Вирок № 101915168, 13.12.2021, Галицький районний суд м. Львова

461/327/19

1-кп/461/57/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.12.2021 року Галицький районний суд міста Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретарі судового засідання Скаб В.О., Степанюк Ю.В.,

Береза П.Р.

з участю прокурорів Грицишина В.С., Квасниці В.М.

обвинувачених ОСОБА_1,

ОСОБА_2

та захисників Зазуляка Й.М., Федулова О.В., Богуша І.М

перекладача Расулова М., Коваленко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження /внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за 12018140050004688 від 21.10.2018 року/ за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Азербайджанської Республіки, м.Сабірабад, громадянина Азербайджану, азербайджанцю, не працюючому, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця Азербайджанської Республіки, м.Сабірабад, громадянина Азербайджану, азербайджанцю, не працюючому, проживаючому за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.355, ч.2 ст.146 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудовим розслідуванням первинно було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.189 КК України, зокрема, що вони, діючи умисно, за попередньою змовою у групі осіб, в період часу з 23 год. 00 хв. до 23 год. 47 хв., перебуваючи на АДРЕСА_3, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, висловили вимогу до ОСОБА_3 передати їм сто тисяч доларів США, погрожуючи вбивством потерпілому, яке він сприймав реально, внаслідок чого потерпілий вимушено передав ОСОБА_2 частину суми в розмірі 5000 доларів США, що станом на 19.10.2018 згідно з курсом НБУ становить 140200 грн., а також , що обвинувачені за попередньою змовою у групі осіб 19.10.2018, в період часу з 23 год. 00 хв. до 23 год. 47 хв., перебуваючи на АДРЕСА_3, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, висловивши вимогу до ОСОБА_3 передати їм сто тисяч доларів США, насильно завели ОСОБА_4 в автомобіль марки «Range Rover» номерний знак НОМЕР_1, всупереч його волі та незаконно утримували в мотелі «Підкова», що знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Рясна-Руська, пл. Торгова, 1 та готелі «Вояж», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 122 до 20 год. 00 хв. 21.10.2018, як гарантію передання ОСОБА_3 грошових коштів, які у нього вимагали, при цьому, погрожували ОСОБА_4 вбивством у випадку втечі, що він сприймав реально.

Відповідно до статтей 338, 341 КПК України, прокурор Львівської місцевої прокуратури № 1 Грицишин В.С. в подальшому змінив обвинувачення у кримінальному провадженні №12018140050004688 від 21.10.2018 шляхом перекваліфікування дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із ч.2 ст.189 КК України на ч.2 ст.355 КК України, оскільки вважає, що під час судового засідання 10.04.2019 допитано свідка ОСОБА_5, який повідомив, що ОСОБА_3 через спільних знайомих, у тому числі ОСОБА_6 зустрівся з ним та запропонував купити у нього готель, оскільки у нього не було достатньої суми коштів, останній позичив у нього 300 000 доларів США, про що написав розписку. Надалі, ОСОБА_3, отримавши гроші, не повертав в установлений час, про що свідок повідомив ОСОБА_6. Також свідок надав суду означену розписку, яка оглянута в судовому засіданні. За результатами огляду вказаної розписки за участю перекладача установлено, що ОСОБА_3 30.06.2018 прийняв від ОСОБА_5 300 000 доларів США. Окрім цього, потерпілий ОСОБА_4, який допитаний під час досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 225 КПК України, повідомив, що грошові кошти обвинувачені вимагали в ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, а також те, що йому відомо про вказану розписку, однак зі слів ОСОБА_3 розписка носить неправомірний характер.

Змінюючи обвинувачення, прокурор покликався на п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України, в якій зазначається наступне. При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 355 КК. При цьому, як зазначає Верховний Суд України, слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Зважаючи на те, що вимога обвинувачених до потерпілого ОСОБА_3 стосувалась невиконання ним вказаного цивільного зобов'язання, відповідно прокурор склав обвинувальний акт в межах зміненого обвинувачення.

Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обвинувачуються у тому , що умисно, за попередньою змовою у групі осіб, 19.10.2018, в період часу з 20 год. 20 хв. до 20 год. 40 хв., перебуваючи на АДРЕСА_3, змусили ОСОБА_3 виконати цивільно-правові зобов'язання перед ОСОБА_5, згідно з розписки від 30.06.2018 року про позичку грошових коштів в сумі триста тисяч доларів США, висловивши вимогу передати їм частину вказаної суми в розмірі сто тисяч доларів США, погрожуючи вбивством потерпілому у випадку відмови від виконання такої вимоги, яку останній сприймав реально; внаслідок таких дій потерпілий ОСОБА_3 передав обвинуваченому ОСОБА_2 частину суми в розмірі 5000 доларів США, що станом на 19.10.2018 згідно з курсом НБУ становить 140 200 грн., тобто, обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.355 КК України.

Крім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обвинувачуються у тому, що діючи умисно, за попередньою змовою у групі осіб, 19.10.2018, в період часу з 23 год. 00 хв. до 23 год. 47 хв., перебуваючи на АДРЕСА_3, з метою змусити ОСОБА_3 виконати цивільно-правові зобов'язання перед ОСОБА_5 згідно з розписки від 30.06.2018 про позичку грошових коштів в сумі триста тисяч доларів США та передати частину вказаної суми у розмірі сто тисяч доларів США, насильно завели ОСОБА_4 в автомобіль марки «Range Rover» номерний знак НОМЕР_1, всупереч його волі та незаконно утримували в мотелі «Підкова», що знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Рясна-Руська, пл. Торгова, 1 та готелі «Вояж», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Замарстинівська, 122 до 20 год. 00 хв. 21.10.2018, як гарантію передання ОСОБА_3 грошових коштів, які у нього вимагали, при цьому, погрожували ОСОБА_4 вбивством у випадку втечі, що він сприймав реально, тобто, обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст.146 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 не визнав свою вину та показав, що в жовтні 2018 року в м.Львові дійсно перебував в товаристві знайомих азербайджанців, а також серед них були і громадяни Туреччини. З останніми він не спілкувався оскільки не розуміє турецької мови. Вони пересувались вулицями міста, відвудували ресторани, допомагали туркам поселитись в готель тощо. Жодних грошей у потерпілих не вимагали і ті їм будь-яких коштів не передавали. До злочину не причетний і просить його виправдати.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 не визнав свою вину та надав аналогічні показання, доповнивши, що з потерпілими постійно спілкувався ОСОБА_6, в них були якісь свої бізнесові справи, однак, змісту розмов не розумів, оскільки не володіє турецькою мовою. З ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до цього знайомий не був. Їхні зустрічі протягом 19-21 жовтня 2018 року були дружніми, вони разом проводили час у м.Львові, гуляли, обідали, допомагали потерпілому поселятись в готелі. Жодних погроз ОСОБА_4 не висловлював, оскільки не було для цього передумов. Особисто він грошей у ОСОБА_4 не вимагав і не отримував. Просить його виправдати.

Відповідно ст. 129 Конституції України, норм КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Ухвалення судом вироку Іменем України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню.

Вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв'язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.

При цьому, суд виходить із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, норм Конституції України, КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію, держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку, та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу УIII Конституції України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Постанова Пленуму Верховного суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» зазначає, що визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно частин 1, 2 статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом ; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

На підставі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

З урахуванням правових норм, статей 368, 370 КПК України, суд прийшов до висновку про невинуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.355, ч.2 ст.146 КК України, оскільки обвинувачення не підтверджуються доказами та документами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.

Відповідно до ст.ст.84-86 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів . Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, передбачених ст. 91 КПК України покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відтак, суд, з врахуванням норм процесуального закону, безпосередньо дослідивши під час судового розгляду наступні докази обвинувачення, прийшов до наступних висновків.

Сторона обвинувачення покликається, як на докази винуватості обвинувачених, на наступні докази та документи.

Так, прокурором подано в якості доказу повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 21.10.2018 року, в якому ОСОБА_3, просить вжити заходів до ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які 19.10.2018 року о 23.00. годині погрожували вбивством сина у випадку, якщо ним не буде надано грошові кошти у сумі 100 000 доларів США.

Із даних протоколу огляду місця події від 21.10.2018 року, вбачається , що потерпілий ОСОБА_4, просить прийняти міри до шести осіб, імена трьох з яких ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які 19.10.2018 року о 20.20 годині, насильно завели його у машину та утримували проти його волі, як гарантію передання ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 100 000 доларів США, при цьому погрожували вбивством.

Із протоколу огляду місця події від 22.10.2018 року вбачається, що на пр. Свободи, 12, м. Львів, знаходився автомобіль марки «BMW» із номерними знаками литовської реєстрації НОМЕР_2 із пробитими передніми та задніми колесами.

Із протоколу огляду місця події від 22.10.2018 року вбачається, що виявлено автомобіль марки «Range rover» д.н.з. НОМЕР_1.

Як на доказ винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обвинувачення покликається також на:

- протокол обшуку від 10.01.2019 року, під час якого виявлено мобільний телефон марки «Iphone» (ІМЕІ: НОМЕР_3), мобільний телефон марки «Nokia» (ІМЕІ: НОМЕР_4), мобільний телефон марки «Nokia» (ІМЕІ: НОМЕР_5), мобільний телефон марки «Nokia» (ІМЕІ: НОМЕР_6), мобільний телефон марки «Samsung» (ІМЕІ:НОМЕР_7), мобільний телефон марки «Nokia» (ІМЕІ:НОМЕР_8), мобільний телефон марки «Nokia» (ІМЕІ:НОМЕР_9), флеш накопичувач О00D (16 Gb), копія розписки про отримання грошових коштів, копія перекладу розписки про отримання грошових коштів, 4 аркуші з роздрукованими фотографіями, сервер марки «Hikvision» (№72104359701), сервер марки «Hikvision» (№710 НАНІ - Filk);

- протокол огляду предмету від 26.10.2018 року, а саме: автомобіля марки «BMW 5» чорного кольору, номерний знак іноземної реєстрації НОМЕР_2;

- постанову про визнання речовими доказами і прилучення їх до матеріалів кримінального провадження від 22.10.2020 року;

- протокол огляду предмету від 29.10.2018 року, а саме: автомобіля марки LAND ROVER RANGE ROVER SPORT кольору металік, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_10;

- протокол огляду предмету від 10.11.2018 року, а саме паперового конверту з кафе «Мускат» у м. Львові, пл. Галицька, 7, в якому знаходився диск типу CD-R, об'ємом 4,7 Гб.;

- постанову про визнання предмета речовим доказом та прилучення його до матеріалів кримінального провадження;

- довідку про звернення за захистом в Україні № 007578 ОСОБА_6;

- висновок судово-психіатричного експерта №9 від 10.01.2019 року;

- висновок судово-психіатричного експерта №7 від 09.01.2019 року;

- висновок судово-психіатричного експерта № 6 від 09.01.2019 року.

Наведені докази не підтверджують обставин вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146 та ч.2 ст.355 КК України.

Окрім того, судом також досліджені:

- протокол пред'явлення особи для впізнання від 22.10.2018 року, зі змісту якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_4, впізнав ОСОБА_2, як особу, яка в кафе говорила ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що якщо вони не повернуть грошові кошти в сумі 100 000 доларів США ОСОБА_5, то вони вб'ють їх родину;

- протокол пред'явлення особи для впізнання від 22.10.2018 року, зі змісту якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_3, впізнав ОСОБА_2, як особу, яка перебуваючи на пл. Галицькій біля пам'ятника Д.Галицькому у м. Львові представила до тіла ОСОБА_3 предмет візуально схожий на ніж, після чого почала вимагати грошові кошти100 000 доларів США,

Аналізуючи дані протоколів пред'явлення осіб для впізнання та оцінюючи наведені докази з точки зору належності та допустимості, суд вважає, що такі не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що означена слідча дія проведена з порушенням ст.228 КПК України, якою регламентовано процедуру проведення пред'явлення особи для впізнання.

Означена процесуальна норма встановлює правило, що перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

Зі змісту протоколу пред'явлення ОСОБА_4 для впізнання ОСОБА_2 від 22.10.2018р. вбачається, що потерпілий опізнав обвинуваченого по тілобудові та рисах обличчя, одягу, однак, не конкретизовано інші відомості щодо особистих прикмет ОСОБА_2 та не описано якого саме одягу.

Як пояснив суду обвинувачений, під час проведення вказаної слідчої дії, коли потерпілий зайшов у кабінет слідчого, усі присутні, в т.ч. і він, назвали свої анкетні дані. Двоє статистів взагалі були слов'янської зовнішності. Переклад здійснювався з турецької на українську мову (яку він не розуміє), а з української на азербайджанську не здійснювався (про що зазначено у протоколі). Відтак, не розумів взагалі змісту процесуальної дії. Окрім того, він з ОСОБА_3 вже на той час були знайомі, оскільки протягом двох днів спілкувались в одній компанії і не було процесуального змісту проводити впізнання.

Із досліджуваних протоколів також вбачається, що потерпілий не зазначав де, коли та при яких обставинах бачив обвинувачених, та які конкретно дії вони вчиняли. Зі змісту протоколу вбачається, що у самому запитанні слідчого вже містилась відповідь.

Таким чином, проведене впізнання обвинувачених не відповідає вимогам ст. 228 КПК України, відтак, не може бути прийняте судом в якості доказу винуватості.

Стороною обвинувачення , як на доказ винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано протоколи проведення слідчого експерименту від 22.10.2018 року за участю свідка ОСОБА_10, свідка ОСОБА_11

за участю потерпілого ОСОБА_4 від 24.10.2018р., які безпосередньо досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту протоколів убачається, що в них лише зафіксована інформація та підтверджуються факти, того як обвинувачені, свідки та потерпілі проводили свій вільний час у різних закладах громадського харчування міста Львова, перебували разом у готелі. Ці обставини свідки , зрештою, повністю підтвердили під час їх допиту в судовому засіданні. Вказані слідчі експерименти проведені у формі викладення лише пояснень учасників; жодних відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань, під час проведення слідчих експериментів не проводилося; протоколи не містять даних про примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань чи позбавлення волі потерпілого.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту, відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України, є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від особи відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При ньому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. З ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України , у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.

При проведенні слідчого експерименту участь особи не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення особою своїх раніше даних показів, з метою їх процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання обвинуваченого та протокол слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК України.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених ст. 225 КПК України. Під час досудового розслідування за наявності належних підстав слідчим суддею можуть бути допитані свідок або потерпілий.

В аспекті вирішення завдань даного кримінального провадження має бути витлумачене поняття «показання» у взаємозв'язку з нормами, передбаченими статтями 23, 95, 240 КПК України.

У площині порушеного питання змістом показань, як процесуального джерела доказів є лише відомості, повідомлені на допиті або одночасному допиті двох чи більше раніше допитаних осіб. Термін «показання» в контексті ч. 4 ст. 95 КПК України законодавець використовує для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу.

Зазначена позиція мітиться у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі №740/3597/17.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм права.

За таких обставин, у випадку якщо під час слідчого експерименту не було проведено відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а лише посвідчує виключно проголошення попередньо даних показів з метою їх процесуального закріплення, він є таким, що проведений із порушенням вимог КПК України та не може вважатися допустимим доказом у справі.

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.146 КК України, то слід зазначити наступне.

Безпосереднім об'єктом даного злочину є особиста воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебування чи свобода переміщення.

З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Незаконне позбавлення волі полягає у протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявлятися у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства( зв'язування потерпілого і замиканні у підвалі, поміщення у заздалегідь підготовлене місце,тощо), а також шляхом психічного насильства ( під погрозою зброї потерпілого примушують залишитися у приміщенні).

Обов'язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо).

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом (законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом; законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом; законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду до країни, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції, тощо) .

Способами незаконною позбавлення волі можуть бути будь-які - обман, зловживання довір'ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за ст. ст. 147 та 149 КК України.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити.

Свідок ОСОБА_11 показав, що з обвинуваченими він знайомий і 19.10.2018 року, він разом із ОСОБА_10 прийшов в ресторан «Фешн», де зустрів ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які запросили їх за свій столик. Через деякий час в ресторан прийшов ОСОБА_6, який підсів за окремий столик до двох турків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Поспілкувавшись з ними, ОСОБА_6 підійшов за столик, де сиділи вони та сказав, що турки запрошують всіх випити каву в іншому місці. Вони погодилися та пішли в ресторан «Мускат», що на площі Галицькій в м. Львові. Вийшовши із ресторану «Фешн», ОСОБА_6 пішов переставляти свій автомобіль, а всі інші пішли в сторону ресторану «Мускат». Він йшов разом із ОСОБА_10, ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 ішли на відстані кількох метрів від них окремо, а ОСОБА_3 і ОСОБА_4 також йшли окремо на невеликій відстані від всіх. Коли вони всі підійшли на парковку по вулиці Валовій в місті Львові, то через деякий час підійшов ОСОБА_6. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спілкувався в основному ОСОБА_6, оскільки вони були знайомі. При розмові вони обіймалися та вели себе дружно. Перебуваючи на вулиці, ОСОБА_3 із припаркованого там автомобіля марки «Фольксваген» дістав якість таблетки, та вони ще певний час стояли на вулиці поруч із автомобілем та курили. На вулиці туркам ніхто не погрожував та ніяких грошей не вимагав. Під час перебування в ресторані «Мускат» він чув, як ОСОБА_6 при спілкуванні із потерпілими називали один одного по-дружньому словом «брат». Також під час перебування в ресторані «Мускат» всі вільно пересувались, виходили на вулицю курити. Коли вийшли із ресторану, то ОСОБА_3 повідомив, що йому потрібно терміново кудись летіти по справах, а ОСОБА_4 залишається у місті Львові. У зв'язку із цим він запропонував грошові кошти в сумі 200 доларів СІІІА за те, щоб хтось кілька днів побув із ОСОБА_4, оскільки той не володіє українською мовою та не знає міста, а о 22:00 год. 21.10.2018 року його необхідно завезти в аеропорт та посадити на літак. На це він (свідок ОСОБА_11) погодився та вирішив допомогти ОСОБА_4. Кошти йому одразу не дали, а пообіцяли надати винагороду пізніше. Після цього, ОСОБА_3 попрощався та на автомобілі марки «Фольксваген» поїхав у своїх справах. Куди пішов ОСОБА_6 йому не відомо. ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, сівши в автомобіль «Range Rover», повезли ОСОБА_4 в мотель «Підкова», що в с. Рясна Руська, оскільки забронювати номер в готелях міста Львова їм не вдалося. ОСОБА_4 спокійно і добровільно сідав в автомобіль. За кермом був ОСОБА_2, а ОСОБА_4 сидів на задньому сидінні зліва, біля вікна. По дорозі ОСОБА_4 попросив, щоб з ним хтось залишився в готелі та вони ще заїхали за ОСОБА_12, який мав залишитися ночувати у готелі із ОСОБА_4 та допомогти йому при необхідності в побутових потребах. Коли їхали в автомобілі, то ОСОБА_2 із ОСОБА_4 не спілкувався. Вони всі взагалі мало спілкувались між собою, не знаючи мови; в основному розумілись лише по деяких словах та за допомогою жестів.

Наступного дня ОСОБА_4 захотів їсти, тому він (свідок) подзвонив ОСОБА_2 і останній на автомобілі забрав їх із готелю; вони поїхали на вулицю Наукову в м. Львові, в ресторан «Гопак». В ресторані ОСОБА_4 телефонував до ОСОБА_6, який згодом приїхав і всі поїхали в ресторан «Султан Палац», де разом відпочивали протягом години. ОСОБА_4 вів себе спокійно, спілкувався, вільно виходив на вулицю курити.

Після цього, ОСОБА_6 завіз ОСОБА_4 в готель «Вояж». З ним залишився ОСОБА_12, а наступного дня із готелю їх ніхто не забирав і ОСОБА_4 разом із ОСОБА_12 прийшли пішки в кафе «Галерея лицарів», де пообідали. В подальшому, на автомобілі ОСОБА_6 потерпілого ОСОБА_4 повезли в аеропорт, однак, по дорозі автомобіль зламався, тому він (ОСОБА_11) викликав таксі. На вулиці вони ще познайомилися із якимось чоловіком турецької національності. В таксі ОСОБА_4 і той чоловік сиділи на задньому сидінні та спілкувалися на турецькій мові.

Свідок ОСОБА_11 ствердив, що за весь час перебування із ОСОБА_4 він не чув і не бачив, щоб у потерпілого забирали гроші чи погрожували вбивством, він також не бачив, щоб ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 передавали обвинуваченим гроші. Обстановка та події, в яких перебували потерпілі, не свідчила про загрозу життю останніх; а щодо ОСОБА_4 - то він не був обмежений чи позбавлений волі: він вільно пересувався, спілкувався по телефону, в будь-який момент міг звернутись до поліції про допомогу, якщо б йому реально загрожувала небезпека.

Свідок ОСОБА_10 дав аналогічні покази, показам свідка ОСОБА_11 Додатково також повідомив, що ОСОБА_4 ніхто примусово волі не позбавляв, а він навпаки сам просив, щоб із ним хтось побув, оскільки він не знає міста та української мови. Обвинувачені до потерпілих не висловлювали жодних погроз та грошових коштів не вимагали. ОСОБА_4 вів себе при ньому нормально, міг вільно самостійно пересуватися, користувався мобільним телефоном.

Свідок ОСОБА_12 показав, що з обвинуваченими знайомий візуально. 19.10.2018 року, йому зателефонував знайомий ОСОБА_11, який попросив побути з ОСОБА_4, а саме сходити в магазин, допомогти в побутових потребах, оскільки він іноземець, не знає мови і міста. На вказане прохання він погодився. На автомобілі марки «Range Rover» разом із ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_11 він поїхав у мотель «Підкова». Прибувши в мотель «Підкова», вони із ОСОБА_4 піднялися в номер, оскільки було пізно вклались спати. ОСОБА_4 певний час щось розглядав у телефоні, вони виходили курити, як разом так і окремо. Номер, у якому вони проживали, із середини замикався на ключ, однак, цілу ніч ключ був у замку, щоб вони могли собі спокійно виходити на вулицю курити. Вранці наступного дня вони замовили сніданок. Коли принесли сніданок, то він у той час був в душі, а двері відчинив ОСОБА_4, розрахувавшись за їжу. Поснідавши, вони разом вийшли із мотелю, де на вулиці їх чекали ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які були на автомобілі «Range Rover». ОСОБА_4 поїхав із ними, а він поїхав додому.

Ввечері цього ж дня йому зателефонував ОСОБА_11 та попросив приїхати до готелю «Вояж» та скласти компанію ОСОБА_4. Коли він приїхав до готелю, то там був потерпілий, ОСОБА_11 та ОСОБА_10. ОСОБА_2 тоді з ними не було. ОСОБА_11 показав де знаходиться їхній номер та пішов у своїх справах. Двері номеру зачинялися із середини на замок без ключа. Під час перебування у готелі ОСОБА_4 неодноразово виходив сам із номера курити. Наступного ранку зателефонував ОСОБА_11, який сказав, що не зможе приїхати їх забрати, тому він із ОСОБА_4 пішли пішки до ресторану «Галерея Лицарів», де мали зустрітися із ОСОБА_11. По дорозі, біля готелю Львів, вони випили каву, за яку розрахувався ОСОБА_4. Прийшовши в ресторан «Галерея лицарів», вони там зустріли ОСОБА_11 та ОСОБА_10; всі разом пообідали і він (свідок ОСОБА_12) пішов у своїх справах, а вони всі залишилися. Більше ОСОБА_4 не бачив.

Свідок ОСОБА_13 показав, що в жовтні 2018 року він стажувався у ресторані «Султан Палац» на посаді офіціанта. Того дня було зареєстровано стіл на п'ятнадцять чоловік, серед гостей були присутні обвинувачені, а також ОСОБА_4. Він обслуговував їхній столик. Всі гості вели себе спокійно, розмовляли, жартували. В загальному із інтонації та самої розмови не виглядало, що ОСОБА_4 погрожують чи йому загрожує небезпека. Ножів чи іншої зброї він не бачив. ОСОБА_4 не звертався до нього з приводу погроз і не просив викликати міліцію .

Свідок ОСОБА_14, працівниця мотелю «Підкова», підтвердила, що потерпілий ОСОБА_4 прибув у готель разом із ОСОБА_12, та перебували в мотелі протягом ночі. ОСОБА_4 пересувався самостійно, поводився спокійно, адекватно та відповідно до обстановки. На ньому не було жодних тілесних ушкоджень, чи інших ознак, які б свідчили про застосування сили або незаконного позбавлення волі.

Таким чином, із показань означених свідків вбачається, що потерпілий ОСОБА_3 з власної ініціативи попросив свідків та обвинувачених, щоб хтось залишився разом із ОСОБА_4; останній протягом двох днів добровільно залишався в товаристві та проводив свій час із обвинуваченими та свідками. Будь-яких даних про те, що відносно ОСОБА_4 вчинялись протиправні дії, свідки не підтвердили. Потерпілий ОСОБА_4 спокійно поїхав в аеропорт, при цьому, ніхто його не утримував проти його волі.

Суд надає віри показанням усіх допитаних свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань та приведені до присяги, показання яких є правдивими, послідовними, такими, що об'єктивно відображають обставини справи, а також їх показання перебувають у взаємозв'язку із встановленими обставинами та подіями, при цьому, підтверджуються іншими дослідженими доказами у справі.

Так, із дослідженого судом відеозапису, наданого з ресторану «Мускат» в м. Львові, видно, що 19.10.2018 року обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10, близько 20:57 год. 19.10.2018 року прийшли в ресторан «Мускат». Вони всі ведуть себе дружелюбно, агресивних дій обвинувачені в сторону потерпілих не проявляють. Зброї чи предметів схожих на зброю, а також предметів, в тому числі сумок, де б можна було сховати зброю, при обвинувачених не видно. Дії обвинувачених не свідчать про погрози щодо потерпілих чи вимагання у них грошові кошти. По поведінці потерпілих видно, що така відповідає показам допитаних свідків у кримінальному провадженні, які вказували, що в ресторан «Мускат» всіх запросили саме потерпілі. Жодних обмежень в русі чи обмеження їхньої волі та можливості пересування, в бік потерпілих, ніким не вчинялося.

Крім того, з дослідженого судом відеозапису з мотелю «Підкова» в с. Рясна Руська видно, що о 01.06 год. 20.20.2018 року потерпілий ОСОБА_4 разом із свідком ОСОБА_12 приїхав до вказаного мотелю. Потерпілий вільно пересувається, його поведінка спокійна та відповідає обстановці; вони певний час перебувають на вулиці, курять; вранці удвох покидають готель. Обвинуваченого ОСОБА_2 на вказаному відеозаписі не зафіксовано.

Також у судовому засіданні було досліджено відеозапис із ресторану «Гопак», що по вул. Науковій в м. Львові, з якого вбачається, що 20.10.2018 року, близько 13:00 год., обвинувачені та ОСОБА_4 вільно перебувають в приміщенні вказаного закладу.

Також, на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова про тимчасовий доступ до речей та документів, стороною захисту було отримано тимчасовий доступ до речей та документів ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького».

Відеозаписом із камери відеоспостереження в терміналі аеропорту Львів «ім. Данила Галицького» встановлено, що о 13:05 год. 21 жовтня 2018 року в термінал аеропорту прийшли обвинувачений ОСОБА_6 (на даний час перебуває в розшуку), потерпілий ОСОБА_3 та невідома особа жіночої статі. Поведінка вказаних осіб була дуже дружелюбна. ОСОБА_6 переміщав по аеропорту особисті речі та вантаж ОСОБА_3, який йшов поруч, пригощав останнього кавою. На прощання вони дружелюбно обійнялись. В терміналі вони пробули приблизно годину.

Означеними відеозаписами не встановлено, що до потерпілих застосовувались будь-які погрози, фізичне, психологічне насильство чи позбавлення волі; відеозаписи також не підтверджують факту отримання обвинуваченим ОСОБА_2 від потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошових коштів. Навпаки, відеозаписи підтверджують відсутність неприязних відносин між потерпілими та обвинуваченими.

Досудовим слідством будь-яка зброя чи предмети схожі на зброю, а також грошові кошти, які ніби-то отримав від потерпілих обвинувачений ОСОБА_2 не виявлені та не вилучені.

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.355 КК України, то аналізу даної норми убачається наступне.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).

З об'єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правові зобов'язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої - обов'язку їх вчинення. В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Для забезпечення реалізації свого законного права кредитор вправі вимагати від боржника виконання свого обов'язку. Кримінальне караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання робить протиправний спосіб пливу на потерпілого. Маючи право на пред'явлення вимоги про виконання певного зобов'язання, винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355 КК України, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насильницьким способом.

Відповідальність за ст. 355 КК України може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Зобов'язання боржника вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від її вчинення виникають з договору або з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Так, цивільні обов'язки (так само як і цивільні права) виникають, посеред іншого, із угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків, тощо

Норма статті 355 КК України встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов'язань, обов'язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов'язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов'язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бути, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, тощо. Неправомірною ж є вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов'язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне законодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов'язань. Так, відповідно до загальних правил, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Склад злочину, передбаченого ст. 355 КК України, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виходячи із змісту та складу наведеного кримінального правопорушення, яке інкримінуються обвинуваченим та досліджені безпосередньо в судовому засіданні докази, суд встановив наступні обставини.

Так, свідок ОСОБА_5 під час допиту в судовому засіданні показав, що ОСОБА_6 він знає не дуже добре та у будь-яких відносинах із ним не перебуває. Кілька разів вони зустрічалися у одній компанії в місті Чернівці. Із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 він не знайомий, ніколи їх не бачив, ділових чи бізнесових справ не мав. Із потерпілими він знайомий, оскільки вони вели переговори з приводу придбання готелю в місті Чернівці, який належить йому - ОСОБА_5. Також він із потерпілими мав справи по бізнесу та позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі триста тисяч доларів США, які останній йому так і не повернув. Наскільки він пригадує, то при передачі коштів міг бути присутній ОСОБА_6, але до справ про повернення грошей останній відношення не мав. 19.10.2018 року ОСОБА_6 йому не телефонував та не повідомляв, що зустрічався з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у Львові. З приводу повернення вказаних коштів до ОСОБА_6 чи ОСОБА_2, він свідок не звертався та не доручав йому вирішення цих питань.

Із показань означеного свідка випливає, що обвинувачені не були обізнані щодо боргових зобов'язань між ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Свідок ОСОБА_15 повідомив, що працює паркувальником на вулиці Валовій в м. Львові. 19 жовтня 2019 року, приступив до роботи вранці о 08:00 год. ранку та працював до 20:00 год. вечора. Підчас передачі зміни він бачив групу осіб із 5-6 осіб, які стояли по вул.Валовій між приміщенням «Ідея-Банк» та приміщенням «Ощадбанк», серед них були ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які дружно між собою вели енергійну бесіду, жартували, сміялися. Жодної шарпанини чи конфлікту між мужчинами він не бачив, як не бачив, щоб вони мали при собі зброю, ножі чи пістолети, та демонстрували ці предмети. Поспілкувавшись між собою вони пішли в кафе «Мускат».

Свідок ОСОБА_16 повідомив, що працює па посаді сторожа ЛКП «Львівавтодор». 19.10.2018 року він прийшов на роботу близько 20:05 год. і біля приміщення «Ідея-Банк» та «Ощадбанк», поруч автомобіля «Фольксваген» темного кольору, стояла група мужчин із 5-ти чи 6-ти осіб, які розмовляли на іноземній мові, відтак змісту розмов не розумів. Серед них були особи, які схожі на обвинувачених, але впевнено сказати не може. Компанія щось весело розмовляла, сміялась; жодної агресії в їх поведінці не було, як не було шарпанини чи бійки. В руках у цих осіб ніякої зброї він не бачив; не бачив також у них сумок чи інших предметів, у яких можна було заховати зброю. Після спілкування на вулиці вся компанія пішла в кафе «Мускат».

Показаннями означених свідків не підтверджуються обставини примушування потерпілих до виконання цивільно-правових зобов'язань з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами за попередньою змовою групою осіб. Свідки не бачили, щоб на АДРЕСА_3, обвинувачені висловили вимогу до ОСОБА_3 передати їм сто тисяч доларів США, погрожуючи зброєю та вбивством потерпілому, яке він сприймав реально, внаслідок чого потерпілий вимушено передав ОСОБА_2 частину суми в розмірі 5000 доларів США.

Свідком ОСОБА_5 подано суду копію розписки, із змісту якої вбачається, що ОСОБА_3 30.06.2018 року позичив у ОСОБА_5 300 000 ,00 доларів США для діяльності в галузі торгівлі, з поверненням коштів 30.09.2018 року. Дана розписка не посвідчена, незрозуміло де складна.

Також ОСОБА_5 надано копію довіреності, посвідченої 04.07.2018 нотаріусом Турецької Республіки, згідно якої ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_5 на продаж нерухомості, власником якої він є.

Копії цих документів могли б свідчити про існування між вказаними особами певних договірних зобов'язань,однак, не свідчать про обставини обвинувачення. Разом з тим, надані копії документів не можуть бути допустимими доказами в розумінні ст.86 КПК України, згідно якої доказ визнається допустими, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.56 КПК України потерпілий наділений визначеними законом правами та обов'язками, посеред іншого, і правом давати пояснення, показання або відмовитись їх давати. Потерпілий є одним із основних учасників кримінального провадження, від процесуальної активності якого залежить з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення і прийняття законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення.

Під час судового розгляду справи не представилося можливим безпосередньо допитати потерпілого ОСОБА_3. Останній неодноразово викликався у судове засідання, судові повістки надсилались потерпілому за адресами, вказаними в обвинувальному акті, однак такі судові повістки поверталися без вручення з відміткою про непроживання.

Скерування доручення на міжнародно-правову допомогу до компетентних органів Республіки Туреччина також жодного результату не дало, та даного потерпілого допитати не вдалося. Місце його перебування фактично не встановлено.

Відповідно до статті 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти, як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким випадком може бути допит потерпілого слідчим суддею, що передбачено статтею 225 КПК України.

Однак, потерпілий ОСОБА_3 не був допитаний ні слідчим суддею, ні безпосередньо судом під час судового розгляду справи. У клопотанні прокурора про допит потерпілого, поданого порядку ст.225 КПК України, слідчим суддею двічі було відмовлено за відсутності правових підстав.

Разом з тим, потерпілий ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд справи в суді, оскільки ним була скерована на адресу суду та долучена до матеріалів кримінального провадження заява, згідно якої він повідомляє, що жодних претензій до обвинувачених не має та просить закрити кримінальне провадження.

Під час судового розгляду вказаної справи було досліджено звукозапис допиту потерпілого ОСОБА_4 в порядку ст. 225 КПК України, на який сторона обвинувачення покликається , як на доказ у кримінальному провадженні.

Із змісту показань потерпілого ОСОБА_4 вбачається, що він зазначає про придбання ОСОБА_3 у ОСОБА_5 готелю, про грошові зобов'язання між ними, а також вказує на обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1 як на осіб, які обмежували його пересування, вимагали гроші та отримали гроші, погрожували зброєю.

Однак, такий допит потерпілого ОСОБА_4, суд визнає недопустимим доказом відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 87 КПК України, виходячи із наступного.

Частиною 1 статті 225 КПК України регламентовано, що у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні. Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

Допит потерпілого в порядку статті 255 КПК України, враховуючи вказану правову норму, повинен був проводитись в присутності сторін кримінального провадження, вданому випадку сторони захисту) з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду. Виключенням може бути лише випадки, коли сторони були належним чином попередженні про час та місце проведення такого допиту, а також коли нікому не повідомлено про підозру.

Однак, сторону захисту не було належним чином повідомлено про час та місце проведення допиту, у зв'язку з чим, сторона захисту, підозрювані ОСОБА_2, ОСОБА_1 були позбавлені можливості участі при допиті, маючи статус підозрюваних (підозра оголошена 22.10.2018 , а допит проводився 29.11.2018). При цьому слід зазначити, що при розгляді аналогічних клопотань прокурора слідчим суддею 23.10.2018 сторона захисту була присутня в судовому засіданні.

Долучений до матеріалів справи рапорт слідчого про те, що він телефонував сторонам, з метою повідомлення про проведення допиту потерпілого, не може бути доказом такого повідомлення, оскільки суперечить нормам процесуального законодавства щодо викликів слідчим.

Потерпілий ОСОБА_4 вийшов на відеозв'язок із судом, перебуваючи у Республіці Туреччина, через програму Easycon.

ОСОБА_4 було роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, попереджено при кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань та приведено до присяги.

Так, потерпілий повідомив суду, що бажає розповісти правду про обставини справи, оскільки всі свої попередні покази він давав під тиском свого знайомого ОСОБА_3, який мав несправжній паспорт інтерполу та залякував його цим паспортом, погрожував вбивством, тому він злякався і був змушений говорити неправду. Крім того він був підлеглим ОСОБА_3. Однак на теперішній час все змінилося, останні шість місяців погрози йому більше не надходять, а тому він вирішив розповісти всю правду. Будучи в Туреччині він попросив міри безпеки до себе , відтак, і не боїться зараз говорити правду. Обвинувачених вважає своїми друзями; коли перебував у м.Львові в жовтня 2018 вони не поводились з ним погано, вважав себе їхнім гостем ; ніхто його не викрадав, не обмежував у пересуванні, не погрожував ні фізичним знищенням, ні зброєю. Словесно ніхто не погрожував членам його родини. Жодних коштів у нього обвинувачені не забирали. Він також не бачив, щоб обвинувачені брали якісь кошти у іншого потерпілого ОСОБА_3. З ОСОБА_5 він знайомий. Познайомив їх ОСОБА_3. Вони разом збиралися працювати, однак Озтюрк його обдурив, викрав гроші та втік до Туреччини.

Пояснив, що вони вдвох з ОСОБА_3 в жовтні 2018 перебували у місті Львові у справах, відпочивали, зустрічалися з друзями, відвідували кафе і ресторани. ОСОБА_3 сказав, що йому потрібно у справах поїхати до Києва та сказав побути кілька днів у Львові з ОСОБА_2. Після цього, він ОСОБА_4, за власною ініціативою, поселився у готелі та із ним залишився друг ОСОБА_2, щоб допомогти потерпілому в побутових потребах, оскільки він не володіє українською мовою. За перебування в готелі оплачував він сам . Він ніколи не бачив у ОСОБА_2 зброї, ножів, газового балончика. За весь час він проживав у кількох готелях. Перебуваючи у розважальних закладах та готелях він міг спокійно пересуватися, користуватися своїм телефоном, спілкуватися.

В один із днів йому зателефонували, як він зрозумів, із поліції. Він в той час із друзями перебував в ресторані. Оскільки він не володіє українською мовою, то передав телефон своєму знайомому українцю, не пам'ятає кому саме. Коли знайомий поспілкувався по телефону, то вони зібралися та поїхали у Львівський аеропорт. У аеропорту до нього підійшли поліцейські, та він не зрозумів, що відбувається. В цей час йому зателефонував ОСОБА_3, який погрожуючи вбивством наказав в поліції дати покази, що обвинувачені викрали його , погрожували зброєю та утримували, хоча такого насправді не було. У подальшому, під час проведення слідчих дій та допитів у суді, він ОСОБА_4 надавав неправдиві покази про те, що йому погрожували, викрали, вимагали гроші, оскільки він боявся погроз ОСОБА_3, який займається шахрайськими діями.

Потерпілому не відомо чи хтось погрожував ОСОБА_3 після тих обставин вказаної події в жовтні 2018 року. Також у жовтні- листопаді 2018 року у Стамбульському аеропорті до нього ніхто не підходив з пропозицією змінити покази стосовно ОСОБА_2 та інших обвинувачених.

Про те, що справа розглядається в суді він знав. Приїхати у м.Львів немає можливості, тому вийшов на зв'язок по скапу із інтернет-кафе в місті, де він проживає. Як зв'язатися із судом він дізнався від свого знайомого турка. Крім того, приблизно за тиждень до даного судового засідання йому зателефонували з українського номеру. З ним розмовляв мужчина з залу суду, поруч з якою був перекладач, який сказав, що ця людина з прокуратури України, і що повідомляє про те, що йому необхідно доєднатись до судового засідання. Також повідомили, що уникнення участі в засіданні несе за собою відповідальність. Та особа не представлялась, лише перекладач зазначив, що це з української прокуратури, сказав, що це прокурор з засідання.

Потерпілий ОСОБА_4 ствердив, що покази надані ним під час проведення допиту в порядку ст. 225 КПК України є неправдивими такі він надав під тиском ОСОБА_3.

Відповідно до змісту норми статті 56 КПК України - пояснення потерпілого можуть бути складовою та різновидом його показань, а також використовуватись при здійсненні інших процесуальних прав, як під час досудового розслідування, так і в судовому розгляді для обґрунтування позиції чи думки з питань, які виникають у провадженні. Ця норма закріплює право потерпілого давати показання і пояснення.

Таким чином, потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скористались своїм процесуальним правом надати суду свої пояснення з приводу обставин кримінального провадження, які суд оцінює в сукупності із зібраними доказами.

У відповідності до статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з вимогами ст. 94 КПК України при ухваленні вироку суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення зобов'язана доказувати обставини , передбачені ст.91 цього Кодексу та довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Під час судового розгляду дослідивши всі докази, надані сторонами кримінального провадження, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено факту вчинення обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146 та ч.2 ст.355 КК України. Судом не встановлено факту позбавлення волі потерпілого ОСОБА_4, за попередньою змовою групою осіб за обставин викладених обвинуваченням. А також стороною обвинувачення не доведено факту примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене обвинуваченими за попередньою змовою групою осіб із погрозою вбивства.

Суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази вимогам належності, достатності та переконливості не відповідають та не підтверджують існування обставин, на які вказує сторона обвинувачення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Отже, з урахуванням викладеного вище, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження в ході судового розгляду, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що пред`явлене обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знайшло свого підтвердження, оскільки відсутні належні та достатні докази їх вини. Всі докази, надані стороною обвинувачення в підтвердження вини обвинувачених під час дослідження та оцінки визнані судом такими, що не можуть бути покладені в основу обвинувачення.

Таким чином, суд приходить до переконання про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 355 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в яких вони обвинувачуються.

Керуючись ст.ст. 349, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.2 ст.146 КК України - визнати невинуватим та виправдати;

- ч.2 ст.355 КК України - визнати невинуватим та виправдати.

ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.2 ст.146 КК України - визнати невинуватим та виправдати;

- ч.2 ст.355 КК України - визнати невинуватим та виправдати.

Речові докази: залишити у матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд протягом тридцять днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Волоско І.Р.