Рішення № 101887417, 13.12.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 р. № 520/14845/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо відмови ОСОБА_1 достроково пенсії за віком - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 достроково пенсію за віком відповідно до заяви про призначення пенсії від 06.07.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії пенсійного органу щодо відмови в призначені дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язковедержавне пенсійне страхування" ОСОБА_1 вважає протиправними, оскільки пенсійний фонд порушив його конституційне право на соціальний захист, а саме на пенсійне забезпечення за віком, що є підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду залучено до участі в адміністративній справі №520/14845/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що рішення про відмову у достроковому призначенні пенсії прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, а відтак управління в Харківській області не є належним відповідачем в даній адміністративній справі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надало відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при зверненні позивача до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій та на підставі наданих ним документів, відповідачем було відмовлено у зв`язку з відсутністю підтвердження участі у бойових діях відповідно до ст. 115 Закону №1058, а саме в наданій позивачем довідці №270 від 12.09.2017 відсутні дані, що ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у бойових діях (по формі додатку №2). Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вважає, що не має правових підстав для призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю підтвердження участі у бойових діях.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.10.2017 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

06.07.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

На момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 55 років.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 13.07.2021 №204750009825 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи підстави для відмови в призначенні дострокової пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зазначило, що згідно п. 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 із змінами, військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісаріатів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2). В наданій довідці №270 від 12.09.2017 відсутні дані, що заявник приймав безпосередню участь у бойових діях по формі додатку № 2. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій у зв`язку з відсутністю підтвердження участі у бойових діях відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач, не погодившись із вищевказаними дії, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Зі змісту наведеної норми права вбачається, що законодавцем у тексті однієї статті закону одночасно визначено як категорії осіб, так і умови набуття ними права на пенсію за критерієм вікового цензу (стосовно чоловіків досягнення 55 річного віку) і критерієм цензу страхового стажу (стосовно чоловіків 25 років).

Судом встановлено, що станом на дату звернення (06.07.2021) позивач досяг 55-річного віку.

Згідно змісту рішення пенсійного органу, на підставі наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу загальний страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення склав 32 роки 0 місяців 5 днів.

Таким чином, обставини досягнення позивачем необхідного вікового цензу (досягнення 55 річного віку) та наявності у останнього необхідного цензу страхового стажу (перевищення показником стажу межі у 25 років) пенсійним органом під сумнів не ставиться та не спростовується.

Як з`ясовано судом, фактичною підставою для прийняття рішення слугувала відсутність в наданій довідці №270 від 12.09.2017 даних, що заявник приймав безпосередню участь у бойових діях по формі додатку № 2.

При цьому, абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі по тексту - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; довідка МСЕК про групу та причину інвалідності, отриманої унаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, отриманих під час безпосереднього перебування в районах та у період здійснення зазначених заходів, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку; довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або довідка про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, або довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637), а для осіб, яким надано статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 11-13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", також документи, на підставі яких встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни, визначені Порядком надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 685 (у разі призначення пенсії особам з інвалідністю згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014 (далі Постанова № 413) затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет, та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції і забезпеченні її проведення.

В пункті 3 Постанови № 413 Кабінетом Міністрів України зобов`язано Міністерства та інші органи виконавчої влади привести власні нормативно - правові акти у відповідність із цією постановою та рекомендувати іншим державним органам привести власні нормативно - правові акти у відповідність із цією постановою.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачена можливість дострокового виходу на пенсію учасникам бойових дій.

Пунктом 4 Порядку № 413 визначено, що документом про безпосереднє залучення до виконання завдань АТО в районах її проведення з метою виконання завдань із захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі є витяги з наказів, директив, розпоряджень АТЦ, а також інші офіційні документи, видані органами державної влади, що містять достатньо доказів про безпосередню участь особи у виконанні завдань АТО у районах її проведення.

Судом встановлено, що до настання події доповнення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" положеннями ст. 115 згідно з Законом України №2148-VIII від 03.10.2017, аналогічна за змістом норма з приводу дострокового призначення пенсії діяла за п.п. 6 п. 3 Розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI та за ст. 16 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №591/3086/16-а участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та відповідним посвідченням.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 року у справі №295/1129/17.

У розумінні ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.

У пункті 3.5 рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 по справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) вказано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України).

Конституційний Суд України зазначав, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).

