Рішення № 101890138, 30.11.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/9512/20

2/310/961/21

РІШЕННЯ

Іменем України

30 листопада 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги наступним. Відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву б/н від 25 червня 2011 року, йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, зазначеному в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 24 000 грн. ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, які діяли на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом. При встановленні та зміні кредитного ліміту банк керувався п.п. 1.1.3.2.3, 1.1.6.1, 1.1.6.2 договору, на підставі яких ОСОБА_1 при укладанні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань, в зв`язку з чим станом на 02 листопада 2020 року має заборгованість в розмірі 60 580,60грн., яка складається з наступного: 48 776,56 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 11 804,04 грн. – заборгованість за простроченими відсотками. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 вказану суму, а також сплачений ним судовий збір.

Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, відповідно якого представник вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими, що порушують законні права та інтереси відповідача, виходячи з наступного. В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 отримав кредит, який в подальшому був збільшений до 24 000 грн., проте заборгованість за тілом кредиту становить 48 776,56 грн., що більш удвічі перевищує вказаний банком максимальний ліміт, тож неможливо зрозуміти, що входить до поняття «тіло кредиту», «заборгованість за тілом кредиту» та «заборгованість за простроченим тілом кредиту». В якості письмового доказу позивачем надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в «ПрватБанку» від 25 червня 2011 року, проте відповідно до вказаної анкети-заяви відповідач висловив волевиявлення щодо отримання кредитної картки «Універсальна», а не «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», як зазначає позивач, надаючи в якості доказу довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Причому у вказаній довідці міститься лише підпис та дата, а прізвище особи, яка зробила цей підпис, не зазначено, що позбавляє можливості встановити, що вказану довідку підписував саме відповідач. Крім зазначеного, номер, який міститься на копії зазначеної довідки, не відповідає номеру, вказаному в позовній заяві, тобто надана позивачем довідка не стосується кредитного договору, за яким позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість. З наданого розрахунку заборгованості неможливо зрозуміти, яким чином було здійснено розрахунок заборгованості процентів за користування кредитом; не вбачається, з чого складається заборгованість за кредитом, заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками. Також позивач не надає інформації щодо обов`язкового платежу по карті та детального розрахунку стосовно того, що саме сплачується обов`язковим платежем. Крім зазначеного, представник відповідача вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості складений з порушенням вимог щодо оформлення вказаного документу. В заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Тарифи та витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма договору. Враховуючи наведене, просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представником позивача надано відповідь на відзив, згідно якої представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначив про правомірність вимог банку. В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах – в заяві позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, які на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України вказують на вчинення двостороннього кредитного договору. На підставі поданої ОСОБА_1 заяви, що разом з Умовами, Правилами та Тарифами складає договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , ключем до якого є пластикова картка, отримана відповідачем. З моменту оформлення кредитного договору відповідач не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить, що він знав про розмір процентних ставок і повністю з ним погодився. З анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна», зазначив, що він згоден, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також вказав про ознайомлення з ними. До матеріалів справи долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», підписану відповідачем, з якої чітко вбачається встановлення поточної процентної ставки в розмірі 2,5 % (30 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Таким чином, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Крім зазначеного, Умови та Правила надання банківських послуг є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором, активно використовував кредитний рахунок. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічна експертиза по справі не призначалась. Отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач належним чином умови договору не виконує, чим порушує свої договірні зобов`язання. Зазначене призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка станом на даний час не погашена. Твердження відповідача, що заборгованість за кредитною карткою була погашена в повному обсязі, є помилковими, оскільки заборгованість було переведено на сервіс «Миттєва розстрочка», внаслідок чого відбувалось щомісячне стягнення грошових коштів. В зв`язку з наведеним, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника банку.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, в задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного з ПАТ КБ «ПриватБанк» договору б/н від 25 червня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит, в розмірі 5 000 грн., який в подальшому було неодноразово збільшено, востаннє – до 24 000 грн.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за вказаним кредитом станом на 02 листопада 2020 року становить 60 580,60грн., яка складається з наступного: 48 776,56 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 11 804,04 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів та правил надання банківських послуг, а також копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDNS0000046736197.

При цьому, суд звертає увагу, у заяві, яка підписана відповідачем 25 червня 2011 року, зазначено, що він мав намір отримати картку «Універсальна». Крім того, як зазначає сам позивач, вказана заява не має номеру.

Разом з тим, у заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений та погодилвся з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які надані йому в письмовому вигляді.

До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг. При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно були надані ОСОБА_1 для ознайомлення, тобто погоджені сторонами. Крім того, витяг з тарифів містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме – «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold».

Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.

Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа №306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

У довідці про умови кредитування, наданої позивачем, умови розрахунку прострочених відсотків, а також їх нарахування при відсутності заборгованості за поточним тілом кредиту, не передбачено, а відповідно їх розмір заявлений до стягнення є недоведеним. Окрім цього, відсутні докази того, що довідку про умови кредитування підписав саме відповідач, оскільки у вказаній довідці не зазначено прізвища та ініціалів особи, підпис якої стоїть на фотокопії довідки.

Таким чином, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту необхідно зазначити наступне.

Судом встановлено, що згідно з довідкою банку про встановлення відповідачу кредитного ліміту його максимальний розмір був встановлений 09 квітня 2019 року в розмірі 24 400 грн., а вже 01 червня 2020 року він зменшений до 0,00. В той же час, банком визначено до стягнення суму кредиту у розмірі 48 776,56 грн.

У відповідності з розрахунком заборгованості та випискою про рух коштів по картрахунку відповідача банк надавав кредитні кошти під нараховані проценти, поступово збільшуючи тіло кредиту на ці суми, але фактично позичальник цих коштів не отримував та ними не користувався.

Таким чином, в будь-якому разі сума фактично отриманих коштів не могла перевищувати визначеного значення ліміту 24 400 грн., оскільки позичальник не погоджувався на умови його кредитування банком у випадку відсутності коштів на рахунку для погашення відсотків. У такий же спосіб банком погашалась пеня, неправомірно нарахована відповідачу, попри узгодження такої умови договору у підписаній заяві клієнта.

Фактично використані відповідачем кредитні кошти становлять суму 24 400 грн., а сума погашення заборгованості за кредитом відповідно до наданого розрахунку становить з 25 червня 2011 року по 30 червня 2019 року – 127 471,70 грн. за тілом кредиту, 105,14 грн. за простроченим тілом кредиту; з 01 липня 2019 року по 02 листопада 2020 року – 33 479,06 грн. за тілом кредиту, 1 265,24 грн. за простроченим тілом кредиту, 2 864,90 грн. за нарахованими відсотками, 4 408,83 грн. за простроченими відсотками.

З огляду на той факт, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті в значно більшому розмірі, ніж підлягає до стягнення, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 грудня 2021 року.

Суддя О. М. Вірченко