Рішення № 101872586, 09.12.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3015/21Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.

при секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3015/21

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

до відповідача Одеського приватного навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "ГАРМОНІЯ-ХХІ століття" Одеської області

про стягнення 392 949,59 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідач - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Одеського приватного навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "ГАРМОНІЯ-ХХІ століття" Одеської області 392 949,59 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2021р. прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3015/21 за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 09.11.2021 року.

Ухвалою суду 09.11.2021 року суд відклав розгляд справи на 30.11.2021 року.

30.11.2021 року суд відклав розгляд справи на 09.12.2021 року.

09.12.2021 року о 11:40 будівлю Господарського суду Одеської області було заміновано.

Суд розпочав роботу о 12:30 год. Однак представники сторін не з`явились.

Відповідач про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвали суду на його юридичну адресу, що зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого судом, у жодне судове засідання не з`явився, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

Відповідач відзив на позов суду не надав, свої правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

В судовому засіданні від 09.12.2021р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Позивач у справі зазначає, що 01.10.2011р. між КП “Теплопостачання міста Одеси” (Теплопостачальна організація) та Одеським приватним навчально-виховнним комплексом "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "ГАРМОНІЯ-ХХІ століття" Одеської області (Споживач) укладено Договір №3147 від 01.10.2011р. на постачання теплової енергії на об`єкт споживача згідно Додатку №1 до Договору, який розташований за адресою: м.Одеса, вул.. Академіка Філатова, буд.84А. Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Позивач зазначив, що взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються ст. 275-277 Господарського кодексу України, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р., Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, Законом України “Про теплопостачання”.

Так, відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією та п. 5.1. Договору облік споживання теплової енергії на опалення визначається розрахунковим способом.

Згідно п. п. 6.2., 6.3., 6.4. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

Позивач зазначає, що тарифи на теплову енергію встановлюються відповідно до законів України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”, “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг”, “Про теплопостачання”, “Про житлово-комунальні послуги”, “Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання”, постанов НКРЕКП “Теплопостачання міста Одеси”.

Нарахування із застосуванням нових тарифів проводяться з дати, визначеній у відповідній постанові НКРЕКП на встановлення тарифу. В даний час діє Постанова НКРЕКП №91 від 14.01.2020р. із врахуванням змін, внесених Постановами НКРЕКП №633 від 17.03.2020р. та №2258 від 30.11.2020р., відповідно до яких тариф складає 1511,62 грн. за Гкал, (без ПДВ).

Пунктом 3.2.2. Договору передбачений обов`язок Споживача виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.

Позивач зазначив, що на виконання договірних зобов`язань він відпускав теплову енергію відповідачу, проте, в порушення своїх обов`язків, визначених у п.п. 3.2.2., 6.2., 6.3., 6.4 Договору, відповідач за спожиту теплову енергію не сплачував, внаслідок чого за період з листопада 2018 по квітень 2021 року включно у нього виникла заборгованість в розмірі 392 949 грн. 59 коп.

В обґрунтування позову позивач також посилається на ст. 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відтак, позивач звернувся з позовною заявою до суду та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 392 949,59 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2011р. між КП “Теплопостачання міста Одеси” (Теплопостачальна організація) та Одеським приватним навчально-виховнним комплексом "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів "ГАРМОНІЯ-ХХІ століття" Одеської області (Споживач) укладено Договір №3147 від 01.10.2011р. на постачання теплової енергії на об`єкт споживача згідно Додатку №1 до Договору, який розташований за адресою: м.Одеса, вул.. Академіка Філатова, буд.84А. Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються ст. 275-277 Господарського кодексу України, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р., Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, Законом України “Про теплопостачання”.

Так, відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією та п. 5.1. Договору облік споживання теплової енергії на опалення визначається розрахунковим способом.

Згідно п. п. 6.2., 6.3., 6.4. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

Позивач зазначає, що тарифи на теплову енергію встановлюються відповідно до законів України “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг”, “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг”, “Про теплопостачання”, “Про житлово-комунальні послуги”, “Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання”, постанов НКРЕКП “Теплопостачання міста Одеси”.

Нарахування із застосуванням нових тарифів проводяться з дати, визначеній у відповідній постанові НКРЕКП на встановлення тарифу. В даний час діє Постанова НКРЕКП №91 від 14.01.2020р. із врахуванням змін, внесених Постановами НКРЕКП №633 від 17.03.2020р. та №2258 від 30.11.2020р., відповідно до яких тариф складає 1511,62 грн. за Гкал, (без ПДВ).

Пунктом 3.2.2. Договору передбачений обов`язок Споживача виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.

Позивач зазначив, що на виконання договірних зобов`язань він відпускав теплову енергію відповідачу, проте, в порушення своїх обов`язків, визначених у п.п. 3.2.2., 6.2., 6.3., 6.4 Договору, відповідач за спожиту теплову енергію не сплачував, внаслідок чого за період з листопада 2018 по квітень 2021 року включно у нього виникла заборгованість в розмірі 392 949 грн. 59 коп.

Судом встановлено наявність наданих позивачем відповідачу послуг з постачання теплової енергії.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та вищенаведеного договору, договірні зобов`язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії в період з листопада 2018 по квітень 2021 року включно не виконані належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 392 949 грн. 59 коп., у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 392 949 грн. 59 коп.

Відповідно до ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ч.1 ст.277 Господарського кодексу України, абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч.6 ст.19 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч.3 ст.24, ч.2, ст.25 Закону України „Про теплопостачання”, основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання; забезпечення безперешкодного доступу до власного теплового обладнання приладів комерційного обліку представникам теплогенеруючої чи теплопостачальної організації за умови пред`явлення відповідного посвідчення при виконанні службових обов`язків; недопущення провадження будь-яких видів господарської діяльності в охоронних зонах теплових мереж без погодження з власником об`єкта теплопостачання. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством; забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч.6 ст.25 Закону України „Про теплопостачання”).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За умовами ч. 6 ст. 25 Закону України “Про теплопостачання” у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів ", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування . Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За таких обставин, враховуючи у сукупності все викладене вище, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 392 949 грн 59 коп. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, у зв`язку із чим підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача згідно ст. 129 ГПК України.

Суд звертає увагу позивача, що судовий збір у розмірі 5 894 грн 25 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення №220 від 18.06.2021р., підлягає поверненню на користь КП “Теплопостачання міста Одеси” в порядку, визначеному Законом України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 175, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” до відповідача Одеського приватного навчально-виховного комплексу “Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів “Гармонія – ХХІ століття” Одеської області про стягнення 392 949,59 грн. - задовольнити.

2. Стягнути з Одеського приватного навчально-виховного комплексу “Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів “Гармонія – ХХІ століття” Одеської області (65074, м. Одеса, вул.. Філатова, буд.84-А; код ЄДРПОУ: 33722081) на користь комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” (65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ: 34674102) заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 392 949 /триста дев`яносто дві тисячі дев`ятсот сорок девять/ грн. 59 коп. та судові витрати на сплату судового збору в сумі 5 894 /п`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири/ грн. 25 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 14 грудня 2021 р.

Суддя С.Ф. Гут