Рішення № 101911149, 02.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2021Справа № 910/14401/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфабуд Капітал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСБУД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП Будівельник"

про визнання договору недійсним

Суддя Удалова О.Г.

Секретар судового засідання Бортнюк М.В.

За участю представників учасників справи:

від позивача не з`явився;

від відповідача Заблоцький В.А. (адвокат за довіреністю від 22.09.2021 № б/н);

від третьої особи не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфабуд Капітал» (далі - ТОВ «Альфабуд Капітал») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД» (далі - ТОВ «МСБУД») про визнання договору від 29.12.2018 № 29/12/18/ЗК/3 відступлення права вимоги за договором від 07.06.2017 № 25/У-17 про надання послуг (далі - Договір) недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- ТОВ «Альфабуд Капітал» не укладало Договір;

- у Договорі змінений кінцевий термін його виконання, що не погоджувався сторонами під час підписання первинного договору;

- Договір віднесено чинним законодавством України до значного правочину, а рішення про вчинення такого правочину не приймалося загальними зборами учасників ТОВ «Альфабуд Капітал».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05.10.2021, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Будівельник» (далі - ТОВ «АТП Будівельник»).

30.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

04.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

05.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2021 викликано позивача та третю особу у наступне підготовче засідання на 26.10.2021.

07.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів направлення третій особі відзиву та клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 відкладено підготовче засідання на 09.11.2021, запропоновано позивачу надати суду: належним чином засвідчену копію статуту в редакції, чинній на момент укладення спірного договору; належним чином засвідчені копії документів на підтвердження кваліфікації експерта, який провів надану до матеріалів справи експертизу; пояснення щодо підстав часткової оплати у розмірі 140 грн, зазначеної у відзиві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 було закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14401/21 до судового розгляду по суті на 02.12.2021.

У судове засідання 02.12.2021 та попередні підготовчі засідання представники позивача та третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і розгляд справи були повідомлені належним чином.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресами сторін, які містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвали суду були офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua.

У судовому засіданні 02.12.2021 суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

У судовому засіданні 02.12.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.06.2017 ТОВ «Альфабуд Капітал» (замовник) і ТОВ «АТП Будівельник» (виконавець) був укладений договір про надання послуг від 07.06.2017 № 25/У-17 (далі - Договір про надання послуг).

29.12.2018 відповідачем (новий кредитор), позивачем (боржник) та ТОВ «АТП Будівельник» (первісний кредитор) був укладений Договір, за умовами якого первісний кредитор передає право вимоги за Договором про надання послуг новому кредитору, а новий кредитор приймає на себе право вимоги за Договором про надання послуг.

На переконання позивача, Договір повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку, виходячи з такого:

- ТОВ «Альфабуд Капітал» не укладало Договір, на підтвердження чого позивачем подано суду висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ТОВ «Альфабуд Капітал», складений 06.08.2021;

- у Договорі змінений кінцевий термін його виконання, що не погоджувався сторонами під час підписання Договору про надання послуг;

- Договір віднесено чинним законодавством України до значного правочину, а рішення про вчинення такого правочину не приймалося загальними зборами учасників позивача.

У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Слід зазначити, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215 та 216 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

В силу приписів частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами другою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, в силу приписів вказаної норми правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним Договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання Договору недійсним.

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які обґрунтовують заявлені вимоги або мають інше матеріально-правове значення для вирішення господарської справи по суті і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач вказує, що ним взагалі не укладався Договір, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ТОВ «Альфабуд Капітал», складеним 06.08.2021.

Так, експерт Бондар М.Є. дійшла такого висновку: «Підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у графі « 18. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН: Боржник ТОВ «АЛЬФАБУД КАПІТАЛ» у рядку «Директор» у технічній копії Договору № 29/12/18/ЗК/3 від 29.12.2018 відступлення права вимоги за Договором про надання послуг № 25/У-17 від 07.06.2017, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою».

Разом з тим, позивачем не подано на пропозицію суду належним чином засвідчені копії документів на підтвердження кваліфікації експерта, який провів надану до матеріалів справи експертизу.

Крім того, з висновку вбачається, що його складено для подання до суду відповідно до статтей 102, 106 Цивільного процесуального кодексу України, а не ГПК України.

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд критично оцінює висновок експерта як доказ неукладення Договору, виходячи з такого.

Так, підпис директора ТОВ «Альфабуд Капітал» у Договорі засвідчено відтиском печатки позивача.

Разом з тим, ТОВ «Альфабуд Капітал», заявляючи даний позов, не пояснило суду, яким чином його печатку було використано під час підписання оспорюваного правочину; відсутні докази, які б свідчили про її викрадення чи підроблення тощо.

Крім того, суду подано докази здійснення позивачем часткового розрахунку за Договором у розмірі 140 грн шляхом перерахування вказаних коштів 01.04.2019 на рахунок відповідача, що підтверджується випискою по рахунку, копія якої додано до матеріалів справи.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Оскільки, позивачем було перераховано грошові кошти у розмірі 140 грн відповідачу після укладення Договору, то такі дії ТОВ «Альфабуд Капітал» є по суті схваленням оспорюваного правочину.

Що ж до посилань на те, що Договір віднесено чинним законодавством України до значного правочину, а рішення про вчинення такого правочину не приймалося загальними зборами учасників ТОВ «Альфабуд Капітал», то слід зазначити таке.

Позивачем не подано суду належним чином засвідчену копію статуту в редакції, чинній на момент укладення Договору, що позбавляє можливості встановити суму, яка визначала значний правочин, рішення про укладення якого входило до виключної компетенції загальних зборів позивача.

Крім того, навіть якщо припустити, що статут позивача містить приписи, відповідно до яких укладення оспорюваного правочину відносилося до виключної компетенції загальних зборів, то, зважаючи на перерахування грошових коштів у розмірі 140 грн, відбулося схвалення Договору.

Так, визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 зі справи № 918/780/18).

Що ж до тверджень, про те, що у Договорі змінений кінцевий термін виконання договору, що не погоджувався сторонами під час підписання Договору про надання послуг, то позивачем не обґрунтовано та не доведено, яким чином така зміна порушує його права та законні інтереси.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

З огляду на відмову в позові судовий збір, сплачений позивачем, не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Крім того, відповідачем було заявлено до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до частини першої та третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту понесення вказаних витрат відповідачем до матеріалів справи додані такі документи:

- попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат;

- копія договору про надання правничої допомоги від 22.09.2021 № 2209, укладений Адвокатським об`єднанням «Бонум Фактум» і ТОВ «МСБУД»;

- копія специфікації від 22.09.2021 № 1 до вказаного вище договору;

- виписка за 29.09.2021 з рахунку відповідача, що підтверджує сплату витрат у розмірі 10 000 грн;

- копія рахунку на оплату від 29.09.2021 № 2909;

- довіреність від 22.09.2021 № б/н;

- копія акта наданих послуг від 01.10.2021 № 1.

З вказаного вище акта наданих послуг вбачається, що надана правнича допомога складалася за такого:

- підготовка тексту довіреностей на представництво інтересів відповідача - 1 година вартістю 500 грн;

- вивчення позовної заяви та додатків до неї - 3 години вартістю 1 500 грн (вартість 1 години - 500 грн);

- складання відзиву по справі (з урахуванням актуальної судової практики) - 8 годин вартістю 8 000 грн (вартість 1 голини 1 000 грн).

Частиною п`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи предмет та підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження, відсутність обґрунтованих заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне покласти на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд Капітал» (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 9; ідентифікаційний код 39222093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МСБУД» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 34А; ідентифікаційний код 21555958) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.12.2021.

Суддя О.Г. Удалова