Рішення № 101872011, 25.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2021Справа № 915/1988/19

За позовом Фермерського господарства «НВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод»

про стягнення 168 165,07 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод»

до Фермерського господарства «НВ»

про стягнення 1 070 267,95 грн.

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Танасійчук Т.Б. (адвокат);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Білоус Ю.Ю. (адвокат).

В судовому засіданні 25.11.2021 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 09.12.2021 року, проте через завантаженість суду протягом відповідного періоду повне рішення було складено 14.12.2021 року.

СУТЬ СПОРУ:

Справа розглядається судом вдруге.

У вересні 2019 року ФГ «НВ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ «Кривоозерський олійний завод» про стягнення 168 165,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити придбаний товар, поставлений позивачем на виконання договору поставки № 08/07/2019-740 від 08.07.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області 17.09.2019 року вказаний позов передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

У листопаді 2019 року ТОВ «Кривоозерський олійний завод» подало до Господарського суду міста Києва зустрічний позов до ФГ «НВ» про стягнення 1 070 267,95 грн неустойки (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.12.2019 року).

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ТОВ «Кривоозерський олійний завод» послалось на неналежне виконання ФГ «НВ» обов`язків щодо своєчасної поставки товару належної якості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2020р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021р., позов ФГ «НВ» задоволено. Стягнуто з ТОВ «Кривоозерський олійний завод» на користь ФГ «НВ» борг у сумі 168 165,07 грн. Зустрічний позов ТОВ «Кривоозерський олійний завод» задоволено частково. Стягнуто з ФГ «НВ» на користь ТОВ «Кривоозерський олійний завод» 404 000,00 грн штрафу, 250 147,95 грн пені.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не оплатило вартість отриманого від ФГ «НВ» товару на суму 168 165,07 грн. Проте, ФГ «НВ» частково не виконало свої зобов`язання за договором та не поставило позивачу весь товар в узгоджений сторонами строк, чим допустило порушення зобов`язань за договором № 08/07/2019-740 від 08.07.2019р.

У березні 2021 року ФГ «НВ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині задоволення зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Постановою Верховного суду від 09.06.2021р. рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021р. скасовано в частині задоволення зустрічної позовної вимоги ТОВ «Кривоозерський олійний завод» до ФГ «НВ» про стягнення 404 000,00 грн. штрафу та 250 147,95 грн. пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Ухвалою суду від 01.07.2021р. було прийнято справу до провадження, призначено підготовче засідання на 20.07.2021р.

16.07.2021р. від позивача за первісним позовом надійшла заява про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020р., ухвалою суду від 20.07.2021р. вказану заяву було повернуто без розгляду.

19.07.2021р. відповідач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання мотивоване необхідністю надання можливості ТОВ «Кривоозерський олійний завод» укласти договір про надання правової допомоги з адвокатом. Судом було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні вказаного клопотання, оскільки обставини наведені в ньому не були визнані судом поважними та обґрунтованими, суд виходив з того, що ТОВ «Кривоозерський олійний завод» мало достатньо часу для забезпечення представництва в даному судовому процесі, зважаючи на дату (09.06.2021р.) постанови Верховного Суду про передачу даного спору на новий розгляд. Проте, в судовому засіданні 20.07.2021р. було оголошено перерву до 03.08.2021р.

23.07.2021р. від позивача за первісним позовом надійшла заява про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020р., ухвалою суду від 10.08.2021р. було відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

В судовому засіданні 03.08.2021р. було оголошено перерву до 31.08.2021р.

20.08.2021р. позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з заявою про визнання поданих Фермерським господарством «НВ» доказів неналежними та недопустимими.

31.08.2021р. позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з клопотанням про витребування у Фермерського господарства «НВ» копії податкових накладних за період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р., первинної бухгалтерської документації щодо відвантаженого у період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. насіння соняшнику будь-яким контрагентам, копії наказу про прийняття на роботу у вказаний період особи на посаду комірника та завідуючого складом, копії договору про повну матеріальну відповідальність осіб, які виконували функції комірника та завідуючого складом у відповідний період. В судовому засіданні 21.09.2021р. представник позивача за зустрічним позовом звернувся до суду з відповідним усним клопотанням про витребування доказів.

Судом було постановлено ухвалу (21.09.2021р.) про відмову в задоволенні вказаного клопотання, оскільки представником ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не було доведено суду, яким саме чином вказані докази можуть підтвердити або спростувати наявність у Фермерського господарства «НВ» в узгоджений сторонами період (11.07.2019р.) відповідного обсягу товару.

В судовому засіданні 31.08.2021р. було оголошено перерву до 14.09.2021р.

09.09.2021р. директор ТОВ «Кривоозерський олійний завод» ОСОБА_1 звернувся з заявою про відвід судді Коткова О.В.

Ухвалою суду від 10.09.2021р. заяву про відвід було визнано необґрунтованою та передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 ГПК України.

Ухвалою суду від 13.09.2021р. (суддя Омельченко Л.В.) було відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Коткова О.В.

В судовому засіданні 14.09.2021р. було оголошено перерву до 21.09.2021р.

В судовому засіданні 21.09.2021р. судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.09.2021р.

В судовому засіданні 28.09.2021р. було оголошено перерву до 21.10.2021р.

В судовому засіданні 21.10.2021р. було оголошено перерву до 04.11.2021р.

Судове засідання 04.11.2021р. не відбулось через перебування судді Коткова О.В. на лікарняному, засідання було перенесено на 25.11.2021р.

Під час судового розгляду справи по суті судом було розглянуто клопотання представника ТОВ «Кривоозерський олійний завод» про виклик в засідання та допит свідка ОСОБА_1 . Судом було досліджено (прослухано) 21.10.2021р. запис допиту свідка ОСОБА_1 під час попереднього розгляду даної справи та відмовлено в задоволенні вказаного клопотання, оскільки свідчення ОСОБА_1 не стосувались обставин, які суд має встановити на виконання постанови Верховного суду від 09.06.2021р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2019р. між ФГ «НВ», як постачальником, та ТОВ «Кривоозерський олійний завод», як покупцем, був укладений договір поставки № 08/07/2019-740, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити сільськогосподарську продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах, визначених договором, в асортименті, кількості та за цінами, і в додатках до договору (специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору ціна товару, кількість, номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної конкретної партії товару, що придбавається на умовах договору, передбачена в додатках (специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору.

Загальна вартість договору відповідає сумі загальних вартостей товару, визначених в додатках (специфікаціях), які є невід`ємною частиною договору (п. 2.2. договору).

Порядок здійснення оплати вартості товару визначається в додатках (специфікаціях) (п. 2.3 договору).

Специфікацією № 1 від 08.07.2019р. сторонами обумовлена поставка товару у кількості 200 тонн (+/- 10%) загальною вартістю 2 020 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.3 специфікації, покупець здійснює передплату у розмірі 80% вартості товару з ПДВ, на поточний рахунок постачальника, що вказаний в п. 9 договору або в рахунку-фактурі. Постачальник зобов`язаний при цьому надати рахунок-фактуру на всю кількість товару, визначеного у специфікації, за допомогою електронного зв`язку, за реквізитами покупця, що вказані в п. 9 договору, для оплати його покупцем.

Згідно з п. 2.4 специфікації покупець здійснює доплату до 100% вартості товару кожної партії на нижчезазначених умовах поставки протягом 7 (семи) банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної. Також, не пізніше наступного дня від дати передачі товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві такі документи: видаткову накладну, виписану в день поставки товару; зареєстровану в ЄРПН електронну податкову накладну відповідно до вимог податкового законодавства.

У п. 2.5 договору передбачено, що датою оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця.

За змістом п. 4.2 договору товар вважається поставленим постачальником та отриманим покупцем в момент підписання товарно-транспортної накладної особи вантажоодержувача.

Сторони погодили, що договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2019р., а в частині взаєморозрахунків, до фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань (8.1 договору).

Також сторонами договору поставки № 08/07/2019-740 від 08.07.2019р. був складений додаток № 2 до вказаного договору, у якому були погоджені вимоги щодо якості товару.

ФГ «НВ» поставило ТОВ «Кривоозерський олійний завод», а ТОВ «Кривоозерський олійний завод» прийняло товар загальною вартістю 1 784 165,71 грн, що підтверджується видатковими накладними № 24 від 09.07.2019р., № 25 від 10.07.2019р., № 26 від 11.07.2019р.

Платіжними дорученнями № 18860 від 09.07.2019р., № 18883 від 10.07.2019р. підтверджується, що ТОВ «Кривоозерський олійний завод» оплатило товар, поставлений ФГ «НВ», частково на суму 1 616 000,64 грн.

У п. 4.1 договору поставки № 08/07/2019-740 від 08.07.2019р. сторони передбачили, що поставка товару здійснюється на умовах Інкотермс-2010, встановлених у додатках (специфікаціях) до договору.

Згідно з п. 5 специфікації № 1 від 08.07.2019р. товар повинен бути поставлений покупцю в період з 08.07.2019р. по 19.07.2019р. Товар повинен поставлятись автомобільними партіями. Автотранспорт покупця повинен відповідати вимогам складу постачальника.

У п. 3 специфікації пунктом навантаження визначено Житомирську обл., Лугинський район, село Радогоща.

Відповідно до п. 4 специфікації поставка товару здійснюється автомобільним транспортом покупця на умовах FCA (франко-перевізник) на склад постачальника, згідно «Інкотермс» в редакції 2010 року, з пункту навантаження на складі постачальника - Житомирська обл., Лугинський район, село Радогоща, на зерновий склад покупця - Миколаївська область, Кривоозерський район, смт. Криве Озеро, вул. Кобзаря, 1. Норма завантаження товару в автотранспорт регулюється покупцем.

Відповідальність постачальника у випадку несвоєчасної поставки товару передбачена у пункті 5.2 договору поставки № 08/07/2019-740 від 08.07.2019, відповідно до якого постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який вона нараховується, від загальної вартості специфікації за кожен день прострочення; у випадку істотного (на строк понад 3 (три) робочих дні) порушення постачальником строку (терміну) поставки товару (партії товару), визначеного договором, та/або у випадку непоставки товару (партії товару), та/або у випадку відмови від поставки товару (партії товару), та/або у випадку поставки неякісного товару (партії товару), та/або у випадку неповної передачі постачальником документів, постачальник зобов`язується додатково сплатити на користь покупця штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості (ціни) (з ПДВ) цього договору, зазначеної в специфікації до договору, а також, покупець вправі застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію у вигляді притримання оплати товару до моменту усунення постачальником відповідного порушення.

ФГ «НВ» стверджує, що ним належним чином виконувались умови договору поставки щодо відвантаження узгодженої кількості товару та в період з 09.07.2019р. по 11.07.2019р. було завантажено насінням соняшника всі автомобілі, що прибули від ТОВ «Кривоозерський олійний завод», загальною вагою 176,65 тонн на суму 1 784 165,71 грн.

ТОВ «Кривоозерський олійний завод» ці доводи заперечує та стверджує, що позивач не поставив частину товару (насіння соняшника), 11.07.2019р. до ФГ «НВ» від ТОВ «Кривоозерський олійний завод» прибули під завантаження два автомобілі, проте завантажений був лише один з них, а саме - автомобіль перевізника ТОВ «Автокар-777», інший автомобіль - перевізника ТОВ «Кодима Логістик», у зв`язку з відсутністю товару у ФГ «НВ» завантажений не був та повернувся порожнім.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України).

У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем (ч. 4 ст. 267 Господарського кодексу України).

Умови договору поставки № 08/07/2019-740 від 08.07.2019р. та специфікації № 1 від 08.07.2019р. передбачали перевезення товару автомобільним транспортом покупця - ТОВ «Кривоозерський олійний завод» і завантаження його на складі постачальника - ФГ «НВ».

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 908 ЦК України).

Права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Відповідно до п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Підпунктом 15.1 п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4.

Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін (підпункт 15.2 п. 15 Правил).

Як визначено в підпункті 15.3 п. 15 Правил записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

За приписами підпункту 15.4 п. 15 Правил жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони (підпункт 15.5 п. 15 Правил).

Аналіз наведених положень свідчить, що у разі наявності розбіжностей між перевізником і вантажовідправником щодо обставин, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності учасника перевезення, такі обставини мають бути оформлені актом у передбаченій Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні формі. Акт засвідчуються підписами вантажовідправника і водія. При відмові однієї із сторін від складання акта він складається за участю представника незацікавленої сторони.

Відповідно до наданих ТОВ «Кривоозерський олійний завод» до суду документів у спірному перевезенні перевізником є ТОВ «Кодима Логістик», вантажовідправником - ФГ «НВ», а вантажоодержувачем - ТОВ «Кривоозерський олійний завод».

Стверджувана ТОВ «Кривоозерський олійний завод» відмова ФГ «НВ» завантажити автомобіль ТОВ «Кодима Логістик» на замовлення ТОВ «Кривоозерський олійний завод», повернення автомобільного транспорту порожнім, фактичне невиконання замовленого перевезення безумовно має матеріальні наслідки для учасників перевезення, зокрема щодо необхідності оплати його вартості. Відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу закріплена у ст. 921 ЦК України.

На підтвердження факту прибуття транспортного засобу в пункт навантаження, який визначено у п. 3 специфікації №1 та факту відмови ФГ «НВ» завантажити його ТОВ «Кривоозерський олійний завод» надало суду укладений між ним, як замовником, та ТОВ «Кодима Логістик», як перевізником, договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 4/18 від 30.11.2018р., заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 2641 від 09.07.2019р., акти наданих послуг з перевезення за березень - вересень 2019 року між ТОВ «Кодима Логістик» та ТОВ «Кривоозерський олійний завод», лист обліку роботи вантажного автомобіля від 11.07.2019р., складений ТОВ «Кодима Логістик».

Проте, договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 4/18 від 30.11.2018р. між ТОВ «Кривоозерський олійний завод», як замовником, та ТОВ «Кодима Логістик», як перевізником, а також акти наданих послуг з перевезення за березень - вересень 2019 року між ТОВ «Кодима Логістик» та ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не містять відомостей про замовлення та виконання саме перевезення насіння соняшника з Житомирської обл., Лугинського району, с. Радогоща на зерновий склад покупця - Миколаївська область, Кривоозерський район, смт. Криве Озеро, вул. Кобзаря, 1.

Заявка на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 2641 від 09.07.2019р. не є безумовним підтвердженням фактичного відправлення та прибуття автомобіля ТОВ «Кодима Логістик» 11.07.2019р. для завантаження на склад ФГ «НВ».

Тож доказами, які містять відомості про рух та прибуття автомобіля ТОВ «Кодима Логістик» 11.07.2019р. для завантаження на склад ФГ «НВ» є наданий ТОВ «Кривоозерський олійний завод» лист обліку роботи вантажного автомобіля від 11.07.2019р., складений ТОВ «Кодима Логістик» та лист ТОВ «Кодима Логістик» №926 від 10.09.2021р. про неможливість складення акту.

Необхідно відмітити, що зміст листа ТОВ «Кодима Логістик» №926 від 10.09.2021р. грунтується на свідченнях водія ОСОБА_2 про обставини прибуття транспорту ТОВ «Кодима Логістик» для завантаження товару ФГ «НВ», проте ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не було надано суду заяву вказаного свідка та представник ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не звертався до суду з клопотанням при виклик свідка ОСОБА_2 для допиту в судовому засіданні.

Матеріали справи не містять інших доказів щодо подачі автомобіля ТОВ «Кодима Логістик» 11.07.2019 для завантаження.

Випадок відмови вантажовідправника від завантаження наданого для перевезення вантажу автомобільного транспорту є обставиною, яка може служити підставою для матеріальної відповідальності учасників перевезення та є розбіжністю між перевізником і вантажовідправником в розумінні п. 15.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, про що необхідно складати акт у формі, яка наведена в додатку 4 до вказаних Правил і в якому викладаються обставини відмови вантажовідправника від завантаження автомобіля.

У спірних правовідносинах у разі прибуття автомобіля ТОВ «Кодима Логістик» на склад ФГ «НВ» і відмови вантажовідправника від завантаження автомобіля товаром (насінням соняшника), водій ТОВ «Кодима Логістик» та повноважний представник ФГ «НВ» мали скласти акт про обставини відмови вантажовідправника від завантаження автомобіля. У разі відмови ФГ «НВ» від складання та підписання такого акту, водій ТОВ «Кодима Логістик» мав скласти його самостійно та засвідчити викладені в акті обставини підписом представника незацікавленої сторони.

Під час судового розгляду справи по суті представниками учасників спору було надано суду пояснення, що 11.07.2019р. акт відмови від завантаження автомобіля у передбаченому Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні порядку не складався, про це також свідчить лист ТОВ «Кодима Логістик» №926 від 10.09.2021р.

Доказів звернення ТОВ «Кодима Логістик» до ФГ «НВ» про складання акту про обставини відмови вантажовідправника від завантаження автомобіля матеріали справи не містять.

На підтвердження наявності у Фермерського господарства «НВ» в узгоджений сторонами період (11.07.2019) відповідного обсягу товару суду було надано:

- довідку ФГ «НВ» №16 від 19.07.2021р. про те, що залишок на складі №1 насіння соняшнику станом на 11.07.2019р. становить 26,420 т.;

- картку складського обліку матеріалів №5;

- відомість обліку залишків матеріалів на складі за 2019р.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі № 924/831/17, від 28.11.2019р. у справі № 910/8357/18).

Верховний Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019р. набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Представником ФГ «НВ» було надано суду докази, які містять відомості щодо обставин, які входять в предмет доказування, а саме про наявність у ФГ «НВ» насіння соняшнику в кількості 26,420т. (26 тон 420 кілограм) станом на 11.07.2019р. Інших доказів, які б спростовували вказане чи підтверджували інші обставини суду надано не було, тому суд позбавлений процесуальної можливості визнати ці докази неналежними чи недопустимими.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривоозерський олійний завод» задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в зустрічній позовній заяві обставин, оскільки ТОВ «Кривоозерський олійний завод» не було доведено відмову ФГ «НВ» завантажити товар у погодженій кількості, в той час коли ФГ «НВ» було надано суду докази на підтвердження готовності виконати свої зобов`язання за договором поставки в частині завантаження узгодженої кількості товару.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

В зустрічному позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.12.2021р.

Суддя О.В. Котков