Ухвала суду № 101878743, 13.12.2021, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/2267/21

Провадження № 1-кп/715/152/21

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.12.2021 Глибоцький районний суд Чернівецької області в складі

головуючого судді Григорчак Ю.П.

секретар судового засідання Ткач О.М.

учасники судового провадження:

прокурор Богонос М.В.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник Хоміцький Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 62021240050000034 по обвинуваченню ОСОБА_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , працюючого на посаді підсобного робітника в ТзОВ «Надія», у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Глибоцького районного суду перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України.

В ході розгляду справи захисник обвинуваченого адвокат Хоміцький Б.В. надав суду клопотання трудового колективу ТзОВ «Надія» про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу та просив суд клопотання трудового колективу задовольнити. Заявлене клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, щиро розкаявся у вчиненому злочині, а збори трудового колективу висловили намір взяти обвинуваченого на поруки.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити, надавши пояснення в суді, згідно яких він повністю та беззастережно визнає свою вину у вчиненому злочині, передбаченому ч.1 ст. 367 КК України, розуміє, що внаслідок неналежного виконання ним службових обов`язків спричинена шкода інтересам держави та щиро шкодує щодо настання негативних наслідків внаслідок неналежного виконання ним службових обов`язків у вигляді незаконної порубки дерев.

Прокурор вважає, що підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки обвинуваченим не відшкодована заподіяна злочином шкода.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Зі змісту частини першої статті 285 КПК випливає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. При цьому частиною третьою статті 285 КПК визначено, що у разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Крім того, частиною четвертою статті 286 КПК визначено, що у разі, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України (далі ВСУ) у пункті 1 постанови Пленуму № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» (далі Постанова від 23.12.2005) зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК, у порядку, встановленому КПК.

Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

У абзаці п`ятому пункту 2 наведеної Постанови від 23.12.2005 року зазначено, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що наявні умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в абзаці четвертому пункту 2 Постанови від 23.12.2005 року підставою такого звільнення може бути або певна поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення винного з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строків давності).

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до частини першої статті 47 КК особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Необхідно також зауважити, що у абзаці другому пункту 5 Постанови від 23.12.2005 року ВСУ зазначив, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки є щире розкаяння особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку.

У абзаці третьому пункту 5 Постанови від 23.12.2005 року ВСУ роз`яснив, що звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 47 КК можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки.

Відповідно до роз`яснень, наданих у четвертому абзаці пункту 5 Постанови від 23.12.2005 року, за наявності зазначених вище обставин, а також належно оформленого клопотання суд вправі (але не зобов`язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу.

Загальні засади такого звільнення було наведено вище, тому у зазначеному кримінальному провадженні слід вирішити питання щодо їх дотримання при зверненні з наведеним вище клопотанням.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу ТзОВ «Надія», суд враховує таке.

Окрім наведених вище роз`яснень, наданих у Постанові від 23.12.2005 року, ВС 13.02.2018 року (справа № 161/13242/16-к) зауважив, що передача особи на поруки є правом, а не обов`язком суду і є виправданою лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї заходів кримінально-правової репресії.

Судом вже вище зазначено, що ОСОБА_1 згідно з наданими суду матеріалами раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а тому є особою, яка вперше вчинила кримінально каране діяння (злочин). Відтак, вимогу частини першої статті 47 КК в цій частині дотримано.

Відповідно до приписів частини другої статті 12 КК України вчинене ОСОБА_1 діяння відноситься до нетяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді штрафу від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отже, застереження щодо неможливості застосування приписів частини першої статті 47 КК щодо тяжкості інкримінованого ОСОБА_1 діяння також відсутні.

Вирішуючи питання щодо наявності такої умови для звільнення від кримінальної відповідальності як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, в постанові від 18.09.2019 року (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 року (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 року (справа № 750/1503/19).

Вирішуючи питання щодо наявності в ОСОБА_1 ознак щирого каяття, суд враховує, що приписи частини першої статті 47 КК не містять застережень щодо необхідності відшкодування обвинуваченим завданої шкоди, а також застережень щодо часової вимоги здійснення такого відшкодування. При цьому сторона захисту не заперечувала можливість відшкодування обвинуваченим в майбутньому заподіяної інтересам ДП «Сторожинецьке лісове господарство» у випадку наявності такого рішення компетентного органу чи суду, проте, з огляду на розмір шкоди, та неможливість її одномоментного відшкодування саме обвинуваченим, висловила сподівання, що осіб, причетних до незаконної вирубки, все ж таки буде викрито та саме вони відшкодують заподіяні збитки.

Крім цього, в ході розгляду клопотання ОСОБА_1 надав суду покази, згідно яких визнав, що саме його неналежне виконання посадових обов`язків спричинило настання негативних наслідків у вигляді незаконної порубки, про що він щиро жалкує і в чому розкаюється, та у випадку наявності в нього такої можливості, бажав би відвернути настання цих наслідків.

Отже, аналізуючи доводи учасників кримінального провадження, надані суду матеріали, наведені вище роз`яснення та правові позиції, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджено наявність у ОСОБА_1 щирого каяття. Тому наявність зазначеної умови для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, на переконання суду, також дотримано.

Суд вважає за доцільне зауважити, що і ВСУ в постанові від 23.12.2005 року, і постанові ВС у 13.02.2018 року, зміст яких наведений вище, зазначали, що передача особи на поруки є правом, а не обов`язком суду і є виправданою лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування до неї заходів кримінально-правової репресії. Тобто вирішення питання про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею на поруки трудовому колективу є судовою дискрецією.

У постанові від 14.06.2018 року (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Судом вже було зазначено вище, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінально караного діяння, яке відноситься до нетяжкого злочину. Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 у вчиненому розкаявся і трудовий колектив клопотав про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності з передачею йому (трудовому колективу) на поруки. Слід при цьому зауважити, що частиною другою статті 47 КК встановлено ряд застережень, за наявності яких звільнена від кримінальної відповідальності особа має бути притягнута до кримінальної відповідальності. Наявність таких застережень, на переконання суду, буде додатковим стримуючим фактором з метою попередження вчинення обвинуваченим будь-якого протиправного діяння.

Отже, аналізуючи надані суду матеріали, доводи учасників кримінального провадження, суд вважає, що правових перепон для задоволення клопотання сторони захисту про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею на поруки трудовому колективу в судовому засіданні встановлено не було. Саме тому суд вважає за доцільне клопотання захисника обвинуваченого та трудового колективу ТзОВ «Надія» задовольнити та звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 367 КК, на підставі частини першої статті 47 КК у зв`язку з його передачею на поруки колективу за його (трудового колективу) клопотанням за умови, що обвинувачений протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. В основу своїх висновків суд ставить також і з`ясовані під час розгляду справи дані щодо матеріального стану обвинуваченого, зокрема отримання ним заробітної плати в мінімальному розмірі, його бажання стати на шлях виправлення, вести повноцінне життя без заходів кримінально-правової репресії, працювати та бути частиною трудового колективу, а також встановлені під час розгляду клопотання безпосередні обставини вчинення ним злочину, який характеризується необережною формою вини, його причини та умови. На переконання суду, сама по собі процедура притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, досудове розслідування та судовий розгляд справили на нього необхідний та достатній виховний вплив з метою недопущення ним вчинення в майбутньому протиправних діянь та виконання встановлених в суспільстві правил поведінки, в тому числі й при виконання своїх службових обов`язків.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до приписів статті 100 КПК.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для покладення на обвинуваченого процесуальних витрат, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Разом з тим, частиною першою статті 126 КПК визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

ВС у постанові від 17.06.2020 року (справа № 598/1781/17) зауважив, що КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Саме тому суд дійшов до переконання, що згідно з частиною другою статті 124 та частиною першою статті 126 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 284, 371 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Хоміцького Бориса Валентиновича та трудового колективу ТзОВ «Надія» задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.367 Кримінального кодексу України, у зв`язку з передачею на поруки трудовому колективу ТзОВ «Надія», за умови, що він протягом року з дня передачі його на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.04.2021 року за №62021240050000034 - закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3 434 (три тисячі чотириста тридцять чотири) гривні 54 копійки витрати на залучення експертів.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 7-ми днів з дня її проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: