Рішення № 101888191, 14.12.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6515/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позвоного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-6216-51У на суму 6295,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6216-51У, якою ОСОБА_1 виставлена вимога сплатити заборгованість в сумі 6295,30 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Нарахування відповідачем боргу з недоїмки по ССВ в сумі 6295,30 грн, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року № Ф-6216-51У позивач вважає протиправним з огляду на те, що у період з 25.11.2010 року по 10.03.2021 року позивач безперервно перебував у трудових відносинах, був найманим працівником, за трудовими договорами працював на посаді водія автотранспортних засобів, отримував заробітну плату та за нього роботодавцями був сплачений ЄСВ, а саме: у період з 25.11.2010р. по 31.01.2011р. - ТОВ «АТБ-маркет» (ЄДРПОУ 30487219); у період з 01.02.2011р. по 03.11.2015р. - ПП «ТРАНС ЛОПСТИК» (ЄДРПОУ 34307753); у період з 05.11.2015р. по 28.03.2017р. - ТОВ «Данон Дніпро» (ЄДРПОУ 31489175); у період з 03.07.2017р. по 30.04.2019р. - ТОВ «Агропродукт, ЛТД» (ЄДРПОУ 31134817); у період з 01.05.2019р. по 03.04.2020р. - ТОВ «Агропродукт Логістик» (ЄДРПОУ 39812772); у період з 08.04.2020. по 10.03.2021р. - ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ40720198).

Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 29.10.2021 ОСОБА_1 поновлений строк звернення до суду з цим позовом, відкрито провадження у справі та зобов`язано відповідача надати докази, у тому числі докази направлення (вручення) позивачу оспорюваної вимоги.

Ухвалою від 23.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідачем поданий до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що податковий орган позов не визнає.

Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску.

Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено у місячному розмірі з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.

Таким чином у 2020 році мінімальний страховий внесок становив з 1 січня по 31 серпня 4723 х 22% = 1039,06 грн; з 1 вересня по 31 грудня 5000 х 22% = 1100 гривень.

Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.

Відповідно до інтегрованої картки платника позивачу нараховано: 20.01.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за IV квартал 2020 року у розмірі 2754,18 грн.; 21.04.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за І квартал 2020 року у розмірі 2078,12 грн. (січень, лютий 2020 року); 20.07.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за II квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн (червень 2020 року); 19.10.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за III квартал 2020 року у розмірі 3178,12 грн. (2078,12 грн., за липень, серпень 2020 року та 1100 грн., за вересень).

Контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-6216-51, відповідно до якої станом на 31.10.2020 сума боргу становить 9049,48 грн, яка повернулась за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання. Після спливу 10 денного строку з дня надходження (отримання) вимога про сплату боргу (недоїмки) набрала статусу узгодженої.

Після чого контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-6216-51 з літерою «У» з узгодженою сумою боргу у розмірі 6295,30 грн. станом на 10.02.2021 та направлено до виконавчої служби.

Також відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати мінімальний єдиний внесок за себе, як за фізичну особу-підприємця.

В даному випадку не має подвійного оподаткування, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подана відповідь на відзив, зі змісту якого убачається, що він не погоджується з позицією відповідача та, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, зазначає, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Згідно довідки за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 27.09.2021р. в період з 2010 року по теперішній час ОСОБА_1 значиться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, й тому протягом даного періоду платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування були роботодавці позивача.

Отже, позивач вказує на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Позивач просить задовольнити позов.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 17.07.1996 року виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №124614.

Також з матеріалів справи убачається, що 24.09.2021 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №2004990060003018076 про припинення підприємницької діяльності позивача.

З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 убачається, що він був найманим працівником у період з 14.02.1990 по 25.11.1996, з 13.03.1998 по 27.12.1999 та з 25.11.2010 по 10.03.2021.

Зокрема, позивач працював: у період з 03.07.2017 по 30.04.2019 - ТОВ «Агропродукт, ЛТД» (ЄДРПОУ 31134817); у період з 01.05.2019 по 03.04.2020 - ТОВ «Агропродукт Логістик» (ЄДРПОУ 39812772); у період з 08.04.2020 по 10.03.2021 - ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ40720198).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами.

11 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року № Ф-6216-51У в сумі 6295,30 грн.

Вказана вимога направлена на примусове виконання та 16.08.2021 старшим державним виконавцем Корабельного ВДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №66474270.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Наказом від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Як встановлено судом, позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець з 17.07.1996 по 24.09.2021, позивача взято на облік в контролюючих органах як платника податків.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач є найманим працівником, а саме: у період з 25.11.2010р. по 31.01.2011р. - ТОВ «АТБ-маркет» (ЄДРПОУ 30487219); у період з 01.02.2011р. по 03.11.2015р. - ПП «ТРАНС ЛОПСТИК» (ЄДРПОУ 34307753); у період з 05.11.2015р. по 28.03.2017р. - ТОВ «Данон Дніпро» (ЄДРПОУ 31489175); у період з 03.07.2017р. по 30.04.2019р. - ТОВ «Агропродукт, ЛТД» (ЄДРПОУ 31134817); у період з 01.05.2019р. по 03.04.2020р. - ТОВ «Агропродукт Логістик» (ЄДРПОУ 39812772); у період з 08.04.2020. по 10.03.2021р. - ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ40720198), що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем не оспорюється вказана обставина та не надано жодних доказів на спростування вказаної інформації.

Судом встановлено, що до суми недоїмки вимоги від 11.11.2020 №Ф-6216-51У увійшли нарахування за 2020 рік, а саме: 21.04.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за І квартал 2020 року у розмірі 2078,12 грн. (січень, лютий 2020 року); 20.07.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за II квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн (червень 2020 року); 19.10.2020 - розрахункова сума єдиного внеску за III квартал 2020 року у розмірі 3178,12 грн. (2078,12 грн., за липень, серпень 2020 року та 1100 грн., за вересень).

Загальна сума недоїмки 6295,30 грн з урахуванням вимог пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, відповідно до якого тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2020 року.

Отже, з наведеного убачається, що позивачу нарахована недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за періоди перебування його у статусі найманого працівника.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19. У цій же постанові Верховним Судом сформульовано такий правовий висновок: «…З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску…».

З огляду на викладене, розглядаючи дану справу, суд перевіряє обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Суд вказує на безпідставність та протиправність нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску за 2020 рік, адже у вказаний період позивач був найманим працівником та обов`язок зі сплати ЄСВ покладався на його работодавця.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Як вже зазначалось вище, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець у 1998 році.

З урахуванням викладених вище норм, до 03 березня 2012 року позивач мав право перереєструватись як фізична особа-підприємець у Реєстрі. У разі не вчинення таких дій свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем з 04 березня 2012 року вважалось недійсним.

Отже, з 04.03.2012 позивач втратив правовий статус фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема, обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; державної реєстрації за заявницьким принципом.

Отже, з огляду на те, що позивачем не було ініційовано включення інформації про його підприємницьку діяльність, а свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем з 04 березня 2012 року є недійсним в силу приписів Закону, суд додатково звертає увагу про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця з 04.03.2012 року.

Разом з тим, 24.09.2021 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №2004990060003018076 про припинення підприємницької діяльності позивача, при цьому відомості про реєстрацію підприємницької діяльності вказаної особи у Єдиному державному реєстрі відсутні.

Суд зауважує, що оскаржувані акти індивідуальної дії породжують підстави для зміни майнового стану позивача, зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення майна особи.

Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, правову позицію, висловлену у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про те, що оскаржувана вимога не відповідає вказаним критеріям, позаяк оскаржувана вимога містить в собі період у який позивач є найманим працівником та ЄСВ за нього мав сплачувати його роботодавець.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-6216-51У на суму 6295,30 грн, сформовану Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ ВП 43995495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 111060000