Рішення № 101911269, 15.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.12.2021Справа № 910/16526/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Державного підприємства «Інформаційні судові системи»

про стягнення 703 684, 95 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 706 684, 95 грн.

Позовні вимоги, з посиланням ст.530, 785 Цивільного кодексу України, ст.193, 291 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором оперативного лізингу №91018751 від 14.06.2013, в частині своєчасного повернення майна з найму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/16526/21, визнано справу малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

10.11.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що позивачем до розміру неустойки неправомірно включено суму ПДВ, у зв`язку з чим надає власний контррозрахунок.

19.11.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки банку та відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що на суму неустойки не нараховувалось ПДВ.

25.11.2021 від відповідача надійшли заперечення, в яких останній заперечує щодо обставин викладених у відповіді на відзив та зазначає, що до суми місячного орендного платежу вже включено ПДВ.

06.12.2021 від відповідача надійшли письмові пояснення.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.06.2013 між позивачем (наймодавець) та відповідачем (наймач) було укладено договір оперативного лізингу (найму) № 91018751 (надалі - контракт).

Відповідно до п. І - ІІІ контракту, об`єктом оперативного лізингу є один чи більше транспортних засобів. Інформація щодо типу кожного автомобіля, державного номеру, року виробництва, номеру шасі, двигуна та першої реєстрації колишнього використання окремого автомобіля визначається у відповідному додатку щодо кожного автомобіля до цього контракту, що є його невід`ємними частинами. Конкретні домовленості стосовно умов оперативного лізингу кожного окремого автомобіля, включаючи його вартість, строк найму, суми орендних платежів та строк їх сплати та інші умови визначаються у відповідних додатках до цього контракту, що ж його невід`ємними частинами.

Згідно із п.п. 3.1. - 3.2. контракту об`єктом найму за контрактом є транспортний засіб, визначений у контракті, що належить на праві власності наймодавцю. Автомобіль був обраний наймачем та в повній мірі відповідає вимогам наймача. Автомобіль був або буде придбаний наймодавцем у дилера відповідно до специфікації, узгодженої з наймачем, за домовленістю сторін, якої було досягнуто до укладення контракту. Наймодавець передає автомобіль у користування наймачеві, а наймач зобов`язується прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати наймодавцю встановлені контрактом орендні платежі, повернути автомобіль наймодавцю відповідно до умов контракту.

Відповідно до п. 3.3. контракту, наймач підтверджує, що характеристики та стан автомобіля повністю відповідають вимогам наймача. Підписання акта приймання - передачі автомобіля наймач підтверджує, що він в присутності дилера перевірив справність автомобіля і що на момент підписання акта приймання - передачі автомобіля автомобіль знаходиться у справному стані.

Пунктами 4.1. - 4.3. контракту передбачено, що наймодавець зберігатиме за собою право власності на автомобіль, в той час як наймач матиме право на користування автомобілем впродовж усього строку дії контракту. Сторони можуть домовиться про продаж автомобіля наймачеві після завершення строку дії контракту. У цьому випадку продаж буде здійснено на умовах окремої угоди, укладеної сторонами. Наймач покриває всі витрати, понесені сторонами при передачі та поверненні автомобіля за контрактом та в процесі користування автомобілем протягом строку дії контракту.

Сторони оформлюють передачу автомобіля наймачеві та повернення автомобіля наймодавцю шляхом підписання акта приймання - передачі. Будь - які дефекти автомобіля фіксуються в акті приймання - передачі. Якщо з боку сторін немає заперечень в акті приймання - передачі, автомобіль вважається таким, що був, відповідно, переданий або повернутий в належному стані та у відповідності до вимог контракту (п.5.1. контракту).

Відповідно до п. 5.2. контракту, наймодавець забезпечує передачу автомобіля наймачеві лише після сплати останнім у повному обсязі на користь наймодавця наступних платежів: орендного платежу за перший період найму та адміністративного платежу; додаткових витрат, понесених наймодавцем згідно з цим контрактом, у тому числі, але не виключно, витрат, що пов`язані з передачею автомобіля наймачеві.

Згідно із п. 5.4. контракту, у будь - якому випадку орендні платежі, що сплачуються наймачем повинні покривати весь фактичний строк користування автомобілем, з моменту отримання до повернення відповідно до актів приймання - передачі.

Відповідно до п. 6.1. контракту, за користування автомобілем наймач зобов`язується щомісяця виплачувати наймодавцю орендні платежі, розмір яких визначено у контракті. Наймач також сплатить наймодавцю адміністративний платіж, та всі інші платежі як це передбачено контрактом, не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту відправлення наймодавцем відповідного рахунка, якщо інше не зазначено в контракті.

Розмір орендних платежів за контрактом підлягає розрахунку наймодавцем щомісяця. Орендний платіж встановлюється в українських гривнях шляхом множення розміру орендного платежу для відповідного місяця на курс обміну дол. США/євро до гривні, установленого українським комерційним банком, визначеним наймодавцем, як це зазначено у наступному пункті 6.3. контракту. Протягом строку дії контракту обчислення розміру орендних платежів здійснюється без урахування індексації. Перегляд розміру орендних платежів може бути узгоджений в додатках до контракту (п.6.2. контракту).

Згідно із п. 6.5. контракту, наймач зобов`язується щомісячно сплачувати орендні платежі на рахунок, зазначений наймодавцем у контракті, не пізніше 15-го календарного дня поточного місяця. У разі неотримання рахунка до 15 числа поточного місяця, за який повинен бути сплачений орендний платіж, наймач зобов`язаний сплатити відповідний платіж у розмірі, установленому у контракті, до 15 числа цього місяця, а після отримання рахунка - доплатити відповідну різницю між сплаченою сумою та сумою, визначеною у рахунку.

Відповідно до п. 6.11. контракту, якщо наймач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов`язання перед наймодавцем та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені наймодавцю, будуть розподілятися у наступній черговості: 1) штрафні санкції за прострочення; 2) орендні платежі; 3) компенсації інших витрат наймодавця відповідно до умов контракту. Якщо наймач має декілька об`єктів оперативного лізингу, платежі будуть розподілятися з урахуванням найбільш давнього платіжного зобов`язання, що виникає у зв`язку з експлуатацією всіх об`єктів. Наймач не може змінювати цю послідовність, в тому числі шляхом встановлення призначення платежу. Якщо наймач має непогашені зобов`язання станом на дату оплати за декількома договорами, при цьому для кожного окремого договору застосовується порядок, зазначений у цьому пункті.

Пунктами 8.2. - 8.2.2. контракту передбачено, що у випадку прострочення сплати орендного та/або будь - якого іншого платежу за контрактом, до наймача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати орендного платежу та/або будь - якого іншого платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані наймодавцем: еквівалент 15 дол. США/Євро за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США/євро за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США/євро за третю вимогу.

Відповідно до п. 8.3. - 8.3.1. контракту, якщо наймач прострочить виплату орендного платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, наймодавець має право: надіслати наймачеві першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо наймач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, наймодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо наймач не здійснить оплату у вказаний термін, наймодавець має право направити наймачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.4.2 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов`язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що наймач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов`язання за цим контрактом.

Згідно із п.п. 12.1. - 12.3. контракту, контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Строк оперативного лізингу щодо кожного автомобіля визначається у відповідному додатку до контракту. Строк оперативного лізингу за контрактом починається з дати підписання сторонами акта приймання - передачі автомобіля. Автомобіль вважається повернутим наймодавцю за умови підписання останнім відповідного акта приймання - передачі. Припинення та продовження строку оперативного лізингу у зміну термінів, визначених у контракті, може бути здійснене за додатковою угодою сторін.

14.06.2013 сторонами було укладено додаток № 00007752 від 14.06.2013 до договору оперативного лізингу № 91018751 від 14.06.2013. Даним додатком сторони визначили об`єкт оперативного лізингу: транспортний засіб типу: Audi A6 2.0 TFSI, рік виробництва: 2013. Вартість автомобіля: еквівалент 60715,06 дол. США, строк найму 60 місяців. Адміністративний платіж: еквівалент 910,73 дол. США. Максимальний річний пробіг автомобіля: 30000 км. Орендні платежі: за перший період найму (фактичний період вказується в акті приймання - передачі автомобіля) : 14 542,99 дол. США ( сума еквівалент), строк оплати до 30.06.2013. За кожний наступний повний місяць найму: 1349,95 дол. США, до 15 числа місяця. Усі платежі що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США відповідно до п. 6.3. контракту.

18.06.2013 між Дочірнім підприємством «Ауді центр Віпос» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір № 133_205773 купівлі-продажу транспортного засобу (автомобіль) «AUDI A6», 2013 модельного року, двигун НОМЕР_1 , за ціною 495 192,03 грн.

21.06.2013 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, позивачем було проведено державну реєстрацію транспортного засобу «AUDI A6», 2013 року випуску.

21.06.2013 між позивачем та відповідачем укладено акт прийому - передачі на підставі договору оперативного лізингу № 91018751 від 14.06.2013/додатку № 00007752 від 14.06.2013, відповідно до якого наймодавець передав, а наймач прийняв автомобіль «AUDI A6», рік випуску - 2013.

30.04.2015 сторонами було укладено додаткову угоду до договору оперативного лізингу № 91018751 від 14.06.2013, якою було внесено зміни до додатку № 00007752 від 14.06.2013, а саме, строк найму було збільшено до 84 місяців; розмір орендної плати було викладено в наступній редакції: за кожний наступний повний місяць найму ( крім першого періоду найму) : 1146,16 дол. США, до 15 числа місяця.

Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 в справі №910/18574/20, яким позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено, стягнуто із ДП «Інформаційні судові системи» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 122 397,02 грн боргу, 1 649,83 грн пені, 9 140,84 грн витрат по оплаті судового збору. Витребувано від ДП «Інформаційні судові системи» та передано ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіль Audi A6 2,0 TFSI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 485 342,25 грн.

У відповідності до акту прийому-передачі до додатку № 00007752 від 14.06.2013 до договору складеного та підписано 09.06.2021 між позивачем, відповідачем та ТОВ «Автосоюз» (представник наймодавця - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), предмет лізингу автомобіль Audi A6 2,0 TFSI, 2013 року виробництва повернуто позивачу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі №910/18574/20 скасовано частково в частині задоволених позовних вимог про витребування від ДП «Інформаційні судові системи» та передачу ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіль Audi A6 2,0 TFSI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 485 342,25 грн.

Прийнято нове рішення, яким в частині витребування від ДП «Інформаційні судові системи» та передачу ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіль Audi A6 2,0 TFSI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 485 342,25 грн провадження в справі №910/18574/20 закрито. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі №910/18574/20 щодо стягнення з ДП «Інформаційні судові системи» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 122 397,02 грн боргу, 1 649,83 грн пені, 9 140,84 грн витрат по оплаті судового збору залишено без змін.

Так, в справі №910/18574/20 було встановлено, що відповідачем не сплачено лізингові платежі за період з лютого 2020 по червень 2020 року в розмірі 122 379,02 грн, у зв`язку з чим стягнуто вказану суму заборгованості.

Крім того, судами встановлено, що з урахуванням додаткової угоди від 30.04.2015 строк оперативного лізингу (найму) автомобіля за договором сплив 21.06.2020.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи в Північному апеляційному господарському суді у відповідності до акту прийому-передачі до додатку № 00007752 від 14.06.2013 договору оперативного лізингу (найму) № 91018751 від 14.06.2013 складеного та підписано 09.06.2021 між позивачем, відповідачем та ТОВ «Автосоюз» (представник наймодавця - ТОВ «Порше Лізинг Україна»), предмет лізингу (автомобіль Audi A6 2,0 TFSI, 2013 року виробництва) було повернуто позивачу, в зв`язку з чим провадження за позовною вимогою про вилучення об`єкта оперативного лізингу було закрито за відсутністю предмета спору.

Відповідно до положень ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України зазначені вище обставини доказуванню не підлягають.

Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування предметом лізингу за період липня 2020 року по травень 2021 року, що за розрахунком позивача складає 703 684, 95 грн.

Отже, правовідносини в цій справі виникли за договором оперативного лізингу, до яких згідно з частинами 2 та 3 статі 806 Цивільного кодексу України застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України України).

Законодавець у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди майна визначені відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Так, строк оперативного лізингу сплив 21.06.2020 та відповідач мав повернути предмет оренди не пізніше 24.06.2020, однак автомобіль був повернутий лише 09.06.2021.

Вказані обставини не є спірними та визнаються учасниками справи, а тому відповідно до положень ч.1 ст.75 Господарського кодексу України не підлягають доказуванню.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Отже, суд приходить до висновку, що обов`язок наймача сплачувати орендні платежі за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд зазначає, що неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.

З підстав викладеного, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з найму після припинення дії договору лізингу до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися наймачем наймодавцю у випадку правомірного користування майном.

Згідно умов контракту вбачається, що сторонами погоджено розмір орендної плати: за кожний наступний повний місяць найму ( крім першого періоду найму): сума еквівалентом дол. США (з урахуванням ПДВ) - 1 146,16 дол. США (додаткова угода від 30.04.2015).

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що ним на нараховану суму неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення ПДВ не нараховувалося, оскільки сума ПДВ вже включена в розмір орендної плати в розмірі 1146,16 дол. США, яка бралася при розрахунку неустойки.

Отже, враховуючи розмір місячної орендної плати без ПДВ та період прострочення повернення майна заявлений позивачем з липня 2020 року по травень 2021 року, суд приходить до висновку, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню в розмірі 586 404, 13 грн (- 20% ПДВ 117 280, 82 грн, що також відповідає контррозрахунку відповідача, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 586 404, 13 грн суми неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування предметом лізингу

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, ідентифікаційний код 34614292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1-В, ідентифікаційний код 35571472) 586 404 (п`ятсот вісімдесят шість тисяч чотириста чотири) грн 13 коп. неустойки та 8 796 (вісім тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 07 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань