Рішення № 101850772, 13.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року Справа №480/8374/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб в порядку письмового провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), і просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не виплати пенсії за минулий час, передбаченої ч.2 ст.55 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 за минулий період з 07 жовтня 2009р. по 15січня 2019 року протиправною яка призвела до триваючого порушення права позивача на отримання цих виплат;

- зобов`язати відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, провести необхідні дії по виплаті позивачу ОСОБА_1 частину пенсії за минулий час, а саме за період з 07 жовтня 2009р. по 15 січня 2019р. відповідно до ст.ст. 55,63 і 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням положень Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13 лютого 2008, а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988, Постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 г. № 1088, Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" № 900 від 23.12.2015 перерахунок пенсії позивачу ОСОБА_1 провести з урахуванням індексації та компенсації витрати частини доходів, на день зарахування заборгованої суми на його банківській рахунок.

Позивач в обґрунтування свого позову зазначає, що він є громадянином України, 1950 року народження, до 1997 року проживав в Україні, з 1996 року отримував пенсію за вислугою років в зв`язку з проходженням служби в органах внутрішні справ, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату пенсії припинено. 09.08.2018 звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Відповідач відмовив у поновленні пенсії, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду і позовні вимоги в межах справи №480/1692/19 були задоволені. В подальшому, ГУ ПФУ в Сумській області, обраховуючи розмір пенсії за вислугою років, після поновлення пенсії, на виконання рішення суду у справі №480/1692/19 не було враховано усі перерахунки, індексації, добавки та підвищення за ці роки (з дати припинення виплати пенсії в 1997 р.), тому розмір пенсії, яка поновлена відповідачем з 15.01.2019 згідно протоколу пенсійної справи, була розрахована невірно. В межах розгляду справи №480/1244/20 вимоги були задоволені та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 15.01.2019.

Позивач зазнає, що повторно звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із вимогами здійснити виплату раніше призначеної пенсії з дня набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, а саме з 07.10.2009, але отримав відмову з тих підстав, що рішенням суду від 20.11.2018 по справі №1840/3776/18 не покладено зобов`язань на ГУ ПФУ в Сумській області поновлювати виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 по 14.01.2019.

Позивач вважає протиправною таку тривалу бездіяльність, оскільки є громадянином України та має право на отримання пенсії незалежно від місця проживання, заяву із також вимогою виплатити пенсію з дня набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 ним було подано, але відповідачем кошти не виплачені.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Представник відповідача про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином, відзиву чи письмових пояснень по суті спору в установлені судом строки не надав.

Враховуючи те, що відповідачем не надано жодних документів з пенсійної справи позивача, а позивач посилається на матеріали та документи, які не додані до позовної заяви, по пов`язаним справам, судом було досліджено також матеріалами справи № 1840/3776/18 та №480/1244/20, копії документів з яких, що стосуються спірних правовідносин, було долучено до матеріалів даної справи.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також пов`язаних із даною справою зазначених справ, та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1997 року проживав в Україні, отримував з 05.01.1996 пенсію за вислугою років, призначеної органами внутрішніх справ відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується відповідним висновком №98/6334, затвердженим 11.01.1996. В подальшому позивач з 1997 року виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, перебуває на обліку в консульстві України в Ізраїлі, що підтверджується відповідною відміткою в паспорті позивача.

Рішенням суду від 20.06.2019 по справі № 4801692/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82597435) було задоволено в повному обсязі позовні вимоги та визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.02.2019 № 5 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у не поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати його звернення.

На виконання рішення суду від 20.06.2019 по справі №480/1692/19 позивачу з 15.01.2019 було поновлено пенсію, що підтверджується протоколом за пенсійною справою №1803009721 (МВС) від 15.01.2019.

Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із листом від 09.07.2021, в якому, крім іншого просив надати інформацію про виплату раніше призначеної пенсії з дня набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, а саме з 07.10.2009 до 15.01.2019.

Листом від 02.08.2021 №5589-6436/К-02/8-1800/21 ГУ ПФУ в Сумській області повідомило позивача, що з 07.10.2009 по 14.01.2019 позивач не звертався із заявою щодо поновлення, а рішенням суду від 20.11.2018 по справі №1840/3776/18 не покладено зобов`язань на ГУ ПФУ в Сумській області поновлювати виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 по 14.01.2019.

Не погоджуючи із такою відповіддю відповідача та невиплати пенсії з 07.10.2009 (з дня набрання законної сили Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009) до 14.01.2019 (включно) (день поновлення виплати пенсії з 15.01.2019), ОСОБА_1 звернувся до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У пункті 2 частини першої статті 49 та у другом реченні статті 51 Закон 1058-IV у редакції, чинній до 07.10.2009, було передбачено припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України своїм Рішенням від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 визнав зазначені положення Закону № 1058-IV такими, що не відповідають Конституції України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Так, позивачем заявлено у вимогах виплати ОСОБА_1 частину пенсії за минулий час, а саме за період з 07.10.2009 по 15.01.2019.

Правовідносини щодо застосування процесуальних норм, які регулюють питання строків звернення до суду, до вимог щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 08 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі №404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року) та сформулювала наступний правовий висновок:

«<…> поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 5-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

<…> Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року)».

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що позивачем строк звернення до суду із вимогами щодо отримання частини пенсії за минулий час, а саме за період з 07.10.2009 по 15.01.2019 не пропущений.

Стосовно посилання відповідача у листі від 02.08.2021 на відсутність поданої позивачем заяви щодо поновлення виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у поданій заяві від 09.08.2018 про поновлення ГУ ПФУ в Сумській області виплати пенсії за вислугу років позивач зазначав, що з 1998 року було припинено виплата пенсій у зв`язку із обмеженнями, встановлені законодавством, але з 2008 року такі обмеження були зняті, а тому відсутні перешкоди у виплаті пенсії, законом не передбачено додаткових договорів.

Листом ГУ ПФУ в Сумській області № 2063/К-11 від 23.08.2018 на заяву від 09.08.2018 позивачу рекомендовано звернутися до органу, яким йому було призначено пенсію у зв`язку із відсутністю на обліку управління архівної пенсійної справи.

Разом із тим, слід зазначити, що матеріалами справи підтверджується, що листом УМВС України в Сумській області від 04.10.2011 №11/1370/Я-42П, повідомило позивача, що відповідно до запиту ГУ ПФУ в Сумській області 23.06.2011 за №11/864 направлена всі інформація щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за період з 05.01.1996 та її припинення з 01.10.1997, яка необхідна для прийняття рішень.

Таким чином з 2011 року ГУ ПФУ в Сумській області було обізнано із тим, що позивачу було призначено, а з 01.10.1997 припинено виплату пенсії у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» було передано функції виплати пенсії особам, яким було призначено такі пенсії органами МВС України, зокрема, позивачу по даній справі.

Крім того, при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону № 1058-IV.

При цьому, законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У силу ст.51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV та другого речення ст.51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі Пічкур проти України, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На даний час порядок призначення, перерахунку та виплати пенсії, крім Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визначений також Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту-Порядок).

Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється з з`ясуванням обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

Відповідно до п.15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Таким чином поновлення пенсії здійснюється за матеріалами, що є в пенсійній справі, із урахуванням додатково наданих документів.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 12 березня 2021 року у справі № 821/536/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 766/11916/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 824/342/19-а.

Визначаючи дату по яку слід нарахувати та виплатити пенсію, суд враховує наступне.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що ГУ ПФУ в Сумській області з 15.01.2019 поновлено та виплачується пенсія позивачу на виконання рішення суду від 20.06.2019 по справі №480/1692/19, що підтверджується відповідним протоколом з пенсійної справи. Таким чином саме по 14.01.2019 (включно) позивачу підлягає нарахуванню та виплата пенсії.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання відповідача провести поновлення виплати пенсії за віком позивача з 07.10.2009, а тому із врахуванням ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати раніше призначеної пенсії 05.01.1996 ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07.10.2009 по 14.01.2019 (включно) та зобов`язання відповідача поновити позивачу пенсію з 07.10.2009, а також нарахувати та виплатити пенсію позивачу у період з 07.10.2009 по 14.01.2019 (включно).

Стосовно позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Частиною 2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, з урахуванням викладеного, суд зауважує, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому в даному випадку вимоги про зобов`язання відповідача про нарахування та виплату позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії є передчасними.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 у справі №420/1410/17, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 у справі №807/1525/16. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а.

Враховуючи, що позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді пенсії за період з 07.10.2009 по 14.01.2019 (включно), суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходу з 07.10.2009 по день зарахування заборгованості на банківський рахунок позивача.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині є передчасними щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії на день зарахування заборгованості суми на банківський рахунок позивача, такі вимоги заявлені на майбутнє, сума пенсії позивача за період з 7.10.2009 по 14.01.2019 позивачу не нарахована та не виплачена відповідачем.

Даний висновок суду узгоджується із позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 02.03.2021 по пов`язаній із даною справою справі №480/1244/20 за позовом позивача ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Сумській області щодо нарахування суми компенсації на суму пенсії з 15.01.2019, яка також не була нарахована та виплачена позивачу, в задоволенні позовних вимог було відмовлено в цій частині у зв`язку із передчасністю заявлених позовних вимог.

Задоволенню не підлягають вимоги позивача щодо виплаті позивачу суми пенсії у період з 07.10.2009 до 14.01.2019 із урахуванням індексації , враховуючи наступне.

Так, у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду висловилася також щодо питання проведення індексації пенсії у справах щодо поновлення пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, зазначивши що: «питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, то у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. Відтак, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають».

Суд не вбачає підстав у цій справі для відступу від таких висновків.

Отже, із врахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними, заявленими на майбутнє та задоволенню не підлягають.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, Верховного Суду у постанові 15 квітня 2021 року у справі № 766/11916/17.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає відшкодуванню сума судового збору, сплачена при зверненні до суду.

Стосовно вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по даній справі, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи із наступного.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання. Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов`язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яка полягає у не поновленні з 07.10.2009 пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) поновити з 07.10.2009 виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) раніше призначену з 05.01.1996 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) нарахувати та виплатити з 07.10.2009 по 14.01.2019 (включно) пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), яка призначена з 05.01.1996 за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 908 грн.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета