Рішення № 101872751, 02.12.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2021м. СумиСправа № 920/862/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/862/21 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Фермерського господарства «БУЗОВИК» (вул. Петровського, буд. 1/1, с. Черемухівка, Сумський район, Сумська область, 42253, ідентифікаційний код 24001961),

до відповідача: Чупахівська селищна рада (вул. Воздвиженська, буд. 53, смт Чупахівка, Охтирський район, Сумська область, 42722, ідентифікаційний код 04390202),

про визнання права постійного користування земельними ділянками,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідачів - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати за Фермерським господарством «БУЗОВИК» (вул. Петровського, буд. 1/1, с. Черемухівка, Сумський район, Сумська область, 42253, ідентифікаційний код 24001961) право постійного користування земельною ділянкою площею 13,4986 га кадастровий номер 5920382000:01:001:0717, що розташована на території Чупахівської селищної ради Охтирського району Сумської області та надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серія А № 000689 ОСОБА_1 , який як засновник створив Фермерське господарство «БУЗОВИК»; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на норми статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), за змістом яких після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 10.08.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/862/21; призначити підготовче засідання на 21.09.2021, 12:30 з повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

09.09.2021 від відповідача до суду надійшов відзив від 06.09.2021 № 1277/02-15 (вх. № 7899/21), де відповідач проти позову заперечує та зазначає, що рішенням 16 сесії двадцять першого скликання Грінченківською сільською радою народних депутатів Охтирського району Сумської області «Про виділення земельної ділянки під фермерське господарство від 18.06.1993 надано гр. ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення селянського/фермерського/ господарства із земель запасу на території Грінченківської сільської ради загальною площею 18,5 га втому числі: в приватну власність 4,2 га із них: ріллі 4,1 га та в постійне користування 14.3 га із них ріллі 12.8 га. На підставі вказаного рішення ради гр. ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею № 000689 про передачу в постійне користування для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 14,3 га. 08.09.1993 Фермерське господарство «БУЗОВИК» зареєстровано, як юридичну особу. 26.10.2017 гр. ОСОБА_1 помер.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано підтверджуючих документів, які підтверджували переоформлення гр. ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою чи отримання її у власність.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. На даний час Чупахівська селищна рада не має можливості зареєструвати позивачу право користування земельною ділянкою.

Також у відзиві відповідач просить суд розглянути справу без його участі.

17.09.2021 електронною поштою та 24.07.2021 засобами поштового зв`язку (під час виготовлення повного тексту цієї ухвали) представником позивача надіслано суду відповідь на відзив від 17.09.2021 б/н (вх. № 8100/21 від 17.09.2021 та вх. № 8285/21 від 24.09.2021), де представник позивача підтримує позовні вимоги та зазначає, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Чинним законодавством на момент створення Фермерського господарства «Бузовик», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі. Одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного Фермерського господар ства. У разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

21.09.2021 представником позивача електронною поштою надіслано суду клопотання від 21.09.2021 б/н (вх. № 8164/21) про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача у зв`язку з його відрядженням.

Також у цьому клопотанні представник позивача зазначає, що підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 21.09.2021 у справі № 920/862/21 постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/862/21 на тридцять днів з 12 жовтня 2021 року до 10 листопада 2021 року; відкласти підготовче засідання на 02.11.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

08.10.2021 відповідачем надіслано до суду листа від 07.10.2021 № 1485/02-15 (вх. № 8605/21), де відповідач просить суд розглянути справу без участі його представника та ухвалити рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства.

Представником позивача до суду надіслано електронною поштою клопотання від 22.10.2021 б/н (вх. № 3817 від 22.10.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 25.10.2021 у справі № 920/862/21 постановлено задовольнити клопотання представника позивача - адвоката Васильця С.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 22.10.2021 б/н (вх. № 3817 від 22.10.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 920/862/21; провести судове засідання у справі № 920/862/21, призначене на 02.11.2021, 12:00 за участю представника позивача - Фермерського господарства «БУЗОВИК» (вул. Петровського, буд. 1/1, с. Черемухівка, Сумський район, Сумська область, 42253, ідентифікаційний код 24001961) - адвоката Васильця С.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу від 02.11.2021, відповідно до якої закрито підготовче провадження у справі № 920/682/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2021, 12:00 за участю представника позивача - Фермерського господарства «БУЗОВИК» (вул. Петровського, буд. 1/1, с. Черемухівка, Сумський район, Сумська область, 42253, ідентифікаційний код 24001961) - адвоката Васильця С.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Представники учасників справи в судове засідання по суті 02.12.2021 не з`явилися, про час, дату і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду письмову заяву від 02.12.2021 б/н (вх. № 9932/21) де зазначає, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі, просить суд розглянути справу без його участі судові витрати покласти на позивача.

12.11.2021 відповідачем надіслано суду електронною поштою листа від 12.11.2021 № 1657/02-12 (вх. № 9415/21), відповідно до якого відповідач просить суд розглядати справу без участі представника відповідача та ухвалити рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

На підставі рішення 16 сесії 21 скликання Грінченківської сільської ради народних депутатів Охтирського району Сумської області від 18 червня 1993 року гр. ОСОБА_1 надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 14,3 га, про що на його ім`я виданий державний акт на право постійного користування землею серії А № 000689.

08.09.1993 Лебединською районною державною адміністрацією Сумської області зареєстроване як юридичну особу Фермерське господарство «Бузовик» (42253, Сумська область, Лебединський район, с. Черемухівка, вул. Петровського, 1/1, код ЄДРПОУ 24001961), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 520976.

26.10.2017 гр. ОСОБА_1 помер, про що Лебединським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 30.10.2017 (актовий запис № 379).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17.01.2019 у справі № 580/2943/18 визнано за гр. ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на Фермерське господарство «Бузовик» (42253, Сумська область, Лебединський район, с. Черемухівка, вул. Петровського, 1/1, код ЄДРПОУ 24001961) після смерті її батька гр. ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначає позивач, на даний час головою Фермерського господарство «Бузовик» являється гр. ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У 2019 році під час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Чупахівської селищної ради встановлено точні площі (13,4986 га), межі, місце розташування земельної ділянки, наданої гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Грінченківської сільської ради народних депутатів Охтирського району Сумської області від 18.06.1993, а також присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 5920382000:01:001:0717.

В акті приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення держаної у комунальну власність від 01.12.2020, складеного між Головним управління Держгеокадастру у Сумській області та Чупахівською селищною радою Охтирського район Сумської області земельна ділянка площею 13,4986 га з кадастровим номером 5920382000:01:001:0717 зазначена (запис № 19) як така, що перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 .

При цьому в отриманому позивачем витягу з Державного земельного кадастру щодо оспорюваної земельної ділянки зазначено, що цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам юридичним особам), категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі запасу.

Згідно із пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної комунальної власності).

Згідно інформації, розташованої на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для внесення даних про зазначені земельні ділянки Державного земельного кадастру (проведення державної реєстрації земельної ділянки) їх власникам (землекористувачам) необхідно звернутися до землевпорядної організації та замовити розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на кожну земельну ділянку.

На підставі наведеного позивач зазначає про невідповідність відомостей про земельну ділянку площею 13,4986 га кадастровий номер 5920382000:01:001:0717, яка надана у 1993 році гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що містяться в Державному земельному кадастрі з фактичними даними.

Позивач зазначає, що у Відділі у Охтирському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області голові Фермерського господарства пояснили, що для усунення таких суперечностей між зареєстрованими відомостями щодо таких земельних ділянок та фактичними даними потрібно отримати в Чупахівській селищній раді, як органу місцевого самоврядування, на території якої і розташована така земельна ділянка дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення Фермерському господарству «Бузовик» в постійне користування для ведення фермерського господарства такої земельної ділянки, наданої гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії А № 000689.

Рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання Чупахівської селищної ради Охтирського району Сумської області від 13.07.2021 відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо оформлення права постійного користування такою земельною ділянкою, розташованою на території Чупахівської селищної ради. Дана відмова була мотивована тим, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»;

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Фермерське господарство «Бузовик» не відноситься до жодної з вказаних законодавством категорій, що унеможливлює надання дозволу на розробку проекту землеустрою для оформлення права постійного користування.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Статтею 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2019 у справі № 693/267/18-ц з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи (або фізичної особи - підприємця). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 25 постанови від 19.02.2020 у справі № 530/879/18 за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 32 постанови від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та пункті 5.18 постанови від 22.01.2020 у справі № 922/1974/19 з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ІV можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином право постійного користування Фермерського господарства «Бузовик» земельною ділянкою площею 14,3 га на території Чупахівської селищної ради для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серії А № 000689, виданим на ім`я голови фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , як це і передбачено чинним на час його видачі Законом України «Про селянське (фермерське) господарство».

Відповідно до статті 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, на момент створення ФГ «Бузовик») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, на момент створення ФГ «Бузовик») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 травня 1993 року, на момент створення ФГ «Бузовик») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 02.12.2000 № 2071-ІІІ, на момент створення ФГ «Бузовик»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Чинним на момент створення ФГ «Бузовик» законодавством передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (дачі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також; правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07 та від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11 січня 2005 року, на момент смерті гр. ОСОБА_3 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; б) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Бузовик», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перешило після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до стаду спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Зазначених висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат.

Враховуючи зміст заяви представника позивача від 02.12.2021 б/н (вх. № 9232/21), відповідно до якої представник позивача просить суд при ухваленні рішення у цій справі покласти на позивача судові витрати, суд покладає їх на останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Фермерським господарством «БУЗОВИК» (вул. Петровського, буд. 1/1, с. Черемухівка, Сумський район, Сумська область, 42253, ідентифікаційний код 24001961) право постійного користування земельною ділянкою площею 13,4986 га кадастровий номер 5920382000:01:001:0717, що розташована на території Чупахівської селищної ради Охтирського району Сумської області та надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею Серії А № 000689 гр. ОСОБА_1 , який як засновник створив Фермерське господарство «БУЗОВИК».

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14 грудня 2021 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 08.12.2021 по 13.12.2021.

Суддя Ю.А. Джепа