Рішення № 101871858, 02.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2021Справа № 910/10256/21

За позовомПриватного підприємства "Укрпалетсистем"доАнтимонопольного комітету Українипровизнання протиправним та скасування рішення Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Пащенко М.В. - представник за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Укрпалетсистем" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про:

- визнання недійсним рішення, оформленого листом № 128-25/02-4795 від 26.03.2021 "Щодо заяви про перегляд рішення Антимонопольного комітету України від 03.12.2020 № 757-р";

- зобов`язання повторно розглянути заяву від 26.02.2021 № 1-26-02-2021 (зареєстрована у відповідача 26.02.2021 за № 8-01/6-пр) про перегляд рішення від 03.12.2020 № 757-р у порядку та у межах повноважень встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав слухання справи на 20.10.2021.

Представник позивача 05.10.2021 поштовим листом надіслав до Господарського суду міста Києва відповідь на відзив на позовну заяву.

13.10.2021 від відповідача поштовим листом надійшло заперечення на відповідь на відзив.

В підготовчому судовому засіданні 20.10.2021 суд наголосив на клопотаннях які надійшли на адресу суду.

Представники позивача та відповідача надали свої усні пояснення щодо позову та не заперечували закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.11.2021.

У судовому засіданні 19.11.2021 суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами й оголосив перерву до 02.12.2021.

26.11.2021 через загальний відділ діловодства суду позивачем надані додаткові письмові пояснення по справі.

Крім того, 02.12.2021 позивач звернувся до суду із клопотанням про продовження строку розгляду справи та просив призначити дату наступного засідання після 18.11.2021.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 02.12.2021 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Безпосередньо в судовому засіданні 02.12.2021 представник відповідача проти позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Суд, керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, долучив надані позивачем 26.11.2021 письмові пояснення до справи.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем у клопотанні від 02.12.2021 не доведено поважних причин неявки представника позивача в судове засідання 02.12.2021, а розгляд справи вже призначений після 18.11.2021, а отже, клопотання представника позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Положеннями ст. 7 та ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Законом України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.

Зокрема, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Антимонопольним комітетом України на підставі матеріалів справи № 128-26.13/107-20 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Приватним підприємством "Укрпалетсисем" та подання Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства від 24.11.2020 № 128-26.13/107-20/спр/кі прийнято рішення від 03.12.2020 № 757-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Відповідно до вказаного рішення, ПП "Укрпалетсистем" вчинило порушення, передбачене пунктом 15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України. За таке порушення на ПП "Укрпалетсистем" накладено штраф в розмірі 4 067 600, 00 грн.

26.02.2021 позивач звернувся до Комітету із заявою № 1-26-02-2021 про перегляд рішення № 757-р, обґрунтовуючи свою заяву про перегляд положеннями ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Комітет залишив таку заяву без руху та надав термін для усунення недоліків, про що повідомив ПП "Укрпалетсистем" листом від 12.03.2021 № 128-25/02-3866.

Листом № 128-25/02-4795 від 26.03.2021 Комітет залишив без розгляду заяву уповноваженого представника ПП "Укрпалетсистем" від 26.02.2021 № 1-26-02-2021 про перегляд рішення № 757-р, оскільки заяву було подано без додержання вимог, встановлених п. 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі також - Правила розгляду справ) та в установлений термін не усунено недоліки по заяві.

Мотивуючи позовні вимоги ПП "Укрпалетсистем" вказує, що залишення Комітетом без розгляду його заяви про перегляд рішення є безпідставним, надуманим та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Позивач, здебільшого, посилається на таке:

- проаналізувавши законодавство про захист економічної конкуренції щодо встановлення штрафі за порушення, а також позицію господарських судів з цього приводу, позивач дійшов висновку про безнадійність оскарження рішення № 757-р до суду саме в частині розміру штрафу;

- відповідно до статей 7, 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції, розділу Х Правил розгляду справ, залишення Комітетом заяви про перегляд рішення без розгляду порушує право Підприємства на перегляд рішення № 757-р;

- при притягненні до відповідальності за інформаційні порушення, передбачені пунктами 13-15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також при визначенні розміру штрафу, який накладається за таке порушення, органи Комітету мають ураховувати загальноправові принципи справедливості, пропорційності та розумності, забезпечуючи співмірність між характером та причинами допущеного порушення та мірою відповідальності та враховуючи інші істотні фактори;

- в резолютивній частині рішення № 757-р не зрозуміло, яку суму штрафу накладено на Підприємство, оскільки сума, яка відображена цифрами суттєво відрізняється від суми, яка відображена в дужках прописом (на 540 000, 00 грн).

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог стверджує наступне:

- позивачем як в заяві про перегляд рішення від 03.12.2021 № 757-р, так і в позовній заяві не доведено існування будь-якої з підстав, які передбачені статтею 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для перегляду рішення Комітету;

- Комітет позбавлений можливості застосовувати положення статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" під час перегляду рішень органів Комітету, що відображено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 № 910/1646/19;

- у Комітету біли відсутні підстави для перегляду рішення № 757-р, що свідчить, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У силу приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Правилами розгляду справ встановлено, що вони визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України» та встановлюють порядок перевірки та перегляду рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз`яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

Згідно з частиною 1 статтею 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", органи Комітету з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі, якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов`язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону; якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, вже не існують; наявності інших підстав, передбачених законами України.

При цьому, частиною 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 910/1646/19, Комітет як орган державної влади, зобов`язаний діяти відповідно до статті 19 Конституції України (на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України), а відтак на стадії перегляду рішень Комітету цей орган має діяти у межах і у спосіб, передбачені статтею 58 України «Про захист економічної конкуренції», і позбавлений можливості приймати рішення відповідно до статті 59 цього Закону.

Відповідно до пункту 47, 48 Правил розгляду справ, заява про перегляд подається в письмовій формі й повинна містити вимоги заявника, у тому числі очікувані ним рішення за результатами перегляду, які передбачені частиною третьою статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначення підстав для перегляду рішення, передбачених частиною першою статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та доказів на їх підтвердження.

Протягом десяти робочих днів з дня реєстрації в Комітеті, відповідному територіальному відділенні Комітету заяви про перегляд державний уповноважений, голова територіального відділення Комітету перевіряють її на відповідність вимогам, установленим у пункті 47 Правил розгляду справ.

У разі коли заяву про перегляд подано без додержання вимог, установлених в пункті 47 цих Правил, державний уповноважений, голова територіального відділення Комітету залишають її без руху, про що письмово повідомляють заявника і надають йому строк для усунення недоліків.

Якщо заявник в установлений строк не усунув недоліки поданої ним заяви про перегляд, державний уповноважений або голова територіального відділення Комітету залишають заяву без розгляду, про що письмово повідомляють заявника.

З наведених положень законодавства про захист економічної конкуренції вбачається, що перевірка заяви про перегляд рішення органів Комітету має не формальний характер, а здійснюється з метою первісної оцінки доказів наданих юридичними та/або фізичними особами на предмет їх спроможності попередньо підтвердити обґрунтовану наявність підстав визначених статтею 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Наведене узгоджується із постановою Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/617/19, в якій надано висновок щодо застосування положень статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пунктів 47-48 Правил розгляду справ.

У той же час, позивач звернувся до Комітету з заявою від 26.02.2021 №1-26-02-2021 про перегляд рішення Комітету від 03.12.2020 № 757-р без зазначення підстав, визначених статтею 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції". У свою чергу, Комітет залишив заяву без руху та надав термін для усунення недоліків, про що повідомив ПП «Укрпалетсистем» листом від 12.03.2021 № 128-25/02-3866. Позивач у листі від 26.03.2021 № 1-26-03-2021 не надав інформацію, яка відповідала б вимогам пункту 47 Правил розгляду справ, а тому заяву про перегляд залишено Комітетом без розгляду.

Відтак, у Комітету були відсутні правові підстави для перегляду рішення № 757-р, що означає, що Комітет діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно зі статтею 7 вказаного Закону України "Про захист економічної конкуренції", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження); визначати наявність або відсутність контролю між суб`єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб`єктів господарювання, що є єдиним суб`єктом господарювання.

Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1-4 i 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11-13,15 і 16 частини третьої цієї статті, не допускається.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Я (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, наведено визначення поняття дискреційних повноважень, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати...», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам...» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Європейський суд з прав людини також погоджується із вищезазначеною правовою позицією. У рішеннях по справах «Класс та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження (постанова Верховного суду від 06 березня 2019 у справі № 1640/2594/18).

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №> 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відтак, позовна заява в частині вимоги, якою останні просять суд з моменту набрання рішенням господарського суду міста Києва законної сили зобов`язати Комітет прийняти до розгляду заяву позивача про перегляд рішення, не є ефективним способом захисту, оскільки така вимога спрямована примусити суб`єкт владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту, що не допускається відповідно до наведених положень законодавства, а тому є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині позовної заяви.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Укрпалетсистем".

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обставини викладені Приватним підприємством "Укрпалетсистем" в позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Укрпалетсистем" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко