Рішення № 101885362, 01.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року

справа №380/5552/21

провадження № П/380/5625/21

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за

позовом ОСОБА_1 , до Яворівської міської ради Львівської області, представник –Глинка М.С. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 про про визнати незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Яворівської міської ради Львівської області, в якому із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати рішення № 499 Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», стягнути моральну шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2020 році, відповідно до Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», була створена об`єднана територіальна громада Яворівська міська рада, до складу якої війшли 17 сільських рад, в тому числі і Нагачівська сільська рада з населеними пунктами с.Нагачів, с.Семирівка, с.Липина.

30.12.2020 року, рішенням № 43 «Про затвердження старост» Яворівської міської ради, згідно вимог п. 1 ст. 54 прим 1 Закону України «Про місцеве самоврядування», позивачку було затверджено старостою населених пунктів с.Нагачів, с.Семирівка, с.Липина. Таке рішення сесії було прийнято за особистим поданням голови міської ради, тим більш не логічною і несподіваною видалася його заява, яку він зробив пізніше під тиском групи прихильників іншої кандидатки на цю посаду, про те, що він все одно не буде приймати позивачку на роботу.

05.01.2021 року, ще перебуваючи на посаді землевпорядника, позивачка подала заяву про прийняття її на роботу на посаду старости згідно з відповідним рішенням сесії, проте отримала відмову, потім була аналогічна заява 20.01.2021 року, потім 17.02.2021 року, потім 15.03.2021 року.

Всі заяви позивачки поверталися з надуманих причин (лист № 186, лист № 541), хоча всі інші кандидати на посаду старост були прийняті на роботу за один день і без зауважень. Чинним законодавством не встановлено обов`язкової форми заяви (згоди) на зайняття посади старости. Всі заяви позивачки, за своїм змістом, однозначно засвідчували її згоду на зайняття посади старости.

09.02.2021 року позивачку звільнили з посади землевпорядника зв`язку з реорганізацією Нагачівської сільської ради шляхом приєднання до Яворівської міської ради (ст. 49 прим 2 КЗпП України). В наданні іншої посади позивачці відмовлено, хоча така мати трьох дітей, а штат виконкому міської ради збільшився втричі і в значній мірі за рахунок людей «з вулиці», на думку позивачки це очевидне порушення ч.ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України.

Позивачка не оспорювала такі дії, так як на той час вже була затверджена на посаду старости і розраховувала, що міський голова все таки вирішить свої особисті проблеми з групою мешканців с. Нагачів і виконає рішення сесії. Проте позивачка так і не булла оформлена на посаду старости і не допущена до роботи.

В порядок денний X сесії Яворівської міської ради, яка відбулася 08.04.2021 року, було включено питання № 499 Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост». Проект рішення не оприлюднювався, на засідання депутатської комісії не розглядався, лише перед самим голосуванням міський голова оголосив, що треба поміняти прізвище старости на ОСОБА_3 . Таке рішення підтримане необхідною кількістю голосів.

Позивачка не згідна з цим рішенням, вважає його незаконним з таких підстав:

- Рішенням № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» було затверджено 17 старост. Відповідно до Положення про старосту Яворівської міської ради затвердженого рішенням № 31 від 21.12.20 року, п.3.4. встановлює, що повноваження старости починаються з моменту складання ним присяги відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Позивачка працює в органах місцевого самоврядування з 08.01.2019 року і цього ж дня прийняла присягу, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці, отже трудові відносини з Яворівською міською радою на посаді старости виникли з моменту прийняття рішення № 43 «Про затвердження старост» (ст. 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»);

- Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановив особливий порядок звільнення старости, який закріплений в ст. 79 прим 1 Про дострокове припинення повноважень старости. X сесія Яворівської міської ради не розглядала питання про дострокове припинення повноважень старости ОСОБА_4 , натомість сесія прийняла рішення про внесення змін до рішення № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», яким фактично припинила повноваження позивачки призначивши на цю посаду іншу особу, що є порушенням прав на працю позивачки;

- Проект рішення № 499 «Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» не відноситься до внутрішньо організаційних, так як посада старости - виборна посада, на яку особу обирає сільська, селищна, міська рада, з обов`язковим розглядом кандидатур на засіданні постійних депутатських комісіях, що в свою чергу, неможливо без попереднього оприлюднення проекту рішення, має місце порушення п. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). ОМС є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На думку позивача відповідач не може скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єктів цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між ОМС і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп. Рішення № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» привело до юридичних наслідків, а саме породило трудові відносини з фізичною особою, тому внесення змін до такого рішення є незаконним.

- Стаття 43 Конституція України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Тримісячна епопея з призначенням позивачки та не допуском до роботи, а в подальшому і незаконним звільненням з посади старости, в наслідок таких дій Яворівської міської ради, вилилася в безпідставне звинувачення позивачки в злочинній діяльності прихильниками конкурентки на посаду старости, як безпосередньо на сесії Яворівської міської ради так і в публічному просторі, що в свою чергу завдало шкоди авторитету, привело до переживань, розчарування в діяльності народних обранців громади, додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду заяв позивачки порівняно з заявами інших 16 осіб призначених старостами, пригніченого самопочуття та нервових стресів. Позивачка вважає, що орган місцевого самоврядування, Яворівська міська рада, своїми незаконними діями завдала моральної шкоди, компенсація якої, в грошовій формі, становить 5000 грн.

Позивачка в судових засіданнях позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення, просила позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що Яворівська міська рада Львівської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків 17 сільських рад відповідно до рішення Яворівської міської ради Львівської області №12 від 07.12.2020 року «Про початок реорганізації сільських та селищних рад шляхом приєднання до Яворівської міської ради Львівської області».

30 грудня 2020 року Яворівською міською радою Львівської області прийнято рішення № 43 «Про затвердження старост». Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 05.01.2021 року перебуваючи на посаді землевпорядника, нею було подано заяву про прийняття її на роботу на посаду старости та отримано відмову. На підтвердження даного факту нею не додано жодних документів (заяви та відповіді).

Позивачка подавши 20.01.2021 року заяву клопотала про звільнення її з посади землевпорядника та прийняття на роботу на посаду старости Нагачівського старостинського округу відповідно до рішення № 43 від 30.12.2020 року Яворівської міської ради про призначення старост. Дане рішення не містить поняття Нагачівський старостинський округ, тим більше на дану заяву листом за № 541 від 04.02.2021 року надана обгрунтована відповідь відповідного змісту.

«Ваша заява від 20.01.2021 року, зареєстрована в Яворівській міській раді Львівської області 21.01.2021 року за вх. № 128, розглянута. Чинним законодавством України передбачені підстави припинення трудового договору, однак у поданій Вами заяві не зазначено підстави звільнення та не вказана дата звільнення, що перешкоджає в подальшому в прийнятті на посаду старости. Що стосується прийняття на дану посаду, Вами не надано відповідних документів, а саме копій паспорта, НІН, диплома про освіту з додатками, 2 фото 4x6 см та трудової книжки, для здійснення відповідних записів.

Окрім того, згідно рішення Яворівської міської ради Львівської області від 30.12.2020 року №43 «Про затвердження старост» таке затвердження здійснювалось, шляхом закріплення за старостами конкретних населених пунктів без застосування поняття «старостинський округ».

Структурою Яворівської міської ради Львівської області не передбачена посада «старости Нагачівського старостинського округу». Повторна заява позивачки від 17.02.2021 року теж була розглянута та надано обґрунтовану відповідь за № 1526 від 04.03.2021 року і на чергову заяву позивача від 15.03.2021 року теж надана відповідь.

Безпідставним є посилання позивачки на те, що 09 лютого 2021 року її звільнили з посади землевпорядника в зв`язку з реорганізацією Нагачівської сільської ради шляхом приєднання до Яворівської міської ради. З таким твердженням відповідач не погоджується, оскільки одним серед додатків до позовної заяви додана копія трудової книжки, і у розділі 3 «відомості про прийом на роботу, переведення на іншу роботу і звільнення (із зазначенням причин і посиланням на статтю, пункт закону)» зроблений відповідний запис: «Звільнена із займаної посади у зв`язку із реорганізацією, п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України».

Про те, що проект рішення «Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» не оприлюднювався і на засіданні депутатської комісії не розглядався, на підтвердження цього факту позивачем не додано жодних підтверджуючих документів. Проект згаданого рішення належним чином був оприлюднений на офіційному веб-сайті Яворівської міської ради Львівської області. Відповідачем не було порушено вимог п. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Окрім цього, 08.04.2021 року постійною комісією з питань законності, депутатської діяльності, регламенту, правоохоронної та антикорупційної діяльності, військових проблем, медицини та соціального захисту населення розглядалось питання «Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», підтвердженням цього є протокол № 9.

Позивачка вказує, що вона працює в органах місцевого самоврядування з 08.01.2019 року з моменту прийняття присяги, і її трудові відносини з Яворівською міською радою на посаді старости виникли з моменту прийняття рішення № 43 «Про затвердження старост», однак згідно із трудової книжки ОСОБА_5 вбачається, що позивач була звільнена, із займаної посади (спеціаліста І категорії землевпорядника) 10.02.2021 року.

Статтею 11 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в органи місцевого самоврядування, складають Присягу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці. Однак, 08.01.2019 року позивачкою було складено присягу при призначенні її на посаду спеціаліста І категорії землевпорядника Нагачівської сільської ради, про даний факт відображено у трудовій книжці.

З цього випливає, що позивач у трудових відносинах з Яворівською міською радою на посаді старости фактично не перебувала, у трудовій книжці відсутній такий запис, тому питання про дострокове припинення повноважень старости ОСОБА_1 не могло бути предметом розгляду на сесії Яворівської міської, ради Львівської області.

Також відповідач не погоджується із думкою позивачки, що сесія прийняла рішення про внесення змін до рішення № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», яким припинила її повноваження. Посилання позивачки на проект рішення № 44 Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» є безпідставним, так, як відповідно до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 455 від 08.04.2021 року «Про порядок денний X сесії Яворівської міської ради» питання про внесення змін до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост» міститься під номером 45, а не під номером 44, як вказує позивачка.

Неодноразово позивачка вказує на проект рішення №44 «Про внесення змін до рішення № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», а в подальшому на рішення № 44 «Про внесення змін до рішення № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», яке визнає незаконним та скасовує його, не зазначає дати та року його прийняття.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість, у своєму позові на думку відповідача позивачка не надає обґрунтованих доказів порушення її прав саме відповідачем.

Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові пояснення, просила в задоволені позову відмовити повністю.

Третя особа – проти позову заперечив з підстав, що всі заяви позивачки про прийняття на роботу отримали не відмову, як вказано в позовній заяві, а чітке правове роз`яснення, згідно положень чинного законодавства України. Позивач не зосереджує увагу суду на основному моменті: усі вищезгадані заяви були написані після громадських обговорень усіх кандидатур на посаду старости, в присутності міського голови, заступників міського голови, секретаря міської ради, депутатів та жителів громади, які відбулися 3 січня 2021 року. В цей день міський голова не отримав жодного позитивного аргументу на користь ОСОБА_6 і дав зрозуміти мешканцям громади, що розпорядження про її призначення на посаду старости підписувати не буде.

Після цих слухань голова очікував ще близько двох місяців, надіявся почути хоча б якісь позитивні пропозиції від депутатів чи мешканців щодо кандидатури Позивача, але їх не отримав.

Так, 09.02.2021 року Позивач була звільнена з посади землевпорядника Нагачівської сільської ради. При цьому жодні її права порушені не були, адже 09.12.2020 року, відповідно до 49-2 КЗпП України, їй було вручено попередження про звільнення.

Також Позивач зазначає, що очікувала на виконання Яворівським міським головою рішення сесії та на те, що він «вирішить свої особисті проблеми з групою мешканців с. Нагачів.» Варто зазначити, що проблеми, які виникли з мешканцями с. Нагачів - це не проблеми міського голови, а якраз - проблеми Позивача - ОСОБА_1 . Адже за два роки роботи в сільській раді на посаді землевпорядника, під безпосереднім керівництвом свого чоловіка ОСОБА_7 , який виконував на той час обов`язки сільського голови, позивачка не користувалася особливим авторитетом серед жителів села, ба більше - неодноразово говорилось про суттєве зловживання службовим становищем та перебільшення своїх службових обов`язків. Не дивно, адже сам факт її перебування на цій посаді - це грубе порушення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Ніяких трудових відносин між позивачкою та Яворівською міською радою Львівської області не було. Присягу вона складала в Нагачівській сільській раді 08.01.2019 року при призначенні її на посаду землевпорядника. А після прийняття 30.12.2020 року рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 «Про затвердження старост», розпорядження про прийняття ОСОБА_1 на посаду старости міський голова не підписав. Це був єдиний правильний компроміс з мешканцями с. Нагачів на той день. Сесія повинна була продовжувати свою роботу і приймати життєво важливі рішення для новоствореної Яворівської територіальної громади. В іншому випадку невдоволені жителі зірвали б засідання сесії.

Питання про звільнення старости ОСОБА_1 дійсно не розглядалося, оскільки ОСОБА_1 не була прийнята на цю посаду, тому і звільняти було нікого.

Далі в своїй позовній заяві Позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп. Така позиція є теж незрозумілою, оскільки дане рішення «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)» ніяким чином не стосується предмету позову, а в пункті 5 мотивувальної частини мова йде про принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів.

Третя особа також, вказує про Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). В цьому рішенні КСУ стосовно права ОМС скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни зробив висновок, що ОМС має право приймати рішення, вносити до них зміни та/або скасовувати їх на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, у Рішенні № 7-рп/2009 КСУ зазначив, що за ОМС законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження ОМС самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Третя особа, звертає увагу на те, що він працює на посаді старости з 13.04.2021 року. З цього часу конфліктна ситуація в селі врегулювалася. Абз. 4 ч. 1 ст. 54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» говорить про те, що кандидатура старости відповідного старостинського округу, не підтримана сільською, селищною, міською радою, не може бути повторно внесена для затвердження в цьому старостинському окрузі протягом поточного скликання відповідної сільської, селищної, міської ради. Саме тому, ОСОБА_1 не може претендувати на посаду старости, принаймні протягом поточного скликання Яворівської міської ради Львівської області. За призначення третьої особи проголосували більшість депутатів Яворівської міської ради Львівської області, він сумлінно виконує свої обов`язки і відповідально ставиться до роботи. Жителям округу в повній мірі і вчасно надаються всі адміністративні послуги, консультації стосовно земельних питань, приватизації житла, вчиняють нотаріальні дії тощо.

Саме тому, задоволення позову спричинить обурення серед мешканців округу, суттєво вплине на трудові права та порушить інтереси третьої особи.

Третя особа – в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, надав суду додаткові пояснення, просив в задоволені позову відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 20.05.2021 року у даній справі відкрито спрощене провадження у справі. Ухвалою судді від 23.07.2021 року постановлено про перехід з спрощеного провадження в загальне позовне провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

30.12.2020 року, рішенням за № 43 «Про затвердження старост» Яворівської міської ради Львівської області, розглянувши пропозицію Яворівського міського голови Грабовського І.А., керуючись статтями 10, 14, 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статтею 54/1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Яворівська міська рада Львівської області, вирішено « 9. Затвердити старостою населених пунктів: Нагачів, Липина, Семирівка – ОСОБА_1 . Присвоїти 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах шостої категорії посад.»

08.04.2021 року рішенням за № 499 «Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост», відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 26, статті 51, пункту 2 статті 54/1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішено внести зміни в пункт 9 рішення Яворівської міської ради Львівської області за № 43 від 30.12.2020 «Про затвердження старост» та викласти в редакції: « 9 Затвердити старостою населених пунктів: Нагачів, Липина, Семирівка – ОСОБА_2 ».

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачка вважає спірне рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Судом частково враховуються аргументи наведені позивачкою про протиправність спірного рішення з наступних встановлених підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, суд розглядає дану адміністративну справу не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог і всі інші обставини про які зазначають сторони та третя особа оцінюватись судом не будуть, оскільки виходять за межі предмету позову.

Щодо предмету спору по даній справі суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно із п.п. 5 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

Згідно із ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:

1. Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

2. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.

3. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.

4. Секретар сільської, селищної, міської ради входить до складу виконавчого комітету відповідної ради за посадою. Сільська, селищна, міська рада за пропозицією сільського, селищного, міського голови може прийняти рішення про входження старост до складу виконавчого комітету відповідної ради за посадою.

5. Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

6. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов`язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов`язаних з виконанням обов`язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

7. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.

8. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

9. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.

Згідно із п. 2 ст. 54/1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», староста працює на постійній основі в апараті відповідної ради та її виконавчого комітету, а в разі обрання членом цього виконавчого комітету - у виконавчому комітеті ради.

На старосту поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.

Саме на підставі вказаних норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідачем прийняте спірне рішення. На переконання суду зазначені норми не надають повноваження відповідачу вносити зміни до раніше прийнятих ним рішень.

Рішенням Конституційного Суду України, від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), по суті встановлено, що аналіз повноважень ради в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 Закону, а саме: встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом (пункт 24), прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (пункт 28), встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (пункт 29), затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (пункт 35), та повноважень, визначених частиною другою статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", згідно з якою органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів, дає підстави стверджувати, що рада має право скасовувати місцеві податки та змінювати їх розміри, а відтак - скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення.

