Рішення № 101865477, 06.12.2021, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1228/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2021 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Вапнярська селищна рада Тульчинського району Вінницької області

вимоги позивача: про визнання права на земельну частку (пай)

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

09 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати за ним право на земельну частку (пай), площею 2,64 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована на території с.Високе Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області.

Даний позов обґрунтовано наступним.

У період з 1988 року по 1998 рік позивач був членом КСП «Перемога» с.Високе, Томашпільського району Вінницької області.

01 лютого 1996 року, відповідно до рішення Височанської сільської ради КСП «Перемога» було передано землю у колективну власність для сільськогосподарського використання .

Позивач вважає, що як член колективного сільськогосподарського підприємства він мав право на земельну частку (пай) і повинен був бути включений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай)/

11 жовтня 2021 року відповідачем, Вапнярською селищною радою подано до суду відзив на позовну заяву, в якій відповідач вказує, що до позову слід застосувати норми позовної давності, відмовити в задоволенні позовної заяви, як такої, яка заявлена не обґрунтовано та з пропущенням строків позовної давності.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 10 вересня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22 жовтня 2021 року.

11 жовтня 2021 року відповідачем, Вапнярської селищною радою подано до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 22 жовтня 2021 відкладено підготовче засідання у справі на 15 листопада 2021 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 листопада 2021 року закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду на 06 грудня 2021 року.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та попросив позов задовольнити.

Представник відповідача, Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області в судове засідання не з`явився, проте в матеріалах відзиву міститься клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань сторін по справі та свідків, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земельну частку ( пай ) згідно з пунктом другим Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається додержавного акта на право колективної власності на землю.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України ( у редакції від 22 червня 1993 року ) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі ( на місцевості ), яка визначається в порядку, передбаченому частина-ми шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 23 ЗК України 1990 року ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин ) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже право особи на земельну частку ( пай ) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку ( пай ) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку ( пай ). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка бу-ла членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земель-ну частку ( пай ) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту сьомого Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Громадянин, якого помилково ( безпідставно ) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку ( пай ) в КСП.

Судом встановлено, що підтверджуючим особу документом заявника є його паспорт-паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 25.05.2018 року органом 0532.

Згідно відповіді на запит Держгеокадастру на запит адвоката Семка В.М., від 22.03.2021 року вказано, що середній розмір земельної частки (паю) по Височанській сільській раді становить 2,64 кад. га.

Згідно копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 1975 року вступив в члени колгоспу.

Згідно державного акта на право колективної власності на землю ІІ-ВН № 000039, від 01.02.1996 року, виданого КСП «Перемога» в Височанською сільською радою Томашпільського району Вінницької області передано у колективну власність 1131,5 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва.

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду з цим позовом з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних право-відносин, а саме ЦК Української РСР.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спір-них правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність ), встановлений у три роки. Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

За змістом пункту шостого Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено ( позовна давність ), встановлений у три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У цій справі право на позов у ОСОБА_1 виникло з 01 лютого 1996 року, після видачі КСП «Перемога» с. Високе державного акта на землю. Тому, звернувшись до суду у вересні 2021 року, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався, або повинен був дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. Тому позивач як член колгоспу повинен був дізнатися про порушення свого права на земельну частку ( пай ) з часу видачі КСП «Перемога» с.Високе (1996рік) акта направо колективної власності на землю. Однак у передбачений законом строк позивач не звернувся до суду з указаними вимогами, що є беззаперечною підставою для відмови у задоволенні його позову.

Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі№ 637/53/18 ( провадження№ 61-1048св19 ), від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16( провадження № 61-36780св18 ).

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі у зв`язку з тривалим ( понад двадцять років ) пропуском строку позовної давності, визначеного законом для звернення в суд за захистом порушеного права.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі не відшкодовуються і залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст.254, 256, 257, 261, 267, 328, 392 ЦК України, Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720 від 8.08.1995 року, ст.ст. 1, 2, 3, 5, 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»,ст.ст. 5, 7, 8, 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114 від 14.02.1992, ст. ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, про визнання права на земельну частку (пай) відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Вапнярська селищна рада Тульчинського району Вінницької області, адреса: 24240, Вінницька область, Тульчинський район, смт Вапнярка, вул. Незалежності, 140.

Повний текст рішення виготовлено: 13.12.2021 року

Суддя: О. В. Пилипчук