Рішення № 101879299, 10.12.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 грудня 2021 р. Справа № 120/14144/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якій просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати здійснити перерахунок та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказав, що з 18.02.2021 позивачем вчиняються активні дії з метою призначення йому пенсії за віком. Проте, лише 01.10.2021 на поштову адресу позивача листом від 01.10.2021 надійшло рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 22.02.2021 №023830012680 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою від 02.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою витребувано у сторони відповідача додаткові докази.

17.11.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення заявленого позову та вказав про наступне.

До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди трудової діяльності:

- з 06.10.1989 по 23.10.1990 з огляду на наявні виправлення в наказі про прийнятті на роботу та в даті звільнення з роботи, не зафіксовані згідно встановлених вимог діловодства;

- з 16.11.1990 по 28.03.1996 з огляду на те, що дані записи завірені відтиском печатки, який не відповідає нормам чинного на період роботи законодавства – на відтиску зазначено ВЛКСМ.

У поданому відзиві представник відповідача звернув увагу суду, що навіть у разі зарахування спірних періодів роботи, страховий страж позивача складатиме 21 рік 0 місяців 25 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Крім того, представником відповідача, на виконання вимог ухвали від 02.11.2021 надано копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1

18.11.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив. Разом з тим, враховуючи приписи статті 263 КАС України остання не приймається судом до уваги.

02.12.2021 представником позивача подано до суду клопотання про долучення доказів, зокрема копії трудових книжок 2 свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

18.02.2021 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 22.02.2021 №023830012680 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказали, що страховий стаж заявника, який дає право на призначення пенсії за віком складає 14 років 07 місяців 26 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 60 років.

Згідно записів у трудовій книжці від 17.03.1975 НОМЕР_1 до страхового стажу заявника не зараховано періоди:

- з 06.10.1989 по 23.10.1990 з огляду на наявні виправлення в наказі про прийнятті на роботу та в даті звільнення з роботи, не зафіксовані згідно встановлених вимог діловодства;

- з 16.11.1990 по 28.03.1996 з огляду на те, що дані записи завірені відтиском печатки, який не відповідає нормам чинного на період роботи законодавства – на відтиску зазначено ВЛКСМ.

Не погоджуючись з діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

В силу частини 1 статті 26 ЗУ №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до частини 2 статті 26 ЗУ №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.

Відповідно до частини 4 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому разі, якщо не встановлювався мінімум трудової участі в громадському господарстві.

За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як випливає із матеріалів справи, а саме із записів трудової книжки позивача, з 06.10.1989 по 23.10.1990 він працював в ремонтно-будівельному кооперативі «Темп» при обласній лікарні ім. М.І.Пирогова художником-оформлювачем 5 розряду.

З 16.11.1990 по 28.03.1996 позивач працював у молодіжному центрі «Поділля» при Ленінському райкомі ЛКСМ України м.Вінниці.

Вказані періоди роботи не зараховані відповідачем у зв`язку з тим, що у записі періоду роботи з 06.10.1989 по 23.10.1990 наявні виправлення в наказі про прийнятті на роботу та в даті звільнення з роботи, не зафіксовані згідно встановлених вимог діловодства; а записи періоду 16.11.1990 по 28.03.1996 завірені відтиском печатки, який не відповідає нормам чинного на період роботи законодавства – на відтиску зазначено ВЛКСМ.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалось вище відповідно до п. 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, в редакції наказу Міністерства соціальної політики №720/1642/5 від 06.10.2014 (далі Інструкція) згідно пункту 1.1 також зазначається, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В свою чергу, порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Так, постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла в період заповнення трудової книжки позивача.

На даний час порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Суд вважає, що недосконалість заповнення трудової книжки позивача, не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для неврахування такого періоду до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежній якості записів у трудовій книжці немає, а тому зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання надання пенсії, що також спростовує доводи відповідача в цій частині.

Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувалася достовірність записів у трудовій книжці позивача, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Жодних інших доказів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не представив.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Варто зазначити, що зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди роботи у них. Відповідачем у спірному рішенні не наведено нормативно-правових актів, які б порушив позивач. Жодна з норм, які регулюють порядок заповнення трудових книжок не визначає змісту печатки, якою повинний засвідчуватися запис про звільнення. Наявні записи про прийняття на роботу, та інші, є достатніми для висновку про початок обліку страхового стажу. Відтак можливі недоліки щодо записів трудової книжки позивача не повинні враховуватися як підстава для позбавлення працівника права на включення періоду часу до вчинення такого запису до страхового стажу.

Разом з тим, твердження відповідача про те, що період роботи з 16.11.1990 по 28.03.1996 зарахувати до страхового стажу не можливо в зв`язку з тим, що записи завірено відтиском печатки, який не відповідає вимогам чинного на період роботи законодавства (на відтиску зазначено ВЛКСМ) тобто, запис звірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

На думку суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботу, та ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження його трудового стажу.

Більше того, органи Пенсійного фонду наділені правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії, проте, доказів використання такого права відповідачем суду не надано.

Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 06.10.1989 по 23.10.1990, з 16.11.1990 по 28.03.1996, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про періоди роботи.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у Рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34).

Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 35).

У справі "Трегубенко проти України" (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), яке згадувалося вище, параграф 78).

У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене суд вважає необхідним вийти за межі пред`явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах у спосіб скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 22.02.2021 №023830012680 та зобов`язання останнього зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 06.10.1989 по 23.10.1990, з 16.11.1990 по 28.03.1996.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком суд зазначає про наступне.

В силу частини 1 статті 26 ЗУ №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до частини 2 статті 26 ЗУ №1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення щодо призначення пенсії, та враховуючи те, що відповідачем не проводився розрахунок стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у даному рішенні, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області від 22.02.2021 №023830012680 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати за страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 06.10.1989 по 23.10.1990 та з 16.11.1990 по 28.03.1996.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України У Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 605,33 грн. (шістсот п`ять грн. 33 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.12.2021

Суддя Томчук Андрій Валерійович