Рішення № 101883992, 03.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 грудня 2021 рокум. Ужгород№ 2a-0770/791/12

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання – Рошко Л.М.

учасники справи:

позивач – Приватний підприємець ОСОБА_1 – не з`явився;

за участі представника позивача – Шкорки Ігоря Михайловича;

відповідач – Міністерство фінансів України – представник – Наталич Альона Андріївна;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Кабінет Міністрів України – представник – Андращук Діана Степанівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду в режимі відеоконференцзв`язку адміністративну справу за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2010 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом Приватний підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2), яким просила суд: "1. Відкрити провадження в адміністративній справі; 2. Витребувати від Міністерства фінансів України перелік суб`єктів господарювання, що додається до наказу Міністерства фінансів України 08.05.2009 року № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор"; 3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 08.05.2009 року № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор".".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року дану позовну заяву було залишено без розгляду (Т. 1 а.с.а.с. 39, 40).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи (Т. 1 а.с.а.с. 60-62).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року було залучено до участі в даній справі Кабінет Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору стороні відповідача (Т. 1 а.с.а.с. 151, 152).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року було зупинено провадження в даній справі (Т. 1 а.с.а.с. 190-192).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року було поновлено провадження в даній справі (Т. 1 а.с.а.с. 214-216).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2012 року в задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Кабінету Міністрів України, про визнання протиправним та скасування наказу було відмовлено (Т. 1 а.с.а.с. 238-242).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року залишено без зміні (Т. 2 а.с.а.с. 30-34).

Ухвалу Вищого адміністративного суду від 20 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Приватного підприємця Станко Наталії Іванівни на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у адміністративній справі за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа: Кабінет Міністрів України, про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено (Т. 3 а.с. 29).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 листопада 2020 року заяву Приватного підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду від 20 січня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (Т. 3 а.с.а.с. 235-240).

11 грудня 2020 року вказана справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі (Т. 3 а.с. 242).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року було призначено підготовче засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року було призначено підготовче засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року було призначено судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року було призначено судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року було призначено судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року було призначено судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції.

Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним. Приватний підприємець ОСОБА_1 оплатила та придбала у 2006 році Ліцензію з організації діяльності з проведення азартних ігор Серії АВ № 082992 вартість 952253 гривень 25 копійок. Строк дії ліцензії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року або 1826 днів. Однак, 07 травня 2009 року Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження № 949-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян". У відповідності до підпункту 2, пункту 3 цього розпорядження доручено у тому числі і Міністерству фінансів України зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки МНС Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. На виконання даного розпорядження, Міністерством фінансів України було видано наказ від 08 травня 2009 року № 650 "Про зупинення дії ліцензії Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор". Даним наказом Міністерства фінансів України було зупинено до 07 червня 2009 року дію Ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб`єктам господарювання, згідно з переліком, що додається до наказу, у тому числі й щодо позивача. Позивач вважає, що вищезгаданий наказ є протиправним та таким, що порушує законні права приватного підприємця ОСОБА_1 , посилаючись на наступне. Міністерство фінансів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету міністрів України та Положенням про Міністерство фінансів України. Повноваження Міністерства фінансів України щодо зупинення дії ліцензій на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор ні Конституція України, ні інші Закони не передбачають. Так, статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом. Відповідно до статті 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь - яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, зазначає, що зупинення дії ліцензії здійснювалось на підставі рішення Кабінету Міністрів України, яке є обов`язковим до виконання, а тому міністерство діяло відповідно до норм законодавства, не вчинило по відношенню до позивача незаконних або протиправних дій. А відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Кабінету Міністрів України в судовому засіданні адміністративний позов не визнала, просила відмовити у такому з мотивів, що викладені у письмовому запереченні (а.с. 178-180). Вважає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та з метою реалізації державної політики у сфері ліцензування, спрямованої на захист життя і здоров`я громадян, видав для виконання розпорядження № 494-р, а відповідач у межах своєї компетенції видав оскаржуваний наказ на виконання розпорядження центрального органу виконавчої влади.

Під час розгляду справи по суті представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечили та просила суд відмовити в задоволенні позову а повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 26 жовтня 1999 року Державним реєстратором Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області було зареєстровано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії В02 № 097228 від 26 жовтня 1999 року (Т. 1 а.с. 19).

22 червня 2006 року ОСОБА_1 було видано Міністерством фінансів України Ліцензію Серії АВ № 082992 від 22 червня 2006 року для організації діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) строком дії до 16 травня 2011 року (Т. 1 а.с. 16).

12 лютого 2008 року ОСОБА_1 було видано Закарпатською обласною державною адміністрацією Ліцензію Серії АВ № 368394 від 12 лютого 2008 року для здійснення такого виду діяльності, як: організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів строком дії до 11 лютого 2013 року (Т. 1 а.с. 17).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Підставами для перегляду адвокат Шкорка І.М. назвав рішення Європейського суду з прав людини (далі по тексту – ЄСПЛ, Суд) від 27 червня 2019 року у справі "ТОВ "Світ розваг" та інші проти України" (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року (далі по тексту – Рішення). У цьому Рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту – Конвенція) у зв`язку із анулюванням ліцензій заявників. У зв`язку із цим представник позивача просив скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року й постановити нове рішення – про задоволення позову, яким визнати протиправним та скасувати Наказ № 650.

Підпунктом 2 пункту 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 травня 2009 року за № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян" зобов`язано у тому числі Мінфін, зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки МНС Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання (Т. 1 а.с.а.с. 231-233).

На виконання зазначеного підпункту 2 пункту 3 розпорядження наказом Міністерства фінансів України від 08 травня 2009 року за № 650 зупинено до 07 червня 2009 року дію ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб`єктам господарювання, згідно з переліком (Т. 1 а.с. 220).

У відповідності до додатку до вказаного наказу, у переліку суб`єктів господарювання, яким зупинено дію ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор під номером 74 значиться позивач.

14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом за № 42070/17026-22-19/5.2.2 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі надало копію автентичного перекладу Рішення, яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року (Т. 2 а.с.а.с. 40-129).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 вересня 2011 року, у тому числі, визнав незаконним та нечинним підпункт 2 пункту 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 травня 2009 року № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян" (справа № 2а-7273/10/2670, номер рішення в ЄДРСР 19201524).

У відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 листопада 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі (справа № 2а-7273/10/2670, номер рішення в ЄДРСР 93217998).

Відповідач у своєму відзиві на заяву про перегляд повідомив, що оскільки рішення Уряду України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі розпорядження КМУ від 07 травня 2009 року № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно (Т. 2 а.с.а.с. 157-164). Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та за конституційним зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України – право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. З цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України, виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ "Про заборону грального бізнесу в Україні" (далі по тексту – Закон України № 1334-VІ), підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.

27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив Рішення, в якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 . Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1 , серед іншого, стверджувала, що заборона Законом України № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме: права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії, заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону України № 1775-III. Отже, розпорядження КМУ та наказ Мінфіну, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).

ЄСПЛ у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.

Суд зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, що призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.

У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду – отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону України № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.

У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.

Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію (пункт 179 Рішення).

У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.

Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могли вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон України № 1334-VІ.

Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців – з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.

У відповідності до статті 8 Конституція України – така має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї було створено ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

Реалізація гарантій України кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у розділі І Конвенції, відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі по тексту – Закон України № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.

Згідно зі статтею 10 Закону України № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо: – коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, – наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; – коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, із самого рішення ЄСПЛ також можна зробити висновок про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції настільки, наскільки це можливо, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, у тому числі відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

Із фактичних обставин, які встановлені, з констатованих висновків Рішення можна узагальнити і визнати, що Суд вказав на наявність у законодавстві щодо ліцензування вичерпного переліку підстав та порядку анулювання ліцензій, а також на відсутність будь-якої згадки про можливість "зупинення дії" ліцензії з різних підстав. Зауважив при цьому, що органи виконавчої влади мають повноваження зупиняти дію ліцензії, що може виправдовуватися загальними інтересами, зокрема, захист життя, здоров`я та навколишнього середовища. Але попри це відзначив, що у справі ФОП ОСОБА_1 ніколи не стверджувалося, що існували підстави для будь-якого такого зупинення дії ліцензії. Зупинення стосувалося всіх ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а не тільки ліцензій суб`єктів господарювання, у діяльності яких були виявлені умови та обставини, що не відповідали заявленій меті зупинення ліцензій (йдеться про один із конкретних гральних закладів, де внаслідок пожежі постраждали люди), і воно (зупинення) стосувалося всіх ліцензій без проведення індивідуальної або навіть загальної оцінки питань стосовно охорони здоров`я, безпеки та пожежної безпеки, щодо яких Мінфін, орган, який видав Наказ, могло мати до гральних закладів та власників ліцензій.

У цьому контексті ЄСПЛ дійшов висновку, що особливі повноваження органів виконавчої влади не забезпечили відчутної міри захисту від свавілля, тому положення національного законодавства не відповідали вимогам якості "закону", а отже, зупинення дії ліцензій було незаконним.

Характер установлених Судом порушень у справі ФОП ОСОБА_1 , які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку із зупиненням дії ліценцій, ставлять під сумнів правомірність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 77 частиною 1 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, із врахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 2019 року у справі "ТОВ "Світ розваг" та інші проти України" (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково, а саме лише в частині зупинення дії ліцензії Міністерства фінансів України серії АВ № 082992 на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), що видана ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 22 червня 2006 року.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов Приватного підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00013480), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2) про визнання протиправним та скасування наказу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України від 08 травня 2009 року № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор" в частині зупинення дії ліцензії Міністерства фінансів України серії АВ № 082992 на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), що видана ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 22 червня 2006 року.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 03 грудня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 13 грудня 2021 року.

СуддяС.Є. Гаврилко