Рішення № 101917912, 15.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 року справа №320/809/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" №0034995-0410-1027 від 18.11.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що податковим повідомленням-рішенням від 18.11.2020 №0034995-0410-1027 нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2019 року на загальну суму 28117,26 грн.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач не є власником об`єктів нерухомого майна, які в розумінні Податкового кодексу України є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, позивач зауважив, що контролюючим органом не було дотримано строку для визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, оскільки право на визначення податку за попередні періоди виникло у контролюючого органу лише у 2018 році.

Крім того, позивач зауважив, що йому незрозуміло яким саме чином контролюючий орган визначив об`єкт, на який нараховується податок та здійснив розрахунок відповідного податку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником нежитлових приміщень (літ "А" та "Б"), загальною площею 253,40 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому нарахування ОСОБА_1 на підставі спірного податкового повідомлення-рішення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2019 роки, є правомірним.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, у якому не наведені жодні мотиви такого клопотання, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Суд зазначає, що заявлене відповідачем клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження є заявою з процесуальних питань.

Так, частиною першою статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Згідно з частиною першою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, серед іншого, підстави заяви (клопотання, заперечення).

При цьому, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду (ч.2 ст.167 КАС України).

Отже, процесуальні норми адміністративного судочинства вимагають від заявників наводити мотиви (підстави) поданих ними заяв та клопотань, за результатом розгляду та аналізу яких судом і приймається рішення по суті заявленого питання.

Суд зауважує, що одними з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст.2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з положеннями статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд зауважує, що перелік прикладів зловживань процесуальними правами, наведений у частині другій статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, не є вичерпним, що підтверджується вживанням законодавцем прислівника "зокрема".

Водночас одним з випадків зловживань процесуальними правами є подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Суд вважає, що аналогічним чином в якості зловживання учасником судового процесу наданими йому процесуальними правами може бути розцінено подання завідомо безпідставної заяви чи клопотання, у яких не наведені жодні мотиви та передумови для їх подання, як правові, так і фактичні.

Частиною третьою та четвертою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

З урахуванням наведених норм, суд вважає, що подання відповідачем клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження без наведення у такому клопотанні жодних правових та фактичних підстав, тобто абсолютно немотивованого, свідчить про недобросовісне використання відповідачем наданих йому процесуальних прав та має ознаки зловживання такими правами.

За таких обставин, суд вважає за необхідне вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами та залишити без розгляду заявлене відповідачем клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області 09.04.2011 (а.с.7).

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2020 №0034995-0410-1027, яким позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 28117,26 грн., з яких за 2017 рік - 10574,38 грн., за 2018 рік - 9434,08 грн. та за 2019 рік - 8108,80 грн. (а.с.4).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення, позивач подала скаргу до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 11.01.2021 №59/Б/99-00-06-01-04-09, яким податкове повідомлення-рішення від 18.11.2020 №0034995-0410-1027 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення (а.с.9).

У вказаному рішенні контролюючий орган зазначив, що відповідно до даних АІС "Податковий блок" за позивачем як за власником рахується нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 253,40 кв.м.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України).

Пунктом 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з підпунктом 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності (підпункт 266.8.2 пункту 266.8 статті 266 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що 17.03.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 17.03.2011. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (а.с.20).

Отже, до укладення шлюбу позивачка мала прізвище ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) позивач у період, охоплений спірним податковим повідомленням-рішенням (2017-2019 роки), була власником наступних об`єктів нерухомого майна:

- нежитлова будівля, літ. «А», площею 43,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 31.08.2008; підстава виникнення права власності: рішення третейського суду від 26.02.2008);

- нежитлова будівля-гуртожиток, літ. «А», площею 199,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 31.08.2008; підстава виникнення права власності: рішення третейського суду від 26.02.2008);

- нежитлові будівлі: літ. «А», площею 116,4 кв. м., «Б», площею 137,00 кв. м. та споруди, за адресою: АДРЕСА_1 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 31.08.2008; підстава виникнення права власності: рішення третейського суду від 26.02.2008; 31.12.2020 запис у Реєстрі був погашений на підставі знищення об`єкта);

- квартира в житловому будинку, площею 50,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 (дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 19.08.2019; підстава виникнення права власності: договір дарування від 19.08.2019).

З матеріалів справи вбачається, що об`єктом оподаткування за спірним податковим повідомленням-рішенням є саме нежитлові будівлі: літ. «А», площею 116,4 кв. м., «Б», площею 137,00 кв. м. та споруди, за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому погашення запису про об`єкт нерухомого майна у зв`язку з його знищенням відбулося 31.12.2020, тобто вже після виникнення спірних правовідносин.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що у спірний період ОСОБА_1 була власником нежитлових будівель літ. "А", площею 116,4 кв.м. та літ. "Б", площею 137,00 кв.м. та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, зазначила, що контролюючим органом не було дотримано строку для визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік.

Крім того, позивач зауважила, що їй незрозуміло, яким саме чином контролюючий орган визначив об`єкт, на який нараховується податок та здійснив розрахунок відповідного податку, з приводу чого суд зазначає таке.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" від 07.12.2017 №2245-VIII, який набрав чинності з 01.01.2018 було доповнено пункт 266.10 статті 260 Податкового кодексу України підпунктами 266.10.2 та 266.10.3 відповідно до яких у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/ податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.

Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, у вказаному рішенні зокрема, зазначається, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, який передбачає визначення грошового зобов`язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, слід застосовувати з того звітного періоду, в якому такі повноваження податковому органу були надані, тобто з 2018 звітного року.

Так, у даному випадку, контролюючий орган при визначенні податкового зобов`язання за 2017 роки повинен був дотримуватись приписів пп.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а не п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018 року.

Посилання відповідача на статтю 102 Податкового кодексу України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки положення останньої щодо можливості визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов`язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов`язань є загальною по відношенню до положень статей 265, 266, зокрема підпункту 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, який є спеціальним та має переважне застосування.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79509464).

У зв`язку з цим, суд вважає, що нарахування Головним управлінням ДПС у Київській області позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на підставі спірного податкового повідомлення-рішення на суму 8180,80 грн. є протиправним, оскільки прийнято поза межами наданих повноважень.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 18.11.2020 №0034995-0410-1027 в частині нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 8108,80 грн.

Щодо правомірності визначення позивачу до сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2019 роки. суд зазначає таке.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив розрахунок податку, на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2019 роки:

- за 2018 рік: 253,4 кв.м. х 3723,00 грн. х1%= 9434,08 грн.;

- за 2019 рік: 253,4 кв.м. х 4173,00 грн. х1%= 10574,38 грн., де:

253,4 кв.м. - площа об`єкту нерухомого майна, 1% - ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році складав з 1 січня - 3723 грн.

Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" та розмір мінімальної заробітної плати у 2019 році складав з 1 січня - 4173,00 грн.

Враховуючи, що розмір ставки відповідного податку встановлений на рівні 1%, що не перевищує граничний розмір, визначений пп.266.5 ст.266 Податкового кодексу України, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018-2019 роки, який має бути сплачений позивачем як власником нежитлових будівель літ. "А" та літ. "Б", загальною площею 253,40 кв.м. та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , становить:

- за 2018 рік : 9434,08 грн. (253,40 кв.м. х 3723,00 грн. х 1%/100%);

- за 2019 рік: 10574,38 грн. (253,40 кв.м. х 4173,00 грн. х 1%/100%), що загалом становить 20008,46 грн.

Отже, контролюючий орган правомірно нарахував позивачу на підставі спірного податкового повідомлення-рішення податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018-2019 роки на загальну суму 20008,46 грн., а тому підстави для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування вказаної суми податкового повідомлення-рішення відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем згідно з квитанцією від 19.01.2021 №ПН1977356 на суму 908,00 грн. (а.с.3).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору у розмірі 261,86 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 18.11.2020 №0034995-0410-1027 в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 8108,80 грн. (вісім тисяч сто вісім грн. 80 коп.)

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у сумі 261,86 грн. (двісті шістдесят одна грн. 86 грн.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.