Рішення № 101891336, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року м. Київ № 826/9938/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної служби України з питань працітретя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору проГоловне управління Держпраці у Донецькій області визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з питань праці (надалі - відповідач, Держпраці), третя особа Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ заступника голови Державної служби України з питань праці від 03.07.2017 № 23-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 07.05.2015 була прийнята на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області; наказом заступника голови Державної служби України з питань праці від 03.07.2017 № 23-кт її було звільнено з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області; 18.07.2017 позивач отримала лист Державної служби України з питань праці від 04.07.2017 № 7069/3/11-ДП-17, відповідно до якого її було проінформовано про звільнення та додано відповідну копію наказу про звільнення; підставою для звільнення зазначено вчинення систематичного (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», а саме прогул без поважних причин (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) з 07.11.2016 по 25.05.2017.

За твердженням позивача вона 04.11.2016 зверталася до Державної служби України з питань праці із заявами про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про відпустки»; 13.12.2016 на адресу адвоката позивача надійшов лист Державної служби України з питань праці від 25.11.2016 № 11717/1/11-ДП-16, яким проінформовано про те, що відносно ОСОБА_1 ведеться досудове розслідування, а відповідь на звернення ОСОБА_1 була надіслана їй окремим листом; ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи і згідно до Закону України «Про відпустки» має право отримувати відпустку у зручний для неї час; а тому, на думку позивача, відповідно до Закону України «Про відпустки», вона перебуває у відпустці з 07.11.2017 на законних підставах; оскільки прогул є тим дисциплінарним проступком, що виявляється в день його скоєння (07.11.2016), то останній день застосування по ньому дисциплінарного стягнення є 06.05.2017, тому що відповідно до ст. 65 Закону України «Про державну службу» державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення; накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області 03.07.2017 є протиправним з огляду на вимоги Закону України «Про державну службу» та безпідставні з огляду на вимоги Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України, а тому наказ від 03.07.2017 № 23-кт підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2017, вказану справу передано для розгляду судді Смолію І.В.

09.08.2017 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9938/17 та призначено попереднє судове засідання на 29.08.2017.

У судовому засіданні 29.08.2017 суд оголосив перерву до 12.09.2017.

12.09.2017 суд відклав розгляд справи до 03.10.2017, а в судовому засіданні 03.10.2017 було відкладено розгляд справи до 02.11.2017.

У судовому засіданні 02.11.2017 суд відклав розгляд справи на 14.12.2017, а в судовому засіданні 14.12.2017 було відкладено розгляд справи до 23.01.2018.

23.01.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення підстав позову, у відповідності до якої, до зазначених у позовній заяві підстав позову було зазначено додаткову підставу, оскільки під час проведення дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 керівництву Державної служби України з питань праці та Дисциплінарній комісії з розгляду дисциплінарних справ Державної служби України з питань праці неодноразово у письмовій формі повідомлялося про те, що ОСОБА_1 перебуває у стані вагітності. Однак, незважаючи на це, в порушення вимог ст. 184 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 було звільнено за ініціативою керівництва Державної служби України з питань праці.

23.01.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20.02.2018.

20.02.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2018 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2018 та прийнято нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа: Головне управління Держпраці у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Визнано незаконним та скасовано наказ заступника Голови Державної служби України з питань праці від 03.07.2017 № 23-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.08.2020 у справі № 826/9938/17 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 826/9938/17 скасовано; справу № 826/9938/17 направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Суд касаційної інстанції зазначив, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції під час прийняття ними судових рішень не надали належної та обґрунтованої оцінки підставам звернення до суду та пов`язаними з цим фактичними обставини справи, що підлягали обов`язковому встановленню в ході розгляду справи з наданням їм правової оцінки.

Вказано, що суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували обставини щодо перебування ОСОБА_1 у стані вагітності на час винесення спірного наказу від 03.07.2017, оскільки єдиним твердженням позивача про стан вагітності була довідка від 22.05.2017. Крім цього, судами не надано оцінку такій довідці щодо наявності обов`язкових реквізитів, що повинні міститися на ній з чинними нормативними актами МОЗ України. Також, судами не надано оцінку обставинам справи, щодо належного підтвердження перед роботодавцем стану вагітності робітника.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2020, вказану справу передано для розгляду судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2020 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/9938/17, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

30.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що Державна служба України з питань праці не вчиняла стосовно позивача протиправних дій, не допускала бездіяльності та діяла в рамках правового поля, оскільки позивач перебувала у трудових відносинах саме з Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, отримувала там заробітну плату, підлягала внутрішньому трудовому розпорядку, реалізовувала своє право на відпустку; позивач не надала доказів того, що вона зверталася до начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області із заявою про надання їй відпустки на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», оскільки, відповідно до п. 2.1 Порядку погодження відпусток та службових відряджень начальникам, заступникам начальників територіальних органів Державної служби України з питань праці, затвердженого наказом Держпраці від 26.08.2015 № 93, Головою Держпраці здійснюється лише погодження надання відпусток на підставі заяви керівника підвідомчої установи; 09.11.2016 до Держпраці надійшов лист Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області № 26174/401-2016 від 08.11.2016, у якому повідомляється, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних порушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також виражене прохання керівництву Держпраці сприяти у вирішенні питання щодо забезпечення явки позивача до Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області 11.11.2016 о 9 год. 30 хв.; правові підстави для надання відпустки у порядку, передбаченому п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» були відсутні, оскільки станом на час утворення ГУ Держпраці у Донецькій області у місті Покровську Донецької області, антитерористична операція не проводилася; крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 у справі № 826/3710/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держпраці, третя особа - Головне управління Держпраці в Донецькій області, про визнання протиправної відмови в оформленні наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати, зобов`язання надати відпустку на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 відмовлено; відповідачем дотримано порядок звільнення позивача, який передбачений Законом України «Про державну службу»; про існування довідки від 22.05.2017 лікаря-гінеколога Циганка І.І . Держпраці стало відомо лише 23.01.2018, а тому на день звільнення у відповідача були відсутні дані щодо вагітності позивача; окрім того, довідка про вагітність позивача не містить реєстраційний номер з книги обліку, як це передбачено на штампі Покровської центральної районної лікарні, що ставить під сумнів правдивість зазначеної довідки; а тому вимоги до Державної служби України з питань праці є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

01.10.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких зазначено про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Свою позицію Головне управління Держпраці у Донецькій області обґрунтовує тим, що позивач перебуває у трудових відносинах з Головним управлінням Держпраці у Донецькій області, а тому Голова Держпраці не наділений повноваженнями роботодавця щодо видання наказів про відпустку стосовно заступників керівників територіальних органів Держпраці; Голова Держпраці здійснює лише погодження надання відпусток на підставі заяви керівника підвідомчої установи; у відповідності до п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну службу» відсутні правові підстави для надання відпустки позивачу; порядок звільнення позивача відповідає нормам законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

19.10.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що на адресу Держпраці неодноразово надходила інформація про вагітність ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у листах від 20.04.2017 та від 20.05.2017; чинне законодавство не передбачає вимог, що у разі вагітності жінка зобов`язана надавати роботодавцю будь-які медичні висновки або інші документи, які підтверджували б її стан вагітності; рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення повинно було бути прийнято Державною службою України з питань праці протягом 10 календарних днів з моменту отримання подання від Голови дисциплінарної комісії Дем`яненко О.М., тобто до 08.06.2017, однак лише 08.06.2017 листом № 6319/1/1-ДП-17 Держпраці України звернулось до Міністерства соціальної політики України щодо погодження звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, на що Мінсоцполітики листом від 22.06.2017 № 12834/0/2-17/30 підтвердило згоду на звільнення позивача; таким чином рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення прийнято відповідачем не у строк, визначений ст. 77 Закону України «Про державну службу», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Державної служби України з питань праці від 07.05.2015 № 20-кт «Про призначення заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області» за погодженням з Міністром соціальної політики України від 28.04.2015 № 6268/0/14-15/09 призначено ОСОБА_1 на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 07.05.2015.

Наказом Державної служби України з питань праці від 07.05.2015 № 21-кт «Про виконання обов`язків начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області» покладено виконання обов`язків начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області на ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, з 07.05.2015 до призначення в установленому порядку, згідно чинного законодавства, начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Наказом Державної служби України з питань праці від 30.03.2016 № 20-кт «Про зняття виконання обов`язків начальника» знято виконання обов`язків начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з ОСОБА_1 , заступника начальника цього ж Головного управління, 30.03.2016.

03.11.2016 ОСОБА_1 звернулася до Державної служби України з питань праці із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07.11.2016 на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Листом за вих. № 11203/1/11-ДП-16 від 11.11.2016 Державна служба України з питань праці, з посиланням на наказ Держпраці від 26.08.2015 № 93 «Про затвердження Порядку погодження відпусток та службових відряджень начальникам, заступникам начальників територіальних органів Державної служби з питань праці, керівникам державних підприємств та установ, що належать до сфери її управління», повідомила ОСОБА_1 , що питання погодження надання відпустки порушується не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки та така заява має містити візу начальника територіального органу.

Також повідомлено, що до Держпраці надійшов лист Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 08.11.2016 № 26174/401-2016, в якому зазначено, що проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050410002635 від 28.10.2016 за підозрою заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Оскільки ОСОБА_1 на робочому місці не перебуває, висловлено прохання сприяти у вирішенні питання щодо забезпечення її явки до СВ Покровського ВП ГУ НП в Донецькій області та скасувати службові відрядження протягом листопада 2016 року.

В подальшому, на адвокатський запит, Державна служба України з питань праці листом за вих. № 11717/1/11-ДП-16 від 25.11.2016 повідомила про направлення вищезазначеної відповіді на адресу позивача та повторно долучила вказаний лист в якості додатку.

Листом за вих. № 12685/1/11-ДП-16 від 21.12.2016 відповідач повідомив адвоката позивача про відсутність підстав для застосування при розгляді заяви п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» у зв`язку з тим, що м. Покровськ не відноситься до території проведення антитерористичної операції, та про те, що до Держпраці надійшла інформація від органів досудового розслідування про винесення 25.11.2016 постанови слідчого про оголошення ОСОБА_1 у розшук.

Листом за вих. № 817/1/11-ДП-17 від 25.01.2017 у відповідь на адвокатський запит від 17.01.2017, відповідач повторно продублював інформацію, викладену у листі за вих. № 11203/1/11-ДП-16 від 11.11.2016.

Листом за вих. № 2014/1/11-ДП-17 від 21.02.2017 у відповідь на адвокатський запит від 13.02.2017, відповідач повторно зазначив, що позивачу надавались неодноразові відповіді, наказ про відпустку позивача видається за місцем її роботи; повторно наголошено на тому, що позивача оголошено у розшук.

27.03.2017 листом за вих. № 01/149 Головне управління Держпраці у Донецькій області надіслало інформацію до Державної служби України з питань праці про те, що заступник начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 відсутня на робочому місці за адресою: АДРЕСА_1 з 02.11.2016 по теперішній час з нез`ясованих причин. Окрім цього, висловлено прохання щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 за прогул, відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Державної служби України з питань праці від 03.04.2017 № 139-к «Про дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1» відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 . Підставою для відкриття дисциплінарного провадження слугувала інформація, яка викладена у листі начальника головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 № 01/149.

Листом за вих. № 3883/1/11-ДП-17 від 04.04.2017 Державна служба України з питань праці направила на адресу позивача ( АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) копію наказу від 03.04.2017 № 139-к «Про дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1» та вимогу щодо надання пояснень.

Листом від 20.04.2017 ОСОБА_1 повідомила Державну службу України з питань праці, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016 перебуває відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 та на даний час знаходиться у стані вагітності.

На адреси позивача, відповідач повторно листом за вих. № 4758/1/11-ДП-17 від 24.04.2017 направив вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на роботі.

Позивач листом від 20.05.2017 повідомив Державну службу України з питань праці, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016, перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 та на даний час знаходиться у стані вагітності.

За результатами проведення дисциплінарного провадження, Державною службою України з питань праці видано наказ від 03.07.2017 № 23-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено, зокрема, Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Згідно з п. 11 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Голова Держпраці, зокрема: очолює Держпраці, здійснює керівництво її діяльністю, представляє Держпраці у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці; призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики заступників керівників територіальних органів Держпраці та звільняє їх з посади.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

За положеннями ст. 64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Частиною 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» встановлені види дисциплінарних проступків, зокрема, п. 12 встановлює такий вид дисциплінарного проступку як прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України «Про державну службу» державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення.

У відповідності до ч. 1 ст. 66 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: зауваження, догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з посади державної служби.

За ч. 3 ст. 66 Закону України «Про державну службу» у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 та 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.

Частиною 5 ст. 66 Закону України «Про державну службу» унормовано, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновків, що об`єктивною стороною дисциплінарного проступку є вчинення державним службовцем дій чи бездіяльності, або прийняття рішення, що містять ознаки протиправності, тобто, суперечать вимогам законодавства і свідчать про невиконання або неналежне виконання ним своїх посадових обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

За ч. 1 ст. 68 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення.

Згідно з нормами ст. 73 Закону України «Про державну службу» з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Дисциплінарна справа повинна містити:

1) дату і місце її формування;

2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження;

3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця;

4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;

5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку;

6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;

9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;

10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення;

11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення);

12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;

13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Порядок обліку та роботи з дисциплінарними справами встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

У відповідності до ч. ч. 9, 10, 11 ст. 69 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Суд вважає за необхідне вказати, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку та обставини, за яких він вчинений, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації.

Водночас, обставини та факти вчинення дисциплінарного проступку мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

За ч. 1 ст. 75 Закону України «Про державну службу» перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.

Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення (ч. 3 ст. 75 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та, як наслідок, рішення про накладення на такого державного службовця дисциплінарного стягнення може бути прийнято суб`єктом призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій або подання Комісії.

Щодо твердження позивача про те, що не видання наказу про надання відпуски ОСОБА_1 є протиправним, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 58 Закону України «Про державну службу» додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.

Згідно ст. 84 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2016 позивач звернулася до Державної служби України з питань праці із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07.11.2016 на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Згідно Наказу Державної служби України з питань праці від 26.08.2015 № 93, яким затверджено Порядок погодження відпусток та службових відряджень начальникам, заступникам начальників територіальних органів Державної служби з питань праці, керівникам державних підприємств та установ, що належать до сфери її управління, наказ про надання відпустки видається за основним місцем роботи керівника підвідомчої установи на підставі погодження Голови Держпраці або особи, яка його заміщує.

Суд звертає увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеної без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 у справі № 826/3710/17, в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною відмови Державної служби України з питань праці у оформленні наказу про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати та зобов`язання відповідача видати наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016 у відповідності до вимог Закону України «Про відпустки» відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено правомірність дій відповідача щодо не видання наказу щодо надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 .

Перевіряючи законність підстав для здійснення дисциплінарного провадження відносно позивача та подальшого її звільнення, суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, Законом України «Про державну службу» встановлено процедуру застосування дисциплінарного стягнення та види дисциплінарних стягнень для державних службовців.

Як зазначалося вище, положеннями ст. 66 Закону України «Про державну службу» передбачено види дисциплінарного стягнення таких як: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної служби України з питань праці від 03.04.2017 № 139-к відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 .

Підставою для відкриття дисциплінарного провадження слугувала інформація, яка викладена у листі начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 № 01/149 щодо відсутності заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 на робочому місці з 02.11.2016, а також копії табелів робочого часу Головного управління за період з листопада 2016 року по березень 2017 року, доповідних записок та актів про відсутність позивача на робочому місці.

З метою об`єктивного дослідження фактів, викладених у листі начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області Шубіна В.П. від 27.03.2017 № 01/149, позивачу листом від 04.04.2017 № 3883/1/11-ДП-17 на її адресу: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 , було направлено копію наказу про відкриття дисциплінарного провадження та вимогу про надання пояснень з приводу відсутності позивача на робочому місці.

Листом від 20.04.2017 позивач повідомила, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016 вона перебуває відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016.

Крім того, у вказаному листі зазначила про те, що на даний час вона знаходиться у стані вагітності.

На адреси позивача, Державна служба України з питань праці повторно листом від 24.04.2017 № 4758/1/11-ДП-17 направила вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на роботі.

ОСОБА_1 листом від 20.05.2017 повідомила Державну службу України з питань праці, що згідно Закону України «Про відпустки» та її заяви від 03.11.2016, перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07.11.2016.

Також, у вказаному листі позивач знову звернула увагу на те, що даний час вона знаходиться у стані вагітності.

Частиною 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Суд акцентує увагу, що дійсно, у листах від 20.04.2017 та від 20.05.2017, які були надіслані на адресу Державної служби України з питань праці, ОСОБА_1 зазначала інформацію про те, що вона знаходиться у стані вагітності.

Одночасно суд зауважує, що твердження відповідача про ненадання позивачем довідок та необізнаність про вагітність позивача, до уваги не приймається, тому що для застосування положень ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи і застосування цієї норми не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівником власника або уповноваженого ним органу про вагітність. Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 487/8351/19, постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 640/11441/17.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації є безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

Крім того, норми трудового законодавства не передбачають обов`язку працівника повідомляти про свій стан вагітності, у тому числі й на момент ознайомлення з наказом про звільнення, але не вказують, що невиконання цієї умови є підставою для відмови у позові про поновлення на роботі, вирішення колізій у законодавстві повинно завжди тлумачитися, на користь особи, яка звернулася за захистом свого права, що узгоджується із висновком Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06.

У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 752/5794/18 викладена позиція про те, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.

Такий же висновок, зокрема, викладено в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 561/171/17-ц (провадження № 61-28358св18), постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 505/3097/17-ц.

Суд зазначає, що у матеріалах справи наявна копія довідки, видана лікарем акушером-гінекологом Покровської центральної районної лікарні Циганок І.І. від 22.05.2017 про те, що ОСОБА_1 звернулась за консультацією ДЗ та має вагітність I, 6 тижнів. Дана довідка містить підпис та печатку лікаря, штамп та печатку лікувального закладу, а саме Покровської центральної районної лікарні.

Однак, вказана довідка не містить реєстраційного номеру з книги обліку, як це передбачено на штампі Покровської центральної районної лікарні.

Окрім того, суд зазначає, що оригінал довідки від 22.05.2017 суду не наданий, у справі міститься лише її копія, не засвідчена належним чином.

З огляду на вищевикладене, суд критично відноситься до довідки, виданої лікарем акушером-гінекологом Покровської центральної районної лікарні Циганок І.І. щодо вагітності ОСОБА_1 .

Водночас суд зауважує, що видаючи наказ від 03.07.2017 № 23-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, Державною службою України з питань праці було порушено строки накладення дисциплінарного стягнення на позивача, з огляду на таке.

У відповідності до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної служби України з питань праці від 03.04.2017 № 139-к відкрито дисциплінарне провадження щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Державної служби України з питань праці № 12 від 26.05.2017 вирішено Голові дисциплінарної комісії Дем`яненку О.М. подати подання до Голови Державної служби України з питань праці та рекомендувати застосувати до заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 , за вчинення дисциплінарного проступку передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», а саме за прогул державного службовця (у тому числі відсутності на службі більше трьох годин протягом робочого дня), дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

У відповідності до Висновку про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності по дисциплінарному провадженню щодо заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 від 26.05.2017, комісія дійшла висновку про наявність підстав для застосування до заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 , за прогул без поважних причин (у тому числі відсутності на службі більше трьох годин протягом робочого дня) з 07.11.2016 по 25.05.2017, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державного службовця.

29.05.2017 Головою дисциплінарної комісії Дем`яненко О.М. було направлено подання Голові Державної служби України з питань праці щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 - заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Згідно ч. 1 ст. 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

Частиною 5 ст. 77 Закону України «Про державну службу» унормовано, що пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов`язковими для розгляду суб`єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Таким чином, рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення повинно було бути прийнято Державною службою України з питань праці протягом 10 календарних днів з моменту отримання подання від Голови дисциплінарної комісії Дем`яненко О.М. , тобто до 08.06.2017.

Однак, лише 08.06.2017 листом за вих. № 6319/1/1-ДП-17 Державна служба України з питань праці звернулась до Міністерства соціальної політики України щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, на що Мінсоцполітики листом від 22.06.2017 за вих. № 12834/0/2-17/30 підтвердило згоду на звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Вказаний лист зареєстровано у Державній службі України з питань праці 22.06.2017 за вх. № 995/0/3-ДП-17.

У подальшому, 03.07.2017 Державною службою України з питань праці видано наказ від 03.07.2017 № 23-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача прийнято відповідачем не у строк, визначений ст. 77 Закону України «Про державну службу».

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 10 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423 Міністр, зокрема: погоджує призначення на посади і звільнення з посад керівників та заступників керівників структурних підрозділів апарату центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр.

Разом з тим, Закон України «Про державну службу» не містить жодних виключень щодо можливості продовження строку для прийняття рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення, крім 10-денного строку з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» наголосив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 , діяв не на підставі Закону України «Про державну службу» та не в межах наданих йому повноважень законодавством України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 0.0.822025036.1 від 07.08.2017, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 673,60 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 03.07.2017 № 23-кт «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, буд. 14, ідентифікаційний код 39472148) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 673 (шістсот сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко