Рішення № 101887180, 10.12.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6167/21

10 грудня 2021 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, згідно із заявою від 01.09.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою в Львівському університеті ім. І. Франка з 01.09.1976 по 27.06.1981, а саме: 2 роки 6 місяців;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді з урахуванням стажу судді 34 (тридцять чотири) роки 04 (чотири) місяці 26 (двадцять шість) днів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці та перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Тернопільської області. Також позивач зазначає, що після виходу у відставку, вона отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453 «Про судоустрій і статус суддів», тобто у максимальному розмірі на той час.

Позивач зазначає, що на час виходу у відставку її трудовий стаж включав такий перелік робіт, які зараховуються до стажу роботи на посаді судді, а саме: стаж на посаді судді - 31 рік 10 місяців 24 дні (з 28.10.1985 по 22.09.2017); стаж роботи в галузі права (державний нотаріус) - 4 роки і 2 місяці (із серпня 1981 року по жовтень 1985 року); навчання у вищому навчальному закладі -5 років (з 1976 року по 1981 року), однак позивач зазначає, що відповідач, призначаючи довічне грошове утримання як судді у відставці, визначив стаж позивача 31 рік 10 місяців 26 днів, взявши до уваги лише стаж роботи на посаді судді.

Так, на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду №500/2910/20 від 03.11.2020 позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, за період з 19.02.2020 по 31.12.2020, після здійснення якого довічне грошове утримання з 01.01.2021 виплачується позивачу у розмірі 149830,56 грн з розрахунку 72% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків+2 відсотки за кожний рік понад 20 років стажу).

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просила зарахувати до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання в вищому юридичному навчальному закладі за денною формою в Львівському університеті ім. І. Франка з 01.09.1976 по 27.06.1981 (2 роки 6 місяців), а також здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки апеляційного суду Тернопільської області за № 01-17/84/2020 від 05.03.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді з урахуванням стажу судді 34 (тридцять чотири) роки 04 (чотири) місяці 24 (двадцять чотири) дні, з урахуванням фактично виплачених сум.

Однак листами від 28.08.2021 та від 09.09.2021 їй відмовлено у задоволенні таких вимог.

Позивач вважає, що при здійсненні перерахунку нарахованого довічного грошового утримання судді у відставці на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду №500/2910/20 від 03.11.2020 на підставі довідки апеляційного суду Тернопільської області за № 01-17/84/2020 від 05.03.2020, - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області допустило порушення прав позивача шляхом зменшення відсоткового значення призначеного довічного грошового утримання судді у відставці із 90% суддівської винагороди до 72 %, а також не зараховано до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, що визначено законом, а тому звернулась із даним позовом в суд.

Ухвалою суду від 30.09.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

20.10.2021, через відділ документального забезпечення суду, відповідачем подано відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно зі статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (із внесеними змінами і доповненнями) встановлено перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, однак зазначеним переліком не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання, а такий перелік, на переконання відповідача, є вичерпним. Відповідач вважає, що у нього відсутні підстави для зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, для обчислення щомісячного довічного утримання, періоду її навчання на денній формі юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка.

Щодо розміру довічного грошового утримання позивача, то відповідач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на момент звернення із заявою про перерахунок, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вважає, що посилання позивача на відсотки грошового забезпечення діючого судді в розмірі 90% є необґрунтованим та таким, що не відповідає норма діючого законодавства, оскільки перерахунок проведено в розмірі 72% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків +2 відсотки за кожний рік понад 20). Просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали судової справи, ухвалою суду від 05.11.2021, суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання у справі на 17.11.2021.

Судове засідання, призначене на 17.11.2021, відкладено на 24.11.2021 у зв`язку з перебуванням головуючої судді у даній справі у відпустці (наказ від 10.11.2021 №29-В/г, арк. справи 31).

15.11.2021, на адресу від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів судової справи додаткових доказів (арк. справи 38-75).

В судовому засіданні, призначеному на 24.11.2021, суд, з урахуванням думки учасників справи, оголосив перерву в судовому розгляді справи до 30.11.2021, з метою надання стороні позивача додаткового часу на ознайомлення з долученими відповідачем доказами.

30.11.2021, на адресу від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів судової справи додаткових доказів (арк. справи 80-90).

В судове засідання, призначене на 30.11.2021, сторони не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, водночас подали клопотання про розгляд даної судової справи без участі представників сторін, в порядку письмового провадження (арк. справи 79, 91).

З урахуванням зібраних в ході судового розгляду справи доказів, враховуючи думку учасників справи, суд ухвалою від 30.11.021 перейшов до розгляду даної судової справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів судової справи, позивач - ОСОБА_1 з 02.07.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання, обчислене відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (арк. справи 21).

У зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 01.09.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додала довідку №01-17/84/2020 від 05.03.2020, видану Тернопільським апеляційним судом про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18.02.2020. Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.09.2020 №1900-0314-9/13332 позивачу повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки №01-17/84/2020 від 05.03.2020, видану Тернопільським апеляційним судом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №500/2910/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Управління обслуговування громадян Тернопільський районний відділ обслуговування громадян про визнання протиправним рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та зобов`язання вчинити дії, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.09.2020 №1900-0314-9/13332 про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із заявою від 01.09.2020. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою №01-17/84/2020 від 05.03.2020, виданою Тернопільським апеляційним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92685649).

На виконання рішення суду у справі №500/2910/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.11.2020 здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 по 31.12.2020 на підставі відповідної довідки №01-17/84/2020 від 05.03.2020, виданої Тернопільським апеляційним судом, при цьому стаж роботи позивача на посаді судді визначено у розмірі 31 рік 10 місяців 24 дні, процент розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 72 відсотка.

Вважаючи, що до стажу роботи на посаді судді підлягають зарахуванню половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, а розрахунок її довічного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 72 відсотків – здійснено протиправно, ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Згідно з частиною першою статті 116 Закону №1402-VIIІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 142 Закону України №1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Статтею 137 Закону №1402-VIII визначено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону, положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №9901/302/19.

Так, з Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. справи 88) та записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (арк. справи 83-85) слідує, що в період з 28.10.1985 по 17.08.1993 позивач працювала на посаді народного судді Збаразького районного народного суду Тернопільської області, в період з 18.08.1993 по 26.08.2001 – на посаді судді Тернопільського обласного суду, а в період з 27.08.2001 по 22.09.2017 – на посаді судді апеляційного суду Тернопільської області.

На момент обрання позивача на посаду народного судді Тернопільського міського народного суду - 22.06.1987 діяв Закон СРСР «Про судоустрій України» (далі - Закон № 2022-X), а під час призначення на посаду судді 18.08.1993, діяв Закон СРСР №328-I від 04.08.1989, які не містили поняття «відставка судді», отже й стажу роботи, який враховується при обрахунку права судді на відставку також не визначали. Матеріальне і соціальне забезпечення суддів забезпечувалось їх правом на заробітну плату та пенсійне забезпечення, визначене законодавством Союзу РСР і союзних республік.

Проте, суд зазначає, що частиною другою статті 8 Закону СРСР №328-I передбачалося, що суддями вищестоящих судів можуть бути обрані громадяни СРСР, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше п`яти років, у тому числі, як правило, не менше двох років як суддя.

Закон СРСР від 04.08.1989 №328-1 «Про статус суддів в СРСР» не регламентував порядок визначення стажу роботи на посаді судді.

10.02.1993 введено в дію Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" згідно з постановою Верховної Ради України від 15.12.1992 № 2863-ХІІ.

Частиною 1 статті 43 вказаного Закону (втратив чинність 01.01.2012) визначалося, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку закінченням строку повноважень.

Абзацом 2 частини четвертої статті 43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ, доповненим згідно із Законом №4015-12 від 24.02.94, передбачалося, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше10 років.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Спір у цій справі стосується наявності підстав для зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді періоду роботи за юридичною спеціальністю, навчання у вищому навчальному закладі.

Суд враховує, що позивач призначений на посаду народного судді 28.10.1985 під час дії Закону СРСР «Про судоустрій України» (далі - Закон №2022-X), зокрема в якому не передбачались вимоги щодо стажу на посаду судді.

Проте, на час призначення позивача суддею Тернопільського обласного суду, дів Закон СРСР від 04.08.1989 №328-1 «Про статус суддів в СРСР», зокрема частиною другою статті 8 якого передбачалося, що суддями вищестоящих судів можуть бути обрані громадяни СРСР, які мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше п`яти років, у тому числі, як правило, не менше двох років як суддя.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач до обрання її суддею в період з 04.08.1981 по 28.10.1985, працювала на посаді Державного нотаріуса Збаразької нотаріальної контори (арк. справи 83) та в період з 01.09.1976 по 27.06.1981, навчалась в вищому юридичному навчальному закладі за денною формою навчання, а саме: в Львівському університеті ім. І. Франка (арк. справи 86).

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Такі повноваження суду не означають, що суд зобов`язаний розглянути будь-яку вимогу позивача, безвідносно до того, наскільки вона відповідає дійсному предмету спору та належному способу захисту порушеного права.

Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити (пункт 3 частина перша статті 5 КАС України).

У спірних правовідносинах на підставі частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав позивача, вийти за межі позовних вимог, оскільки, зважаючи на те, що Законом №1402-VIII передбачена можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу, вимога щодо якого визначена законом та який надає право для призначення на посаду судді, і зокрема в даному випадку частина 2 статті 8 Закону СРСР від 04.08.1989 №328-1 "Про статус суддів в СРСР", яка була чинна на момент обрання позивача обласним суддею, вимагала наявності стажу роботи за юридичною спеціальністю не менше п`яти років серед яких 2 роки на посаді судді, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи за юридичною спеціальністю, а саме: державним нотаріусом Збаразької нотаріальної контори з 04.08.1981 по 28.10.1985 - 4 роки 2 місяці 25 днів.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.01.2021 у справі № 560/499/19. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, відповідно до диплома серії НОМЕР_2 виданого рішенням Державної екзаменаційної комісії 25 червня 1981 року, слідує, що Малицька («Фащевська» - з 04.06.1983, арк. справи 86) Наталія Євгенівна в 1976 році вступила до Львівського державного університету ім. І. Франка і в 1981 році закінчила повний курс за спеціальністю правознавство і їй присвоєно кваліфікацію юрист.

Враховуючи наведені вище правові норми, позивач, маючи стаж роботи на посаді судді не менш як 10 років, набув право для зарахування до стажу роботи судді половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1976 по 27.06.1981 (04 роки 9 місяців 27 днів), тобто 2 роки 06 місяців.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, що було передбачено законодавством, яке діяло на час здійснення суддею відповідних повноважень, є неправомірним та не узгоджується із принципом правової визначеності.

Отже, бездіяльність відповідача щодо не зарахування до стажу позивача під час розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці часу роботи за юридичною спеціальністю (4 роки 02 місяці 25 днів), а також половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1976 по 27.06.2981 – 2 роки 6 місяців, не ґрунтується на вимогах законодавства, порушуючи право позивача на отримання довічного грошового утримання у розмірі, передбаченому законом.

Відтак з метою повного та ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці вищевказані періоди.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що зарахування інших видів діяльності, окрім наведених у статті 137 Закону №1402-VIII, не передбачено та суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки приписами абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII чітко визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Так, з Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. справи 88) та записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (арк. справи 83-85) слідує, що в період з 28.10.1985 по 17.08.1993 позивач працювала на посаді народного судді Збаразького районного народного суду Тернопільської області, в період з 18.08.1993 по 26.08.2001 – на посаді судді Тернопільського обласного суду, а в період з 27.08.2001 по 22.09.2017 – на посаді судді апеляційного суду Тернопільської області.

Отже, трудовий стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача становить 38 років 7 місяців 19 днів (де: - 31 рік 10 місяців 24 дні – стаж на посаді судді, 4 роки 02 місяці 25 днів - робота за юридичною спеціальністю, 2 роки 6 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі).

Відповідно позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, то суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи судом встановлено, що трудовий стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача становить 38 років 7 місяців 19 днів, то розмір грошового утримання ОСОБА_1 , з врахуванням положень частини третьої статті 142 Закону №1402 від 02.06.2016 повинен обчислюватися виходячи із 86% (20 років - 50% + 18 років (понад 20) - 36% = 86%), а не 90% як про це просить позивач, з огляду на що, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення частково.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.

Таким чином враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн згідно квитанції 27.09.2021 (арк. справи 5), а отже, судові витрати щодо сплаченого судового збору підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 454 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до стажу ОСОБА_1 під час розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період роботи з 04.08.1981 по 28.10.1985 на посаді Державного нотаріуса Збаразької нотаріальної контори, а також половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1976 по 27.06.1981 – 2 роки 06 місяців.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 86% суддівської винагороди, зазначеної в довідці №01-17/84/2020 від 05.03.2020, виданої Тернопільським апеляційним судом про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мірінович У.А.