаткової угоди від 11.05.2021 року до Договіру про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року, гонорар у розмірі 60000,00 грн. сплачується Замовником за результатами розгляду справи та з урахуванням результату (повне або часткове задоволення позову), у той час, як згідно з Актом приймання - передачі послуг від 22.06.2021 року до Договору про надання послуг адвокатом від 01.10.2020 року, послуги нібіто були надані.

При цьому, згідно з вказаним актом, послуги надаються на майбутнє (в інших судових органах в межах розгляду справи), що також унеможливлює суду визначитись із розміром витрат на оплату послуг адвоката за представництво інтересів позивача в суді першої інстанції.

Тобто, позивачем не було доведено співмірність між складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку із чим, вимоги в частині відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця, буд.10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 00032684), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд.20-а, м.Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 08592141), Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (вул. Ширшова, 9, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 08683263), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, 20-а, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 року по особовому складу за №48 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) з посади старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 10.02.2015 року по особовому складу за №46 о/с в частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) з посади старшого інспектора сектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Дніпропетровська.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора адміністративної практики відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області з 11.02.2015 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд.20-а, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 08592141) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 11.02.2015 року по 15.11.2021 року (за 1700 днів) у розмірі 364650,00 грн. без врахування податків і зборів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4719,00 грн., допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 25 листопада 2021 року.

Суддя І.В. Тулянцева