Рішення № 101910526, 02.12.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2021 р. Cправа №902/750/21

Суддя Господарського суду Вінницької області О.Нешик, при секретарі судового засідання Н.Шаравській, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі - Вінницької районної державної адміністрації

до Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1", м.Київ

до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний експертний центр", м.Вінниця

про скасування рішення селищної ради; визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки

учасники процесу:

прокурор: Моніч Л.В., сл.посвідчення,

представник відповідача (ТОВ "Земельний експертний центр"): Огородник В.В. - керівник (витяг з ЄДРЮОФОП та ГФ).

В С Т А Н О В И В :

22.07.2021 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі - Вінницької районної державної адміністрації за наступним вимогами:

"1. Визнати незаконним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 22.03.2006 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ "Трест Київміськбуд-1".

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006, укладений між Стрижавською селищною радою Вінницького району та ЗАТ "Трест Київміськбуд-1", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. 05.05.2006, реєстровий номер 2863.

3. Витребувати у ТОВ "Земельний експертний центр" (вул. М. Оводова, 63, офіс 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40332342) земельні ділянки з кадастровим номером 050655900:02:010:0283 площею 10,6282 га та з кадастровим номером 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га на користь держави в особі Вінницької районної державної адміністрації (Хмельницьке шосе, 17, м.Вінниця)."

Ухвалою суду від 09.08.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/750/21, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

02.09.2021 до суду надійшов відзив Стрижавської селищної ради №1859/02-6 від 30.08.2021 з вимогою відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свою процесуальну позицію відповідач зазначає, що станом на час прийняття Стрижавською селищною радою рішення 36 сесії 4 скликання від 22.03.2006 року «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006 власність на об`єкти нерухомого майна залишалися за ЗАТ «Київміськбуд-1».

Також відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту та відповідно до норм чинного законодавства Стрижавська селищна рада була наділена повноваженнями щодо прийняття рішень сесій щодо відчуження земельної ділянки, що є предметом спору.

Окрім того, за твердженням відповідача, прийняття рішень 32 сесії Стрижавської селищної ради № 9 від 21.12.2005 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з подальшим правом викупу ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», 36 сесії Стрижавської селищної ради 4 скликання від 22.03.2006 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» не було можливим за відсутності погоджень та висновків, що надані відповідними структурними підрозділами Вінницької райдержадміністрацїї.

13.09.2021 до суду надійшла заява прокурора про уточнення позовних вимог №15/1-876вих-21 від 09.09.2021, в якій останній зазначає, що в описовій та прохальній частинах позовної заяви допущено описку у кадастровому номері спірної земельної ділянки площею 10,6282 га, а саме зазначено кадастровий номер 20655900:02:010:0283 та 050655900:02:010:0283, натомість вірним є кадастровий номер 0520655900:02:010:0283. З огляду на викладене, прокурор просить суд вважати в описовій та прохальній частинах вірним кадастровий номер земельної ділянки площею 10,6282 га - 0520655900:02:010:0283.

15.09.2021 прокурором подано відповідь на відзив Стрижавської селищної ради Вінницького району із обґрунтуванням незгоди з позицією відповідача, з огляду на таке:

"... Правомірність (законність) рішення Стрижавської селищної ради від 22.03.2006 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» без проведення аукціону або конкурсу та з порушенням прав держави не може залежати від формального (незаконного) перебування ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» станом на час прийняття оспорюваного рішення в статусі власника будівель і споруд, що розташовані на спірній земельній ділянці. Для встановлення факту незаконності такого рішення достатньо встановлення недійсності правочину від 15.12.2004 (щодо нерухомого майна), оскільки недійсний правочин на підставі ст. 236 ЦК України вважається недійсним з моменту його вчинення та він не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тобто договір купівлі-продажу від 15.12.2004, що рішенням у справі № 902/405/17 було визнано недійсним, жодним чином не може підтверджувати законність оспорюваного рішення Стрижавської селищної ради від 22.03.2006, оскільки цей правочин було визнано недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи ту обставину, що представленими суду доказами доводиться факт незаконності прийняття рішення сесії Стрижавської селищної ради через порушення порядку продажу земельної ділянки, наявні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного у цій справі правочину (договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.05.2006), який укладено на виконання цього рішення.

Вінницька районна державна адміністрація не була стороною правочину, їй не могли бути відомі зміст договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05.05.2006 та допущені при його укладенні порушення."

29.09.2021 до суду надійшов відзив відповідача - ТОВ "Земельний експертний центр", в якому останній зазначає, що вважає позовні вимоги прокурора незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

"... згідно Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6643, зазначене вище нерухоме майно продано ТОВ «Земельний експертний центр» як переможцю електронного аукціону без умов 11А-Р8-2021 -07-18-000002-2.

Крім того, Відповідач вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки предмет і підстави позову, поданого прокурором, є тотожними предмету і підставам позову, розглянутого в межах справи № 902/194/18. Зміна норми закону не поновлює право повторного звернення до суду за вирішенням спору про той самий предмет і між тими ж сторонами".

Окрім того, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності у даній справі.

У відповіді на вказаний відзив №15/3-61вих-21 від 13.10.2021, що надійшов до суду 18.10.2021, прокурор зазначає, що Вінницька районна державна адміністрація набула повноваження щодо передачі спірної земельної ділянки державної власності, які належали Кабінету Міністрів України, лише з 27.05.2021, отже строк позовної давності не пропущено.

Крім того, на переконання прокурора, факт набуття відповідачем нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021 не свідчить про законність відчуження спірних земельних ділянок.

З огляду на викладене, прокурор просить суд не приймати до уваги доводи представника відповідача - ТОВ "Земельний експертний центр" - Огородника В.В. та задовольнити позов Вінницької обласної прокуратури у повному обсязі.

02.11.2021 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.12.2021.

На визначену судом дату (02.12.2021) з`явились прокурор та представник відповідача - ТОВ "Земельний експертний центр". Решта учасників не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання, хоча про місце, дату та час його проведення останні повідомлені належним чином ухвалою суду від 02.11.2021 та шляхом оформлення відповідних телефонограм.

Вказаний вид повідомлення узгоджується з положенням ч.6 ст.120 ГПК України відповідно до якого суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

При цьому суд враховує, що відповідно до положень п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

З огляду на зазначене вище суд приходить висновку, що відповідачі належним чином повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Таким чином, під час судового засідання, 02.12.2021, прокурор підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Натомість представник відповідача (ТОВ "Земельний експертний центр") проти їх задоволення заперечив.

Після судових дебатів суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, повідомивши орієнтовний час його оголошення.

Повернувшись з нарадчої кімнати суд долучив до матеріалів справи вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Виконавчим комітетом Стрижавської селищної ради 31.10.2002 прийнято рішення «Про видачу свідоцтва про право колективної власності на пансіонат з лікуванням «Ластівка» Вінницькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» №190 (далі по тексту також - ВОЗАТТЕ «Вінницятурист») на нерухоме майно по вул.Туристичній, №№ 2, 4 у смт Стрижавка Вінницького району.

На підставі цього рішення 05.11.2002 ВОЗАТТЕ «Вінницятурист» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно пансіонату - 66 об`єктів загальною площею 10494,8 кв.м.

Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 18.11.2002 ВОЗАТТЕ «Вінницятурист» видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію зазначених об`єктів нерухомого майна.

У подальшому частину майна ВОЗАТТЕ «Вінницятурист» продало ЗАТ «Трест Київміськбуд-1».

Згідно реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданого комунальним підприємством «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації», 47/50 частин будинковолодіння по Туристичній, 2, 4 у смт Стрижавка Вінницького району загальною площею 9086,9 кв.м. зареєстровано на праві приватної власності за Закритим акціонерним товариством «Трест Київміськбуд-1» на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2004.

Пунктом 1.1. вказаного договору купівлі-продажу визначено, що продавець (ВОЗАТТЕ «Вінницятурист») передав у власність (продав), а покупець (ЗАТ «Трест Київміськбуд-1») набув у власність (купив) частину будівель та споруд пансіонату з лікуванням «Ластівка» по вул Туристичній, № № 2, 4, смт Стрижавка Вінницького району, що становить 47/50 частин будинковолодіння загальною площею 9086,9 кв.м.

Відповідно до п.1.3 договору, земельна ділянка, на якій розташовані частина будівель та споруд пансіонату з лікуванням «Ластівка», що відчужувались за договором, знаходились у продавця в користуванні згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого 09.03.2000 року на підставі рішення Стрижавської селищної ради народних депутатів 10 сесії 23 скликання 22.07.1999 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 13.09.2004 року за № 28.

В травні 2017 року заступником прокурора Вінницької області подано до Господарського суду Вінницької області позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Стрижавської селищної ради, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та до Закритого акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1» про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Стрижавської селищної ради №190 від 31.10.2002 «Про видачу свідоцтва на право власності на пансіонат з лікуванням «Ластівка»», визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 05.11.2002, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.12.2004 та визнання права власності на пансіонат з лікуванням «Ластівка» за державою Україна.

Ухвалою суду від 10.05.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/405/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі №902/405/17, яке набрало законної сили 20.06.2017, позов заступника прокурора Вінницької області задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Стрижавської селищної ради №190 від 31.10.2002 «Про видачу свідоцтва на право власності на пансіонат з лікуванням «Ластівка» та скасовано свідоцтво про право власності на пансіонат з лікуванням «Ластівка» від 05.11.2002 в частині оформлення права власності на спальний корпус з адмінкорпусом літ "2" площею 3593,9 кв. м; будиночок №40 літ "22" площею 146,0 кв. м; будиночок №41 літ "21" площею 139,1 кв. м; будиночок №42 літ "19" площею 75,6 кв. м; будиночок № 43 літ "20" площею 157,2 кв. м; будиночок №44 літ "23" площею 161,4 кв. м; їдальню з господарським корпусом літ "16" площею 1141,8 кв.м; прохідну з прибудовами літ "1" площею 20,8 кв. м; бар-сауну літ "28" площею 294,3 кв. м; свинарники літ "30", літ "41", літ "42"; котельню з прибудовами літ "35" площею 394,5 кв. м; склад літ "33" площею 206,3 кв. м; склад літ "40" площею 338,4 кв. м; столярну майстерню літ "44" площею 136,4 кв. м; огорожу ж/б №48-51; пожежну ємність літ "47"; свердловину літ "46-1"; водонапірну башту літ "46", які знаходяться у смт Стрижавка по вул.Туристичній, №№ 2, 4, видані Стрижавською селищною радою. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Вінницьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» та Закритим акціонерним товариством «Трест Київміськбуд-1» від 15.12.2004, в частині купівлі-продажу спального корпусу з адмінкорпусом літ "2" площею 3593,9 кв. м; будиночок №40 літ "22" площею 146,0 кв. м; будиночок №41 літ "21" площею 139,1 кв. м; будиночок №42 літ "19" площею 75,6 кв. м; будиночок № 43 літ "20" площею 157,2 кв. м; будиночок №44 літ "23" площею 161,4 кв. м; їдальню з господарським корпусом літ "16" площею 1141,8 кв.м; прохідну з прибудовами літ "1" площею 20,8 кв. м; бар-сауну літ "28" площею 294,3 кв. м; свинарники літ "30", літ "41", літ "42"; котельню з прибудовами літ "35" площею 394,5 кв. м; склад літ "33" площею 206,3 кв. м; склад літ "40" площею 338,4 кв. м; столярну майстерню літ "44" площею 136,4 кв. м; огорожу ж/б №48-51; пожежну ємність літ "47"; свердловину літ "46-1"; водонапірну башту літ "46". Визнано право власності держави Україна на будівлі пансіонату з лікуванням «Ластівка», які знаходяться у смт Стрижавка Вінницького: району по вул. Туристичній, № 2, 4, зокрема на: спальний корпус з адмінкорпусом літ "2" площею 3593,9 кв. м; будиночок №40 літ "22" площею 146,0 кв. м; будиночок №41 літ "21" площею 139,1 кв. м; будиночок №42 літ "19" площею 75,6 кв. м; будиночок № 43 літ "20" площею 157,2 кв. м; будиночок №44 літ "23" площею 161,4 кв. м; їдальню з господарським корпусом літ "16" площею 1141,8 кв.м; прохідну з прибудовами літ "1" площею 20,8 кв. м; бар-сауну літ "28" площею 294,3 кв. м; свинарники літ "30", літ "41", літ "42"; котельню з прибудовами літ "35" площею 394,5 кв. м; склад літ "33" площею 206,3 кв. м; склад літ "40" площею 338,4 кв. м; столярну майстерню літ "44" площею 136,4 кв. м; огорожу ж/б №48-51; пожежну ємність літ "47"; свердловину літ "46-1"; водонапірну башту літ "46".

Задовольняючи позовні вимоги у справі №902/405/17 місцевий господарський суд виходив з того, що виконавчим комітетом Відповідача 2 та Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не надано доказів на підтвердження права власності вказаного товариства на об`єкти нерухомого майна, або будь-яких правоустановчих документів, на підставі яких прийнято рішення виконавчого комітету Відповідача 2 №190 від 31 жовтня 2002 року.

Між тим, на виконання постанови Ради Міністрів охорони здоров`я УРСР №606 від 23 квітня 1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР", усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров`я зобов`язано було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно з пунктом 2 постанови Ради Міністрів охорони здоров`я УРСР № 606, майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 року № 2268-ХП майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна.

Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 року встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" №311 від 5 листопада 1991 року, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 8 грудня 1990 року, "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" від 26 березня 1991 року, затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Аналіз вищевказаного призвело суд до висновку, що усе майно, що перебувало на балансі загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, в тому числі й на рахунку профспілок України, на час розмежування державної та комунальної власності, на даний час є загальнодержавною власністю незалежно від часу його створення (забудови нерухомого майна).

Таким чином, рішення виконавчого комітету Відповідача 2 №190 від 31 жовтня 2002 року "Про видачу свідоцтва на право власності на пансіонат з лікуванням "Ластівка" від 5 листопада 2002 року, видане Відповідачем 2, суперечать вищезазначеним нормативно-правовим акти та законодавству щодо права власності держави Україна після розпаду СРСР, оскільки прийняті за відсутності правовстановлюючих документів, які підтверджували б право власності Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" на вказане майно.

З огляду на що, право власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення ПАТ "Укрпрофтур", з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року право власності на майно набула держава, тому відповідно до постанови Верховної ради України №2268ХІІ від 10 квітня 1992 року та №3943-ХІІ від 1 лютого 1994 року орган, якому надані повноваження прийняти та розпоряджатись спірним об`єктом до визначення суб`єктів його права, є Фонд державного майна України.

Відтак, майно не могло перейти у власність Федерації незалежних профспілок України, яке згодом остання передала до статутного фонду Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіям "Укрпрофтур", оскільки майно перейшло у державну власність відповідно до вищезазначених положень нормативно-правових актів.

Докази, які б вказували на наявність згоди державних органів, уповноважених управляти державним майном, на передачу у власність Вінницькому обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" спірного нерухомого майна, як і доказів, які б вказували про належність означеного майна до майна профспілкових організацій, відсутні.

Отже, усе майно, передане до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", зокрема і пансіонату з лікуванням "Ластівка" по вул.Туристичній, №2, №4, смт Стрижавка Вінницького району, є державною власністю.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади:, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За змістом ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1345/17 від 03.07.2018 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

З огляду на зазначені приписи, наведені вище обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Таким чином, безспірними є обставини щодо протиправного оформлення права власності на державне нерухоме майно, оскільки вони встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

Поряд з цим, рішенням 25 сесії 4 скликання від 20.01.2005 Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області «Про погодження надання у власність ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» земельної ділянки шляхом викупу на території селищної ради» погоджено надання дозволу ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» на виготовлення проекту землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку шляхом викупу загальною площею 12,2868 га по вул. Туристична 2/4 для реконструкції готельного комплексу за рахунок земель Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» - пансіонату з лікування «Ластівка» в межах населеного пункту. Включено земельну ділянку площею 12,2868 по вул. Туристична, 2/4 до переліку земельних ділянок, що підлягають продажу в 2005 році.

Рішенням виконавчого комітету Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області «Про присвоєння поштової адреси ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» №404 від 24.11.2005 присвоєно поштову адресу ЗАТ «Трест Київміськбуд-1»: вул.Туристична, 4, смт Стрижавка.

Рішення 32 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з подальшим правом викупу ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» №09 від 21.12.2005 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» з подальшим правом викупу загальною площею 12,4432 га, в т.ч.: 0,8695 га - під будівлями; 1,73 га - під проїздами, проходами та площадками; 9,4656га - під зеленими насадженнями загального користування; 0,3778га- під спортивними майданчиками, за рахунок земель Вінницького обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» - пансіонату з лікуванням «Ластівка» для рекреаційних потреб - реконструкції та будівництва туристично-готельного комплексу по вул. Туристична №4, в межах населеного пункту. Включено земельну ділянку загальною площею 12,4432 по вул. Туристична, №4 до переліку земельних ділянок що підлягають продажу в 2006 році, та надано дозвіл ЗАТ «Трест Київміськбуд -1» на проведення експертної оцінки даної земельної ділянки для подальшого оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки в межах населеного пункту.

Рішенням 36 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1»» від 22.03.2006 погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що розташована по вул. Туристична, 4 в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області. Затверджено вартість земельної ділянки в розмірі 1 244 320,00 грн на підставі експертної грошової оцінки (висновок землевпорядної експертизи від 02.02.2006 №143-06). Вирішено продати ЗАТ «Трест Київмісьбуд-1» земельну ділянку загальною площею 12,4432 га за 1 244 320,00 грн для рекреаційного використання обслуговування пансіонату з лікування «Ластівка», що розташована за адресою: вул. Туристична, 4 в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, в межах населеного пункту.

На підставі зазначеного рішення 05.05.2006 між Стрижавською селищною радою (Продавець) за Закритим акціонерним товариством «Трест Київмісьбуд-1» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого Продавець продав, а Покупець купив земельну ділянку площею 12,4432 га несільськогосподарського призначення, з яких під будівлями - 0,8695 га; під проїздами, площадками, проходами - 1,7303 га; під зеленими насадженнями - 9,4645 га; під спортивними майданчиками - 0,3778 га. (Договір)

Кадастровий номер земельної ділянки - 0520655900:02:010:0067.

Місце розташування земельної ділянки: смт Стрижавка, вул.Туристична, 4, територія Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області в межах населеного пункту (п.1.2. Договору)

Призначення земельної ділянки - для рекреаційних потреб - реконструкція туристично-готельного комплексу (п.1.3. Договору)

Право власності на земельну ділянку виникає у Покупця після одержання ним державного акту на право власності на земельну ділянку. (п. 1.5. Договору)

На земельній ділянці розташовані будівлі та споруди пансіонату з лікуванням «Ластівка», які належать Покупцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Надольською Т.П. 15 грудня 2004 року в реєстрі за № 7047, та зареєстрованого у КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 31 січня 2005 року за реєстровим № 24 реєстрової справи № 50. (п. 1.6. Договору)

Продаж земельної ділянки проводиться за 1 244 320,00 грн, які Покупець повністю сплатив Продавцеві до підписання цього Договору. (п. 2.1. Договору).

На підставі договору ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 0804444 від 12.07.2006 з кадастровим номером 0520655900:02:010:0067, площею 12,4432 га.

Судом також встановлено, що у 2011 році проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та змінено організаційно - правову форму товариства - ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» на ПрАТ «Трест Київміськбуд-1».

У подальшому, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:010:0067 площею 12,4432 га поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0520655900:02:010:0283 площею 10,6282 га та 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га.

Відповідно до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:010:0283 площею 10,6282 га та кадастровим номером 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га зареєстровані за ТОВ «Земельний експертний центр» на праві приватної власності. Підставою для державної реєстрації права власності зазначено договори купівлі-продажу № 1562 та № 1563 від 10.07.2020.

Поряд з тим, за твердженням Вінницької обласної прокуратури, продаж земельних ділянок рекреаційного призначення до приватної власності, що розташовані в межах смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області є незаконним.

Зазначене зумовило звернення Вінницької обласної прокуратури з даним позовом до суду.

Вирішуючи питання правомірності звернення Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької районної державної адміністрації, суд враховує таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

При цьому, як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Так, в даній справі, прокурор обґрунтовуючи підстави свого звернення до суду з даним позовом зазначає про неналежний захист інтересів держави уповноваженим на те органом (Вінницькою районною державною адміністрацією). При цьому визначаючи Вінницьку районну державну адміністрацію, як орган державної влади до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах прокурор зазначає таке.

"Статтею 149 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, з 27.05.2021 повноваження щодо передачі спірних земельних ділянок державної власності, які належали Кабінету Міністрів України, перейшли до Вінницької районної державної адміністрації".

Надаючи оцінку вказаному аргументу прокурора суд враховує, що Вінницькою обласною прокуратурою, листом від 18.06.2021 за № 15/1-576вих-21 повідомлено Вінницьку районну державну адміністрацію про факт незаконного продажу земельної ділянки рекреаційного призначення до приватної власності, що розташована в межах смт Стрижавка Вінницького району, про зміни у законодавстві щодо розпорядження земельними ділянками держаної власності та запропоновано надати інформацію про звернення (або намір звернутися) з позовом до суду щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави.

У відповідь на вказаний лист Вінницька районна державна адміністрація, листом № 01-51/1167 від 29.06.2021, повідомила, що з позовом до суду про повернення земельної ділянки у власність держави з кадастровим номером 0520655900:02:010:0067 площею 12,4432 га, що розташована з адресою: смт Стрижавка, вул.Туристична, 4, Вінницького району, Вінницької області, не зверталась.

В подальшому, 01.07.2021 Вінницькою обласною прокуратурою повторно направлено листа до Вінницької районної державної адміністрації листа № 15/1-1206-21 від 30.06.2021 з метою з`ясування питання щодо наявності намірів звернутися до суду з позовом для про повернення спірних земельних ділянок у власність держави.

Листом № 01-51/1215 від 05.07.2021 Вінницька районна державна адміністрація повідомила про те, що не має можливості звертатись з позовом до суду щодо повернення у власність держави земельних ділянок з кадастровими номерами 050655900:02:010:0283 площею 10,6282 га та 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га у зв`язку з недостатнім фінансуванням.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що прокурор довів належними та допустимими доказами нездійснення захисту інтересів держави державним органом (Вінницькою районною державною адміністрацією), до компетенції якого віднесено відповідні повноваження та відповідно наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.

При цьому судом враховано, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Також, суд вважає за необхідне надати оцінку твердженням представника відповідача - ТОВ "Земельний експертний центр" відносно застосування у даній справі принципу незворотності дії закону в часі, який закріплений у ст. 58 Конституції України: "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, воли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а також одночасно вирішити питання щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі.

Обґрунтовуючи необхідність застосування положення п.3 ч.1 ст.231 ГПК України відповідач зазначає, що предмет і підстави позову, є тотожними предмету і підставам позову, розглянутого в межах справи №902/194/18. Зміна норми закону не поновлює право повторного звернення до суду за вирішенням спору про той самий предмет і між тими ж сторонами.

Так, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/194/18 за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Вінницької районної державної адміністрації до Закритого акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1» та Стрижавської селищної ради, з наступними позовними вимогами:

- визнати незаконним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 22.03.2006 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006, укладений між Стрижавською селищною радою Вінницького району та ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. 05.05.2006р, реєстровий номер 2863;

- визнати недійсним державний акт серії ВН № 080444 від 12.07.2006 про право власності на земельну ділянку, що видано ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:010:0067 площею 12,4432 га, що знаходиться за адресою: вул. Туристична, 4, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область;

- скасувати державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 080444 від 12.07.2006, виданого ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:010:0067 площею 12,4432 га, що знаходиться за адресою: вул. Туристична, 4, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.12.2019 в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг у справі №902/194/18 в сумі 24 668,00 грн.

Відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 зазначене рішення Господарського суду Вінницької області від 05.12.2019 у справі №902/194/18 змінено в частині стягнення судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг, виклавши пункт 2 резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Прокуратури Вінницької області на користь Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг у справі №902/194/18 в сумі 24 668,00 грн.". В іншій частині рішення залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову Північно-західного господарського суду від 17.03.2020, якою відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької районної державної адміністрації до ПАТ «Трест Київміськбуд-1», Стрижавської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради від 22.03.2006, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.05.2006, визнання недійсним державного акта серії ВН № 0804444 від 12.07.2006 про право власності на земельну ділянки, що виданий ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з мотивів виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо вилучення, передачі у власність чи користування земельних ділянок державної власності рекреаційного призначення Верховний Суд зазначив таке:

"5.6. ... станом на момент звернення з позовом до суду заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької районної державної адміністрації, у квітні 2018 року, діяв Земельний кодекс України від 25.10.2001 у редакції із змінами, внесеними Законом № 2314-VIII від 01.03.2018 (набрав чинності з 01.04.2018).

5.7. Наведена редакція Земельного кодексу України визначала повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

5.8. Зокрема, згідно з пунктом "а" статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту "а" статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

5.9. Водночас розмежування компетенції Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій у сфері розпорядження землями державної власності визначаються положеннями інших статей Земельного кодексу України.

5.10. Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

5.11. Частина 8 статті 122 Земельного кодексу України передбачає, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

5.12. При цьому статтею 149 Земельного кодексу України визначено порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до частини 2 статті 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу (частина 3 статті 149 Земельного кодексу України).

5.13. Згідно з частиною 5 статті 149 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

5.14. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина 6 статті 149 Земельного кодексу України).

5.15. Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

5.16. Системний аналіз правових норм, вміщених у статтях 122, 149 Земельного кодексу України, дозволяє дійти висновку, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать повноваження щодо вилучення, зокрема, земельних ділянок державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, які перебувають у постійному користуванні. При цьому, за змістом частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України наділений також повноваженнями щодо передачі таких земельних ділянок у власність або у користування.

5.17. Верховний Суд також зазначає, що на момент прийняття спірного рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 22.03.2006 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ "Трест Київміськбуд-1" діяв Земельний кодекс України від 25.10.2001 у редакції із змінами, внесеними Законом №3415-IV від 09.02.2006 (набрав чинності з 02.03.2006), який визначав повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері розпорядження землею.

При цьому, частина 9 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції станом на 02.03.2006) передбачала подібну за змістом вимогу про те, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

5.18. При цьому судами попередніх інстанцій було встановлено, що 09.03.2000 Вінницькому обласному акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист", на підставі Рішення Стрижавської селищної ради від 22.07.1999, видано Державний акт на право постійного користування землею оздоровчого призначення площею 14,3724 га, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №28 (том. 5 а.с. 125-128). Дана земельна ділянка перебувала у межах населеного пункту, що підтверджено Довідкою Вінницького районного відділу земельних ресурсів (том. 5 а.с. 91).

5.19. Як правильно зазначено господарським судом першої інстанції, положення статті 149 Земельного кодексу підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки земельна ділянка площею 12,4432 га, за адресою: вул. Туристична, 4, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область використовувалась Приватним Вінницьким обласним акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" на підставі Рішення Стрижавської селищної ради від 22.07.1999 року та виданого Державного акта на право постійного користування землею оздоровчого призначення та була передана відповідачу 1 із цільовим призначенням: для рекреаційних потреб (пункт 1.3 Договору купівлі - продажу від 05.05.2006 року (том.1 а.с. 61).

5.20. Відтак, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про помилкове визначення прокурором органу, в інтересах якого подано позов з метою захисту інтересів держави".

Поряд з тим, з 27.05.2021 набув чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", яким внесені зміни у Земельний кодекс України та позбавлено повноважень на вилучення і передачу вилучених земель Кабінет Міністрів України.

Наразі ч.8 ст.122 Земельного кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, з 27.05.2021 повноваження щодо передачі спірних земельних ділянок державної власності, які належали Кабінету Міністрів України, перейшли до Вінницької районної державної адміністрації.

З викладеного слідує, що Вінницькою районною державною адміністрацією та Вінницькою обласною прокуратурою в інтересах Вінницької районної державної адміністрації як органу, який з 27.05.2021 набув належні Кабінету Міністрів України повноваження на вилучення земель рекреаційного призначення, позови до цих самих відповідачів з цим самим предметом і з цих самих підстав не подавалися.

Враховуючи викладене, суд констатує відсутність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Зазначене виключає можливість застосування у даній справі положення п.3 ч.1 ст.231 ГПК України та прийняття рішення про закриття провадження у справі.

Одночасно судом враховано, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже Основним Законом закріплений принцип незворотності дії закону у часі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.97 N1-зп, від 09.02.99 №1-рп/99, від 06.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 N6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності

Поряд з тим, у даній справі суд, застосовуючи положення статті 122 Земельного кодексу України, в редакції від 27.05.2021, не порушує зазначений вище принцип. Оскільки нова редакція диспозиції вказаної статті Кодексу замінює у юридичному складі спірних правовідносин одного з учасників. Відповідно, оновлений юридичний склад правовідносин з новим учасником, при реалізації останнім своїх суб`єктивних прав та юридичних обов`язків породжує новий, раніше неіснуючий судовий спір. А тому посилання відповідача на наявність рішення у справі № 902/194/18, як підставу для закриття провадження у справі, в контексті як матеріального так і процесуального права є невірним.

Додатково суд зазначає, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частина 2 статті 2 ГПК України передбачає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач (в даній справі прокурор) самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Таким чином, станом на момент звернення до суду особі позивача повинно належати право вимоги, тобто його право чи інтерес має бути порушеним. З огляду на викладене, під час вирішення питання чи позивач є належним, суд застосовує чинну редакцію закону, яка в цьому випадку визначає уповноважений орган державної влади, до компетенції якого відноситься розпорядження спірною земельною ділянкою. В протилежному б випадку порушене право не підлягало б відновленню, у зв`язку із втратою відповідних повноважень у Кабінету Міністрів України та неможливістю останнім виступати належним позивачем у справі.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути позовну вимогу прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Стрижавської селищної ради Вінницької району від 22.03.2006.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. (ст. 25 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»)

Відповідно до ст. 27 цього Закону до компетенції сільських, селищних та міських рад належать питання регулювання земельних відносин, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Приймаючи оскаржуване рішення 6 сесії 4 скликання від 22.03.2006 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд - 1» Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області керувалась ст.ст. 12, 127, 128 ЗК України та п. 12 розділу Х «Перехідних положень Земельного кодексу України.

Статтею 12 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникненні правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), покладено на відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За змістом ст. 127 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час виникненні правовідносин, органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Зважаючи на те, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення Стрижавської селищної ради від 22.03.2006 за ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», було зареєстровано 47/50 часток об`єкту нерухомого майна, що розташоване по вул. Туристичній, 2, 4 у смт Стрижавка Вінницького району загальною площею 9086,9 кв. м, Стрижавською селищною радою прийнято рішення про відчуження спірної земельної ділянки за процедурою укладення договору - купівлі продажу без проведення аукціону чи конкурсу.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі № 902/405/17, що набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Вінницьким обласним ЗАТ по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» та ЗАТ «Трест Київміськбуд- 1» від 15.12.2004 на спірні у справі № 902/405/17 об`єкти нерухомого майна.

З огляду на те, що спірні у справі № 902/405/17 об`єкти нерухомого майна вибули з державної власності, і таке вибуття було незаконне, судом визнано право власності держави Україна на будівлі пансіонату з лікуванням "Ластівка", які знаходяться у смт Стрижавка Вінницького: району по вул. Туристичній, № 2, 4, зокрема на: спальний корпус з адмінкорпусом літ "2" площею 3593,9 кв. м; будиночок №40 літ "22" площею 146,0 кв. м; будиночок №41 літ "21" площею 139,1 кв. м; будиночок №42 літ "19" площею 75,6 кв. м; будиночок № 43 літ "20" площею 157,2 кв. м; будиночок №44 літ "23" площею 161,4 кв. м; їдальню з господарським корпусом літ "16" площею 1141,8 кв.м; прохідну з прибудовами літ "1" площею 20,8 кв. м; бар-сауну літ "28" площею 294,3 кв. м; свинарники літ "30", літ "41", літ "42"; котельню з прибудовами літ "35" площею 394,5 кв. м; склад літ "33" площею 206,3 кв. м; склад літ "40" площею 338,4 кв. м; столярну майстерню літ "44" площею 136,4 кв. м; огорожу ж/б №48-51; пожежну ємність літ "47"; свердловину літ "46-1"; водонапірну башту літ "46".

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Враховуючи факт визнання рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.06.2017 у справі № 902/405/17 частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між Вінницьким обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Вінницятурист» та Закритим акціонерним товариством «Трест Київміськбуд-1» від 15.12.2004, до ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» не може перейти будь - яке право на земельну ділянку відповідно до ст.120 Земельного Кодексу України внаслідок відсутності такого права у попереднього фактичного користувача .

Окрім того, оскільки майно пансіонату з лікуванням "Ластівка" по вул.Туристичній, №№2,4, смт Стрижавка Вінницького району, до прийняття оскаржуваного у справі № 902/405/17 рішення, перебувало у державній власності, відповідно і земельні ділянки, на яких розташоване дане майно, перебували у власності держави, тому могли бути відчужені виключно за згодою власника.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 393 Цивільного Кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Приписами статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Враховуючи невідповідність оспорюваного рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області вимогам закону та доведеність факту порушення рішенням законних прав та інтересів позивача, а також держави у частині користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову у частині визнання незаконним та скасування рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 22.03.2006 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1».

Одночасно судом застосовуються положення ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України щодо права суду захистити права та інтереси фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у спосіб, що передбачений законом або договором, та оспорюване рішення визнається недійсним як таке, що прийняте з порушенням вимог закону та прав та інтересів позивача, як розпорядника спірною земельною ділянкою в силу закону.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006, укладений між Стрижавською селищною радою Вінницького району та ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. 05.05.2006р, реєстровий номер 2863 суд зазначає таке.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положення ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин повинен бути спрямований на настання реальних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного Кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Так, слід зазначити, що відповідно до змісту ч.6 ст.128 Земельного кодексу України підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки є рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки.

При цьому відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного Кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, враховуючи, що судом визнано недійсним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району від 22.03.2006, на підставі якого укладено Договір купівлі - продажу від 22.03.2006, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позову у частині визнання вказаного правочину недійсним з моменту його укладення.

Щодо позовної вимоги про витребування у ТОВ "Земельний експертний центр" земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900: 02:010:0283 та з кадастровим номером 0520655900:02:010:0284 на користь держави в особі Вінницької районної державної адміністрації суд зазначає таке.

Як вже зазначалось вище, ПрАТ "Трест Київміськбуд-1" 10.07.2020 продало спірні земельні ділянки ТОВ "Земельний експертний центр" на підставі договорів купівлі-продажу № 1562 та № 1563.

Положення статті 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387,388 ЦК України, що й повинно бути доведено у суді (пункти 10.10-10.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога не володіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Тобто, витребування майна внаслідок віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, однак він набув право власності на майно добросовісно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у випадках передбачених ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України,

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

При цьому суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвічують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом У країни у постанові від 18.09.2013 по справі № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Щокін проти України"), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, суд констатує, що відсутність спрямованих на відчуження земельних ділянок рішень повноважного органу державної влади, прийнятих у визначений законом порядок, означає, що держава як власник волю на відчуження цих ділянок не виявляла.

При цьому правовідносини у цій справі пов`язані з вибуттям земельної ділянки з державної власності та становлять суспільний інтерес. Враховуючи, що Стрижавська селищна рада розпорядилася належною державі земельною ділянкою рекреаційного призначення з порушенням вимог закону, звернення прокурора із зазначеним позовом відповідає суспільним інтересам та є пропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки полягає у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - повернення земель рекреаційного призначення у власність держави для задоволення потреб народу України у користуванні природними властивостями землі для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

З огляду на викладене суд вважає вимоги прокурора пор витребування у ТОВ "Земельний експертний центр" спірних земельних ділянок правомірними та обґрунтованими у зв`язку із чим, задовольняє їх у повному обсязі.

Одночасно суд зазначає, що факт набуття відповідачем нерухомого майна, що розташоване на спірних земельних ділянках, згідно договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 16.09.2021 не свідчить про законність відчуження даних земельних ділянок. Натомість зумовлює у власника нерухомого майна - ТОВ "Земельний експертний центр" виникнення права на отримання земельної ділянки у власність або користування у визначений статтею 120 Земельного кодексу України спосіб.

При цьому слід зауважити, що дотримання ТОВ "Земельний експертний центр" визначеного Кодексом способу набуття у власність чи користування спірних земельних ділянок, впливає на можливість поповнення Державного бюджету за рахунок отриманих коштів, в тому числі від її реалізації.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності для заявлених прокурором вимог у поданому позові суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Суд констатує, що до позовів прокурорів із вимогами про визнання незаконним та скасування акту органу місцевого самоврядування чи акту органу державної влади застосовується загальний строк позовної давності передбачений ст. 257 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова ВП ВС від 17.10.2018 р. у справі N 362/44/17).

Як слідує із поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, в її обґрунтування відповідач зазначає таке:

"Згідно матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Стрижавської селищної ради № 9 від 21.12.2005 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» з подальшим правом викупу. До означеного рішення додано Акт обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості), що відводиться ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», від 21.10.2005 року, в якому вказано, що обстеження проведено на підставі рішення Стрижавської селищної ради № 28 від 20.01.2005 року та розпорядження Вінницької районної державної адміністрації «Про створення постійної діючої комісії по обстеженню та вибору земельних ділянок на території Вінницького району» № 373 від 20.04.2005 року. Вказаний Акт підписано першим заступником голови Вінницької райдержадміністрації. Також в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ЗАТ «Київміськбуд-1» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для рекреаційних потреб містяться документи-погодження, виготовлені різними посадовими особами Вінницької райдержадміністрації. Відтак, про вирішення питання щодо відчуження спірної земельної ділянки на користь ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» позивачу було відомо ще у 2005 році.

Жодних дій щодо оскарження рішення Стрижавської селищної ради від 22.03.2006 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.05.2006 року позивачем не вживалось".

Надаючи оцінку вказаним аргументам, суд погоджується з позицією прокурора, що Вінницька районна державна адміністрація не була стороною правочину, їй не могли бути відомі зміст договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05.05.2006 та допущені при його укладенні порушення.

Рішенням Стрижавської селищної ради від 21.12.2005 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та включено її у перелік земельних ділянок, що підлягають продажу у 2006 році.

Згідно ч.3 ст.128 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови. З огляду на вказане, виготовлення технічної документації та відповідні погодження та висновки, що надані структурними підрозділами Вінницької районної державної адміністрації, не означають у подальшому обов`язкове позитивне рішення про продаж земельної ділянки. Схожа позиція знайшла своє відображення у висновках Верховного Суду у справах щодо законності надання дозволів на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду (постанова від 05.03.2019 у справі № 806/602/18) та щодо відведення земельних ділянок у власність ( постанова від 27.02.2018 у справі № 545/808/17).

Як вже зазначалося вище по тексту, Вінницька районна державна адміністрація набула повноваження щодо передачі спірної земельної ділянки державної власності, які належали Кабінету Міністрів України, лише з 27.05.2021, отже строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи відповідачів, викладені ними у відзивах на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

В ході розгляду даної справи також враховані положення п.5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Визначаючись стосовно розподілу судових витрат, суд вважає необхідним зазначити таке.

Як встановлено судом в ході судового розгляду справи, позовна вимога прокурора про витребування у ТОВ "Земельний експертний центр" земельних ділянок має майновий характер, оскільки є вимогою про захист права, об`єктом якого є земельні ділянки, тобто майно, що підлягає грошовій оцінці, тому судовий збір повинен визначатися з урахуванням вартості спірних земельних ділянок.

При цьому суд зауважує, що вказана обставина не підлягала з`ясуванню на стадії відкриття провадження у справі, оскільки потребувала оцінки за результатами дослідження наявних у справі доказів, що проводиться на відповідній стадії судового процесу, під час розгляду справи по суті.

Вказаний висновок суду обумовлений тим, що відповідно до змісту постави від 02.12.2020 у справі №905/105/20 Об`єднаної палати Касаційного господарського суду позовні вимоги про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна можуть носити як майновий та і немайновий характер, в залежності від правовідносин сторін.

Так, слід зазначити, що порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір" №3674-VI від 08 липня 2011 року.

У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За змістом п.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Відповідно до п.п. 1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для позову немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено судом, відповідно до умов договорів купівлі-пролажу земельної ділянки від 10.07.2020, вартість спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:010:0283 площею 10,6282 га становить 1 062 820,00 грн, при цьому вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га становить 181 500,00 грн.

З огляду на викладене, за розгляд даної майнової вимоги прокурором мав бути сплачений судовий збір у розмірі 18 664,80 грн (1,5 відсотка ціни позову).

Поряд з тим, прокурором в якості доказу сплати судового збору до позовної заяви долучено платіжне доручення №1186 від 14.07.2021 про сплату 6 810,00 грн. Водночас, як слідує із змісту позовної заяви, дана сума сплачена за три позовні вимоги, по 2270,00 грн за кожну. Отже, прокурором сплачено судовий збір за розгляд майнової вимоги у розмірі 2270,00 грн, тобто у меншому розмірі ніж встановлено законом.

З огляду на викладене, в доход Державного бюджету України підлягає сплата 16394 грн 80 коп. судового збору.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу. Так, згідно п.2 ч.1 даної статті Кодексу судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим висновок, що саме дії відповідача - Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1, який вживав заходи щодо неправомірного набуття права власності на спірну земельну ділянку та незаконні дії відповідача - Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області зумовили виникнення даного спору.

Так, у відповідності до частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, в зв`язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору за майновою вимогою та вимогою про визнання недійсним договору, за правилами ч.9 ст.129 ГПК України, підлягають покладенню на відповідачів: Приватне акціонерне товариство "Трест Київміськбуд-1 та Стрижавську селищну раду Вінницького району Вінницької області.

При цьому судовий збір сплачений за розгляд позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення покладається на Стрижавську селищну раду Вінницького району, оскільки остання є відповідачем за вказаною вимогою.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» від 22.03.2006.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05.05.2006, укладений між Стрижавською селищною радою Вінницького району та ЗАТ «Трест Київміськбуд-1», посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. 05.05.2006, реєстровий номер 2863.

4. Витребувати у ТОВ «Земельний експертний центр» (вул. М. Оводова, 63, офіс 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 40332342) земельні ділянки з кадастровим номером 0520655900:02:010:0283 площею 10,6282 га та з кадастровим номером 0520655900:02:010:0284 площею 1,815 га на користь держави в особі Вінницької районної державної адміністрації (Хмельницьке шосе, 17, м.Вінниця).

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" (вул.Прирічна, буд.13, м.Київ, 04213, код ЄДРПОУ 31176312) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, 33, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909) 2270,00 грн відшкодування судового збору.

6. Стягнути з Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул.40-річчя Перемоги, 7, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька обл., 23210, код ЄДРПОУ 04330007) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул.Монастирська, 33, м.Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909) 4540,00 грн відшкодування судового збору.

7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Трест Київміськбуд-1" (вул.Прирічна, буд.13, м.Київ, 04213, код ЄДРПОУ 31176312) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 8197,40 грн.

8. Стягнути з Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул.40-річчя Перемоги, 7, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька обл., 23210, код ЄДРПОУ 04330007) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 8197,40 грн.

9. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

10. Рішення суду від 02.12.2021 у справі №902/750/21 надіслати на наступні офіційні електронні адреси: прокурора (05prokvin@gmail.com), позивача (vin-rda@vin.gov.ua , vin_rda@vin.gov.ua), відповідача - ПАТ "Трест Київміськбуд-1" (trestkievmiskbud-1@ukr.net), відповідача - Стрижавської селищної ради (info@stryzhavska-rada.gov.ua), відповідача - ТОВ "Земельний експертний центр" (v.v.ogorodnik@gmail.com).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України).

Відповідно до ч.6 ст.233 ГПК України в даному випадку у зв`язку із значним обсягом досліджуваних обставин і обумовленою цим складністю, складання повного тексту рішення суду відкладено на строк не більш як десять днів.

Повне рішення складено 15 грудня 2021 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи