Рішення № 101855994, 09.12.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20783/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі судді Кучиної Н.Г.,

за участі секретаря судового засідання Добровчан К.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні в сумі 668 грн. 36 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02.02.2021 року по 20.07.2021 року в розмірі 28339 грн. 48 коп. та моральну шкоду в розмірі 90 000,00 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що за час перебування у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього було невірно нарахована та виплачена заробітна плата у розмірі 668,36 грн. за час відпустки строком на 17 календарних днів у період часу з 19 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року. Вважає, зокрема, що при розрахунку відпускних необхідно було виключити дні простою не з вини працівника, який оплачувався в порядку визначеному ст. 113 КЗпП.

Волинським апеляційним судом винесено 12.01.2021 року постанову по справі № 569/283/18 вирішено стягнути з відповідача користь позивача: середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 8871.94 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 362,12 грн.; понесені Позивачем витрати за надання правничої допомоги у розмірі 19 850,00 грн. та 3 876.41 грн. судового збору.

02.02.2021 року позивач отримав виплату на виконання постанови Волинського апеляційного суду від 12.01.2021 року по справі № 569/283/18.

17.03.2021 року Рівненським міським судом Рівненської області (суддя Левчук О.В.), ухвалено рішення у справі №569/19343/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні в сумі 661 грн 57 коп.

Вказане вище рішення суду виконане лише 20 липня 2021 року.

Підраховуючи період прострочення з 02.02.2021 року по 20.07.2021 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде становити 28 339 грн. 48 коп.

Вважає, що у діях відповідача наявна умисна вина та мотив протиправної дії, зухвале невиконання відповідачем приписів законодавства України, тривалість невиплати заробітної плати понад 4 роки, а відтак буде достатньою сатисфакція завданої йому моральної шкоди у розмір 90 000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.10.2021 року вказаний позов залишено без руху, з наданням строку на усунення недоліків.

26.10.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 13.10.2021 року позивач подав заяву.

Ухвалою суду від 27.10.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

19 листопада 2021 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить: постановити ухвалу про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати в сумі 668,36 грн. Постановити ухвалу про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в сумі 90 000.00 грн. У задоволенні решти позовних вимог позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача, вказала на те, що вважає, що у суду наявні достатні підстави для закриття провадження у частині позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, з огляду на те, що між тими ж самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав наявне судове рішення, яке набрало законної сили по справі №569/19343/18.

Щодо моральної шкоди, то представник відповідача вказала на те, що у провадженні Рівненського міського суду перебуває справа №569/19472/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про відшкодування моральної шкоди (копія Ухвали Рівненського міського суду про відкриття провадження у справі від 30.11.2018 р. та позовна заява від 26.11.2018 p., додаються). Вважає, що зазначена справа є тотожною із справою, яка розглядається даним судом, оскільки сторони у обох провадженнях одні і ті ж, предмет та підстави позову - відшкодування моральної шкоди спричиненої затримкою розрахунку при звільненні, яке відбулося 17.07.2018 p., а саме, нібито, невиплата у повному обсязі позивачеві відпускних, які мали були сплачені відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України. Тому, стягнення (відшкодування) моральної шкоди у визначеній позивачем сумі,не може бути предметом розгляду у даному провадженні, оскільки сторони, предмет тапідстави позову є тотожними із справою №569/19472/18, відтак, позовна заява у частиністягнення заявленої моральної шкоди підлягає залишенню судом без розгляду.

З приводу заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за часзатримки розрахунку при звільнені в сумі 28 339,48 грн. за період з 02.02.2021 р. по 20.07.2021 рокувважає, що заявлена до стягнення сума середнього заробітку є неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості - 661,57 грн. При розгляді даної справи та ухваленні рішення, просить суд врахувати: характер цієї заборгованості, оскільки визнана вона була лише після тривалого судового розгляду справи №569/19343/18. Позов був поданий ще у 2018 році, а рішення Рівненського міського суду у даній справі було ухвалено лише у березні 2021 року; відсутність вини АТ «Укртелеком» у несвоєчасній виплаті позивачеві «відпускних», оскільки як встановлено і рішенням Рівненського міського суду по справі №569/19343/18, і постановою Рівненського апеляційного суду у даній справі - на користь позивача відповідачем були проведені значні переплати грошових коштів та процесуальні дії позивача та відповідача щодо оскарження судових рішень.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо позовних вимог ОСОБА_1 , з аналогічних підстав, викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 26.12.2016 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади начальника юридичного відділу Рівненської філії ПАТ «Укртелеком».

Рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/370/17 від 27.04.17 позивача поновлено на роботі у ПАТ «Укртелеком». Вказане рішення набрало законної сили 06.07.17. Позивач фактично був поновлений на роботі 07.07.17.

Відповідно до наказу № 165-к від 13.07.17 року було оголошено про переведення ОСОБА_1 в режим простою з 07.07.17 року.

Крім того, рішенням Рівненського міського суду у справі №569/10915/17 від 01.11.17 було стягнуто з ПАТ «Укртелеком» середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно наказу № 250-к від 17.07.18 року Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" позивач був звільнений з посади начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з 20.12.17 року за ч.3 ст 38 КЗПП України, у зв`язку з тим, що постановою апеляційного суду Рівненської області у справі №569/283/18 було припинено безстроковий трудовий договір між позивачем та відповідачем з 20.12.17 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України в наслідок порушення права на працю та ст. 94. та ст.96 КЗпП України.

При звільненні з роботи остаточний розрахунок з позивачем не було проведено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 постанови КМУ №100 від 08.02.1995 (в редакції станом на 2017) при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

За змістом ст. 3 КМУ №100 від 08.02.1995 (в редакції станом на 2017), при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до ст. 7 постанови КМУ №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) ( 322-08 ), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Стосовно відпускних по наказу №876 від 13.07.2017 суд зазначає, що згідно розрахунку позивача, з липня 2016 року по день першого звільнення (у зв`язку із скороченням) позивача 26 грудня 2016 року пройшло 177 календарних днів (за виключенням святкових та неробочих днів). А отже, суму відпускних слід обраховувати саме виходячи із кількості днів, впродовж яких позивач працював у відповідача, до моменту його звільнення 26.12.2016 р.

- Дата початку відпустки: 19 липня 2017 року

- Дата закінчення відпустки (останній день відпустки): 4 серпня 2017 року

- Тривалість відпустки: 17 днів

- Загальна сума заробітної плати, отриманої позивачем за період з липня 2016 року по грудень 2016 року: 37 038,49 грн. згідно даних архівної відомості №1 за період з січня 2016 р. по грудень 2016 р.

- Середньоденна заробітна плата: 209,26 грн. (розраховано на основі ділення загальної суми заробітної плати на кількість календарних днів у розрахунковому періоді за виключенням святкових, неробочих днів та днів, виключених з розрахункового періоду: 37 038,49 грн./ 177 днів)

- Сума відпускних, які мали бути нараховані позивачу: 3557,42 грн. (розраховано на основі множення середньоденної заробітної плати та кількості календарних днів відпустки: 17 днів * 209,26 грн.)

- Фактично нарахована сума відпускних: 2889,06 грн. згідно даних архівної відомості №1 за період з грудня 2016 р. по грудень 2017 р.

- Різниця між сумою відпускних, що мала бути нарахована та тією, що фактично отримана позивачем: 668,36 грн. (3557,42 грн. - 2889,06 грн.)

Відповідно до ч.2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Судом встановлено, що відповідачем під час оплати відпустки отриманої позивачем згідно наказу №876 від 13.07.17, були враховані компенсаційні виплати одноразового характеру, а саме виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду з грудня 2016 року по червень 2017 року, а також в грудні 2016 року враховані дні за які здійснено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, з січня по червень 2017 року відповідачем враховані дні та суми виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що суперечить п. 4 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"

При цьому, у розрахунку здійсненому при оплаті відпускних, відповідачем неправомірно було включено для визначення розміру відпускних період, протягом якого позивач згідно з чиним законодавством не працював - дні простою з липня по жовтень 2017р., а також період за який позивач отримав одноразову компенсаційну виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26.12.2016 по 07.07.2017.

Суд приймає до уваги проведений позивачем розрахунок відпускних, оскільки він здійснений за правилами постанови постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Альтернативного розрахунку відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Посилання відповідача на тотожність позовних вимог у справі № 569/19343/18 (суддя Левчук О.В.) суд не приймає до уваги, з огляду на те, що предмет даного позову є відмінним від предмету позову у цивільній справі № 569/20783/21, а саме у справі № 569/20783/21 рішенням судді Левчука Р.І. було стягнуто з ПАТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відпусток в сумі 661 грн. 57 коп. відповідно до наказу № 1488 від 26.10.2017 року, а предметом даного позову є стягнення невиплаченої заробітної плати за час відпусток в сумі 668 грн. 36 коп. відповідно до наказу № 876 від 13.07.2017 року.

Таким чином, невиплачена заробітна плата за час відпустки відповідно до наказу № 876 від 13.07.2017 року за період роботи з 15 листопада 2016 року по 14 листопада 2017 року становить 668 грн. 36 коп.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні в розмірі 668, 36 грн. є обґрунтованими та такими, що не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02.02.2021 року по 20.07.2021 року в розмірі 28 339,48 грн., то суд прийшов до таких висновків.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 11.11.19 року, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені законом, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

В зв`язку з порушенням відповідачем строку розрахунку з позивачем останній має право на стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

02.03.2018 рокуРівненським міським судом ухвалено рішення по справі №569/283/18, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: зобов`язано ПАТ «Укртелеком» в особі Рівненської філії ПАТ «Укртелеком» здійснити звільнення з роботи ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.З ст.38 КЗпП України з 20.12.2017 р., стягнуто на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 10 800.00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за 49 днів в розмірі 8 871.94 коп., моральну шкоду в розмірі 1 000.00 грн., вирішено питання про стягнення судових витрат. Зазначеним рішенням суду заявлена позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача на його користь компенсації за два дні невикористаної відпустки в розмірі 358.70 грн., оскільки є не обґрунтованою, не доведеною та такою, що не підлягає до задоволення.

17.07.2018 року Апеляційним судом Рівненської області винесено постанову, якою рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02.03.2018 р. в частині зобов`язання здійснити звільнення з роботи ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.З ст.38 КЗпП України з 20.12.2017 р., стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, скасовано. Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Укртелеком" про припинення трудового договору з 20.12.2017 р., стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки задоволено частково. Припинено дію безстрокового трудового договору укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Укртелеком" з20.12.2017р. за ч. 3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Стягнено з ПАТ "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 11 678.37 грн. та судові витрати в розмірі 9 320 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки відмовлено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02.03.2018 р. в частині стягнення моральної шкоди було залишено без зміни.

23.09.2020 року постановою Верховного Суду по справі № 569/283/18 постанову апеляційного суду Рівненської області від 17.07.2018 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку, судових витрат, скасовано. Постанову апеляційного суду Рівненської області від 17.07.2018 р. в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про стягнення вихідної допомоги в розмірі 11 678.37 грн залишено без змін.

12.01.2021 роки постановою Волинського апеляційного суду по справі № 569/283/18, апеляційну скаргу ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02.03.2018 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки і вимог про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, а саме вирішено стягнути з відповідача користь позивача: середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 8871,94 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 362,12 грн.; понесені позивачем витрати за надання правничої допомоги у розмірі 19 850,00 грн. та 3 876,41 грн. судового збору.

02.02.2021 року відповідачем проведено виконання постанови Волинського апеляційного суду по справі № 569/283/18 від 12.01.2021 р. ОСОБА_1 , перераховано позивачеві 362,12 грн., що не заперечується сторонами.

17.03.2021 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області (суддя Левчук О.В.), у справі №569/19343/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні в сумі 661 грн 57 коп. задоволено. Стягнуто із ПАТ «Укртелеком» на користь позивача невиплачену заробітну плату за час відпусток в сумі 661,57 грн.

20.07.2021 року відповідачем проведено виконання вищевказаного рішення та перераховано позивачеві 661,57 грн., що не заперечується сторонами.

Таким чином, суд погоджується з позивачем про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02 лютого 2021 року (виконання відповідачем постанови Волинського апеляційного суду по справі № 569/283/18 від 12.01.2021 р.) по 20 липня 2021 року (виконання відповідачем рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17.03.2021 року у справі №569/19343/18) .

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд виходить з такого.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2021 року по 20 липня 2021 року в сумі 28339,48 грн, яку він визначив з урахуванням пункту 10 Порядку № 100.

Між тим, виходячи з наявних обставин справи, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, враховуючи таке.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Тим самим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір невиплаченої позивачу суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Як вбачається з матеріалів справи, середній заробіток за час затримки розрахунку, який просить стягнути позивач, становить 28339,48 грн., а розмір заборгованості відповідача перед позивачем за період 02.02.2021 р. по 20.07.2021 р. становить 1023,69 грн. (362,12 грн. + 661,57 грн.), отже, має місце істотна більшість середнього заробітку, який просить стягнути позивач, від суми заборгованості відповідача на час звільнення позивача.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги невиконання зобов`язань відповідачем, встановлення судом при розгляді даної справи обставин істотної більшості середнього заробітку, який необхідно стягнути на користь позивача, порівняно із розміром недоплаченої відповідачем суми, суд дійшов висновку про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Відтак, застосовуючи принцип співмірності в сторону зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28 339,48 грн. до 8000,00 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 8000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Задовільняючи частково позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди, суд вказав на таке.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізстаттею 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежновід форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті3,4,11,31 ЦПК України 2004 року).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників,астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку із порушенням роботодавцем законних трудових прав працівника, зазначено і в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 161/7196/19.

В постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі № 638/6944/16-ц зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне-за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд не вбачає підстав відступати від вказаних вище висновків щодо застосування норм права Верховного Суду.

Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача в частині залишення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди без розгляду, з огляду на те, що при подачі вказаного позову до суду про стягнення моральної шкоди, позивач обгрунтував завдану шкоду, саме непроведенням з вини відповідача вчасно належних йому сум при звільненні та виконанням рішень судів, а посилання відповідача на те, що у провадженні Рівненського міського суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів результату даної справи суду не надано, враховуючи те, що з позовом ОСОБА_1 звернувся ще в листопаді 2018 року.

Таким чином, суд вважає доведеним, що у зв`язку із неправомірним посяганням відповідача на трудові права та інтереси позивача, останньому завдано моральну шкоду.

При визначенні розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, а також те, що позивач в судовому засіданні усно заявив клопотання про зменшення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди до 1000,00 грн., відтак суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн. моральної шкоди.

Щодо посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд вказує на таке.

Відповідно до ст. 47 та ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно тлумачення, наданого Конституційним Судом України у рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положенням ст.117, 287-1 цього Кодексу, за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю, розрахунку з позивачем відповідачем проведено не було, позивачем заявлено вимогу про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток, застосуванню підлягає ч.2 ст.233 КЗпП України, а відтак, строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час відпустки відповідно до наказу № 876 від 13.07.2017 року за період роботи з 15 листопада 2016 року по 14 листопада 2017 року в сумі 668 грн. 36 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02.02.2021 р. по 20.07.2021 р. в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

відповідач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", вул. Шевченка, 18, м. Київ, 01601, ІК 21560766.

Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2021 року

Суддя