Ухвала суду № 101891204, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі

13 грудня 2021 року м. Київ № 640/18997/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної екологічної інспекції у м. Києві,

Державної екологічної інспекції України

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду

за участю представників сторін:

позивача - Дацька Я.О.

від відповідача 1 - Хазанова А.В.

від відповідача 2 - Росохата Д.І.

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Державної екологічної інспекції у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04071, місто Київ, вулиця Набережно-Лугова, будинок 4, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції у м. Києві щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року №640/117/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юрисконсульта;

- стягнути з Державної екологічної інспекції у м. Києві на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року №640/117/19 про поновлення на роботі з 11 березня 2020 року по 16 лютого 2021 року - фактичну дату поновлення на посаді, без врахування податків та зборів в розмірі 100 542,78 грн.

Підставою позову позивач вказує протиправну бездіяльність відповідача та не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останньому наданий строк для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну екологічну інспекцію України.

В підготовчому засіданні 09 грудня 2021 року суд доповів, що після відкриття провадження в даній справі, було виявлено, що позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, позивачем не подано суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цими позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі №640/117/19 зобов`язано Державну екологічну інспекцію у м. Києві - територіальний орган Державної екологічної інспекції України поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юрисконсульта. Рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання.

Наказом Державної екологічної інспекції у м. Києві від 17 лютого 2021 року на виконання вказаного вище рішення суду скасовано наказ Державної екологічної інспекції у м. Києві від 05 грудня 2018 року №96-О «Про звільнення у зв`язку з ліквідацією установи ОСОБА_1 » та наказано вважати таким, що ОСОБА_1 , поновлений на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції у м. Києві з 05 грудня 2018 року.

На переконання позивача, відповідач має сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 11 березня 2020 року по 16 лютого 2021 року, у зв`язку з чим 01 липня 2021 року позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою шляхом направлення її засобами поштового зв`язку (штрих-код 0316411662885).

Так, згідно з частиною 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Судом встановлено, що в порушення вимог частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, а також принципу обов`язковості судового рішення, Державна екологічна інспекція у м. Києві рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі № 640/117/19 про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконала лише 17 лютого 2021 року.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 Кодексу законів про працю України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Водночас, слід зазначити, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, а тому працівник обмежений певним строком на звернення до суду з позовом з такими вимогами, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною 1 статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина 1 статті 24 Кодексу законів про працю України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 та у постановы Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19.

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на те, що позивача поновлено на посаді відповідним наказом від 17 лютого 2021 року, строк звернення до суду з цим позовом сплинув 17 травня 2021 року, при цьому, позивач звернувся до суду лише 01 липня 2021 року, тобто, з пропуском строку для такого звернення, та не додав до позовної заяви заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

У відповідності до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням вимог статей 122,123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність надання позивачу десятиденного строку для подання заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами, в якій слід зазначити підстави пропуску строку звернення до суду, а також для надання доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 121, 122, 123, 160, 161, частиною 13 статті 171, статтями 180,181, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків, зокрема, для надання заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, а також для надання доказів поважності причин пропуску цього строку.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Призначити підготовче засідання на 20 січня 2021 року о 13 год. 00 хв., яке відбудеться в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, корпус 1, зал судових засідань № 9, про що повідомити повноважних представників сторін.

5. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст ухвали суду виготовлений 13 грудня 2021 року.