В законах України також передбачено право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення. Так, у Законі України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" органу місцевого самоврядування надано право за його ж ініціативою переглянути, зупинити дію та скасувати власний регуляторний акт (частини перша, друга статті 11). Зі змісту Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" випливає, що органи місцевого самоврядування у місячний строк повинні усунути виявлені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини порушення прав і свобод людини і громадянина (пункт 11 статті 13, частина третя статті 15), тобто скасувати або змінити свої рішення. У Законі України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено право органів місцевого самоврядування привести у відповідність із законодавством прийняті ними рішення з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (абзац другий пункту "б" статті 6), тобто змінити власні акти. Згідно із Законом України "Про основи містобудування" сільські, селищні, міські ради уповноважені затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів та вносити в них зміни за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури (частина друга статті 12, частина п`ята статті 17). За Законом України "Про планування і забудову територій" місцева рада затверджує містобудівну документацію та після погодження зі спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури вносить до неї зміни своїм же рішенням (частини третя, четверта статті 10).

В Основному Законі України передбачено право направляти письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, які зобов`язані розглянути звернення (стаття 40). Законом України "Про звернення громадян" встановлено право органів місцевого самоврядування скасовувати або змінювати оскаржувані рішення (абзац п`ятий частини першої статті 19).

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Враховуючи викладене Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суд зазначає наступне:

Фактичні обставини, що 30.12.2020 року, рішенням за № 43 «Про затвердження старост» позивачку затверджено старостою населених пунктів: Нагачів, Липина, Семирівка, сторонами у справі не заперечується і не спростовується.

Із врахуванням вищевказаних вимог законодавства на підставі яких діяв відповідач при прийнятті спірного рішення та висновків Конституційного Суду України, судом зазначається про те, що відповідач жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував правомірність спірного рішення, оскільки відповідач є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами і в тому числі щодо предмету спору, на переконання суду відповідач не вправі вносити спірні зміни до раніше прийнятого рішення щодо позивача.

Позивач по суті затверджена старостою 30.12.2020 року, а лише 08.04.2021 року відповідач прийняв спірні зміни.

Суд зазначає, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного органу, є обов`язковим. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).

На думку суду, спірний рішення є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що відповідач зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все виконувати своє ж рішення та вирішувати згадані заяви позивачки.

З цих підстав суд констатує, що спірне рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не безсторонньо (упереджено), не добросовісно, не розсудливо, без з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, не пропорційно, зокрема з без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення

Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування спірного рішення, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, завданої протиправними рішенням, у розмірі по 5000,00 грн., суд зазначає, що такі задоволенню не підлягають, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Основним документом, скрізь призму якого суди застосовують інші закони, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). Нормативне регулювання права на відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає в тому числі у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди, причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою, вина заподіювача шкоди. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування — це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність — невчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити. Причинний зв`язок з`ясовується між причиною, тобто протиправністю поведінки, та шкодою, як наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки. Тобто, зміст причинного зв`язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Структура доказування – це взаємозв`язок елементів, які забезпечують досягнення мети доказування. Доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, у силу закону є обов`язком певного суб`єкта.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розмір відшкодування моральної шкоди також входить до предмета доказування. ЄСПЛ часто використовує інші способи залагодження моральної шкоди, нематеріальні. У справі «Аміхалай проти Молдови» (20.04.2004) зазначено, що сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди. Те саме зазначено у рішення «Білуха проти України» (09.11.2006). Визначення розміру моральної шкоди (критерії), розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. А також: стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів заподіяння спірним рішенням моральної шкоди із врахуванням вищевказаних критерій. Позивачкою не доведено зміст та розмір моральної шкоди в причинному зв`язку із предметом спору, та в чому полягає суть, що спірне рішення є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом частково враховуються аргументи позивачки та не враховуються заперечення відповідача і третьої особи.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Яворівської міської ради Львівської області (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Личаківська, 15) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнати незаконним та скасування рішення, - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Яворівської міської ради Львівської області №499 від 08.04.2021 року « Про внесення змін до рішення Яворівської міської ради Львівської області № 43 від 30.12.2020 року «Про затвердження старост»».

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Яворівської міської ради Львівської області (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Личаківська, 15; код за ЄДРПОУ 33213539) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн.00 коп

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 13.12.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.