Рішення № 101893184, 13.12.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6588/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Бажанової О.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Орган опіки і піклування Добропільської міської ради (адреса місцезнаходження: 85000, Донецька область, м.Добропілля, вул. Першотравнева, 83, код ЄДРПОУ: 32897190) про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Органу опіки і піклування Добропілської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23 серпня 2016 року між сторонами укладено шлюб. Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). З самого народження та по даний час спільна дитина має державну реєстрацію місця проживання за місцем реєстрації матері - АДРЕСА_5 , але фактично з 2018 року сторони з дитиною виїхали на постійне місце проживання на територію Донецької області та постійно проживали однією сім`єю до початку липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_6 . З липня 2021 шлюбні відносини та будь-які спільні стосунки між сторонами фактично припинено, оскільки позивач добровільно пішла з сім`ї. Позивач зазначає, що відповідачка знецінила сімейні та подружні цінності, у зв`язку з чим, 17.07.2021 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем. На даний час сторони проживають окремо. Спільна дитина залишилася проживати з батьком (позивачем), яким створено належні умови для проживання дитини. Мати, ніде не працюючи з часу укладення з позивачем шлюбу, самостійно прийняла рішення покинути сім`ю та фактично проживає з іншим співмешканцем. З дитиною матір бачиться лише періодично. Позивач зазначає, що окрім наявності у його власності житлового будинку, де фактично він мешкає з дитиною, він має фінансову змогу самостійно гідно утримувати власну дитину і задля уникнення можливих негативних наслідків для здоров`я та майбутнього життя дитини, позивач просить позов задоволити та визначити місце проживання дитини з батьком.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, наведених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала, не заперечила проти визначення місця проживання дитини з батьком.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Добропільської міської ради Бажанова О.М. в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦПК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст. 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення представника третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом та про задоволення зустрічного позову, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 23 серпня 2016 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.08.2016 (а.с.10).

Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 29.12.2016 (а.с.11).

В судовому засіданні встановлено, що з народження та по даний час спільна дитина має державну реєстрацію місця проживання за місцем реєстрації матері - АДРЕСА_5 , але фактично з 2018 року сторони з дитиною виїхали на постійне місце проживання на територію Донецької області та постійно проживали однією сім`єю до початку липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_6 .

Крім того встановлено, що з 2021 шлюбні відносини та будь-які спільні стосунки між сторонами фактично припинено.

17.07.2021 року позивач звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем (справа №227/2837/21).

Станом на цей час сторони проживають окремо, а спільна дитина залишилася проживати з батьком (позивачем).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 27.07.2021, виданого службою у справах дітей Добропільської міської ради, комісія вважає, що батьком для дитини створені належні умови для проживання за адресою АДРЕСА_6 , а саме: в будинку чисто, прибрано, на кухні є готова їжа та запас продуктів, у дитини є окреме спальне місце, дитина забезпечена всім необхідним за віком – одяг, взуття, іграшки, відносини в родині добрі (а.с.12).

Житловий будинок, в якому мешкає позивач з дитиною, є його приватною власністю, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №132237539 від 26.07.2018 (а.с.13).

Згідно характеристики, виданої квартальним Добропільської міської ради від 21.07.2021, вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , проживає спільно з дитиною та займається її вихованням, спиртними напоями не зловживає. Дитину іноді забирає мати (а.с.15).

Разом з цим, як вбачається з характеристики, виданої квартальним Добропільської міської ради від 04.08.2021, відповідача ОСОБА_2 , зі слів сусідів, неодноразово бачили у стані аклкогольного сп`яніння, а 03.07.2021 року вона пішла з сім`ї.

Згідно висновку за результатами психологічного обстеження малолітньої дитини, ОСОБА_4 , від 23.07.2021 p., який видано відділом освіти Добропільської міської ради та психологом КО «Центр професійного розвитку педагогічних працівників Добропільської міської ради Донецької області», вбачається, що дитина позитивно ставиться до батька, потребує у спілкуванні з ним та є наявність між ними спільних інтересів та дій. Ставлення до матері відзначається тенденцією до ігнорування, ознаками байдужості, відсутністю спільних ігор, розваг, відпочинку, занять (а.с.16).

Під час судового розгляду встановлено, що з дитиною матір бачиться періодично, лише навідує сина. Вказане відповідач підтвердила в судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно положень ч.ч.1,2 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У відповідності до вимог ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Із системного тлумачення Конвенції про права дитини, положень Закону України «Про охорону дитинства», норм Сімейного кодексу України, випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи даний спір між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, суд виходить з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, враховує вік дитини, особисті якості батьків, їх характеристики, соціальні зв`язки, можливості створення належних умов для виховання дитини.

Як вже зазначалось, відповідач не заперечувала, щоб суд визначив місце проживання дитини разом з батьком.

Таким чином, враховуючи, що на даний час малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком, де для його проживання створені належні умови, батько дитини має самостійний дохід та можливість утримувати дитину матеріально, позитивно характеризується за місцем проживання, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами чи азартними іграми, у судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечить інтересам дитини, в той час як мати ОСОБА_2 03.07.2021 самостійно пішла з сім`ї, з дитиною бачиться періодично, лише навідуючи сина, а тому суд, з урахуванням окремого проживання батьків дитини, приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, що буде цілком відповідати інтересам дитини, забезпечить комфортні умови та сприятиме її здоровому розвитку.

Разом з цим, суд звертає увагу, що батьки мають рівні права і обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, незважаючи на те, що проживають окремо один від одного, і місце проживання дитини з одним із батьків не є перешкодою для іншого щодо виконання як обов`язків так і здійснення прав.

Отже, враховуючи, що позов визнано відповідачем, на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідатиме інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст.141, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст.8, 11, 12, 81, 265-268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), разом з його батьком, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; громадянин України, уродженець Червонопартизанськ міста Свердловська Луганської області).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Волоско І.Р.