Рішення № 101852194, 10.12.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2021 року справа № 580/7953/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Трофімової Л.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 580/7953/21

за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації (вул. М. Залізняка, 2а, м. Умань, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 03195903)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, прийнято ухвалу.

05.10.2021 вх. 38696/21 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації, просить:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі ОСОБА_1 відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни.

Ухвалою від 08.10.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 23.10.2021. Ухвалою від 23.10.2021 відкладено підготовче засідання до 16.11.2021. Ухвалою від 16.11.2021 відкладено підготовче засідання до 02.12.2021. Ухвалою від 02.12.2012 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 10.12.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що її померлий чоловік з 04.12.1986 по 11.01.1987 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав дозу опромінення, як наслідок отримав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), став інвалідом 1 групи внаслідок захворювання пов`язаного із участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії встановлено, що смерть чоловіка позивачки пов`язана з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зазначені обставини відповідно до вимог чинного законодавства дають право на отримання позивачкою статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Відповідач позов не визнав, 22.11.2021 вх.45856/21 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, провадження у справі просив закрити і відмовити у позові. Рішенням комісії позивачці було відмовлено у наданні статусу члена сім`ї загиблого відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позаяк позивачці було встановлено статус дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою відповідно до експертного висновку. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просив позов залишити без задоволення.

Позивачка вважає такі дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни протиправними.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи/доводи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302.

У преамбулі до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) встановлено, що цей закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Згідно з статтею 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Поширення чинності Закону № 3551-XII на членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни. Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

З огляду на зазначені правові норми обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого.

Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується відповідачем померлий чоловік позивачки ОСОБА_2 мав статус інваліда війни 1 групи та на нього поширювалась дія Закону № 3551-XII, що підтверджується посвідченням інваліда 1 групи, видане 24.04.2013 серії НОМЕР_2 . Посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС у 1986 році, видане 06.05.2019 серії НОМЕР_3 померлому чоловіку позивачки було встановлено категорію 1.

Відповідно до копії довідки МСЕК від 23.04.2013 серії 10ААБ № 339298 ОСОБА_2 встановлено 1 групу особи з інвалідністю. Згідно з довідкою від 23.04.2013 серії 10 ААА № 025019 ступінь втрати професійної працездатності становив 90 відсотків.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу від 03.07.1977 серії НОМЕР_4 з 03.07.1977 позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про смерть від 16.04.2021 серії НОМЕР_5 .

Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть від 31.05.2021 № 137/1 зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 00:40 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у стаціонарі хірургічного відділення КНП «Монастирищенська ЦРЛ», де у графі 13 зазначено про належність померлого до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (довідка від 31.05.2021 № 137/1).

Відповідно до копії експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.07.2021 № 6828 встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

На звернення позивачки від 30.08.2021 щодо встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідач листом від 13.09.2021 № 2145/01-06 повідомило, що рішенням комісії позивачці відмовлено у наданні статусу члена сім`ї загиблого, позаяк позивачці встановлено статус дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією посвідчення від 17.09.2021 № НОМЕР_6 .

Судом встановлено, що зв`язок смерті (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_2 був пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, таким чином померлий чоловік позивачки мав пільги для інвалідів війни і помер від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551-XII - до ветеранів війни.

Відповідно до статті 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травням 1994 року № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого». Положеннями абзацу 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Позивачка, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належав до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-XII поширюється його чинність. Позивачка, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати на його ефективність з урахуванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявниці такі заходи правового захисту на національному рівні, що би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, що спосіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005). «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів від 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, що адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, що визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, що б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивачки на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку з урахуванням статей 5, 245 КАС України, зобов`язати відповідача встановити позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, що б гарантували захист прав і свобод позивача.

Судом на підставі наявних у справі матеріалів встановлено, що для отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та надання відповідного посвідчення у позивачки наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

З урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною першою і другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № п/800/259/15 (ЄДРСР 54398764) бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не встановлення позивачці статусу члена сім`ї померлого ветерана війни за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона є протиправною, позаяк відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, без дотримання принципів належного врядування у реалізації головного завдання Управління праці та соціального захисту задля надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без врахування необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача встановити ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення належить задовольнити частково.

У частині вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача у не видачі позивачці посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни, суд дійшов висновку, що вона не належить задоволенню, як така, що на час звернення позивача із позовом та на час ухвалення судового рішення є передчасною (заявленою на майбутнє), тому у цій частині позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє. Судовому захисту належать порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України у випадку задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що позов особи, звільненої від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» задоволено частково, а доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання розподілу судових витрат.

Враховуючи нормативно-правове регулювання спірних відносин, встановлені обставини справи, оцінені докази, керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації щодо не встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

У частині визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації щодо не видачі посвідчення за невстановленого статусу ОСОБА_1 члена сім`ї померлого ветерана війни відмовити.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни та видати посвідчення.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ]

відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації [вул. М. Залізняка, 2а, м. Умань, Черкаська область, 20300, код ЄДРПОУ 03195903].

Судове рішення складено 10.12.2021.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА