Рішення № 101859507, 13.12.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/3028/2021

Номер справи 243/10624/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року м.Слов?янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мінаєва І.М.,

за участю секретаря судового засідання Добродум Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету

вимоги позивача: про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

1. 05.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Донецького національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що він з 02.06.2015 працював у відповідача на посаді доцента кафедри внутрішньої медицини № 1 (обрання за конкурсом). З 02.11.2015 з ним додатково були оформлені трудові відносини щодо роботи за сумісництвом на 0,5 ставки на посаді доцента кафедри внутрішньої медицини № 1. 02.09.2020 відповідач продовжив з ним трудові відносини по виборній посаді (до обрання за конкурсом), з 08.12.2020 (після проведеного конкурсу) він продовжив працювати у відповідача строком на 5 років. Наказами відповідача від 23.06.2021 та 24.06.2021 він був звільнений з займаних ним посад на підставі п.3 ст.41 КЗпП у зв`язку з вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням виховної роботи. 21.07.2021 відповідач видав наказ № 287, яким скасував вищезазначені накази. З цим наказом він був ознайомлений 27.07.2021 і того ж дня подав заяву про надання частини щорічної відпустки з вказаної дати.

25.08.2021 розпорядженням відповідача № 297 “Про надання пояснень” йому було приписано надати пояснення до 13-00 год. 26.08.2021 щодо причин неявки на роботу 28.07.2021 та 29.07.2021. З 25.08.2021 він перебував на лікарняному, про що 26.08.2021 повідомив кадрову службу відповідача, також зазначивши про неможливість у вказаний строк надати пояснення, в тому числі через необхідність відвідування лікаря. 27.08.2021 після ознайомлення з актами “про відсутність на роботі” від 28.07.2021 та 29.07.2021 він надав відповідні пояснення. 02.09.2021 після закінчення тимчасової непрацездатності він вийшов на роботу, де отримав наказ відповідача № 331 від 27.08.2021 “Про звільнення ОСОБА_1 ” з посад доцента і асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 за прогул згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Вважає зазначений наказ незаконним, оскільки звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що прямо суперечить ч.3 ст.40 КЗпП. Зазначення в наказі припису: “Вважати днем звільнення перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності” лише змінює дату звільнення, в той час як припис “звільнити” набув чинності в день видання наказу. Водночас, наказ про звільнення має містити чітку дату припису про звільнення працівника, але і ці приписи були відповідачем порушені. Підставами видання наказу зазначені акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 28.07.2021 та 29.07.2021, які мають однаковий зміст (за винятком дат), і були складені відносно позивача як асистента кафедри внутрішньої медицини № 1, будь-яких актів щодо доцента кафедри внутрішньої медицини не складалися. Отже, жодних законних підстав для звільнення з посади доцента кафедри внутрішньої медицини № 1 Донецького національного медичного університету наказом № 331 немає. Щодо підстав для звільнення асистента кафедри внутрішньої медицини, викладених в актах від 28.07.2021 та 29.07.2021, позивач вказує, що вперше про їх існування довідався 25.08.2021. Так, в акті від 28.07.2021 зазначено про події 29.07.2021, що беззаперечно свідчить про його нікчемність. Окрім того, зазначена в актах тривалість робочого часу складає 8 год. 45 хв., що перевищує тривалість його робочого часу як асистента кафедри і денну тривалість робочого часу підписантів такого акту. Зауважує, що тривалість його робочого часу як асистента завжди складала 7,2 год. за п`ятиденним робочим тижнем. В актах зазначено про відсутність на роботі без поважних причин, в той час як це питання було порушене перед ним тільки розпорядженням № 297, і лише тоді у нього з`явилася можливість надати пояснення. На переконання позивача, акти не складалися ані 28.07.2021, ані 29.07.2021, а події, що в них засвідчені, взагалі не відбувалися. Вказує, з огляду на зміст актів всі три підписанти актів мали одночасно перебувати з 08-00 год. до 16-45 год. 28.07.2021 та 29.07.2021 по кожній з зазначених в актах про його відсутність чотирьох адрес у м.Краматорську та п`яти адрес у м.Слов`янську, що є фізично неможливим. Зауважує, що весь минулий навчальний рік через карантинні обмеження проходив у дистанційному режимі навчання, тому він як і багато його колег виконував роботу з дистанційно обладнаного робочого місця. Згідно графіку відпусток йому мали надати щорічну відпустку повної тривалості по кожній посаді з 01.07.2021. Однак, через його незаконне звільнення наказами № 225 та № 235 наприкінці червня 2021 йому було виплачену компенсацію за невикористану відпустку, що мало наслідком ненарахування йому матеріальної допомоги на оздоровлення, яка надається одночасно з наданням щорічної відпустки. Наказ же відповідача про скасування зазначених наказів не містив жодного пояснення щодо його подальшої роботи.

Після подання ним заяви про надання щорічної відпустки 27.07.2021 він неодноразово (в тому числі письмово 09.08.2021 та 13.08.2021) звертався до відповідача з проханням повідомити про причини ненадання йому для ознайомлення наказу про відпустки, але ці заяви залишилися без відповіді. Зазначає, що видання наказу № 287 та ненадання йому щорічних відпусток порушувало його право на відпочинок, що в свою чергу посилювало його моральні страждання на тлі перших незаконних звільнень у червні 2021, продовжувало рушити його життєві зв`язки, вимагало додаткових зусиль для подальшої організації життя та решті зіпсувало його законний щорічний відпочинок. Окрім того, згідно коригувального табелю використання обліку робочого часу за липень 2021 з 27.07.2021 і до кінця місяця у нього по кожній посаді значиться позначка “В” - відпустка, тому складання двох актів є взагалі незрозумілим. Він просив відповідача надати йому копії документів, з яких би вбачався його обов`язок перебування саме за дев`ятьма адресами, зазначеними в актах, 28 та 29 липня 2021 з 08:00 год. до 16:45 год. Та підтвердження його ознайомлення з такими документами. Відповіді на запит він не отримав.

Окрім того, позивач вказує, що з 19.10.2015 до теперішнього часу він є керівником первинної профспілкової організації працівників ДНМУ. В порушення ч.3 ст.252 КЗпП України запиту до профспілкового комітету та до Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я (яка є вищою відносно до очолюваної ним організації) про надання згоди на звільнення його з займаних посад від відповідача не надходило.

Позивач вказує, що незаконне повторне звільнення його з посад доцента та асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ завдало йому моральної шкоди, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та негативно вплинуло на його ділову репутацію. Незаконним звільненням відповідач протиправно позбавив його права на щорічний відпочинок та на матеріальну допомогу як науково-педагогічного працівника, заподіяну моральну шкоду оцінює у 50000 грн.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, вказаних в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні. Додатково зазначив, що ним було подано заяву про надання відпустки, результат розгляду якої йому невідомий, з наказом про відпустку він не ознайомлений.

2. 25.10.2021 відповідачем наданий відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що відповідно до службової записки в.о. заступника головного бухгалтера Верзілову С.М. при виконанні наказу “Про звільнення” від 23.06.2021 бухгалтерією було здійснено грошову компенсацію при звільненні за невідбуті частки відпусток, як щорічних, так і додаткових. Отже, посилання позивача на порушення його трудових прав та обов`язків суперечать положенням ст.83 КЗпП. Таким чином, в зазначені дні, коли була встановлена відсутність позивача на робочому місці, він мав виконувати свої функціональні обов`язки в загальному порядку. Посилання позивача на наявність коригуючих табелів використання та обліку робочого часу за липень 2021 пояснюються тим, що вказаний табель був заповнений асистентом кафедри внутрішньої медицини № 1 ОСОБА_3 , яка є дружиною позивача. Згідно пояснень ОСОБА_3 в рамках службового розслідування, вона не отримувала наказу про надання відпустки ОСОБА_1 , а заповнила табель робочого часу на підставі загального графіку розподілу відпусток в ДНМУ. Оскільки ОСОБА_3 перебуває з позивачем у шлюбі, їй було достовірно відомо, що її чоловік не отримав відпустку, а раніше йому була сплачена грошова компенсація, отже вона навмисно заповнила табель, де зазначила про перебування чоловіка у відпустці.

Посилання позивача, що весь минулий рік проходив навчання та робота університету проходила в дистанційному режимі, тому він продовжував свою діяльність не за місцем роботи ,а за місцем мешкання, не відповідає дійсності. Так, у червні та липні 2021 не вводилися карантинні заходи ані в університеті, ані у регіоні, відповідно не вводилося дистанційне навчання або робота у дистанційному режимі, жодних наказів університетом з цього приводу не видавалось, а університет працював у штатному режимі. Такі пояснення позивача в позові лише підтверджують факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в зазначені дати згідно актів про відсутність на робочому місці. Аргументація позивача щодо відсутності у нього робочого місця є дивною, оскільки тоді стає незрозумілим де всі ці роки працював позивач. Згідно наказу “Про розміщення робочих та навчальних приміщень структурних підрозділів університету у м.Краматорськ” за адресою: АДРЕСА_1 , кімната № НОМЕР_1 була закріплена за Вченою радою та первинною профспілковою організацією ДНМУ, де фактично з 2016 позивач здійснював свою діяльність. Відсутність запиту про надання згоди профспілки на звільнення не передбачає поновлення працівника на роботі, якщо при цьому не були порушені інші норми трудового законодавства.

Посилаючись на наведені обставини, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, підтримавши у судовому засіданні свою позицію. Додатково зазначив, що позивач тривалий час був відсутній на роботі, про що було складено відповідні акти. Адреси, де здійснювали свою діяльність працівники кафедри внутрішньої медицини № 1, зокрема, і позивач, були затверджені ректором. Він відвідував всі адреси, вказані в актах. Профспілка на даний час не є дійсною, строк повноважень сплив, багато звернень як до первинної профспілкової організації, так і до профспілки вищого рівня залишилися без відповіді, робота профспілки заблокована. Наразі немає кворуму і, відповідно, повноважень з розгляду таких питань згідно ст.59 Статуту. До складу профспілки у вересні-жовтні 2021 входило 5 осіб ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ), в той час як повний склад профспілки становить 7 осіб. 02.11.2021 та 05.11.2021 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за їх заявами були виключені зі складу комітету. Статтею 59 Статуту передбачено, що комітет може здійснювати свої повноваження лише якщо в ньому наявні більше половини учасників, тобто щонайменше 4 особи. На 15.11.2021 комітет складався з трьох осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вказав, що запит щодо отримання згоди на звільнення відповідач не подавав, вважає звільнення позивача законним.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

3.Представник відповідача надав суду клопотання про виклик і допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

4. Ухвалою суду від 06.10.2021 по справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання (а.с.37).

5.Ухвалою суду від 12.11.2021 провадження у справі зупинено, запитано згоду первинної профспілкової організації працівників Донецького національного медичного університету та Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України на звільнення з роботи ОСОБА_1 (а.с.133-134).

6.Ухвалою суду від 29.11.2021 провадження по справі поновлено, призначене судове засідання (а.с.164).

7.Ухвалою суду від 07.12.2021 клопотання відповідача про допит свідків задоволено.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом.

8. 07.07.2021 Донецька обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України звернулася з листом до ректора ДНМУ про негайне усунення порушень трудового законодавства та поновлення ОСОБА_1 на посадах, з яких його було звільнено 23.06.2021 всупереч ч.3 ст.252 КЗпП без попередньої згоди профспілки (а.с.12).

9. Наказом Донецького національного медичного університету від 21.07.2021 № 287 було скасовано наказ ДНМУ від 23.06.2021 № 225 “Про звільнення ОСОБА_1 ” та наказ ДНМУ від 24.06.2021 № 235 “Про звільнення ОСОБА_1 ”. В наказі міститься позначка про ознайомлення з наказом ОСОБА_1 27.07.2021 (а.с.14).

10. 27.07.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання щорічної основної відпустки тривалістю 34 календарних дні з 27.07.2021 по 30.08.2021. На заяві міститься резолюція: “Бухгалтерія, прошу надати інформацію про виплати при звільненні”, датована 27.07.2021 (а.с.13).

11. Як вбачається з корегуючого табелю обліку використання робочого часу за липень 2021, у ОСОБА_1 , який працює доцентом та асистентом з 27.07.2021 по 30.07.2021 в табелі проставлено позначку “В”, тобто перебування у відпустці (а.с.15).

12. Розпорядженням ДНМУ від 25.08.2021 № 297 визначено надати асистенту та доценту ОСОБА_1 до 13-00 26.08.2021 надати письмове пояснення причин неявки на роботу 28.07.2021 та 29.07.2021 (а.с.16).

13. Згідно акту про відсутність на роботі від 29.07.2021, комісія у складі ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 встановила, що 29.07.2021 ОСОБА_1 , асистент кафедри внутрішньої медицини № 1 був відсутнім на роботі без поважних причин з 08-00 год. до 16-45 год. впродовж робочого дня за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 . Причину відсутності на момент складання акту нікому не повідомив (а.с.17).

14. Відповідно до акту ДНМУ про відсутність на роботі, комісія у складі ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 встановила що 28.07.2021 ОСОБА_1 , асистент кафедри внутрішньої медицини № 1 був відсутнім на роботі без поважних причин з 08-00 год. до 16-45 год. впродовж робочого дня за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 . Причину відсутності на момент складання акту нікому не повідомив (а.с.18).

15. Згідно пояснень ОСОБА_1 (вхідний № 645 від 27.08.2021) надати пояснення у строк, зазначений у п.1 наказу ДНМУ № 297 від 25.08.2021, неможливо в тому числі через відвідування лікаря. Зазначив, що згідно затвердженому графіку відпусток він мав піти у щорічні відпустки повної тривалості по кожній посаді з 01.07.2021. Відразу після ознайомлення з наказом ДНМУ № 287 від 21.07.2021 27.07.2021 він подав заяву про надання частини щорічної відпустки з вказаної дати, тому очікував на дотримання його трудових прав та наявність відповідного наказу про надання йому щорічних відпусток. Корегуючий табель був підписаний першим проректором ОСОБА_14 , в ньому по кожній посаді зазначено про перебування у відпустці з 27.07.2021. Вказав, що відвідування дев`яти адрес у його пошуках трьома підписантами актів просив надати копії документів, з яких має слідувати його обов`язок перебування саме за даними адресами 28 та 29 липня 2021 з 08-00 год. до 16-45 год. та підтвердження його ознайомлення з їх змістом (а.с.19).

16. Як вбачається з наказу ДНМУ № 331 від 27.08.2021 “Про звільнення ОСОБА_1 ” ОСОБА_1 доцента (на 0,5 ставки) та асистента (на 1,0 ставку) кафедри внутрішньої медицини № 1 звільнено за прогул згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Наказ про звільнення обґрунтований наступними обставинами: ОСОБА_1 був поновлений на роботі на посаді асистента (на 1,0 ставку) і доцента (на 0,5 ставки) кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ. 27.07.2021 ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом, але 28.07.2021 та 29.07.2021 до виконання своїх службових обов`язків не приступив, на роботі був відсутній, про що складені відповідні акти. Розпорядженням від 25.08.2021 № 297 ОСОБА_1 було зобов`язано надати пояснення, але у визначений строк пояснень не надано. 27.08.2021 ОСОБА_1 надав пояснення, в якому вказав, що вважав, що знаходиться у відпустці, хоча наказ про надання відпустки ОСОБА_1 не видавався, про що йому було відомо. В наказі вказано вважати днем звільнення перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності (а.с.20-21).

17. За відомостями трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1 , 1957 року народження, 02.06.2015 він прийнятий доцентом кафедри внутрішньої медицини № 1 до обрання за конкурсом у Донецький національний медичний університет ім.М.Горького (а.с.22-23).

18. Наказом Донецького національного медичного університету імені М.Горького № 11/02/1-ок від 29.10.2015 ОСОБА_1 прийнято доцентом кафедри внутрішньої медицини № 1 на 0,5 ставки за сумісництвом з 02.11.2015 (а.с.24).

19. 13.09.2021 Донецька обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України звернулася до ректора ДНМУ з листом про вимогу негайного усунення порушень трудового законодавства та поновлення ОСОБА_1 на посадах у ДНМУ (а.с.25).

20. За відомостями Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України від 01.10.2021 профспілка не отримувала запиту про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.26).

21. Згідно контракту № 12/08/9 від 08.12.2020 Донецький національний медичний університет та ОСОБА_1 уклали контракт, за умовами якого ОСОБА_1 прийнятий на роботу на кафедру внутрішньої медицини № 1 кафедри структурного підрозділу за посадою асистента, термін дії контракту по 07.12.2025 (а.с.27-28).

22. Як вбачається з розрахункового листка заробітної плати за червень 2021, ОСОБА_1 по основній посаді було нараховано заробітну плату, що складалася, зокрема з компенсації за відпустку у сумі 46192,20 грн., та оплати по середньому заробітку у сумі 6325,32 грн., у липні 2021 за червень здійснено нарахування по середньому заробітку у сумі 8433,76 грн. (а.с.32).

23. Відповідно розрахункового листка заробітної плати за внутрішнім сумісництвом ОСОБА_1 у червні 2021 було нараховано заробітну плату, що складалася, зокрема з компенсації за відпустку у сумі 11036,81 грн., та оплати по середньому заробітку у сумі 2676,87 грн., у липні 2021 за червень здійснено нарахування по середньому заробітку у сумі 3059,28 грн. (а.с.34).

24. Згідно колективного договору між трудовим колективом та адміністрацією Донецького національного медичного університету, прийнятого на конференції трудового колективу ДНМУ 29.10.2019, п.2.2.1, 2.2.3 визначено обов`язок працівників сумлінно і якісно виконувати свою роботу, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку. Профспілковий комітет зобов`язався сприяти дотриманню працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку і трудової дисципліни, сприяти адміністрації в питаннях зміцнення дисципліни праці, виконання посадових інструкцій співробітниками (п.п. 2.3.1, 2.3.5). Пунктом 4.10 визначено, що щорічні, додаткові, соціальні, творчі відпустки, відпустки без збереження заробітної плати адміністрація надає працівникам відповідно до Закону України “Про відпустки” та цього колективного договору. Пунктом 5.5 врегульовано розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на підставі, зокрема п.4 ст.40 КЗпП, вказано, що рішення профспілкового комітету про відмову в наданні згоди на звільнення має бути обґрунтованим, якщо рішення не містить обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, адміністрація має право звільнити працівника без згоди профспілкового комітету. Пунктом 8.6 визначено гарантію діяльності профспілкового комітету, зокрема не допускати звільнення з роботи з ініціативи адміністрації працівників, які брані до складу профспілкового комітету та не звільнених від виконання основної роботи в університеті, без згоди Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України (а.с.45-52).

25. 25.08.2021 о 13-00 год. ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання йому актів, якими зафіксовано його присутність або відсутність 28.07.2021 та 29.07.2021 на робочому місці та виконання або не виконання ним службових обов`язків у зв`язку з виданням розпорядження № 297 від 25.08.2021 “Про надання пояснення” (а.с.66).

26. Згідно пояснень ОСОБА_3 № 886 від 21.10.2021, 27.07.2021 вона була ознайомлена з наказом ДНМУ “ 287 від 21.07.2021, якими були скасовані накази про звільнення ОСОБА_1 27.07.2021 поновленим на роботі ОСОБА_1 була надана заява про надання частини щорічної відпустки, що узгоджувалося із затвердженим графіком надання щорічних відпусток. За весь час роботи в ДНМУ з жодним наказом про надання щорічної відпустки будь-кому з працівників її не ознайомлювали, але норми законодавства щодо надання відпусток працівникам раніше завжди виконувалися. Зазначені обставини надавали їй достатньо підстав для складання корегуючого табелю використання робочого часу стосовно ОСОБА_1 з відміткою “В” (відпустка) з 27.07.2021 до кінця липня 2021. Подальший факт підписання даного корегуючого табелю ОСОБА_14 підтвердив для неї правильність складання цього табелю (а.с.67).

27. ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним внаслідок захворювання або травми, що не пов`язані з нещасним випадком на виробництві, з 25.08.2021 по 30.08.2021 та з 31.08.2021 по 01.09.2021, лікарняні листки № 2000129001-1, 2000099626-1 (а.с.68-69).

28. Як вбачається зі службової записки в.о.заст.гол.бухгалтера ОСОБА_15 , згідно наказів № 310 від 16.08.2021, № 225 від 23.06.2021, № 235 від 24.06.2021 кошти були виплачені у повному обсязі (а.с.70-71).

29. Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за серпень 2021 ОСОБА_1 перебував у відпустці з 01.08.2021 по 24.08.2021, з 25.08.2021 містяться відмітки про тимчасову непрацездатність (а.с.72-76).

30. Наказом ДНМУ № 502 від 07.09.2020 “Про розміщення робочих та навчальних приміщень структурних підрозділів та кафедр університету у м.Краматорськ” затверджено розміщення робочих та навчальних приміщень структурних підрозділів та кафедр університету у м.Краматорськ відповідно до додатку вчена рада, профспілка ДНМУ розташовується в аудиторії № 2307-а 2 корпусу ДДМА (а.с.77-78).

31. Згідно звіту за ІІ півріччя 2020, складеного в.о. завідувача кафедри внутрішньої медицини № 1, дислокацією кафедри є: 1) КНП “Міська лікарня № 1 м.Слов`янськ” (1 кімната 10 м2); 2) КНП СМР “Міська клінічна лікарня м.Слов`янська” (1 кімната 10 м2); 3) КЗ ОЗ “Обласна дитяча лікарня м.Слов`янськ” (1 кімната 12 м2); 4) СП КНП “ОКПД” м.Слов`янськ (1 кімната 20 м2); 5) КНП Лікарня № 1 Краматорської міської ради (1 кімната 10 м2); 6) КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Краматорської міської ради (1 кімната 10 м2 (а.с.79-83).

32. Кафедра внутрішньої медицини № 1 має клінічну базу, а саме: 1) м.Краматорськ, вул.Кирилкіна, 10, КНП “Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер”; 2) м.Краматорськ, вул.Дніпровська, 17, КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1” Краматорської міської ради; 3) м.Слов`янськ, вул.Добровольського, 1, КЗ “Слов`янський педагогічний ліцей Слов`янської міської ради”; 4) м.Слов`янськ, вул.Малогородська, 142-а, КНП “Обласне територіальне медичне об`єднання м.Краматорськ”; 5) м.Слов`янськ, вул.Шевченка, 40, КНП СМР “Міська клінічна лікарня м.Слов`янська”; 6) м.Слов`янськ, вул.Банківська, 85, КНП СМР “Міська лікарня № 1 м.Слов`янська”; 7) м.Слов`янськ, вул.Банківська, 85, КНП СМР “Центр первинної медико-санітарної допомоги м.Слов`янська” (а.с.84-108).

33. Відповідно до акту службового розслідування за фактом оплати праці звільненого працівника від 25.10.202, в ході службового розслідування встановлено, що табель обліку використання робочого часу за звітний період з 01.08.2021 по 31.08.2021, в якому асистенту кафедри внутрішньої медицини № 1 ОСОБА_1 встановлена відмітка “В”, був складений 26.08.2021 асистенткою кафедри внутрішньої медицини № 1 ОСОБА_3 , при тому, що ОСОБА_1 у відпустці не перебував, а також корегуючий табель за звітний період з 01.07.2021 по 31.07.2021 стосовно ОСОБА_1 в порушення вимог наказу ДНМУ № 258 від 06.05.2020 також був складений 27.07.2021 ОСОБА_3 , яка на момент складання табелів не мала повноважень щодо виконання вказаного напрямку роботи, оскільки відносно неї був відсутній відповідний наказ, який надавав би останній повноваження складання табелів обліку використання робочого часу у відсутність ОСОБА_16 . Таким чином, були встановлені грубі порушення вимог наказу ДНМУ № 258 від 06.05.2020 з боку ОСОБА_3 (а.с.148-150).

34. Наказом ДНМУ № 528 від 08.11.2021 “Про попередження ОСОБА_3 ” було попереджено ОСОБА_3 про недопущення в подальшому аналогічних порушень, та вказано ОСОБА_17 посилити контроль за виконавчою дисципліною на кафедрі, яка йому підпорядкована (а.с.151).

35. Згідно витягу з протоколу № 16 засідання профспілкового комітету (в режимі відеоконференції) первинної профспілкової організації працівників Донецького національного медичного університету від 15.11.2021, затверджений склад членів профкому становить 7 осіб, на засіданні присутні 4 члени профкому, кворум є. На засіданні затвердили порядок денний, доручили скласти та підписати протокол ОСОБА_1 , після чого подальше засідання продовжено за участю п`яти членів профкому. Доповів ОСОБА_18 про здійснення звільнення ОСОБА_1 без попередньої згоди профкому під час його тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 пояснив, що підставою видання наказу стали акти про його відсутність на роботі 28.07 та 29.07, під час голосування по цьому питанню він утримається від голосування. ОСОБА_18 зазначив, що з наказами про надання відпусток в університеті не ознайомлюють, всім відомо, що відпустки надаються під час літніх канікул. Відносно ОСОБА_1 відбулося повторне незаконне звільнення без дотримання норм законодавства, тому запропонував відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , інших пропозицій не надійшло. За результатами голосування “за” - 4, “проти” - 0, “утримався” - 1, рішення прийнято одноголосно, ухвалили відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.155-156).

36. Відповідно до постанови президії Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України № П-4 від 24.11.2021 “Про виконання ухвали Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.11.2021 по справі № 243/10624/21”. Встановили, зокрема, що підставами видання наказу стали акти про відсутність на роботі асистента кафедри внутрішньої медицини № 1 ДНМУ, тобто законні підстави для звільнення з посади доцента відсутні. 27.07.2021 ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом № 287 і того ж дня подав заяву про надання частини щорічної відпустки зі вказаної дати. Довідка ДНМУ від 17.08.2021 № 1315 та повторне звернення ОСОБА_1 до керівництва ДНМУ 19.08.2021 підтверджують наявність невикористаної щорічної відпустки, що вказує на порушення його права на відпочинок з боку ДНМУ та незаконне ігнорування його заяви від 27.07.2021. Ненадання ОСОБА_1 щорічних відпусток на підставі заяви від 27.07.2021 порушило його право на відпочинок. Оскільки звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення працівника за прогул без поважних причин, а ОСОБА_1 не отримував доручень від роботодавця на період літніх канікул, свого робочого місця як асистент і доцент кафедри внутрішньої медицини № 1 у ДНМУ не має, наказ про його звільнення є безпідставним, виданим з порушенням діючого законодавства. Вирішено відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.158-160).

37. 19.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до ректора ДНМУ з листом про усунення порушення його права на відпочинок, за змістом якого зазначено, що в день звільнення він отримав компенсацію лише за одну щорічну відпустку. Після скасування наказів про звільнення де-юре були скасовані і приписи остаточних розрахунків на день незаконних звільнень, окрім того час вимушеного прогулу через незаконне звільнення зараховується до стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку, вимагав негайного усунення порушеного права на відпочинок (а.с.180).

38. За довідкою ДНМУ № 1315 від 17.08.2021, ОСОБА_1 як асистент і доцент кафедри внутрішньої медицини № 1, перебував у щорічній відпустці з 20.07.2016 по 14.09.2016 (наказ № 06/13/7-в від 13.06.2016), з 24.07.2017 по 18.09.2017 (наказ № 06/15/22-в від 15.06.2017), з 23.07.2018 по 31.08.2018 (наказ № 06/01/14-в від 01.06.2018), з 29.12.2018 по 16.01.2019 (наказ № 12/07/6-в від 07.12.2018), з 01.07.2019 по 26.08.2019 (наказ № 06/10/32-в від 10.06.2019), з 13.02.2020 по 14.02.2020 (наказ № 02/11/3-в від 11.02.2020), з 10.03.2020 по 13.03.2020 (наказ № 03/11/4-в від 11.03.2020), з 01.07.2020 по 19.08.2020 (наказ № 05/29/4-в від 29.05.2020 (а.с.171).

39. Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що з позивачем знайомий з 2015-2016. У липні 2021 він особисто був за всіма адресами, що закріплені за кафедрою внутрішньої медицини № 1, ОСОБА_1 там не було, його там не зустрічали. Комісія їздила і вранці, і після обіду, черговість відвідування приміщень він не пам`ятає, але він відвідував всі навчальні кімнати. Навесні 2021 в університеті було запроваджено дистанційне навчання, викладач міг проводити заняття дистанційно, але повинен бути на кафедрі, готувати методичні матеріали, навчальні плани. ОСОБА_1 не було на кафедрі, він не працював ані вдома, ані на роботі. Він не пам`ятає чи підписував він наказ про відпустку ОСОБА_1 , чи надавали йому відпустку влітку. В табелі обліку робочого часу його підпис оскільки він був першим проректором, йому приносили документи на підпис після того як їх підписали дві уповноважені особи, він підписував останнім, згідно внутрішнього розпорядження університету саме він підписує всі табеля обліку робочого часу. Зазначив, що ОСОБА_1 не має звання доцента.

40. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 зазначив, що з позивачем знайомий з 2015, підтримує службові відносини. Вказав, що він входив до комісії, яка у липні 2021 перевіряла наявність ОСОБА_1 на роботі за адресами у м.Слов`янську та м.Краматорську. Відпустки в університеті надавалися на підставі заяви працівника ректору, працівників ознайомлювали із заявами про надання відпусток. Йому відомо що ОСОБА_1 звертався за відпусткою в літній період, відпустку йому не надали, з яких причин - йому невідомо. Чи був ОСОБА_1 у відпустці з липня по вересень 2021 йому невідомо, він знає, що позивач був на лікарняному. Працівники університету працювали безпосередньо на своїх робочих місцях, за місцем мешкання працівник не може виконувати свої обов`язки. Наказ про створення комісії видавався, хто саме його підписував він не пам`ятає. З 8-ої години ранку і до обіду вони їздили комісією в одному місті, після обіду - в іншому, ОСОБА_1 фізично був відсутній за адресами, які вони перевіряли, про присутність ОСОБА_1 запитували також у працівників. Про цю перевірку позивача не попереджали, не телефонували йому. В змісті акту можливо була технічна помилка.

41. Свідок ОСОБА_19 повідомила, що в університеті працює з 2016, з того часу знайома з ОСОБА_1 як з головою профспілкового комітету. Для забезпечення освітнього процесу університет укладає договори з клінічними базами і орендує приміщення, кафедра може розташовуватися у декількох місцях. Кафедра внутрішньої медицини № 1 базується за декількома адресами у м.Краматорську та м.Слов`янську. Дистанційне навчання було запроваджено в університеті навесні, однак дистанційне навчання стосується студентів, викладачі ж мають працювати на своїх робочих місцях. Підстави звільнення ОСОБА_1 їй відомі, вони виділяли службовий автомобіль, до неї звертався Дорожко, шляхові листки збереглися. В цих листках зазначений час виїзду та повернення, зазначено пункти призначення у м.Слов`янську та м.Краматорську. Їй відомо, що ОСОБА_1 звільнили за відсутність на робочому місці - прогул. Відомості, що наявні в матеріалах справи, - це фактичне розташування відділів та кафедр ДНМУ, що діє з 2021 на підставі договорів про співпрацю. Службові приміщення закріплені не за ОСОБА_1 , а за кафедрою.

V. Оцінка Суду.

42.Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини 1,2,4,7 ст.43 Конституції України).

Відповідно до Конституції України зазначені права захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Положенням ч.1 ст.2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

43.Статтею 5-1 КЗпП України визначено державні гарантії працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, серед яких зокрема і правовий захист від незаконного звільнення.

44.Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення.

45.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до приписів статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Частиною першою статті 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

46.Згідно з положеннями частин першої та другої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

47.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 369/3017/18 зазначено, що “у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази. Для звільнення працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня”.

48.Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

49.Робочим місцем працівника вважається певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків. Прогулом необхідно вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

50.Відомості, зафіксовані в актах про відсутність ОСОБА_1 на роботі, за адресами, що закріплені за кафедрою внутрішньої медицини № 1 ДНМУ, підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Свідок ОСОБА_19 підтвердила надання службового автомобілю для перевірки наявності ОСОБА_1 на роботі та закріплення вказаних в актах приміщень за очолюваною ОСОБА_1 кафедрою.

51.Позивач ОСОБА_1 , не заперечуючи факту відсутності на роботі 28.07.2021 та 29.07.2021 зазначав, що на його думку він перебував у щорічній відпустці, про що 27.07.2021 подав відповідну заяву. Саме цими обставинами позивач обґрунтував свою відсутність на роботі, тому заперечення позивача щодо наявності описки в даті складання акту від 29.07.2021 та нікчемності зазначених актів з огляду на неможливість одночасного перебування всіх трьох підписантів за дев`ятьма різними адресами судом не приймаються до уваги, оскільки не мають правового значення для вирішення цієї справи. Водночас, доводи позивача про його перебування у відпустці спростовуються наданою ним відповідачеві 19.08.2021 заявою з вимогою про усунення порушення його права на відпочинок, адже з її змісту вбачається, що позивачеві було відомо про відсутність наказу про надання йому відпустки і, відповідно, нарахування відповідних виплат, зокрема, матеріальної допомоги на оздоровлення.

52.Також позивач вказував, що останнім часом у зв`язку з карантинними заходами, він працював дистанційно. Згідно положень ст.602 КЗпП України, дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу в будь-якому місці за вибором працівника з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.

53.Однак, ані позивачем, ані відповідачем суду не надано відповідного наказу (розпорядження) щодо запровадження дистанційної роботи позивача, що свідчить про відсутність такого наказу. Отже, доводи позивача про дистанційне виконання службових обов`язків не знайшли підтвердження у судовому засіданні попри його посилання на наявність такого наказу ще у 2019. Наведені обставини у сукупності з поясненнями свідків про запровадження дистанційного навчання для студентів навесні 2021 не свідчать про наявність підстав для дистанційної роботи позивача без відповідного наказу відповідача.

54.Таким чином, для встановлення наявності поважних причин відсутності ОСОБА_1 на роботі 28.07.2021 та 29.07.2021, визначальною обставиною при вирішенні цієї справи є визначення, чи мав ОСОБА_1 право на отримання щорічної відпустки після поновлення його на роботі внаслідок скасування наказів про його попередні звільнення.

55.Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

56.З аналізу статті 45 Конституції України, міжнародно-правових актів про працю та інших норм трудового законодавства можна зробити висновок, що право на відпочинок пов`язане з обмеженням робочого часу, встановленням його граничних норм і є часом, який не входить до робочого часу.

Законодавством до часу відпочинку віднесено, зокрема щорічні відпустки.

Щорічні відпустки - найтриваліший за кількістю вільних днів поспіль вид відпочинку. Порядок надання цього виду відпочинку передбачено, крім КЗпП України, й у Законі України “Про відпустки”.

Забезпечення повноцінної реалізації права на відпочинок і гарантує досягнення мети надання основної та додаткової відпустки, обумовленої необхідністю подальшого належного виконання працівником посадових (функціональних) обов`язків.

57.У статті 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустки відповідно і до статті 2 Закону України “Про відпустки” мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

58.Положенням ч.1,2 ст.24 Закону України “Про відпустки” визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. Аналогічні норми закріплені в ч.1,2 ст.83 КЗпП України.

59.Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений відповідачем 23.06.2021 та 24.06.2021 з обох посад, після звільнення йому було нараховано компенсацію за невикористані відпустки по обом посадам у сумі 46192,20 грн. (основна посада) та 11036,81 грн. (внутрішнє сумісництво (а.с.32, 34), яка згідно ст.24 Закону України “Про відпустки” була обчислена з розрахунку повної їх вартості. Доводи позивача про виплату йому компенсації лише за одну невикористану відпустку спростовуються наданими позивачем розрахунковими листками заробітної плати.

60.Суд не погоджується з доводами позивача щодо настання наслідків скасування відповідачем наказів про звільнення ОСОБА_1 у виді права у нього на щорічну відпустку, з огляду на наступне.

61.Так, після скасування відповідачем наказів ДНМУ № 225 від 23.06.2021 та № 235 від 24.06.2021 наказом ДНМУ № 287 від 21.07.2021, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис 27.07.2021, позивачем подано заяву про надання щорічної основної відпустки тривалістю 34 календарних дні з 27.07.2021 по 30.08.2021 (а.с.13). На заяві міститься резолюція з вказівкою бухгалтерії повідомити про виплати при звільненні, датована 27.07.2021. Згідно службової записки в.о. заст.головного бухгалтера згідно наказів № 225 від 23.06.2021 та № 235 від 24.06.2021 кошти були виплачені у повному обсязі (а.с.70). Отже, логічним є висновок, що відповідач, отримавши заяву поновленого на роботі працівника про надання йому щорічної відпустки, з`ясував про здійснення виплати компенсації за невикористану відпустку цьому працівнику і тому відмовив йому у наданні щорічної відпустки, повна тривалість якої була компенсована йому при звільненні.

62.Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України, ст. 9 Закону України “Про відпустки” час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

63.Положенням ст.79 КЗпП України визначено, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

64.Міністерством соціальної політики України в листі № 1500/13/84-16 від 28.10.2016 було роз`яснено, що у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі і до кінця його робочого року.

Водночас, якщо при звільненні, визнаному судом незаконним, працівнику була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення його на роботі права на використання цих днів відпустки він не має. Також не передбачено повернення працівником виплачених йому коштів за відпустку при звільненні чи зарахування їх в рахунок суми за відпустку, що надається за період вимушеного прогулу.

65.Суд зауважує, що роз`яснення, викладені у вищезазначеному листі, носять рекомендаційний характер та не діють як норма права, однак дійсно положеннями трудового законодавства не визначено можливість та механізм повернення працівником виплачених сум компенсації невикористаної відпустки або будь-яких інших шляхів відновлення становища, що існувало до скасованих наказів про звільнення. Водночас, положеннями трудового законодавства визначено, що в перший рік роботи відпустка повної тривалості може бути надана працівникові через шість місяців безперервної роботи, а до стажу роботи, що надає право на щорічну відпустку, зараховується час вимушеного прогулу. Таким чином, стаж роботи, що надає право на щорічну відпустку ОСОБА_1 після його звільнень у червні 2021, обчислювався з моменту скасування цих наказів відповідачем, а також до цього стажу зараховувався час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, тобто з 23.06.2021 та 24.06.2021 по кожній посаді відповідно.

66.З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що після скасування відповідачем наказів про звільнення ОСОБА_1 він не мав права на щорічну відпустку повної тривалості по кожній посаді, оскільки отримав грошову компенсацію за невикористані відпустки.

67.Розмірковуючи над доводами позивача в тій частині, що з наказом про надання відпустки відповідач ніколи його не ознайомлював за всі попередні роки роботи, тому він вважав, що після написання заяви він відбув у відпустку, суд зауважує, що вони не мають значення для розгляду справи, оскільки позивачеві відомий порядок надання відпусток з обов`язковим виданням відповідного наказу, який має під підпис бути доведеним до працівника. Про дотримання цього порядку суду повідомив допитаний свідок ОСОБА_20 - заступник ректора з кадрової роботи ДНМУ. Таким чином, 28.07.2021 та 29.07.2021 позивачем допущено прогул без поважних причин, доказів на підтвердження поважності причин відсутності останнього на роботі не надано, а посилання позивача на перебування у відпустці, за відсутності у нього як права на щорічну відпустку, так і відповідного наказу відповідача про надання йому відпустки, зазначених обставин не спростовує.

68.Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

69.З матеріалів справи судом встановлено і сторонами не оспорюється, що звільнення ОСОБА_1 було проведено без попередньої згоди профспілкової організації. Положенням ч.9 ст.43 КЗпП України визначено обов`язок суду запитати згоду профспілкової організації на звільнення працівника у разі розірвання трудового договору без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації і лише після цього розглянути спір по суті.

70.Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

71.Отже, системний аналіз наведених положень законів дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено. Водночас, відсутність попередньої згоди виборного органу профспілкової організації на звільнення працівника з роботи не є достатньою підставою для поновлення працівника на роботі, якщо немає інших порушень, які дають підстави для поновлення працівника на роботі.

72.Як вказав Верховний Суд у постанові № 363/2337/16-ц від 22.09.2021, розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

73.В постанові № 207/831/20 від 17.11.2021 Верховний Суд вказав, що прийняття профспілковим органом рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем не може бути саме по собі беззаперечною підставою для визнання звільнення незаконним. У такому випадку суд повинен буде, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства, перевірити обґрунтованість такого рішення (відповідність рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його діловим і професійним якостям), за наслідками чого ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

74.Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

75.З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 76, 89 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

76.У протоколі № 16 засідання профспілкового комітету відсутнє будь-яке правове обґрунтування обставин, що передували звільненню ОСОБА_1 , підстав звільнення останнього, а також не зазначено конкретних підстав, які б обґрунтовували відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , відомості, що викладені за змістом цього протоколу, є ідентичними доводам позовної заяви, які оцінені судом під час розгляду справи. Окрім того, наданий протокол не містить прізвищ, імен та по батькові учасників профспілки, на що вказував представник відповідача, з викладених відомостей можливо встановити, що на засіданні були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_18 , інші три учасники знеособлені. Позивач у судовому засіданні не повідомив суду відомості про присутніх осіб на засіданні профспілки, прізвище четвертого учасника не назвав, в той час як представник відповідача повідомляв, що з 05.11.2021 в складі профспілки були лише 3 особи, відповідно доводи представника відповідача щодо відсутності кворуму профспілки для ухвалення рішення не спростував, посилаючись на неможливість представника відповідача надавати оцінку діям іншої юридичної особи. Така позиція позивача не свідчить про його намагання встановлення істини в даній справі, а навпаки вказує на приховування ним певних відомостей не лише від представника відповідача, а й від суду. Постановою президії Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я № П-4 від 24.11.2021 також відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , відмова обґрунтована наявністю у ОСОБА_1 невикористаної щорічної відпустки, на яку він мав право. Суд же під час розгляду справи дійшов протилежного висновку про відсутність у позивача права на щорічні оплачувані відпустки після виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки.

77.Суд не погоджується з доводами позивача про його звільнення в період тимчасової непрацездатності, оскільки зі змісту оскаржуваного наказу встановлено, що днем звільнення слід вважати перший день виходу на роботу після закриття листка тимчасової непрацездатності. Дата звільнення працівника є останнім днем його роботи, тому звільнення працівника повинно бути проведено саме під час його перебування на роботі, а не перебування у відпустках, чи в період його тимчасової непрацездатності. Отже, позивач був звільнений з дотриманням припису ч.3 ст.40 КЗпП України щодо заборони звільнення в період тимчасової непрацездатності працівника, про можливість звільнення у перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (день, коли позивачу зазначено стати до роботи відповідно до листка непрацездатності) висловлювався Верховний Суд у постанові № 607/18957/18 від 13.01.2021.

78.Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

79.Вирішуючи спір у справі, встановивши фактичні обставини, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства України. Таким чином, судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посадах. У зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які в цьому випадку є похідними від вимог про поновлення на роботі.

80.Розглядаючи вимогу позивача про відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв?язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

При цьому, положення зазначеної норми закону не передбачають випадків часткового відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

81. Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (з відповідними змінами) роз?яснив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров?я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв?язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов?язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

82. Таким чином, наявність порушення прав працівника є головною підставою для покладання на роботодавця обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Оскільки під час судового розгляду справи судом не встановлено порушень прав позивача відповідачем, відповідно і підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

83. Підсумовуючи всі наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до переконання про законність звільнення позивача та необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв?язку з чим вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

84. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України).

85. Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” № 10 від 17.10.2014 подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору.

86. Відповідно до Закону України “Про судовий збір” за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою справляється судовий збір - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України “Про Державний бюджет на 2021 рік” встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2270 грн.

87. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” за подання позовної заяви про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому судові витрати за ці вимоги (оскільки зазначені вимоги пов?язані між собою) з огляду на відмову у їх задоволенні слід компенсувати за рахунок держави.

88. Окрім того, позивачем під час звернення до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн. було сплачено судовий збір у сумі 1105,74 грн., в той час як розмір судового збору за цю вимогу майнового характеру має становити 908 грн. Отже, позивачеві слід повернути надмірно сплачений судовий збір 197,74 грн., а судовий збір у сумі 908 грн. з огляду на відмову у задоволенні позову слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 76-81, 83, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 5-1, 32, 36, 40, 42, 49-2, 235 КЗпП України, Законом України “Про відпустки”, суд,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Донецького національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди – відмовити в повному обсязі.

2. Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_11 , надмірно сплачений судовий збір у сумі 197,74 грн. за квитанцією № 80959 від 02.10.2021 на рахунок НОМЕР_3 отримувач Донецьке ГУК / Слов`янська МТГ / 22030101, ЄДРПОУ 37967785, МФО 899998, банк АТ “Ощадбанк” МФО 300465 (квитанція про сплату 1105,74 грн.).

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повний текст рішення виготовлений 14.12.2021.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв