Рішення № 101882395, 22.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року Справа № 160/16793/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/16793/21 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання противною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

16.09.2021 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 23.09.2021 року, просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67 щодо сплати заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 35588,74 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки) винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (Код ЄДРПОУ 44118658, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) від 12.11.2020 року.

Разом з позовною заявою позивач надав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження №65894859 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67-У від 12.11.2020 року видану ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 17.09.2021 року заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/16793/21, задоволено. Зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-11542-50/67-У від 12.11.2020 року у виконавчому провадженні №65894859 - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №160/16793/21.

Ухвалою суду від 17.09.2021 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання противною та скасування вимоги, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст.160,161 КАС України.

Позивачем, у строк визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.09.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/16793/21 та призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно положень ст.262 КАС України.

Також, ухвалою суду від 28.09.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів, а саме:

- вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67 від 12.11.2020 року на суму 35588,74 гривень;

- ІКП платника податків;

- докази направлення позивачеві вимоги №Ф-11542-50/67 від 12.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) на суму 35588,74 гривень;

- відомості (інформації) щодо отримання позивачем оскаржуваної вимоги;

- відомості (інформацію) щодо працевлаштування позивача у спірний період;

- відомості (інформацію) щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності за спірний період та інші докази щодо суті спору.

21.10.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов з додатками та доказами направлення позивачу, а також із витребуваними судом доказами по справі.

23.10.2021 року позивачем до суду подана письмова відповідь на відзив відповідача на позовну заяву.

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.11.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У позовній заяві зазначено, що 16.09.2021 року на адресу позивача від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла вимога № Ф-11542-5/67 від 12.11.2020 року про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 35588,74 гривень.

На думку позивача, зазначена вище вимога про сплату боргу (недоїмки) є такою, що прийнята податковим органом протиправно та у порушення вимогам чинного законодавства України, з огляду на таке.

Позивач зазначає, що з 31.07.1996 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте з 2003 року не здійснює господарську діяльність та не отримує дохід від цієї діяльності.

У період з 06.06.2011 року по 31.07.2017 року перебував у трудових відносинах із ТОВ “РЕМОНТНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ №17” та працював на посаді інженера по організації експлуатації та ремонту.

У період з 01.11.2018 року та по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Обслуговуючим кооперативом “ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ “ЯСНИЙ-18” та працює на посаді менеджера у сфері надання інформації за основним місцем роботи, що підтверджується наказом №3/К від 31.10.2018 року.

Позивач зазначає, що у спірний період роботодавець сплачував та сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та довідкою форми ОК-7 (Індивідуальні відомості про застраховану особу).

Вказує, що протягом усієї тривалості вказаних трудових відносин позивач був та є відповідно застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VІ, тобто підлягав та підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню як працівник, і за нього сплачувався і сплачується у встановленому законом порядку єдиний внесок його роботодавцем.

Отже, на думку позивача, він не є страхувальником в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, оскільки позивач є застрахованою особою, та обов`язок по нарахуванню та сплаті єдиного внеску покладається відповідно на його роботодавця.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржувана ним вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67 від 12.11.2020 року, згідно якої станом на 27.05.2021 року позивач має борг в розмірі 35588,74 гривень, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим він звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Зазначили, що відповідно до приписів Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Позивач, як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

З огляду на викладене, відповідач вважає оскаржувану вимогу такою, що скасуванню не підлягає.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 26.03.1998 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску станом на 12.11.2020 року становить 35588,74 гривень.

У зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн., 12.11.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 за ОСОБА_1 у період з січня 2017 року по червень 2021 року роботодавцями сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 року Ф-11542-50/67 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам слід зазначити про таке.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховували та сплачували протягом спірного періоду, роботодавці, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Отже, ГУ ДПС у Дніпропетровській області неналежно нараховано єдиний внесок за період коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наведене вище, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана позивачем вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v.Turkey” №48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що податковим органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності нарахування ЄСВ в подвійному розмірі, позивачу у загальному розмірі 35588,74 гривень.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання противною та скасування вимоги.

Щодо розплоду судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання противною та скасування вимоги – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11542-50/67 від 12.11.2020 року, якою визначено суму боргу ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 гривень.

Позивач: ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49600, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658).

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22.11.2021 року.

Суддя В.В. Ільков

Виготовлено з автоматизованої