Принцип рівності в правах допускає застосування диференційованого підходу до певних правовідносин, зокрема, залежно від дати набуття відповідного права за умови, що обраний підхід є виправданим у демократичному суспільстві, та за наявності обґрунтованих підстав. У випадку регулювання соціальних прав із метою забезпечення соціальної справедливості застосування принципу абсолютної рівності може спричинити ситуацію, за якої внесення змін до будь-яких нормативно-правових актів (щодо прав та обов`язків осіб) буде неможливим, та створити загрозу економічній безпеці держави (призвести до негативних фінансових наслідків).

Європейський суд з прав людини вказував, що "неоднаковість ставлення є дискримінаційною, якщо вона позбавлена об`єктивного й розумного обґрунтування; іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети чи якщо бракує виправданого співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірній державі належить певний простір оцінювання у визначенні, чи та якою мірою відмінності в інших подібних ситуаціях виправдовують неоднакове ставлення" (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. The United Kingdom" від 12 квітня 2006 року).

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи, незалежно від їх певних ознак, мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації; форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються; не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують прав та свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг за певними ознаками особам, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій; закріплення у законі особливих вимог щодо реалізації окремих прав.

За змістом рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-рп(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) під використаним у національних законах України терміном військовослужбовці фактично слід розуміти у тому числі і військовослужбовців Радянської Армії та військовозобов`язаних під час спеціальних військових зборів Радянської Армії.

З огляду на викладене та зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника тлумаченням є однакове застосування правила дострокового виходу на пенсію для усіх військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.

Як вже було встановлено судом, заявник набув статусу учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.10.2017.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відсутність в наданій позивачем довідці №270 від 12.09.2017 даних, що заявник приймав безпосередню участь у бойових діях по формі додатку № 2, за встановлених судами обставин, не може бути підставою для відмови у призначенні такої пенсії.

Враховуючи вищевикладене, позивач надав документи на підтвердження наявності підстав отримання пенсії згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як військовослужбовець - учасник бойових дій.

Пенсійним фондом України прийнято Постанову №25-1 від 16.12.2020 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", у пункті 4.2 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення) електронну пенсійну справу.

Відповідно до вказаної постанови програмним забезпечення за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії були передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є належним відповідачем у даній справі, а відтак, позовні вимоги, які скеровані позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, задоволенню не підлягають.

Отже, оскільки обставини досягнення позивачем необхідного вікового цензу (досягнення 55 річного віку) та наявності у останнього необхідного цензу страхового стажу (перевищення показником стажу межі у 25 років) пенсійним органом під сумнів не ставиться та не спростовується, а єдиною підставою для відмови у призначенні відповідної пенсії позивачу слугувала відсутність в наданій довідці №270 від 12.09.2017 даних, що заявник приймав безпосередню участь у бойових діях по формі додатку № 2, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204750009825 від 13.07.2021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-VІ є протиправним.

Виходячи з положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач обрав неправильний засіб захисту своїх порушених прав.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204750009825 від 13.07.2021 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, зазначеним у постанові від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17, в постанові від 6 листопада 2018 року у справі №591/3086/16-а, від 29 серпня 2018 року у справі № 295/1129/17.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 достроково пенсію за віком відповідно до заяви про призначення пенсії від 06.07.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній справі, у разі скасування рішення №204750009825 від 13.07.2021 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності у довідці військової частини даних, що заявник приймав безпосередню участь у бойових діях, та досягнення позивачем необхідного вікового цензу (досягнення 55 річного віку) та наявності у останнього необхідного цензу страхового стажу (перевищення показником стажу межі у 25 років), відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-VІ з дати звернення із відповідною заявою.

Так, Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).

Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.

Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення прав позивача та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.

Крім того, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

З огляду на те, що питання призначення пенсії позивачу віднесено до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, однак відповідач під час розгляду спірного питання, діяв не в порядку та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, то суд вважає, що зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком, як учаснику бойових дій відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-VІ буде належним способом відновлення порушених прав та інтересів останнього, що, водночас, з урахуванням наведеного вище, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 достроково пенсію, суд зазначає наступне.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Водночас з цим, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат за призначеною пенсією.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє, стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб`єктом наперед певного варіанту правової поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вулиця Короленка, 7, Рівне, Рівненська область, 33004) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204750009825 від 13.07.2021 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вулиця Короленка, 7, Рівне, Рівненська область, 33004) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова