Рішення № 101891176, 13.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року м. Київ № 640/23272/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом питання адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови №27592308 від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 265 414, 63 грн.;

- скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Совенко Віти Миколаївни №27592308 від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 265 414,63 грн.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строк винесення оскаржуваної постанови. Зокрема, сума виконавчого збору за виконавчим листом підлягає з розрахунку 10% солідарного стягнення загальної суми боргу, визначеної у виконавчому документі.

Враховуючи викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Як встановлено з позовної заяви, позивач просить суд скасувати постанову державного виконавця яку винесено 29.11.2019 року, в той час як позов подано до суду 16.08.2021 року.

Отже, позивачем пропущено десятиденний строк на звернення до суду з даною позовною заявою, водночас, позивачем не додано до позову відповідної заяви або клопотання.

Зокрема, на підставі частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою суду від 30.08.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Через канцелярію суду 07.09.2021 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання на 08.11.2021 року. Заяву про поновлення строку на звернення до суду ухвалено розглянути в судовому засіданні. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №27592308.

Через канцелярію суду 21.10.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані матеріали виконавчого провадження.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що повернення виконавчого листа на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, у разі його не стягнення після відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, оскільки стягнення виконавчого збору є обов`язком а не правом державного виконавця, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання 08.11.2021 року прибув представник позивача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено.

Судом поставлено на вирішення питання поновлення позивачу строку звернення до суду та запропоновано представнику позивача надати додаткові обґрунтування поважності причин його пропуску, з огляду на що, судове засідання відкладено на 15.11.2021 року.

Відповідно до Довідки секретаря судового засідання від 15.11.2021 року зважаючи на перебування судді у відпустці, заяву про заміну стягувача у виконавчому листі знято з розгляду.

Наступне судове засідання призначено на 24.11.2021 року, про що сторін повідомлено у порядку, встановленому статтею 124 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання 24.11.2021 року прибув представник позивача, яким подано клопотання про приєднання доказів, а саме письмових доказів щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката.

Судом поставлено на вирішення питання невиконання представником позивача протокольної ухвали суду від 08.11.2021 року щодо подання додаткових доказів та обґрунтувань до заяви про поновлення строку звернення до суду.

Разом з тим, представник позивача проти виконання протокольної ухвали суду відмовився, оскільки вважає доводи, викладені в заяві про поновлення строку звернення до суду достатніми.

Судом заслухано вступне слово представника позивача, та ухвалено про відкладення судового засідання з метою складання повного тексту судового рішення в порядку статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через систему «Електронний суд» 05.12.2021 року представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 06.12.2021 року сторони не прибули.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ознайомившись із клопотанням представника позивача, судом встановлено, що останнє обґрунтовано ним, що адвокат позивача не зможе бути присутнім у судовому засіданні 06.12.2021 року по справі №640/23272/21, оскільки буде перебувати в Святошинському районному суді міста Києва на розгляді цивільної справи №759/16137/21, в якій Татунець В.В. , якій є представником позивача у справі №640/23272/21, є відповідачем, у доказ чого долучено роздруківку з відомостями суб`єктного складу сторін та дати судового засідання у справі №759/16137/21 без посилання на джерело.

Вирішуючи клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, судом враховуються строки розгляду справи №640/23272/21, встановлені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку із особливостями розгляду такої категорії справ.

Крім того, суд зауважує, що докази, долучені представником позивача до клопотання про відкладення розгляду справи не можуть вважатися належними та допустимими згідно статей 73, 74 кодексу адміністративного судочинства України та не приймаються судом як поважні причини неприбуття представника позивача у судове засідання у справі №640/23272/21.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю витребування доказів в межах вирішення питання поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем, вказаних у заяві представника позивача від 07.09.2021 року.

В обґрунтування заяви від 07.09.2021 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду, представником позивача зазначено, що про постанову від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 на підставі постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308, позивач дізнався після надходження 06.08.2021 року на його адресу листа Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (трек-номер 0420800775646), в якому містилася постанова Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 на підставі постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308.

Разом з тим, дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження №27592308, суд дійшов висновку про їх недостатність, враховуючи те, що вказане виконавче провадження триває з 15.07.2011 року (дата постанови про його відкриття).

Так, матеріали виконавчого провадження №27592308 не містять жодних доказів направлення сторонам виконавчого провадження процесуальних документів, зокрема, постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308.

Крім того, судом звернуто увагу, що в мотивувальній частині постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308 державний виконавець керується статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження", в той час, як постанову про повернення виконавчого листа стягувачу, винесену в рамках виконавчого провадження №27592308, прийнято 20.07.2021 року.

Водночас, у матеріалах виконавчого провадження постанова про закінчення виконавчого провадження, прийнята в межах дати 29.11.2019 року, відсутня.

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати докази, надані відповідачем суду в межах вирішення питання про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, достатніми в розумінні статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 року витребувано у Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №27592308 із обов`язковим вмістом останніх доказів направлення сторонам виконавчого провадження процесуальних документів, зокрема, постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308 ОСОБА_1 , як боржнику; зобов`язано Подільський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві надати суду обґрунтовані письмові пояснення щодо винесення постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308 на підставі статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»; у разі наявності постанови про закінчення виконавчого провадження №27592308, прийнятої в межах дати 29.11.2019 року, надати її належним чином засвідчену копію суду або підтвердити в письмовій формі її відсутність. Належним чином засвідчені копії витребуваних документів та пояснень зобов`язано подати до канцелярії суду до 13.12.2021 року включно до початку судового засідання у справі №640/23272/21.

У судове засідання 13.12.2021 року прибув представник позивача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено, витребуваних доказів на виконання ухвали суду від 06.12.2021року не подано.

Представником позивача подано клопотання про приєднання доказів щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката Татунця В.В.

Ураховуючи положення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наявність у матеріалах справи матеріалів виконавчого провадження №27592308 поданих відповідачем в тому об`ємі доказів, в якому їх подано із відзивом на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та вирішення справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.

З метою виготовлення повного судового рішення з метою його проголошення судом оголошено про відкладення судового засідання, яке відбудеться о 12:00 год. 13.12.2021 року.

У судове засідання 13.12.2021 року для заслуховування повного судового рішення сторони не прибули.

Згідно з частиною другою статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Щодо питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

В обґрунтування заяви від 07.09.2021 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду, представником позивача зазначено, що про постанову від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 на підставі постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308, позивач дізнався після надходження 06.08.2021 року на його адресу листа Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (трек-номер 0420800775646), в якому містилася постанова Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 на підставі постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308.

Враховуючи викладене, просить суд поновити позивачу строк звернення до суду з оскарженням постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору та обраховувати останній з 06.08.2021 року.

Вирішуючи питання визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справа з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Пунктом 1 частини другої статі 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Дослідивши докази, долучені представником позивача в обґрунтування заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, копії матеріалів виконавчого провадження №27592308, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України від 02.06.2016 року

№ 1404-VIII "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, приватним виконавцем постанову про відкриття виконавчого провадження має бути направлено рекомендованим поштовим відправленням, докази чого мають міститься у матеріалах виконавчого провадження.

Суд зауважує, що обґрунтування заяви від 07.09.2021 року про поновлення строку звернення до суду обґрунтовано отриманням постанови від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 на підставі постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням №27592308.

Водночас, жодного доказу направлення та отримання ОСОБА_1 постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору ВП №27592308, яку мало б бути відправлено державним виконавцем, матеріали виконавчого провадження №27592308 не містять.

Відповідачем не надано доказів, на кшталт, фіскального чеку поштового відправлення, які б спростовували встановлене судом.

Суд зауважує, що у відзиві відповідачем також не спростовано й твердження представника позивача про те, що позивачу стало відомо про існування оскаржуваної у цій справі постанови лише після отримання поштового відправлення відповідача, яким повідомлено про відкриття виконавчого провадження з виконання останньої.

Суд звертає увагу, що докази отримання позивачем постанови державного виконавця від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824 06.08.2021 року наявні у матеріалах справи, в той час, як докази направлення державним виконавцем постанови від 29.11.2021 року про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні №27592308, у справі відсутні.

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо існування виконавчого провадження №27592308 з незалежних від нього причин, що відповідачем не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження №27592308, наданими державним виконавцем, навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, предметом спору є постанова державного виконавця, яку винесено 29.11.2019 року, в той час, як позов подано до суду 16.08.2021 року.

Водночас, до адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся лише 14.02.2020 року.

Отже, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущенно.

Проте, у межах розгляду справи №640/23272/21 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

30.08.2010 року Подільським районним судом міста Києва видано дублікат виконавчого листа у справі №2-1500/10 про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Спільного Українсько-Австралійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАБЛ-ДЖІ, ЛТД» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» кошти в сумі 2 654 146 (два мільйони шістсот п`ятдесят чотири тисячі сто сорок шість) грн. 30 коп., що є еквівалентом 353 755 (триста п`ятдесят три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) швейцарських франків 61 сантим (далі також - виконавчий лист).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 15.07.2011 року відкрито виконавче провадження №27592308. Згідно із змістом постанови, стягувачем визначено ПАТ «УкрСиббанк», боржником - ОСОБА_1 , суму стягнення у розмірі 2 654 146, 30 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14.09.2012 року у справі №2-1500/10 замінено стягувача у виконавчому провадженні ВП № 27592308, боржником за яким є ОСОБА_1 , щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-1500, виданого Подільським районним судом м. Києва 30.08.2010 року, який перебував на виконанні у ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника - ПАТ «Дельта Банк».

Згідно з постанови державного виконавця від 19.10.2012 року замінено стягувача у виконавчому провадженні №27592308 на ПАТ «Дельта Банк».

25.06.2019 року Подільським районним судом міста Києва видано дублікат виконавчого листа у справі №2-1500/10 про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Спільного Українсько-Австралійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАБЛ-ДЖІ, ЛТД» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» кошти в сумі 2 654 146 (два мільйони шістсот п`ятдесят чотири тисячі сто сорок шість) грн. 30 коп., що є еквівалентом 353 755 (триста п`ятдесят три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) швейцарських франків 61 сантим.

На підставі статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу, а саме 265 414, 63 грн. Строк пред`явлення до виконання цієї постанови встановлено три місяці.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.04.20211 року у справі №2-1500/10 стягувача ПАТ «Дельта Банк» замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-1».

Постановою державного виконавця від 20.07.2021 року у виконавчому провадження №27592308 замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ІНБУД-1».

18.06.2021 року ТОВ «ІБУД-1» подано заяву про повернення виконавчого документу стягувачу.

Постановою державного виконавця від 20.07.2021 року завершено виконавче провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Мотивувальною частиною встановлено, зокрема, що залишок виконавчого збору становить 258 287, 29 грн., а постанова про стягнення виконавчого збору підлягає виділенню в окреме провадження.

Постановою державного виконавця від 21.07.2021 року відкрито виконавче провадження №66153824 з метою виконання постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 265 414, 63 грн.

Вважаючи постанову від 16.08.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66530963 протиправною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі також - Закон № 1404, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закон №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.

Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, Законом №1404 передбачено стягнення виконавчого збору або на стадії відкриття виконавчого провадження, або на стадії його закінчення.

Разом з тим, станом на день винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору - 29.11.2019 року, постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не приймалося, відповідно до матеріалів виконавчого провадження, наданих відповідачем суду.

Таким чином, в призмі аналізу статті 40 Закону №1404 висновується передчасність прийнятої відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, суд зауважує, що згідно з пунктами 6, 7 частини першої статті 4 Закону №1404 у виконавчому документі зазначаються, зокрема, дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №1404 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу, а саме 265 414,63 грн. Строк пред`явлення до виконання цієї постанови встановлено три місяці.

Отже, суд останнім днем строку пред`явлення виконавчого документа - постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору, до виконання, є 02.02.2020 року.

Суд зауважує, що жодних застережень щодо відсутності підстав для стягнення виконавчого збору під час проведення виконавчого провадження, в рамках якого таку постанову винесено, Законом №1404 не передбачено.

Крім того, згідно з положеннями пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Водночас, з матеріалів справи та копій матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що постанову від 29.11.2019 року про стягнення з боржника виконавчого збору пред`явлено до виконання шляхом виокремлення останньої в окреме виконавче провадження №66153824 на підставі постанови від 21.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження №66153824, тобто, з пропуском тримісячного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, виконавчий документ не підлягав прийняттю до виконання шляхом відкриття виконавчого провадження №66153824.

Зокрема, суд зауважує на наступному.

Згідно із змістом постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору, якою постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу, а саме 265 414, 63 грн., останню прийнято на підставі статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження»

Частиною другою статті 27 Закону № 1404 передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції №512/5 встановлено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції №512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Правова позиція суду відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 року у справі №2540/2303/18.

Згідно з пунктами 7, 8 розділу І Інструкції №512/5 постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити, зокрема мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Розрахунок нарахування виконавчого збору (додаток 17) обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.

Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Дослідивши постанову від 29.11.2021 року про стягнення виконавчого збору, винесену у виконавчому провадженні №27592308, судом встановлено, що виконавчий збір, який підлягає стягненню з позивача за розрахунком виконавця складає 265414,63 грн.

В той же час, відповідно до змісту постанови від 20.07.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену у виконавчому провадженні №2592308, у мотивувальній частині виконавцем зазначено, що залишок виконавчого збору становить 258 287, 29 грн.

Разом з тим, виконавче провадження №66153824, відкрите постановою державного виконавця від 21.07.2021 року, підлягає виконанню в межах розміру суми виконавчого збору у розмірі 265 414,63 грн.

Зокрема, суд зауважує про помилковість визначеного постановою від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору розміру виконавчого збору у сумі 265 414, 63 грн. з розрахунку 10 відсотків загальної суми боргу боржника за виконавчим документом у сумі 2654146, 30 грн., оскільки, відповідно до змісту виконавчого листа від 30.08.2010 року, виданого Подільським районним судом міста Києва у справі №2-1500/10, загальна сума боргу у розмірі 2 654 146, 30 грн. присуджена до стягнення солідарно з декількох боржників окрім позивача ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_3 та Спільного Українсько-Австралійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАБЛ-ДЖІ, ЛТД».

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1404 у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

З аналізу статті 27 Закону № 1404 висновується, що основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є сума, що підлягає примусовому стягненню, тобто розмір виконавчого збору не може становити більше 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, у тому числі у випадку солідарного стягнення заборгованості, відповідно до виконавчого документа.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі, коли сума боргу підлягає солідарному стягненню то, відповідно і виконавчий збір повинен бути стягнутим з боржників солідарно, оскільки іншого порядку чинним законодавством не передбачено, стягнення виконавчого збору по 10 % з кожного боржника є порушенням частини другої статті 27 Закону № 1404 та призводить до його надмірного стягнення з огляду на встановлену цим Законом ставку виконавчого збору.

Дійсно, чинним законодавством на державних виконавців не покладено обов`язок відстежувати погашення заборгованості за виконавчими документами, за якими боржники солідарно повинні виконати зобов`язання, покладене на них рішенням.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідачу було відомо про солідарний обов`язок позивача сплати боргу за виконавчим документом, про що, зокрема, не зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження №27592308 та інших постановах, винесених у його межах, що суперечить частині другій статті 4 Закону №1404.

В той же час, згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, проте, відповідачем зазначених процесуальних дій не вчинялося, що мало своїм наслідком безпідставне визначення суми виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від загального розміру заборгованості солідарних боржників.

Крім того, в межах питання визначення правомірності розрахованої державним виконавцем суми виконавчого збору, судом взято до уваги повідомлену представником позивача обставину існування виконавчого провадження №25291631 з примусового виконання виконавчого листа від 30.08.2010 року Подільським районним судом міста Києва у справі №2-1500/10, яке також перебуває на виконанні у Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві, боржником в якому визначено ОСОБА_3 , в межах якого винесено постанову про стягнення з останнього виконавчого збору в розмірі 262 640, 63 грн.

Зазначене є додатковою підставою вважати неправомірною визначену суму виконавчого збору, визначеного для солідарного боржника ОСОБА_1 за виконавчим листом від 30.08.2010 року, виданого Подільським районним судом міста Києва у справі №2-1500/10.

Крім того, у матеріалах виконавчого провадження №27592308 відсутній Розрахунок нарахування виконавчого збору, оформлений відповідно до Додатку №17 Інструкції №312/5.

Враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як в частині визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 265 414,63 грн. у межах виконавчого провадження №27592308, так і в частині скасування останньої, як протиправної.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом виявлено порушення відповідачем вимог законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією від 20.08.2021 року №Н4А0-81АР-А3К6-78СР, що міститься у матеріалах справи, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908, 00 грн.

З огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

До клопотання про приєднання доказів від 24.11.2021 року представником позивача долучено копію договору про надання правової допомоги від 12.08.2021 року №43/21, копію прайс-листа, оригіналу акта приймання-передачі наданих послуг від 11.10.2021 року, оригіналу квитанції до прибуткового касового ордеру від 11.10.2021 року №108.

До клопотання про приєднання доказів від 13.12.2021 року представником позивача подано Акт здачі-прийняття наданих послуг (з детальним описом), оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру №111 від 11.12.2021 року та докази направлення останнього на адресу відповідача.

Відповідачем заперечень щодо клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не подано.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру №108 від 11.10.2021 року на підставі Договору від 12.08.2021 року №43/21 про надання правової допомоги та Акту здачі - прийняття наданих послуг від 11.10.2021 року сплачено 10 300,00 грн.

Згідно з квитанції до прибуткового касового ордеру №111 від 11.12.2021 року на підставі Договору від 12.08.2021 року №43/21 про надання правової допомоги та Акту здачі - прийняття наданих послуг від 11.10.2021 року сплачено 4 000,00 грн.

Дослідивши Акти здачі - прийняття наданих послуг, судом встановлено, що представником позивача надані наступні послуги правової допомоги із зазначенням їх вартості: 1) підготовка, складання та друк адміністративного позову від 16.08.2021 року - 3500 грн., 2) відправка поштою адміністративного позову від 16.08.2021 року (вартість конверту, кур`єр до відділення пошти, вартість послуг поштового зв`язку) - 100, 00 грн., 3) підготовка, складання та друк заяви про забезпечення позову від 03.09.2021 року по справі №640/23272/21 - 2000,00 грн., 4) відправка поштою заяви про забезпечення позову від 03.09.2021 року по справі №640/23272/21 (вартість конверту, кур`єр до відділення пошти, вартість послуг поштового зв`язку) - 100,00 грн.; 5) підготовка, складання та друк заяви про усунення недоліків від 03.09.2021 року по справі №640/23272/21 - 500,00 грн., 6) підготовка, складання та друк заяви про поновлення строків від 03.09.2021 року по справі №640/23272/21 - 500,00 грн., 7) відправка поштою заяви про усунення недоліків та заяви про поновлення строків від 03.09.2021 року по справі №640/23272/21 (вартість конверту, кур`єр до відділення пошти, вартість послуг поштового зв`язку) - 100,00 грн., 8) підготовка, складання та друк заяви щодо розміру судових витрат від 11.10.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000, 00 грн., 9) підготовка, складання та друк клопотання про долучення доказів від 11.10.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000, 00 грн., 10) участь адвоката в судовому засіданні 08.11.2021 року (попередня плата) - 1500, 00 грн., 11) участь адвоката в судовому засіданні 24.11.2021 року - 1500,00 грн., 12) участь адвоката в судовому засіданні 13.12.2021 року (попередня плата) - 1500,00 грн., 13) підготовка, складання та друк клопотання про долучення доказів від 11.12.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000, 00 грн.

В призмі положень статей 132 та 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зауважує, що ряд послуг як-то: друк документів, їх відправка поштою, яка включає вартість конверту, вартість послуги кур`єра та вартість послуг поштового зв`язку не потребують спеціальних професійних навичок та не є професійною правничою допомогою в розумінні процесуального законодавства.

Зокрема, адвокатом не обґрунтовано, яким чином підготовка, складання та друк заяви щодо розміру судових витрат від 11.10.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000,00 грн. та підготовка, складання та друк клопотання про долучення доказів від 11.10.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000,00 грн., підготовка, складання та друк клопотання про долучення доказів від 11.12.2021 року по справі №640/23272/21 - 1000,00 грн., на що останнім витрачено у загальному розмірі 3 000,00 грн., підпадає під ознаку надання професійної правничої допомоги та яким чином така послуга впливає на результат вирішення спору на користь позивача.

Суд також звертає увагу представника позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.11.2021 року у справі №580/2610/19, згідно з якою, акцентовано увагу, що, зокрема, виготовлення копій відзивів для відповідача, оформлення поштових направлень на адресу відповідача та суду (заповнення описів, оформлення конвертів) не є професійною допомогою і не потребує спеціальних юридичних знань у галузі права.

Крім того, щодо процесуальних дій адвоката як-то підготовка та складання заяви про усунення недоліків від 03.09.2021 року та підготовка та складання заяви про поновлення строків від 03.09.2021 року, суд зауважує, що Татунцю В.В., як адвокату, який представляє інтереси позивача у адміністративному суді, є відомими положення частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України щодо подання окремої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду окремим документом разом із позовом.

Зокрема, частиною шостою статті 161 Кодекс адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, процесуальним законодавством України визначено саме обов`язок подання заяви про поновлення строку звернення до суду у разі його пропуску.

Проте, згідно із змістом позовної заяви, причини пропущення строку звернення до суду вказано у самому позові, що в подальшому, спричинило залишення судом позову без руху, подання представником позивача заяви про усунення недоліків та заяви про поновлення строку звернення до суду, за які окремо адвокатом взято плату у загальному розмірі 1000,00 грн. як за дві окремі послуги.

Крім того, протокольною ухвалою суду від 08.11.2021 року судом запропоновано уточнити обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду з метою вчинення подальших дій з захисту порушеного права позивача розглядом справи по суті.

Разом з тим, невиконання адвокатом протокольної ухвали суду від 08.11.2021 року спричинило затягування розгляду справи по суті.

З цього, зокрема, висновується щодо наданої Татунцем В.В. послуги як-то участь адвоката в судовому засіданні 08.11.2021 року (попередня плата) - 1500,00 грн. суд бере до уваги недобросовісну поведінку адвоката під час цього судового засідання та не виконання в подальшому протокольної ухвали суду від 08.11.2021 року щодо уточнення обставин, зазначених у заяві про поновлення строку звернення до суду.

Щодо послуг адвоката «участь у судовому засіданні» 24.11.2021 року та 13.12.2021 року, суд зауважуєте, що у судових засіданнях 24.11.2021 та 13.12.2021 року адвокатом лише долучено клопотання про приєднання доказів щодо правничої допомоги.

Серед іншого, судом встановлено, що адвокатом Татунцем В.В. та позивачем ОСОБА_1 підписано Прайс-ліст вартості послуг правової допомоги, згідно із змістом якого, адвокатом встановлено вартість послуг із складання та написання процесуальних документів з розрахунку 1 документ, та міститься застереження, що при розрахунку вартості послуг правової допомоги враховується складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересам справи.

Проте, дослідивши останній та послуги, надані позивачу адвокатом відповідно до Акта здачі-прийняття наданих послуг, у суду відсутня можливість встановити розрахунок саме наданої позивачу послуги правничої допомоги (як-то підготовка та складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову) без урахування послуги щодо її друку та послуг пошти, що унеможливлює оцінку та здійснення розрахунку наданої адвокатом професійної правничої допомоги з питань, які згідно з Актом здачі-прийняття наданих послуг дійсно можна до неї віднести.

Беручи до уваги встановлене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 300,00 грн. є непідтвердженими та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат в частині витрат на правову допомогу.

Таким чином, з огляду на необґрунтованість та безпідставність заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 205, 229, 241-246, 250, 271, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови №27592308 від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 265 414, 63 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Совенко Віти Миколаївни №27592308 від 29.11.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 265 414,63 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34482497, адреса: 04208, м. Київ, проспект Георгія Гонгадзе, 5-Б).

5. У задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Подільський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34482497, адреса: 04208, м. Київ, проспект Георгія Гонгадзе, 5-Б).

Повне рішення складено 13.12.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна