Рішення № 101920474, 15.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року м. Київ № 640/18740/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В. І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві у перерахунку ОСОБА_1 щомісячної основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до вимог статей 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01 січня по 02 серпня 2014 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 основну державну пенсію у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 січня по 02 серпня 2014 року з рахуванням вже проведених виплат;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком згідно зі статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування, починаючи з 01 січня по 02 серпня 2014 року з урахуванням вже проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачені частиною другою статті 19 Конституції України та законами України, тобто забезпечувати відповідні гарантії проти свавілля порушення права, свобод та інтересів юридичних та фізичних осіб.

Позивач стверджує, що у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому, враховуючи норми законодавства, що регулювали спірні правовідносини, а також беручи до уваги постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2011 року у справі № 2-а-1008/11 щодо нього, нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак протиправно здійснювалося відповідачем у меншому розмірі, ніж визначено законом.

Ухвалою від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі № 640/18740/19, визначено здійснювати її розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), або заяву про визнання позову.

Скориставшись своїм правом, відповідач 06 листопада 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву, у якому стверджував, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими. Крім того, наполягав на пропуску позивачем строку звернення до суду та залишення даної позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу від 01 червня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року розгляд справи № 640/18740/19 продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09 жовтня 2020 року відповідач повторно направив до суду відзив, у якому звертав увагу на необхідності застосування строку звернення до суду. Також посилався на те, що Управлінням не приймалося рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ,тому його права та інтереси не були порушені, оскільки подана ним заява про перерахунок пенсії не відповідала формі, встановленій Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, натомість була розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян».

З по-між іншого, обґрунтовував фактичне припинення дії постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2011 року у справі № 2-а-100811 щодо позивача відсутністю у вказаній постанові кінцевої дати періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, та зміною правового регулювання пенсійних виплат.

У відповіді на відзив від 19 жовтня 2020 року позивач надав суду свої аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, зокрема звернув увагу на те, що питання пропуску строку звернення до суду із позовною заявою у даній справі вже вирішено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року, рішення про відмову у здійсненні перерахунку позивачу однозначно вбачається зі змісту абзацу 13 листа ГУ ПФУ в м. Києві від 10 вересня 2019 року № 199832/02/к-10986, в якому вказано «провести перерахунок державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75 % державної пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, внаслідок Чорнобильської катастрофи за період 01 січня по 02 серпня 2014 року не має законних підстав», а правомірність невиплати пенсії відповідачем не може обумовлюватися відсутністю у рішенні суду кінцевого терміну, на який призначається така пенсія, оскільки цей вид виплат не є строковим і не може призначатися на певний строк.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд у суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія) та є інвалідом 2-ї групи (довічно) у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 травня 2019 року.

Перебуває на обліку як одержувач пенсії в Управлінні Пенсійного фонду України у Солом`янському районі м. Києва, правонаступником якого є ГУ ПФУ в м. Києві, та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стосовно позивача прийнято постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року у справі № 2-а-1008/11, якою зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Солом`янському районі м. Києва здійснити з 09 серпня 2010 року перерахунок та виплату позивачу як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС по 2 групі інвалідності відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796 - XI «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 09 липня 2007 року) основної державної пенсії, виходячи з розміру 8 мінімальних пенсій віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком на час виплати, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» згідно з визначеним Законом про державний бюджет на відповідний рік розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратити працездатність, за виключенням здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва за цей період таких виплат.

У серпні 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому основну державну пенсію у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, а також щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком згідно зі статтею 50 того ж Закону з урахуванням частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 січня по 02 серпня 2014 року, з урахуванням вже проведених виплат.

У відповідь отримав лист від 10 вересня 2019 року № 199832/02/к-10986, яким ГУ ПФУ в м. Києві повідомило про здійснення виплат, належної йому пенсії, у порядку та розмірі встановлених чинним законодавством, та про відсутність законних підстав для проведення її перерахунку.

Таким чином, листом ГУ ПФУ в м. Києві підтверджено, що з 01 січня по 02 серпня 2014 року виплати у розмірах, встановлених рішенням суду у справі № 2а-1008/11, позивачу не здійснювалися.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зауважує, що ключовим питанням, що підлягає з`ясуванню для вирішення даного спору, є визначення наявності або відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, передбаченої статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2-ї групи інвалідності, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України від 28 лютого 1991 року № 796 - XI «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09 липня 2007 року) та рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 50 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірах, зокрема інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої, згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та Законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період.

Разом з цим, Верховна Рада України 14 червня 2011 року прийняла Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі у тексті - Закон № 3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50,51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».

Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

Відтак, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інший, ніж передбачений статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розмір пенсії по інвалідності та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 року набрала чинності постанова № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 50, 54 Закону № 796-XII підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 року, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 2857-VI та постанови № 745.

У подальшому, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI (набрав чинності 1 січня 2012 року) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 21-3696а15 міститься правовий висновок про те, що з 1 січня 2012 року нарахування і виплата пенсії має здійснюватися у розмірі, встановленому Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону № 796-XII, а на виконання Закону № 4282-VI Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі у тесті - Закон № 5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20-23,30,31,37,39,48,50-52,54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Указана норма Закону № 5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

Водночас, з 01 січня 2014 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 719-VII, Прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону № 796-ХІІ, передбачено не було.

Лише Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6?, яким, зокрема, установлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52 та 54 Закону України № 796-XIІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Відповідно до статті 2 Закону №1622-VII, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон № 1622-VII набрав чинності 03 серпня 2014 року.

Таким чином, тільки з 03 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені вищевказаними статтями, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У період з 01 січня по 02 серпня 2014 року правове регулювання правовідносин щодо виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії особам, які мають статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими законами, крім Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не здійснювалося.

Суд враховує, принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210.

Таким чином, у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року виплата позивачу пенсії по інвалідності мала здійснюватись відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю позивача, мала здійснюватись відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (пункти 46-52).

У зв`язку з наведеним суд погоджується з доводами позивача, що у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року розмір підвищення до пенсії та додаткової пенсії був обчислений у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії та додаткової пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести відповідні виплати з урахуванням раніше сплачених позивачеві сум.

Щодо твердження Відповідача про пропуск позивачем строку звернення із позовом Суд зауважує наступне.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8 Конституції України). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).

Згідно з вимогами статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більм як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз цих статей дає підстави дійти висновку, що у них містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки суд встановив, що виплата позивачеві підвищення до пенсії та додаткової пенсії за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року не відбулося з вини відповідача, то до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17 та від 19 червня 2018 року у справі № 646/6250/17.

Водночас, при вирішенні даного спору суд бере до уваги, що відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовано відповідачем. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення. У підсумку, з урахуванням вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 9, 14, 72-77, 90,139, 143, 241- 243, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві у перерахунку ОСОБА_1 щомісячної основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до вимог статей 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01 січня по 02 серпня 2014 року.

3. Зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 основну державну пенсію у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 січня по 02 серпня 2014 року з рахуванням вже проведених виплат.

4. Зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком згідно зі статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування, починаючи з 01 січня по 02 серпня 2014 року з урахуванням вже проведених виплат.

5. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбаченні статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда