Рішення № 101907319, 14.12.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11245/21

пр. № 2/759/4861/21

14 грудня 2021 року

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Савіцькій Л.Д., Скиданенко Г.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Шевцов С.О. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання наказу про звільнення противоправним, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

27.05.2021 року до Святошинського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в обґрунтування якої зазначив, що позивач відповідно до наказу від 06.05.2019 року № 20/ОС працював з 07.05.2019 року на посаді радника генерального директора концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення по 28.04.2021 року. Позивача 28.04.2021 року було звільнено відповідачем на підставі наказу №23/ОС про припинення трудового договору у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6. ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає, що наказ прийнятий відповідачем з явними порушеннями норм трудового законодавства, були відсутні правові підстави для звільнення позивача на підставі п. 6. ст. 36 КЗпП України, оскільки наказ має штучний характер, ніяких змін істотних умов праці у відповідача взагалі не проводилась. З огляду на вище викладене позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ №23/ОС від 28.04.2021 року «Про припинення трудового договору (контракту)» Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення стосовно ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на посаді радника генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2021 року по дату постановлення рішення суду, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23.06.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін.

29.09.2021 року Позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 року №4 «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», визнати протиправним та скасувати наказ №23/ОС від 28.04.2021 року «Про припинення трудового договору (контракту)» Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення стосовно ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на посаді радника генерального директора концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.04.2021р. по дату постановлення рішення суду, який становить 78 293,28 грн., стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Позивач зазначив, що його було звільнено відповідачем на підставі наказу № 23/ОС від 28.04.2021 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України. Фактичною підставою для видання зазначеного наказу став інший незаконний наказ відповідача від 26.02.2021 року № 4 «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», прийнятий з метою змусити позивача звільнитись самостійно. В преамбулі зазначеного наказу визначено, що він виданий «у зв`язку з необхідністю раціонального використання робочого часу працівників концерну та ефективного використання державного майна та ресурсів, враховуючи відсутність завантаженості та робочих завдань, а також з метою запобігання скорочення чисельності та штату працівників, керуючись статтею 32 КЗпП України». Як вбачається єдиним нормативним обґрунтуванням для введення зазначеного наказу є стаття 32 КЗпП України. Та оскільки позивач не переводився на іншу роботу, то єдиною законною підставою для видання наказу № 4, враховуючи положення статті 32 КЗпП України, могла бути лише зміна в організації виробництва і праці відповідача, які фактично не відбулися.

Про незаконність та безпідставність вказаного наказу позивач неодноразово повідомляв керівника відповідача та пропонував скасувати вказаний наказ. Такі дії мали на меті у будь-який спосіб звільнити позивача та іншого працівника с займаних посад після звернення позивача до Президента України, Кабінету Міністрів України правоохоронних органів та інших органів з приводу порушень керівником відповідача вимог законодавства України.

Таке незаконне звільнення відповідачем спричинило порушення прав позивача на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також ст. 10 Конвенції ООН про захист прав людини і основоположних свобод.

Таке протиправне рішення фактично лягло в основу іншого прийнятого відповідачем наказу про звільнення позивача. Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для його звільнення.

13.10.2021 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло заперечення відповідача на заяву про збільшення позовних вимог, в якому відповідач зазначив наступне. У зв`язку з необхідністю раціонального використання робочого часу працівників відповідача та ефективного використання державного майна та ресурсів, враховуючи відсутність завантаженості та робочих завдань, а також з метою запобігання скороченню чисельності та штату працівників, відповідно до ст.32 КЗпП України наказом №4 від 26.02.2021 року позивачу було встановлено неповний робочий день, про зміст вказаного наказу було доведено до відома позивача, що підтверджується його підписом під наказом, жодної незгоди з наказом позивач не заявляв. 01.04.2021 року Позивач службовою запискою та заявою від 07.04.2021 року повідомив відповідача про свою незгоду з зазначеним наказом, посилаючись на те, що у наказі відсутнє техніко-економічне обґрунтування погіршення умов праці, хоча основною причиною встановлення позивачу даного формату роботи була відсутність завантаженості та робочих завдань. За період з серпня 2020 року по січень 2021 року за позивачем, як виконавцем, зареєстровано 1 вхідний документ та один вихідний документ, що підтверджується доповідною запискою, тому рішення про переведення його на неповний робочий день було абсолютно виправданим. Також позивач є діючим адвокатом, неодноразово в межах свої адвокатської діяльності звертався до концерну з адвокатськими запитами, тому його твердження про те, що він позбавлений можливості забезпечувати себе роботою не відповідає дійсності, адже він має можливість займатися адвокатською практикою та забезпечувати свої потреби. Відповідач вважає, що оскільки позивач свідомо відмовився від продовження роботу в концерні, при його звільнення було дотримано процедуру звільнення та проведений повний належний розрахунок з позивачем, а тому його позовні вимоги не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та у їх задоволенні необхідно відмовити. Також відповідач зазначив, що відповідно до ч.1 ст. ст. 223 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду з вирішення трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Наказ від 26.02.2021 року №4 про встановлення позивачу неповного робочого дня міг бути оскаржений до суду протягом вказаного строку, проте позивач цього не зробив, що свідчить про пропуск встановленого законом строку для цього.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених в заяві про збільшення позовних вимог.

Представники відповідача - Шевцов С.О. , в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях на позов, які долучені до матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.05.2019 року позивача було прийнята на посаду радника генерального директора (а.с.27).

26.02.2021 року відповідачем було прийнято наказ № 4 «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», згідно якого вирішено встановити з 29.04.2021 року ОСОБА_1 неповний робочий день. Позивача ознайомлено із вказаним наказом 26.02.2021 р., про що свідчить його підпис на наказі. Засвідчену копію наказу позивач отримав 02.03.2021р. (а.с.83).

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог 29.09.2021 р., суд погоджується з твердженням відповідача про те, що позивач звернувся до суду з вимогою про скасування вказаного наказу після спливу встановленого законом тримісячного строку, як це передбачено ст. 223 КЗпП України. Також позивач не звертався заявою до суду про поновлення процесуальних строків.

Суд звертає увагу на те що незгода позивача з вказаним наказом, що висловлена ним у листі від 01.04.2021р. (а.с.57) не є підставою для переривання або поновлення строку оскарження наказу, який встановлений ст.223 КЗпП України.

28.04.2021 року позивача було звільнено відповідачем на підставі наказу № 23/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6. ст. 36 КЗпП України (а.с.96). В день складення наказу позивач був ознайомлений з вказаним наказом.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, частиною третьою статті 32 КЗпП України допускається зміна істотних умов праці, в тому числі і режиму роботи без погодження з виборним органом первинної профспілкової організації. Такі зміни є можливим за умови, що вони викликані змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. При цьому проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника (роботодавця).

Як вже зазначалось судом, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування наказу після спливу встановленого законом тримісячного строку, як це передбачено ст. 223 КЗпП України, позивач не звертався до суду з заявою про поновлення процесуальних строків, та відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду.

З огляду на вищенаведене суд приходить висновку, що вимога позивача про скасування наказу №4 від 26.02.2021 року «Про встановлення неповного робочого часу працівнику», згідно якого вирішено встановити з 29.04.2021 року ОСОБА_1 неповний робочий день не підлягає задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.56 КЗпП України робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Згідно даної статті, про що зазначає позивач, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Однак, власник має право на встановлення неповного робочого часу без згоди працівника. При цьому повинна додержуватися процедура зміни істотних умов праці, як вона передбачена частиною 3 ст. 32 КЗпП, а саме змін в організації виробництва і праці, до яких відноситься прийняття власником рішення про переведення всього підприємства, окремих його структурних підрозділів і категорій працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон`юнктурою ринку або іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працю працівників протягом повного робочого часу.

Чинне трудове законодавство передбачає розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), п. п. 2-5,7 статті 40 і п. п. 2 та 3 ст. 41 КЗпП України лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник ( ст. 43 ч. 1 КЗпП України).

Припинення трудового договору у разі відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (ст. 36 ч. 1 п. 6 КЗпП України) не передбачає попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, і відповідно не потребує такої згоди і наказ про встановлення неповного робочого дня у зв`язку із зміною організації виробництва і праці.

Виходячи із змісту п.6 ст.36 КЗпП України, працівник може погодитись на продовження роботи в нових умовах, або відмовитись від такого, що є підставою для припинення трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки позовна вимога позивача про скасування наказу про звільнення є похідною від вимоги про скасування наказу про зміну умов роботи, то у суду відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги. Аналогічно вимога про стягнення втраченого заробітку є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення, також не підлягають задоволенню

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись: ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання наказу про звільнення противоправним, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 14 грудня 2021 року.

Суддя Н.О. Горбенко