Рішення № 101920489, 15.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року м. Київ № 640/1465/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з такими вимогами:

-визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу роботи, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 13 листопада 1984 року по 18 листопада 1986 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинити дії щодо зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 13 листопада 1984 року по 18 листопада 1986 року;

- зобов`язати, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 20.09.2020;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати із сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7300 (сім тисяч триста) гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивач неодноразово листами від 06.11.2020 №43974/8 та від 18.11.2020 №29949/Ч-2800-20 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років.

Проте, Відповідач листами від 12.10.2020 №2600-0314-8/145165, від 10.11.2020 №2600-0303-8/160386 та від 17.12.2020 №31538-29949/Ч-03/8-2800/20 відмовив Позивачу через відсутність необхідного спеціального стажу роботи на посаді, що дає право на пенсію за вислугу років.

Позивач вважає, що йому безпідставно не враховано до стажу за вислугу років період проходження військової служби в Радянській Армії з 13.11.1984 по 18.11.1986 (02 роки 00 місяців 06 днів).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також додаткові докази (документи) які стосуються розгляду даної справи та у п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали, надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 02 лютого 2021 року, а також позовні матеріали отримано представником ГУ ПФУ в м. Києві Кошар Г.В. 05.02.2021.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов та належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 . У відзиві останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, проте ніяких заперечень щодо предмету спору, а саме не врахуванню до стажу за вислугу років період проходження військової служби в Радянській Армії з 13.11.1984 по 18.11.1986, не заявляє, а лише просить відмовити в частині стягнень за рахунок бюджетних асигнувань понесених судових витрат, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 908 грн. та витрат на професійну допомогу в розмірі 7300 грн.

Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наявних у справі матеріалів.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням доводів позовної заяви та відзиву на позовну заяву, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Обставини встановлені судом.

Як вбачається з обставин справи та наявних у справі матеріалів, листами від 06.11.2020 №43974/8 та від 18.11.2020 №29949/Ч-2800-20 Позивач звертався до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Листами від 12.10.2020 №2600-0314-8/145165, від 10.11.2020 №2600-0303-8/160386 та від 17.12.2020 №31538-29949/Ч-03/8-2800/20 ГУ ПФУ в м. Києві відмовив Позивачу через відсутність необхідного спеціального стажу роботи на посаді, що дає право на пенсію за вислугу років, зазначивши, що загальний трудовий стаж складає 35 років 8 місяців 6 днів; спеціальний стаж за вислугу років складає 11 років 8 місяців 26 днів при необхідному 12 років 6 місяців; в спеціальний стаж за вислугу років не враховується період служби в Радянській Армії з 13.11.1984 по 18.11.1986 (02 роки 00 місяців 06 днів).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Положеннями статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ, визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (стаття 7 Закону № 1788-ХІІ).

Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) №137-V 14 вересня 2006 року визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до п. "а"ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII право на пенсію мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Відповідно до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583 - до них належать:

- Бригади магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій та штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів

- Електромонтери і електромеханіки контактної мережі магістральних залізниць

- Кондуктори вантажних поїздів

- Кочегари паровозів і парових кранів на залізничному ходу

- Майстри (шляхові, мостові, тунельні) магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів

- Машиністи автомотрис і мотовозів

- Машиністи і помічники машиністів паровозів і парових кранів на залізничному ходу

- Машиністи і помічники машиністів тепловозів

- Машиністи і помічники машиністів електровозів

- Машиністи і помічники машиністів дизель-поїздів

- Машиністи і помічники машиністів електропоїздів (секцій)

- Машиністи-інструктори локомотивних бригад

- Механіки рефрижераторних поїздів (секцій)

- Монтери колії магістральних залізниць, зайняті на поточному утриманні, ремонті колій і штучних споруд на дільницях з інтенсивним рухом поїздів

- Оглядачі вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу

- Оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу

- Поїзні диспетчери і старші поїзні диспетчери

- Регулювальники швидкості руху вагонів

- Ремонтники штучних споруд магістральних залізниць на дільницях з інтенсивним рухом поїздів

- Складачі поїздів

- Слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу

- Чергові по станціях позакласних і 1 класу, зайняті прийманням відправленням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом

- Чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу.

Згідно зі ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні приписи містяться і у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV), виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально в залежності від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

У період проходження позивачем військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590, пункт «к» частина 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.

Абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.04.2019 у справі №607/12395/16-а (провадження К/9901/36695/18), з аналізу норми статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зарахування проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, можливе лише за умови якщо підтверджено працю особи за професією або займання нею посади, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.

З матеріалів справи встановлено, що безпосередньо перед призовом до лав Радянської армії та після проходження строкової військової служби позивач працював на станції Дарниця ім. Леніна Південно-Західної залізниці складачем поїздів що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № ДН-1-14/313 від 07.07.2020. При цьому позивач був звільнений у зв`язку із призовом до лав Радянської Армії та прийнятий на цю ж посаду після служби в Радянській Армії.

Таким чином, за вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії на пільгових умовах, період строкової військової служби може бути прирівняний до роботи, яка слідувала або передувала зазначеному періоду.

Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд зазначає, що за своєю суттю відмова призначити пенсію особі є вольовим рішенням суб`єкта владних повноважень, отже, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної відмови відповідача в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме, прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов`язані відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та особами/суб`єктами господарювання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача в частині зобов`язати, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 20.09.2020 є необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 908,00 гривень, які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7300 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження), з урахуванням того, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Так, судом встановлено, що ані позивачем, ані його представником не надано до матеріалів справи належних доказів, які підтверджують виконання та надання вказаних послуг, зокрема, акту виконаних робіт, квитанції про сплату наданих послуг в розмірі 7300,00 грн.

Крім того, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 25.12.2020 року, не заслуговують на увагу суду адже додаток не може бути належним доказом виконання умов договору.

Отже, при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов`язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат.

В частині відшкодування позивачу вартості витрат на професійну правничу допомогу за надані послуги, суд враховує те, що дана справа є незначної складності, її розгляд здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження (письмовому), засідання не проводились.

Також, у даному випадку, судом не встановлено, а позивачем не надано належних доказів надання послуг адвокатом Єркіним Максимом Миколайовичем, які підтверджують виконання та надання вказаних послуг, зокрема, акту виконаних робіт, квитанції про сплату послуг, тощо, а тому вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 7300, 00 грн. не підлягають задоволенню.

Керуючись статями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до спеціального стажу роботи, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 13 листопада 1984 року по 18 листопада 1986 року;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР з 13 листопада 1984 року по 18 листопада 1986 року;

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

В решті позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ: 42098368).

Суддя В.І. Келеберда