Рішення № 101920553, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2021 року 09:19 № 640/29919/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ,

вул. Костянтина Заслонова, буд. 16)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчитини дії,-

за участю:

представника позивача - не прибув

представника відповідача - не прибув

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні ВП №46940036;

- зобов`язати Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна, належного ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений в межах виконавчого провадження ВП №46940036;

- зобов`язати Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії, спрямовані на скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер обтяження 10955519 (спеціальний розділ), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28 серпня 2015 року, підстава обтяження - постанова ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві №46940036, видана 27 серпня 2015 року, об`єкт обтяження - невизначене нерухоме майно.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги представник позивача вказав, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. При цьому, позивачем не оспорюється саме право власності на належне їй майно, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження №46940036, тобто характер правовідносин не пов`язаний із захистом майнових прав позивача.

Представник відповідача у визначений судом строк не надав до суду відзиву на адміністративний позов та не надіслав матеріалів виконавчого провадження.

Представник відповідача у призначене судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Неявка у призначене судове засідання представників учасників справи, повідомлених про дату, час та місце розгляду справи у передбачений статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 надіслала на адресу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) запит щодо підстав накладення арешту на належне їй на праві власності майно.

У відповідь на вказаний запит листом від 06 серпня 2021 року представник відділу органу державної виконавчої служби повідомив позивачу, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадженні встановлено, що на виконанні у відділу перебувало виконавче провадження №46940036 з примусового виконання виконавчого листа №140/2913/14-ц від 29 січня 2015 року, виданого Немирівським районним судом Вінницької області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСибБанк» борг у розмірі 239 049,61 грн.

20 березня 2015 року державним виконавцем, керуючись статтями 17, 19, 22, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція Закону, яка діяла на момент винесення постанови) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №46940036.

30 вересня 2015 року державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.

Додатково повідомлено, що надати більш детальну інформацію з приводу вищевказаного виконавчого документа не виявляється можливим, оскільки дане виконавче провадження знищено відповідно до встановленого строку пунктом 2 Розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07 червня 2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, строк зберігання виконавчої служби, становить три роки.

Також вказано, що підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII. Частиною 5 цієї статті встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відтак, порушене питання про зняття арешту, накладеного органом ДВС, підлягає вирішенню в судовому порядку, або при повному погашенні заборгованості по виконавчому провадженню.

Позивач, вважаючи, що державним виконавцем при поверненні виконавчого документа стягувачу не вирішено питання щодо зняття арешту з майна, звернулась до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент вирішення даної справи) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII).

Водночас, станом на момент прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27 серпня 2015 року та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення від 30 вересня 2015 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (далі - Закон №606-ХIV, чинний на момент накладення арешту).

Вимогами статті 17 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 25 Закону №606-ХIV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 47 Закону №606-ХIV (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Наслідки завершення виконавчого провадження врегульовані вимогами статті 50 Закону №606-ХIV (в редакції станом на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу).

Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Наведене в сукупності свідчить про те, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 47 Закону №606-ХIV, виконавче провадження не вважається завершеним, оскільки законодавцем стягувачу надана можливість повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, а на державного виконавця не покладено обов`язку зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.

Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.

З огляду на те, що при поверненні виконавчого документа стягувачеві з підстав, визначених пунктом 6 частини 1 статті 47 Закону №606-ХIV, у державного виконавця не виникає обов`язок зняття арешту, накладеного на майно боржника; скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, відсутні підстави стверджувати про наявність з боку державного виконавця оскаржуваної бездіяльності.

Як наслідок, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в даній частині.

Додатково суд звертає увагу, що у відповідності до частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент вирішення даної справи) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 30 вересня 2015 року державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення (ВП №46940036).

Додатково орган державної виконавчої служби повідомив позивачу, що надати більш детальну інформацію з приводу вищевказаного виконавчого документа не виявляється можливим, оскільки дане виконавче провадження знищено відповідно до встановленого строку пунктом 2 Розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07 червня 2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, строк зберігання виконавчої служби, становить три роки.

Доказів повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання матеріали справи не містять. При цьому, фактичні обставини справи свідчать, що виконавче провадження №46940036.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача саме судом відповідно до вимог частини 5 статті 59 Закону №1404-VIII.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача безпосередньо судом.

В частині вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на скасування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер обтяження 10955519 (спеціальний розділ), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28 серпня 2015 року, підстава обтяження - постанова ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві №46940036, видана 27 серпня 2015 року, об`єкт обтяження - невизначене нерухоме майно, суд враховує наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 30 серпня 2021 року на все нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 27 серпня 2015 року №46940036 накладено арешт 28 серпня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Храбаном Сергієм Ігоровичем.

Наявність обтяжень перешкоджає позивачу вільно користуватись та розпоряджатись належним йому вищевказаним майном та порушує його права, як власника цього майна.

Пунктами 2, 9 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

З огляду на те, що судом вбачаються підстави для зняття накладеного на нерухоме майно позивача арешту саме судом, враховуючи, що нормами чинного законодавства державний виконавець виступає державним реєстратором лише у разі самостійного зняття арешту під час примусового виконання рішень відповідно до закону, що в межах спірних правовідносин відсутнє, суд не вбачає підстав для задоволення позову в даній частині.

Крім того, суд зазначає, що саме набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна є правовою підставою для вилучення обтяження з Державного реєстру прав, відтак в даній частині позовні вимоги, на думку суду, є передчасними.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивачем при зверненні до адміністративного суду з відповідною позовною заявою не оспорюється саме право власності на належне йому майно, на яке накладено арешт в рамках виконавчого провадження №46940036, тобто характер спірних правовідносин не пов`язаний із захистом майнових прав позивача та вказаний спір виник саме у зв`язку з порушенням, на думку позивача, відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому вказаний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зняти арешт з майна ОСОБА_1 , належного їй на праві приватної власності, накладений на підставі постанови ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві №46940036, видана 27 серпня 2015 року.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 906 (дев`ятсот шість) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02099, м. Київ, вул. Костянтина Заслонова, буд. 16, код ЄДРПОУ 34968768).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.Б. Федорчук