Рішення № 101863133, 23.09.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8618/19

провадження № 2/753/2336/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Сирбул О.Ф.,

за участю секретаря: Лаптєвої Ю.М.

представника позивача: Хрущ А.П.

представника відповідача ОСОБА_2 : ОСОБА_3

представника відповідача Дарницької РДА в м.Києві: Колісніченко К.В.

третьої особи: ОСОБА_4

представника третьої особи КП "Керуюча компанія з

обслуговування житлового фонду Дарницького району

міста Києва": Савченко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2 , Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Остап», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

встановив:

У квітні 2019 року Київська міська рада звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовними вимогами до ОСОБА_2 , Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Остап», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва, Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2018 Київською міською радою отримано лист від Київської місцевої прокуратури № 2 від 16.08.2018 № 52-5015-16 про здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12016100020005015 від 07.05.2016, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України за фактом підроблення невстановленою особою правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками. Вказаним рішенням органу місцевого самоврядування багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені у Дарницькому районі.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження. Пунктом 452 додатку № 2 до вказаного розпорядження майно ЖЕД № 205, у тому числі вищезазначений багатоквартирний будинок, передано до сфери управління Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

На виконання вимог розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1017 від 11.09.2014 Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація передала квартиру АДРЕСА_3 Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що складено відповідний акт. 15.01.2016 квартира передана Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації під службове житло для вирішення житлових питань працівників житлового-комунального господарства.

Розпорядженням виконувача обов`язків голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 03.03.2016 № 130 задоволено прохання комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» та квартиру включено до числа службової житлової площі.

Розпорядженням Дарницької РДА в м. Києві від 08.04.2016 № 241 затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету працівників КП про надання вищезазначеної квартири робітнику з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями житлово- експлуатаційної дільниці № 202 ОСОБА_5 та її чоловіку ОСОБА_4 як службове житло. Того ж дня ОСОБА_8 отримала ордер №011890 на право зайняття службового жилого приміщення, та, починаючи з 11.04.2016, разом з сім`єю зареєстрована у вказаній квартирі. Таким чином, квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. У ході здійснення досудового розслідування встановлено, що 18.03.2016 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хибою А. В. внесено відомості про реєстрацію права приватної власності на Квартиру за громадянкою Угорщини ОСОБА_6 . Підставами для прийняття вказаного рішення, серед інших документів, стали копія свідоцтва про право власності, виданого 07.08.1996 Державною адміністрацією Дарницького району, та інформаційна довідка КВ-2016 № 9002 від 11.03.2016, видана КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».

У подальшому 22.04.2016 протоколом № 11 загальних зборів учасників ТОВ «Золотий Остап», засновниками якого є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вирішено збільшити розмір статутного капіталу Товариства до суми 378 000,00 грн. за рахунок внесення ОСОБА_6 майна - квартири, про що того ж дня складено відповідний акт.

22.08.2016 між Товариством в особі директора Бреставицької Ольги Олександрівни та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 укладено договір підряду № 1-04/2016 на виготовлення майстер-моделей ювелірних виробів. Належне виконання Товариством зобов`язань щодо оплати робіт на суму 758 037,70 грн. забезпечувалося іпотекою квартири.

У подальшому відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі п. 5.1-5.4 договору іпотеки, у зв`язку з чим 10.10.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на Квартиру за ОСОБА_7 на підставі вимоги про усунення порушень від 06.09.2016 та доказів її отримання товариством.

ФОП ОСОБА_7 07.07.2017 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 . На даний час остання є власником квартири.

З повідомлення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 28.02.2018 № 101-1858/02 вбачається, що приватизація квартири не здійснювалась.

Згідно відповіді комунального підприємства Київської міського ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 062/14 - 2061 (И-2018) від 21.02.2018 замовлення на виготовлення інформаційної довідки за адресою: АДРЕСА_4 від ОСОБА_6 не оформлялись, інформаційна довідка Бюро не друкувалась, адресі квартири присвоєно інший реєстраційний номер, а оспорюване свідоцтво в бюро технічної інвентаризації ніколи не реєструвалося.

Крім цього, з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 0.184-9529/0/15-18 від 22.02.2018 встановлено, що громадянка Угорщини ОСОБА_6 за період останніх п`яти років в`їжджала на територію України 30.08.2015 та покинула територію України 29.11.2015, тобто не могла бути присутньою у державного реєстратора 18.03.2016 при первинній реєстрації права власності на Квартиру та при проведенні загальних зборів учасників Товариства 22.04.2016. Крім цього, підписи ОСОБА_6 на заявах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та заяві про внесення змін до такого запису відмінні від підпису зробленого від її імені у протоколі загальних зборів Товариства № 11 від 22.04.2016.

Таким чином, у ОСОБА_6 не могло виникнути право власності на Квартиру, оскільки рішення відповідного органу приватизації відсутнє, Свідоцтво вказаній особі не видавалося, а тому остання не була законним власником Квартири, не мала права реєструвати право власності на неї та вносити вказане нерухоме майно у статутний капітал Товариства, та й не могла цього зробити, оскільки не перебувала в той період на території України.

Відтак, вказана квартира належить до комунальної власності міста Києва. Проте, досудовим розслідуванням встановлено, що спірна квартира вибула з володіння поза волею її законного власника - територіальної громади міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2019 цивільній справі присвоєно унікальний номер 753/8618/19 (провадження №2/753/5669/19), справу розподілено судді Цимбал І.К.

Частиною 11 ст. 33 ЦПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2019 вказану цивільну справу перерозподілено між суддями у зв`язку перебуванням судді Цимбал І.К. у відпустці пов`язаної із вагітністю та пологами та у встановленому ЦПК України порядку передана у провадження судді Сирбул О.Ф.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 22.07.2019 прийнято до розгляду, відкрито провадження у вказаній цивільній справі, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримувала в повному обсязі та просила суд позовні вимоги задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов, який протокольною ухвалою суду від 27.02.2020 долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації проти задоволення позовних вимог не заперечувала, та просила задовольнити.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог не заперечували просили їх задовольнити.

Представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» проти задоволення позову не заперечувала та просила задовольнити.

Треті особи: ОСОБА_6 , ТзОВ «Золотий Остап», ФОП ОСОБА_7 у судові засіданні не з`являлись, про розгляд справи повідомлялись у встановленому законом порядку, заяв про розгляд справи від них не надходило. Правом на подачу пояснень на позов вказані треті особи не скористались.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що приватизація державного майна - це відсудження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить на користь фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відсудження майна, що є у комунальній власності, регулюється положенням цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюються органами місцевого самоврядування.

Статтею 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного майна передбачає: опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизації об`єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємств, що приватизуються; проведення у випадках, передбачених законодавством екологічного аудиту об`єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створення у процесі приватизації та корпорації, та їх реалізацію.

Таким чином, відчудження комунального майна повинно відбуватися в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному вказаними законодавчими актами та у спосіб, передбачений Державною програмою приватизації.

У судовому засіданні встановлено, що 27.08.2018 на адресу Київської міської ради надійшов лист Київської місцевої прокуратури № 2 від 16.08.2018 № 52-5015-16 про здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12016100020005015 від 07.05.2016, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України, за фактом підроблення невстановленою особою правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

З листа Київської місцевої прокуратури № 2 від 16.08.2018 № 52-5015- 16 Київська міська рада дізналася про вибуття спірної квартири з володіння без згоди власника.

Рішенням Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками. Вказаним рішенням органу місцевого самоврядування багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_2 включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені у Дарницькому районі (п. 452 розділу «Житлове господарство» додатку № 2 до вказаного рішення).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1 - 10 до цього розпорядження. Пунктом 452 додатку № 2 до вказаного розпорядження майно ЖЕД № 205, у тому числі вищезазначений багатоквартирний будинок, передано до сфери управління Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

На виконання вимог розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1017 від 11.09.2014 Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація передала квартиру АДРЕСА_1 Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що складено акт.

15 січня 2016 року квартира АДРЕСА_1 передана Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації під службове житло для вирішення житлових питань працівників житлового-комунального господарства.

Розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 03.03.2016 № 130 задоволено прохання комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» та квартиру АДРЕСА_1 включено до числа службової житлової площі.

Розпорядженням Дарницької РДА в м. Києві від 08.04.2016 № 241 затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету працівників комунального підприємства про надання вищезазначеної квартири робітнику з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями житлово-експлуатаційної дільниці № 202 ОСОБА_5 та її чоловіку ОСОБА_4 , як службове житло.

Того ж дня, ОСОБА_8 отримала ордер №011890 на право зайняття службового жилого приміщення (квартири) АДРЕСА_1 , та починаючи з 11.04.2016, разом з сім`єю зареєстрована у вказаній квартирі.

Таким чином, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Як вбачається з матеріалів справи 18.03.2016 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Хибою А.В. внесено відомості про реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за громадянкою Угорщини ОСОБА_6 .

Підставами для прийняття вказаного рішення, серед інших документів, стали копія свідоцтва про право власності, виданого 07.08.1996 Державною адміністрацією Дарницького району, та інформаційна довідка КВ-2016 № 9002 від 11.03.2016, видана КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».

22 квітня 2016 року протоколом № 11 загальних зборів учасників ТзОВ «Золотий Остап», засновниками якого є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , збільшено розмір статутного капіталу ТзОВ «Золотий Остап» до суми 378 000,00 грн. за рахунок внесення ОСОБА_6 майна - квартири АДРЕСА_1 про що того ж дня складено відповідний акт.

22 серпня 2016 року між ТзОВ «Золотий Остап» в особі директора Бреставицької О.О. та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 укладено договір підряду № 1-04/2016 на виготовлення майстер-моделей ювелірних виробів.

Належне виконання ТзОВ «Золотий Остап» зобов`язань щодо оплати робіт на суму 758 037,70 грн. забезпечувалося іпотекою квартири АДРЕСА_3 (п. 1.3. Договору).

У подальшому відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі п. 5.1-5.4 договору іпотеки, у зв`язку з чим 10.10.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_7 на підставі вимоги про усунення порушень від 06.09.2016 та доказів її отримання ТзОВ «Золотий Остап».

У ході судового розгляду з пояснень учасників вказаної судової справи судом встановлено, 20.10.2016 ОСОБА_7 зверталась до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - а саме спірною квартирою.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29.11.2016 у справі № 753/18978/16-ц позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.04.2017 заяву відповідачів про перегляд заочного рішення у справі № 753/18978/16-ц задоволено, скасовано заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29.11.2016.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від у справі № 753/7495/17 від 31.10.2017, позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 про визнанням осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, залишено без задоволення. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.12.2017.

07 липня 2017 року ФОП ОСОБА_7 з ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на даний час.

З листа Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 28.02.2018 № 101-1858/02 вбачається, що процедура приватизації квартири АДРЕСА_1 не здійснювалась.

Також згідно відповіді ПК Київської міського ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 062/14 - 2061 (И-2018) від 21.02.2018 замовлення на виготовлення інформаційної довідки за адресою: АДРЕСА_4 від ОСОБА_6 не оформлялось, інформаційна довідка Бюро не друкувалась, адресі квартири присвоєно інший реєстраційний номер, а свідоцтво в бюро технічної інвентаризації не реєструвалося.

Таким чином, дані обставини підтверджують факт того, що спірна квартира перебуває у власності територіальної громади міста Києва та уповноважені органи місцевого самоврядування розпоряджались нею під час того, як цим приміщенням начебто володіла ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 07.08.1996 Державною адміністрацією Дарницького району.

Разом з тим, з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 0.184-9529/0/15-18 від 22.02.2018 встановлено, що громадянка Угорщини ОСОБА_6 за період останніх п`яти років в`їжджала на територію України 30.08.2015, та покинула територію України 29.11.2015, що на думку суду свідчить про те, що вона не могла бути присутньою у державного реєстратора 18.03.2016 при первинній реєстрації права власності на квартири АДРЕСА_1 та при проведенні загальних зборів учасників ТзОВ «Золотий Остап» 22.04.2016.

Крім цього, підписи ОСОБА_6 на заявах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та заяві про внесення змін до такого запису відмінні від підпису зробленого від її імені у протоколі загальних зборів Товариства № 11 від 22.04.2016.

Згідно ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» міститься перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю.

Пунктом 5 Постанови ПВСУ № 9 роз`яснено: якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до п. 1 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 це Положення визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.

Згідно з п. 4 вказаного Положення до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення.

Відповідно до п. 21 Положення на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Вказані розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та виданий ордер на даний час є чинними.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на дату видачі свідоцтва) наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Згідно з п. 13, 14 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56 (в редакції, чинній на день видачі свідоцтва) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до п. 16 зазначеного Положення передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 28 вищевказаного Положення відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації. Свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов`язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56 «Про затвердження Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб», чинного на дату видачі свідоцтва, визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів, серед яких значиться (п. 8 додатку 1 до Правил) свідоцтво про право власності на об`єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації.

Тобто свідоцтво про право власності на той час було правовстановлюючим документом, який підтверджував виникнення цивільних прав і обов`язків щодо об`єкта нерухомого майна.

Разом з тим, у ході судового розгляду судом встановлено, що свідоцтво ОСОБА_6 не видавалось, у реєстрових книгах Бюро технічної інвентаризації не реєструвалось, спірній квартирі присвоєний інший реєстраційний номер та її приватизація не здійснювалась, та відповідне рішення органу приватизації не приймалось.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, чинного на дату видачі свідоцтва, цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання цивільно-правових наслідків.

Таким чином, у ОСОБА_6 не могло виникнути право власності на квартиру, оскільки рішення відповідного органу приватизації відсутнє, свідоцтво вказаній особі не видавалося, а тому остання не була законним власником спірної квартири, не мала права реєструвати право власності на неї та вносити вказане нерухоме майно у статутний капітал ТзОВ «Золотий Остап», та не могла цього зробити, оскільки не перебувала в той період на території України.

Так як у подальшому оспорюване свідоцтво стало підставою для реєстрації права власності на квартиру, що є комунальною власністю і належить територіальній громаді м. Києва, вказане свідоцтво на підставі ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що оспорюване свідоцтво видано на підставі неіснуючого рішення органу приватизації; у 2016 році, тобто за сім місяців з дати первинної реєстрації квартира АДРЕСА_1 змінила трьох власників, а останнє її відчуження відбулося під час розгляду судової справи, пов`язаної з правом користуванням вказаним нерухомим майном, суд вважає, що усі правочини, предметом яких була квартира АДРЕСА_1 є нікчемними, спрямованими на незаконне заволодіння нерухомістю комунальної форми власності, оскільки порушують права та охоронювані законом інтереси територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися належним їй нерухомим майном.

Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається з приписів п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до компетенції рад віднесено питання про прийняття рішень щодо розпорядження та порядок відчуження комунального майна.

Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дійсним власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки нею та/або іншими органами місцевого самоврядування та державної влади міста Києва вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади міста Києва в силу закону на вказане майно не припинялося, а вибуло з володіння поза її волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 3 ст. 319 Цивільного кодексу України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частинами 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Так, Цивільним Кодексом України передбачено засади захисту права власності.

Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Отже, для застосування приписів ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.

До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Разом з цим, вимога у віндикаційному позові є речово-правовою і може бути подана щодо індивідуально визначеного майна.

Крім того, віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Таким чином, при вирішення даного спору позивачем має бути доведено факт права власності позивача на спірне майно, індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявності майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутності у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною статті 388 ЦК (ч. 3 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Необхідно також враховувати і судову практику, яка склалася при вирішенні даної категорії правових спорів, зокрема на рішення Верховного суду України по справі № 6-327цс15 від 23.12.2015, яке передбачає, що виходячи з положень закону право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Між тим, Постановою Верховного суду України від 17.12.2014 по справі № 6-140цс14 передбачено, що за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі за № 6-53цс12.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).

З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

З аналізу вищевказаних норм вбачається що право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Згідно висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Так, враховуючи, що Київською міською радою рішення про відчуження спірної квартири не приймалося, тобто спірне майно вибуло із власності Київської міської ради поза її волею та виходячи з положень ст.ст. 387, 388 ЦК України, наявні підстави для витребування від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири.

Посилання відповідача на те, що він є добросовісним набувачем майна, не оспорюються сторонами, однак, виходячи зі встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач придбав спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2017, у фізичної особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки не набула права власності на майно, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна вибув з володіння первісного власника майна, яким є позивач у справі.

При цьому, укладання такої угоди не припиняє право власності позивача, а тому в момент її укладання і до теперішнього часу саме позивач залишається власником цього майна і має право на його витребування із чужого незаконного володіння.

Окрім викладеного, стосовно поняття "волі" в контексті ст. 387 ЦК України, суд звертає увагу, що не будь-яке порушення порядку вибуття із володіння власника або особи, якій передано майно у володіння, є підставою для витребування його від добросовісного набувача, а лише пов`язане із дефектом волі. Вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника.

Таким чином, вимога позивача про витребування квартири є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.

За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, відповідачами суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи обґрунтування позову знайшли своє об`єктивне підтвердження, та стороною відповідача доводи позову не спростовано, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4205,89 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354,355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Київської міської ради до ОСОБА_2 , Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Остап», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 про визнання свідоцтва про право власності недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати свідоцтво про право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , видане 07.08.1996 Державною адміністрацією Дарницького району на ім`я ОСОБА_6 - недійсним.

Витрубувати від ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 22883141, адреса: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) однокімнатну квартиру загальною площею 34,1 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 915468580000).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь Київської міської ради судові витрати у розмірі 4 205,89 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя: