Рішення № 101920598, 15.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року м. Київ № 640/19537/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак»до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотикамипровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити діїВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Мак» з позовом до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, в якому просить:

- визнати дії Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо виключення ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» із ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів протиправними;

- зобов`язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками відновити (внести) відомості про діючу ліцензію від 24.12.2015 №111 на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770 до ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (із зазначенням про безстроковість такої ліцензії);

- зобов`язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо наявності права на провадження діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770 (із зазначенням про безстроковість такого права).

В обґрунтування заявлених позовних вимог представником позивача зазначено, що спірні правовідносини підлягають регулюванню Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а не Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», а тому надана позивачу ліцензія від 24.12.2015 №111 на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770, до ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (із зазначенням про безстроковість такої ліцензії) є безстроковою, а отже, діючою. Відтак, дії відповідача щодо виключення такої ліцензії із ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів є протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що саме положеннями Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» встановлено особливості ліцензування діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також ліцензійних умов. При цьому, норма ч. 5 ст. 8 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», яка встановлює строковість ліцензії, є імперативною. Крім того, як наголошено представником відповідача, відповідно до наказу Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 24.12.2015 №111 ТОВ «Український мак» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з культивування, зберігання, перевезення, знищення рослин списку 3 таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770, з терміном дії з 24.12.2015 по 24.12.2020. Станом на час звернення до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками та отримання позивачем ліцензії, положення Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» стосовно безстроковості ліцензій були вже чинними, а позивач, у свою чергу, таких дій Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками не оскаржив у встановленому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання представника Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками з питання розгляду справи №640/19537/21 за правилами загального позовного провадження.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотань представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» про розгляд справи №640/19537/21 у судовому засіданні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ТОВ «Український Мак» здійснює діяльність з культивування рослин, включених до таблиці І Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, укладає договори на продаж готової сільськогосподарської продукції, а саме зерна маку та конопель на території України та за кордоном.

ТОВ «Український мак» отримано ліцензію від 24.12.2015 №111 на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770.

Позивачем було виявлено, що станом на 12.05.2021 відомості про наявність ліцензії у ТОВ «Український мак» у ліцензійному реєстрі на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів відсутні.

На підставі викладеного, ТОВ «Український Мак» направило до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками звернення від 12.05.2021 №22/0521, в якому просило: 1.Відновити відомості про наявність ліцензії ТОВ «Український мак», виданої 24 грудня 2015 року в ліцензійному реєстрі;

2. Внести відомості щодо безстроковості дії ліцензії № 111 від 24 грудня 2015 року до ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

3. Внести відповідні відомості (щодо безстроковості ліцензії) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

4. Підтвердити відновлення відомостей щодо ліцензії шляхом надання витягу з ліцензійного реєстру про наявність чинної ліцензії ТОВ «Український мак».

Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на вказаний запит позивача було надано відповідь листом від 04.06.2021 № 4516-001.3/006.0/17-21, в якому зазначено, що норми Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» є спеціальним по відношенню до загальних норм Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», а отже, мають пріоритет при правозастосуванні. Як наслідок, ліцензія на здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів видається на п`ять років.

На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи на час отримання позивачем відповідної ліцензії, а саме, у грудні 2015 року, спірні відносини щодо ліцензування діяльності позивача, з урахуванням предмета позову, регулювалися двома нормативно-правовими актами рівної юридичної сили: Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» (далі по тексту - Закон №60/95-ВР) та Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі по тексту - Закон №222-VIII).

Закон №60/95-ВР від 15.02.1995 року визначає загалом правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлює порядок державного контролю, повноваження органів виконавчої влади, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які в цілому мають враховуватись, серед іншого, органом ліцензування.

Так, частиною 5 статті 8 Закону №60/95-ВР передбачалося, що ліцензія на здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів видається на п`ять років.

Водночас, у червні 2015 року набув чинності Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», тобто пізніше ніж Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори».

Частиною 1 ст.2 Закону №222-VIII визначено, що він регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

При цьому, ч.2 ст.2 цього Закону визначає перелік видів господарської діяльності на які дія цього Закону не поширюється. В контексті з наведеним, слід звернути увагу, що такий перелік не містить діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Таким чином, беззаперечно, дія Закону №222-VIII поширюється на спірні правовідносини. До того ж наведений Закон для такої діяльності не встановлює спеціальних правил у тому числі щодо строку дії такої ліцензії.

В свою чергу, частиною 12 ст.13 Закону №222-VIII встановлено, що ліцензія видається на необмежений строк.

Отже, зазначене вище свідчить про наявність колізії норм між Законом №60/95-ВР та Законом №222-VIII у визначенні строку дії ліцензії, яку отримав позивач.

За загальними правилами при колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Отже, вирішуючи колізію наведених правових положень, з урахуванням обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про необхідність регулювання спірних правовідносин положеннями саме Закону №222-VIIІ, який було прийнято пізніше у часі без встановлення спеціальних правил щодо обмеження строку дії ліцензії позивача.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин вони явно суперечать одна одній. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Наведена правова позиція щодо застосування у спірних правовідносинах саме норми Закону №222-VIII не суперечить також висновкам судів апеляційних інстанцій у справах 3160/7625/19 (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020) та №200/12231/20-а (постанова першого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2021).

Враховуючи наведене, відповідно, обґрунтованим є застосування до правовідносин, які є предметом дослідження у даній справі, саме приписів Закону №222-VIIІ, які визначають безстроковий характер дії ліцензій на здійснення господарської діяльності, у тому числі, з культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку.

Суд також звертає увагу на те, що приписами ч. 6 ст. 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №222-VIII чітко врегульовано питання строку дії раніше виданих (до набрання чинності Законом №222-VIII) ліцензій на здійснення господарської діяльності, у тому числі, з культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку, а саме, визначено їх безстрокову дію.

Отже, правозастосування, на якому наполягає відповідач, матиме наслідком створення дискримінаційної ситуації, за якої здійснюючи один і той самий вид господарської діяльності, особи, які отримали ліцензію до набрання чинності Законом №222-VIII, матимуть право на її безстрокове здійснення, у силу положень ч. 6 ст. 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №222-VIII, у той час, як дія відповідної ліцензії для осіб, які її отримали після 28.06.2015, обмежуватиметься певним строком, у даному випадку - п`яти роками.

Наведене, додатково до зазначеного вище, свідчить про безпідставність доводів відповідача.

При вирішенні даної справи, суд також враховує приписи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06), а також рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05).

Так, Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та принципу верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід (у даному випадку застосуванню підлягають саме положення Закону № 222-VIII).

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо безстроковості наданої йому ліцензії від 24.12.2015 №111 на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770.

У п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону №222-VIII визначено, що орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності формує та веде ліцензійний реєстр.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону №222-VIII, органи ліцензування вносять до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення, прийняті органами ліцензування відповідно до цього Закону, крім рішень про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмову у видачі ліцензії, - наступного робочого дня після їх прийняття.

Відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону №222-VIII, ліцензія на провадження здобувачем ліцензії визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, оформлюється органом ліцензування в електронному вигляді (запис про рішення органу ліцензування щодо видачі ліцензії суб`єкту господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) та відображається у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, яка видається ліцензіату безоплатно, та підлягає обов`язковому оприлюдненню на порталі електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, відповідач є тримачем ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та має повноваження вносити відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про видані ліцензії.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, у даному випадку задоволення позовної вимоги саме шляхом зобов`язання відповідача відновити (внести) відомості про діючу ліцензію від 24.12.2015 №111 на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770, до ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (із зазначенням про безстроковість такої ліцензії) та внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо наявності у позивача права на провадження діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770 (із зазначенням про безстроковість такого права), буде вважатись дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій, з огляду на що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

В своєму позові ТОВ «Український Мак» просив стягнути з відповідача судові витрати згідно з довідкою про понесені судові витрати, зокрема, втрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Відповідно до вимог ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Згідно зі ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Між тим, позивачем не було дотримано вказаних процесуальних вимог в частині надання суду доказів здійснення витрат на правничу допомогу, зокрема, ТОВ «Український Мак» не було надано суду як самого договору про надання правничої допомоги так і доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на суму 2 270, 00 грн.

Згідно зі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача виключно понесені ним судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. (судовий збір) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» (код ЄДРПОУ 40036514, адреса: 18002, місто Черкаси, вул. Небесної Сотні, 105, офіс 315) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (код ЄДРПОУ 40517815, адреса: 03115, місто Київ, просп. Перемоги, 120-А;) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо виключення ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» із ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Зобов`язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками внести відомості про діючу ліцензію від 24.05.2015 №111, надану Товариству з обмеженою відповідальністю «Український Мак» на право провадження господарської діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770, до ліцензійного реєстру на право здійснення господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів із зазначенням про безстроковість такої ліцензії.

Зобов`язати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» права на провадження діяльності зі зберігання, перевезення, знищення, культивування рослин (списку 3 таблиці І) «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, із зазначенням про безстроковість такого права.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Мак» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок