Рішення № 101916843, 15.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2021 р. Справа№200/13204/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Арестова Л. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 )

до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (місце знаходження: пр. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41336065)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

06 жовтня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 28.08.2021 року Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради по відмові в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ;

- зобов`язання Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», тобто 41 280, 00 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17 серпня 2021 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте рішенням відповідача в призначенні допомоги відмовлено, у зв`язку з тим, що заява щодо призначення зазначеної допомоги надана заявницею після спливу 12 календарних місяців після народження дитини.

Дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача і тому звертається до суду за захистом своїх прав. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначив, що позивач за призначенням допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 звернулась до департаменту 17 серпня 2021 року. На виконання статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та пункту 12 Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2001 року №1751 департаментом прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу соціальної допомоги при народженні дитини, у зв`язку з пропуском терміну звернення за даним видом соціальної допомоги.

На підставі викладеного, вважає, що управління діяло в межах своїх повноважень, виконало всі передбачені вимоги щодо розгляду заяви позивача і правомірно прийняло рішення про відмову позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особисто здійснює свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 09 серпня 2007 року Сніжнянським МВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 12-14).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 29 липня 2020 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).

ОСОБА_1 , разом з донькою ОСОБА_2 , є внутрішньо переміщеними особами за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 09 серпня 2021 року № 1413-5000383890, № 1413-5000383903 (а.с. 16, 19).

17 серпня 2021 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 28 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому, що пройшло 12 календарних місяців з дати народження дитини.

Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001

№2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21.11.1992 №2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон №2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №59 від 04.02.2009).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Разом з тим, приймаючи таке рішення відповідачем не враховано наступне.

У відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

В свою чергу, суд зазначає, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 591/610/16-а (К/9901/12622/18).

Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно до пункту першого статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії, вчиненої 03.05.1996 у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 07.05.1999 у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14.09.2006, відповідно до якої держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Тобто, в спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд констатує наявність у позивача права на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітніх дітей, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушений змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Отже, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій суд встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Щодо зобов`язання відповідача призначити та здійснити виплату допомоги при народженні дитини в розмірі, що встановлений статтею 12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», тобто 41280,00 гривень суд зазначає наступне.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абз. 1 частини другої статті 77 КАС України).

Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відтак спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Оскільки нормами чинного законодавства позивачу гарантовано право на отримання допомоги при народженні дитини, в той час як судом вище встановлено протиправність рішення про відмову у її призначенні, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання призначити та здійснити виплату державної допомоги при народженні дитини є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково. Враховуючи те, що визначення розміру виплати державної допомоги при народженні дитини є виключною компетенцією Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, а тому підміна судом повноважень даного суб`єкта владних повноважень є формою втручання в його дискреційні повноваження.

Отже, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Щодо питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до дублікату квитанції №78980 від 21.10.2021 позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 гривень.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (місце знаходження: пр. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41336065) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 28 серпня 2021 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 грудня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.В. Арестова