Рішення № 101883175, 14.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 р. Справа№200/13521/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 )

до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43673764, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 24/2)

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку в день звільнення з поліції 11 червня 2021 року, стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12 червня 2021 року до моменту повного розрахунку 28 серпня 2021 року, із розрахунку середнього грошового забезпечення у сумі 35574 грн. 45 коп., стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000 грн.

Ухвалою від 18 жовтня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 200/13521/21 за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у день звільнення з ним не був проведений повний розрахунок належних виплат. 18 червня 2021 на банківський рахунок було зараховано відповідачем суму у розмірі 11359 грн. 05 коп., після чого 30 липня 2021 року також відповідачем були зараховані кошти в розмірі 8153 грн. 73 коп. Після чисельних звернень 28 серпня 2021 року на банківський рахунок була зарахована відповідачем одноразова грошова допомога при звільнені у сумі 49123 грн. 47 коп. Вважає, що не проведення повного грошового розрахунку на день звільнення є незаконним і являється підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку із протиправними діями відповідача, які полягали в порушенні законодавства про працю, невиконання ним обов`язку, встановленого Законом, що призвело до безпідставного порушення прав, завдано моральної шкоди позивачу, що підлягає відшкодуванню, яка полягає у спричиненому психологічному шоці у момент, коли позивач дізнався про те, що було його звільнено 11 червня 2021 року, а 18 червня 2021 року на рахунок було зараховано тільки заробітну плату, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, що передували невиконання ним своїх законних зобов`язань, які полягали у невиплаті вчасно заробітної плати, грошової допомоги, у нехтуванні відповідачем законних прав позивача на повний вчасний розрахунок та у використанні відповідачем свого домінуючого положення, що призвело до вчинення ним протиправних дій, з метою використання своїх можливостей для задоволення власних потреб. Всі ці обставини значно підсилюють психологічне розчарування можливості відновлення своїх прав, через такі дії відповідача. З моменту виникнення такого протиправного ставлення відповідача до позивача, останній перебуває в сумнівах щодо добровільного відновлення порушених відповідачем законних прав. Завдану відповідачем моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 4000 грн.

Відповідач до суду надав відзив, де зазначає, що твердження позивача, що відповідачем порушено вимоги частини 1 статті 116 КЗпП України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться у день звільнення є хибним. Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські. Згідно з наказом про звільнення, позивач звільнений зі служби в поліції за власним бажанням 11 червня 2021 року, а одноразова грошова допомога позивачу нарахована та виплачена 28 серпня 2021 року згідно платіжного доручення від 27 серпня 2021 року № 1062, що не є порушенням закону в розумінні пункту 8 розділу VI Порядку. Відповідач діяв відповідно до статті 19 Конституції України, оскільки бюджетні підстави та фінансові можливості відповідача виникли лише 25 серпня 2021 у зв`язку із затвердженням довідки про зміни до кошторису на 2021 рік і надходженням відповідних асигнувань на «КЕКВ 2112». Згідно службової записки начальника відділу фінансового забезпечення — головного бухгалтера ДБН правові, фінансові та бюджетні підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги з`явились лише після 25 серпня 2021 року. Також зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. З огляду на вказані вимоги матеріального права та враховуючи, що вихідна допомога була виплачена позивачу в строк передбачений пріоритетним спеціальним законодавством позовні вимоги позивача є безпідставними.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадян України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 22 вересня 2004 року, РНОКПП НОМЕР_3 . Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 11 вересня 2020 року.

Наказом від 11 червня 2021 року № 121 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), із вислугою років 14 років 04 місяці 20 днів.

28 серпня 2021 року на банківський рахунок позивача була зарахована відповідачем одноразова грошова допомога при звільнені у сумі 49123 грн. 47 коп. Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується розрахунковим листом позивача за серпень 2021 року.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону № 580-VIII до складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.

Відповідно до частин 1-3 статті 14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції. Кошторис поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 580-VIII керівник поліції: 1) очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань; 11) приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону.

Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною 4 статті 9 цього Закону, виплата зазначеної в частинах 1 та 2 цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону № 2262-XII, поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

За пунктом 10 Порядку №393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 14 Порядку №393 визначено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016року затверджений Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260),

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 15 розділу І Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Разом з цим, Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У справі №814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Матеріали справи свідчать, що позивачу виплатили повністю одноразову грошову допомогу при звільненні не в день звільнення 11 червня 2021 року, а 28 серпня 2021 року.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, що викладена в справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, оскільки у день звільнення позивача 11 червня 2021 року виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не була проведена, то суд дійшов висновку про встановлення вини відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.

Жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтвердили вчинення відповідачем дій направлених на своєчасний розрахунок з позивачем і виплату одноразової грошової допомоги у день звільнення позивача, відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушив права позивача.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку в день звільнення підлягають задоволенню.

Відновленням порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача відповідно дост.117 КЗпП України середнє грошове забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Суд зазначає, що з огляду на положення статей 116,117 КЗпП, обов`язок виплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тож, якщо позивача звільнено зі служби, тобто припинено трудові правовідносини, за наказом відповідача, то і обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення в тому числі і одноразової допомоги при звільненні, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, теж покладено на нього. Для розрахунку середньоденної заробітної плати необхідно застосовувати Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно п. 1 цей Порядок застосовується, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу ІI Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року №100 встановлено, що в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 11 червня 2021 року, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за травень 2021 року та квітень 2021 року.

Відповідно до довідки відповідача 26 жовтня 2021 року, заробітна палата за квітень 202 року склала 15915 грн. 54 коп., за травень 2021 року – 15611 грн. 01 коп. Середньоденна заробітна плата позивача за квітень-травень 2021 року становить – 516 грн. 83 коп. Повний розрахунок проведено відповідачем з позивачем – 28 серпня 2021 року.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як вже зазначалось судом позивача було звільнено 11 червня 2021 року, а датою повного розрахунку при звільненні є – 28 серпня 2021 року.

З огляду на викладене, затримка по виплаті коштів з 12 червня 2021 року по 28 серпня 2021 року - день фактичного розрахунку складає 52 робочих днів (516,83 грн.* 52 дня = 26875, 16). В той час, позивач просив суд стягнути з відповідача 35574,45 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача в цій частині частково.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 грн. З цього приводу суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що своїми протиправними діями відповідач спричиняє тяжкі душевні переживання позивачу, який вимушений докладати зусиль для відновлення порушеного права. Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, не підтвердив наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом неправомірними дій відповідача стосується виключно меж застосування чинного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди. З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43673764, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 24/2) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43673764, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 24/2) щодо не проведення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) повного розрахунку в день звільнення 11 червня 2021 року.

Стягнути з Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43673764, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 24/2) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2021 року по 28 серпня 2021 року в сумі 26875 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят п`ять гривень) 16 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 14 грудня 2021 року. Повне судове рішення складено 14 грудня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар