Рішення № 101919804, 08.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5635/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Бондарчук О.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Хараїм О.В.,

представника відповідача - Спори Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- стягнути з Держави України в особі прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч.ч. 3-5 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 948011 грн. та щомісячної надбавки за вислугу років передбаченої ч. 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 375928 грн., завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 15 листопада 2016 року по 26 березня 2020 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що з 19.12.1994 року проходить службу в органах прокуратури України. З 15.11.2016 року працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим, де з 15.11.2016 по 29.12.2017 обіймав посаду заступника начальника слідчого відділу, з 29.12.2017 по теперішній час перебуває на посаді прокурора відділу.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що є підставою відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України для відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними.

У зв`язку з цим заробітна плата позивачу нараховувалася та виплачувалася у обсягах значно менших, ніж це передбачено чинним законодавством.

З метою відшкодування завданої матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати адвокат Хараїм О.В., діючи в інтересах позивача, 07.09.2021 звернулася до прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з адвокатським запитом.

У відповідь на запит листом № 29-552вих21 від 13.09.2021 відповідачем повідомлено, що заробітна плати у період з 15.11.2016 по 26.03.2020 позивачу нараховувалась у відповідності до окладів займаних посад на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 зі змінами, а підстав для відшкодування неотриманої частини заробітної плати на теперішній час не встановлено.

Таким чином, бездіяльністю Держави України в особі прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було порушено право власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя щодо невідшкодування завданої матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII позивач вважає незаконною та такою, що порушує його право на належний рівень соціального забезпечення, гарантований Конституцією України.

Ухвалою від 04.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 15.11.2021 року.

27.10.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено виплату заробітної плати прокурорам окружної та обласних прокуратур.

Тобто, фактично рішення Конституційного Суду України щодо застосування статті 81 Закону України "Про прокуратуру" стосується тільки кола суб`єктів, зазначених у цій статті, а саме прокурорів обласних прокуратур.

Частиною 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

ОСОБА_1 працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим з 15.11.2016, яка є регіональною прокуратурою.

25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

За приписами п. 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Водночас наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020, у зв`язку з чим прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя набула статусу прокуратури обласного рівня.

Проте, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 написана заява про намір пройти атестацію, відомості від відповідної кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про проходження останнім атестації не надходили, у зв`язку з чим останній не переведений до прокуратури обласного рівня - прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

При цьому згідно з абзацом 3 пункту 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників регіональних прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умови праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 № 505).

Отже, ОСОБА_1 з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, не займав та не займає посади, посадові оклади яких визначені статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", оскільки період його роботи у прокуратурі АР Крим пов`язаний із функціонуванням прокуратури регіонального рівня, а відомості щодо проходження останнім атестації, що є обов`язковою умовою для переведення в прокуратуру обласного рівня - відсутні.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року вирішено адміністративну справу розглядати в режимі відеоконфереції поза межами приміщення суду.

15.11.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

15.11.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2021 року.

У судовому засіданні позивач та його представник наполягали на позовних вимогах, просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні по суті позову заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

З 19.12.1994 року ОСОБА_1 проходить службу в органах прокуратури України.

З 15.11.2016 року позивач працює в прокуратурі Автономної Республіки Крим:

з 15.11.2016 року по 29.12.2017 року на посаду заступника начальника слідчого відділу;

- з 29.12.2017 року по теперішній час на посаді прокурора відділу.

07.09.2021 року адвокат Хараїм О.В., діючи в інтересах позивача, звернулася до прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з адвокатським запитом, у якому просила відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану актами і діями, що визнані неконституційними відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та щомісячної надбавки за вислугу років, передбаченої ч. 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві га перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 15 листопада 2016 року по 26 березня 2020 року.

У відповідь на запит листом № 29-552вих21 від 13.09.2021 року Прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя повідомлено, що підстав для відшкодування ОСОБА_1 недоотриманої частини заробітної плати за період з 15.11.2016 по 26.03.2020 відповідно до Рішення № 6-р/2020, на теперішній час, не встановлено.

Застосувавши відповідні норми права, суд надає таку правову оцінку спірним правовідносинам.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016).

Відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

В період з 26.10.2014 до 31.12.2016 (з 01.01.2017 діяла нова редакція статті з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016) ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року -11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.2017 до 24.09.2019 (з 25.09.2019 вже діяла нова редакція статті з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19.09.2019) ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 25.09.2019 року ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладена у такій редакції "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".

Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі:

1) Генерального прокурора - 1,7 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

2) першого заступника Генерального прокурора - 1,5 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

3) заступника Генерального прокурора - 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

4) керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

5) заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора;

6) керівника обласної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

7) першого заступника керівника обласної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

8) заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

9) керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

10) заступника керівника підрозділу обласної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора обласної прокуратури;

11) керівника окружної прокуратури - 1,5 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

12) першого заступника керівника окружної прокуратури - 1,4 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

13) заступника керівника окружної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

14) керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора окружної прокуратури;

15) заступника керівника підрозділу окружної прокуратури - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня -1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року -1921 гривня.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Щомісячна надбавка за вислугу років є складовою та невід`ємною частиною посадового окладу прокурора.

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VІІІ від 28.12.2014 (набрання чинності з 01.01.2015) було внесено зміни до п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" та установлено, що стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Суд наголошує, що в Україні на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом відсутні норми, які напряму регулювали б порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами. Тому вважаємо, що в даному випадку норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У рішенні ЄСПЛ від 27.06.2019 у справі "ПАТ "КІРОВОГРАДОБЛЕНЕРГО" проти України" встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв`язку з відсутністю можливості у заявника ініціювати отримання належного відшкодування через відсутність чіткого та передбачуваного законодавства у цьому зв`язку.

У п. 51 рішення від 14.10.2010, остаточне 14/01/2011 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) ЄСПЛ зазначив, що говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (<...>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-1).

Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями Держави України порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людний і основоположних свобод.

Вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-ІІ).

Частина 2 статті 152 Конституції України визначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно п. 2 резолютивної частини Рішення КСУ № 6-р/2020 від 26.03.2020, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

КСУ не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, тож говорити про ретроактивну дію рішення КСУ некоректно, оскільки рішення КСУ не є нормативними актами, а самі акти втратили чинність одночасно з рішенням КСУ, але неконституційність була й раніше і суд повинен це враховувати.

Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено саме ст.152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Також, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Важливим є і те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 в справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" (Заява № 14201/02) та 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Заява № 70297/01) зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.03.2011, остаточне 10/06/2011 справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) наголошував, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/4249/16 від 17.04.2018, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 та ін.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила "право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом". Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.

ЄСПЛ зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY V. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна ситуація в країні, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("С. G. and Others v. BULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("CANTONI v. FRANCE"), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11).

Судом встановлено, що з 15 листопада 2016 року по 26 березня 2021 року включно різниця між фактично нарахованими посадовими окладами (заступника начальника відділу з 15.11.2016 по 29.12.2017 та прокурора відділу з 29.12.2017 по теперішній час) і посадовими окладами, які мали бути нараховані та виплачені відповідно до вимог ч.ч. 3-5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", становить 948011 грн., різниця між фактично нарахованою щомісячною надбавкою за вислугу років та надбавкою за вислугу років, яка мала бути обрахована та виплачена відповідно до вимог ч. 7 cт. 81 Закону № 1697-VІI, становить 375928 грн.

Таким чином, розмір матеріальної шкоди, яку спричинено ОСОБА_1 , у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та щомічної надбавки за вислугу років, передбачену ч. 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 15.11.2016 року по 26.03.2020 року включно, складає 1323939 грн.

Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 242 - 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Держави України в особі прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (код ЄДРПОУ 02911088, вул. Ділова. 24, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3-5 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 948011 (дев`ятсот сорок вісім тисяч одинадцять) грн. та щомісячної надбавки за вислугу років передбаченої ч. 7 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" у сумі 375928 (триста сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять вісім) грн., завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 15 листопада 2016 року по 26 березня 2020 року

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 15 грудня 2021 р.

Суддя С.О. Варняк

кат. 106030000