Рішення № 101918016, 14.12.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5031/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом адвоката Жердєва Сергія Миколайовича (далі - представник позивача) в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач), в якому представник позивача з урахуванням уточненої позовної заяви від 30 вересня 2021 року б/н (арк. спр. 27-30) просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У на загальну суму 29823,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 25 червня 2021 року в програмі "Дія" позивач дізнався про те, що він є в реєстрі боржників в якості боржника. Відповідно до інформації з реєстру щодо позивача діє виконавче провадження ВП № 59851841.

30 червня 2021 року між АБ "Жердєв" в особі керуючого Бюро - адвокатом Жердєвим Сергієм Миколайовичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 17/20 про надання правової допомоги та представлення інтересів, з приводу наступного.

Надалі в Сєвєродонецькому міському відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) під час ознайомлення із матеріалами ВП № 59078047 вперше отримано копії постанови про відкриття виконавчого провадження та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У на суму 29823,18 грн. Зазначену вимогу отримано лише 14 вересня 2021 року в Сєвєродонецькому міському відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) під час ознайомлення із матеріалами ВП № 59078047.

19 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-398-25У, за якою борг зі сплати єдиного внеску станом на 27 лютого 2019 року у позивача становить 29823,18 грн, з яких 29823,18 грн - недоїмка, а 0,00 грн - штрафи. Однак, відправлення зазначеної вимоги позивачу не здійснено. Доказів направлення та вручення зазначеної вимоги позивачу немає. А ні витяг з інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а ні розрахунок боргу не містять відомостей про нарахування штрафів позивачу.

Оскаржувана вимога в частині наявності боргу зі сплати єдиного внеску є незаконною і підлягає скасуванню, оскільки для її формування відсутні правові підстави. Зокрема, відповідно до пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) за період до 12 лютого 2020 року позивач звільнений від сплати єдиного внеску до закінчення антитерористичної операції, оскільки перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Луганській області, яке розташоване в м. Сєвєродонецьк. Місто Сєвєродонецьк входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Головне управління ДПС у Луганській області адміністративний позов не визнало, про що 25 жовтня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 36225/2021 подало відзив на позовну заяву від 22 жовтня 2021 року № 8902/5/12-32-20-00-26, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 51-60).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що позивач станом на 31 жовтня 2018 року мав заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29823,18 грн, яка складалася з 1267,95 грн - І квартал 2014 року, 1267,95 грн - II квартал 2014 року, 1267,95 грн - III квартал 2014 року, 1267,95 грн - IV квартал 2014 року, 1267,95 грн - І квартал 2015 року, 1267,95 грн - II квартал 2015 року, 1323,47 грн - III квартал 2015 року, 1434,51 грн - IV квартал 2015 року, 909,48 грн - І квартал 2016 року, 941,16 грн - II квартал 2016 року, 957,00 грн - III квартал 2016 року, 990,00грн - IV квартал 2016 року, 2112,00 грн - І квартал 2017 року, 2112,00 грн - II квартал 2017 року, 2112,00 грн - ІІІ квартал 2017 року, 2112,00 грн - IV квартал 2017 року, 2457,18 грн - І квартал 2018 року, 2457,18 грн - II квартал 2018 року, 2457,18 грн - III квартал 2018 року, у зв`язку з чим Головним управлінням ДФС у Луганській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25 на суму заборгованості 29823,18 грн.

03 грудня 2018 року Головним управлінням ДФС у Луганській області вимога від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25 про сплату заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (недоїмки), яка станом на 31 жовтня 2018 року складала 29823,18 грн, направлена позивачу засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення. Відповідно до поштового повідомлення вимога від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25 вважається врученою платнику 05 січня 2019 року.

06 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Луганській області направлено заяву про відкриття виконавчого провадження за вимогою від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У (узгоджена з позначкою "органу державної виконавчої служби") про стягнення з позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у загальній сумі 29823,18 грн, яка направляється виключно до органів ВДВС відповідно до норм порядку.

Отже, контролюючим органом стосовно позивача законно та обґрунтовано винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У у розмірі 29823,18 грн.

Щодо пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 відповідач зазначив таке.

Відповідно до пункту 9-4 частини другої розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 "Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.".

Відповідач зазначив, що доповнення розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 пунктом 9-4 щодо звільнення певного кола платників внеску від виконання обов`язків, визначених частиною другої статті 6 Закону № 2464, втратили чинність на підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Зазначена норма проіснувала в Законі України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р не регулює питання щодо умов та порядку сплати єдиного внеску. Саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2464. Отже, в період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2019 року Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовувались обов`язки, визначені частиною другою статті 6 Закону № 2464, внаслідок чого позивач повинен був сплачувати визначену Законом № 2464 суму єдиного внеску.

Також відповідач вказав, що з 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України, у зв`язку з проведенням адміністративної реформи". Відповідно, позивач повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464, який на теперішній час не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону. На підставі викладеного, враховуючи те, що недоїмка у позивача виникла за період з 2014 року по III квартал 2018 року, позивач повинен сплатити нарахований внесок у повному обсязі.

Щодо зазначення позивачем у позовній заяви суми витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн, проте не надає стороні по справі ніяких документів на підтвердження розміру таких витрат (акт приймання-передачі наданої правової допомоги, платіжне доручення, заключна записка, тощо). Таким чином, у зв`язку з ненаданням адвокатом документів на підтвердження обґрунтованості фактичного обсягу витрат на правничу допомогу в цій адміністративній справі вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу є передчасними та необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 20 вересня 2021 року позовну заяву адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 20-23).

Ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 38-40).

Ухвалою від 29 жовтня 2021 року позовну заяву адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху після відкриття провадження в адміністративній справі (арк. спр. 102-103).

Ухвалою від 09 листопада 2021 року (арк. спр. 115-116):

- визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У у адміністративній справі № 360/5031/21;

- відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Луганській області про залишення без розгляду позову адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки);

- продовжено розгляд справи № 360/5031/21 за позовом адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем 02 червня 2003 року, знаходиться у м. Сєвєродонецьку Сєвєродонецького району Луганської області та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Луганській області, Сєвєродонецька ДПІ (м. Сєвєродонецьк) як платник податків та платник єдиного внеску, про що свідчать витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серії АД № 829538, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04 жовтня 2021 року та реєстраційні та облікові відомості з реєстру самозайнятих осіб (арк. спр. 10, 36-37, 61).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04 жовтня 2021 року судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація про подання позивачем заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням щодо позивача не проводилась (арк. спр. 36-37).

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії А № 111856 від 16 травня 2012 року та інформації з Реєстру платників єдиного податку позивач з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування (2 група, ставка 20 %, а з 01 січня 2016 року - 3 група, ставка 5 %) (арк. спр. 11, 120).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до податкового органу подано звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, а саме:

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік від 09 лютого 2015 року, яким визначено до сплати єдиний внесок в загальній сумі 5071,80 грн (арк. спр. 74);

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік від 02 лютого 2016 року, яким визначено до сплати єдиний внесок в загальній сумі 5293,88 грн (арк. спр. 75-76);

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік від 06 лютого 2017 року, яким визначено до сплати єдиний внесок в загальній сумі 3797,64 грн (арк. спр. 77);

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік від 03 лютого 2018 року, яким визначено до сплати єдиний внесок в загальній сумі 8448,00 грн (арк. спр. 78);

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 23 січня 2019 року, яким визначено до сплати єдиний внесок в загальній сумі 9828,72 грн (арк. спр. 79).

На підставі даних інтегрованої картки платника Головним управлінням ДФС у Луганській області згідно з абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 позивачу як фізичній особі-підприємцю сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25, яка утворилась з 22 квітня 2014 року по 19 жовтня 2018 року та станом на 31 жовтня 2018 року складає 29823,18 грн (арк. спр. 32, 69, 73, 97, 98).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25 направлена Головним управлінням ДФС у Луганській області на адресу позивача 03 грудня 2018 року та повернута на адресу Головного управління ДФС у Луганській області у зв`язку з неврученням позивачу (за закінченням встановленого строку зберігання), про що свідчать копія конверту та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (арк. спр. 32, 70-72, 96, 98 зв.).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), Головним управлінням ДФС у Луганській області на адресу Сєвєродонецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області направлено узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У для примусового виконання (арк. спр. 12, 31).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (тут і надалі посилання на норми Закону № 2464 наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску:

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року);

платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (у редакції, яка діє з 01 січня 2015 року).

Статтею 7 Закону № 2464 (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (абзац перший пункту 2 частини першої);

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу (пункт 3 частини першої).

Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей таких осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Статтею 7 Закону № 2464 (у редакції, яка діяла з 01 січня 2015 року до 01 січня 2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої);

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої).

Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (у редакції, яка діяла з 01 січня 2015 року до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Статтею 7 Закону № 2464 (у редакції, яка діяла з 01 січня 2017 року до 11 жовтня 2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої);

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пропорційно до сплаченого єдиного внеску (пункт 3 частини першої).

Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (у редакції, яка діє з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Статтею 7 Закону № 2464 (у редакції, яка діє з 11 жовтня 2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий пункту 2 частини першої у редакції, яка діяла до 01 січня 2021 року);

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої).

Згідно з абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (у редакції, яка діє з 11 жовтня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (абзац перший частини одинадцятої статті 8 Закону № 2464 (в редакції, яка діяла до 01 січня 2016 року)).

Абзацами першим та другим частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 (у редакції, яка діє з 01 січня 2016 року) регламентовано, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу зобов`язані сплачувати єдиний внесок у сумі, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Розмір мінімального страхового внеску визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) (до 01 січня 2016 року у розмірі 34,7 відсотка, після 01 січня 2016 року - у розмірі 22 відсотки), та підлягає сплаті щомісяця.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від здійснення господарської діяльності та фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Статтею 9 Закону № 2464 визначено таке:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (абзац перший частини п`ятої);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (абзац перший частини сьомої);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (абзац перший частини дванадцятої).

Абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464).

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Разом з тим, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Статтею 1 Закону № 1669 встановлено, що:

період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України;

територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно з абзацом третім пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, визначається Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" підпункту 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (який згідно з Законом України від 02 березня 2015 року № 219-VІІІ перейменований в пункт 9-4) такого змісту:

"9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464. Тобто, положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону № 2464, а сам підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 05 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008.

З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи".

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 був діючим по 12 лютого 2020 року включно.

З аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що до 13 лютого 2020 року для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 достатньо було лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому суд зауважує, що платники єдиного внеску звільнялись від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року без встановлення додаткових умов, зокрема отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України. Отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України було та є додатковою умовою звільнення від відповідальності для інших зобов`язань.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 28-р) м. Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада) Луганської області увійшло до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

З правового аналізу наведених законодавчих норм слідує, що до 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати. При цьому, вказані норми не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.

Отже, з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно в силу положень абзаців першого, третього пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 контролюючий орган не мав правових підстав для застосування до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, заходів впливу у вигляді формування та надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суд зауважує, що як на час виникнення спірних відносин, так і на час розгляду та вирішення даної справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався. Відповідно, у розумінні статті 1 Закону № 1669 проведення антитерористичної операції триває.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464, абзацом другим частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно внаслідок проведення антитерористичної операції був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів був позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

Оскільки судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У охоплює період, в якому позивач звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, суд дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу таку вимогу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов`язаних зі зверненням до адміністративного суду платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, за оскарженням вимог про сплату боргу (недоїмки), викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 805/4655/15-а (№ рішення в ЄДРСР 80980233), від 25 квітня 2019 року у справі № 805/4811/16-а (№ рішення в ЄДРСР 81478968), від 22 жовтня 2019 року у справі № 812/1473/16 (№ рішення в ЄДРСР 85207559), від 07 листопада 2019 року у справі № 812/1389/16 (№ рішення в ЄДРСР 85450340), від 10 грудня 2019 року у справі № 805/1588/16-а (№ рішення в ЄДРСР 86333047), від 18 грудня 2019 року у справі № 805/2007/17-а (№ рішення в ЄДРСР 86431217) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 805/3362/17-а (№ рішення в ЄДРСР 95242254).

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

З огляду на те, що позовні вимоги носять майновий характер і позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (абзаци перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина третя статті 143 КАС України).

Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов`язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивач до ухвалення рішення суду не подав заяву про подання доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Станом на час вирішення справи суду не надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у тому числі склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги).

Внаслідок того, що витрати на правничу допомогу адвоката документально не підтверджені, вони відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов адвоката Жердєва Сергія Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (ідентифікаційний код 44082150, місцезнаходження: вул. Енергетиків, буд. 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93401) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року № Ф-398-25У на суму 29823,18 грн (двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять три грн 18 коп.), винесену у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

У задоволенні вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч грн 00 коп.) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська