Рішення № 101850718, 13.12.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року Справа №480/8937/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, в якій просить:

- визнати неправомірною відмову Управління соціального захисту населення Роменської міської ради ОСОБА_1 у наданні її неповнолітній доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Роменської міської ради надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» та видати посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого», відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п. 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач, як донька померлого старшого лейтенанта ОСОБА_3 , захворювання якого призвело до смерті, пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, звернулася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, відповідач листом від 16.08.2021 у задоволенні заяви позивачу відмовив з тієї підстави, що причина смерті, зазначена в експертному рішенні №1 засідання ВЛК ДУ ТМО УМВС України по Сумській області від 23.05.2016 не відповідає вимогам пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон).

Позивач наполягає на тому, що згідно з п.1 ч.1 ст. 10 цього Закону вказаний Закон поширює свою дію на померлого батька та на неї, як члена сім`ї (дружини) загиблого. Вважає відмову відповідача протиправною, а тому просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 14.09.2021 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позов не визнає, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Акцентує увагу, що у рішенні ВЛК підтверджено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_3 , пов`язане з проходженням служби, але, на думку відповідача, не пов`язане з виконання службових обов`язків у розумінні ст.10 Закону. Таким чином, висновок компетентного органу про пов`язаність захворювання померлого військовослужбовця із виконанням обов`язків військової служби або підтвердження його одержання в період проходження військової служби управлінню соціального захисту населення не надано. З посиланнями на п.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту стверджує, що чинність цього Закону поширюється на сім`ї, військовослужбовців, які померли наслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. У той же час, у експертному рішенні ВЛК від 23.05.2016 зазначено про смерть ОСОБА_3 , пов`язану з виконанням службових обов`язків.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . Факт родинних відносин між ними підтверджується свідоцтвом про народження позивачки серії НОМЕР_1 , виданим 22.03.2004 виконкомом Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області (а.с.9).

ОСОБА_3 , батько позивачки, з 17.02.2003 по 30.04.2014 проходив службу в органах внутрішніх справ України у Роменському та Недригайлівському відділах на різних посадах. 26.11.2013 при виконанні службових обов`язків під час проходження служби з ним трапився нещасний випадок. Після лікування на підставі свідоцтва про хворобу № 65 від 12.03.2014 його було звільнено з органів внутрішніх справ.

14.05.2014 йому була встановлена III група інвалідності , а 12.08.2015 - І група інвалідності відповідно до довідки МСЕК №926112, де вказано причину інвалідності: травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с.16).

Постановою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 22.10.2015 по справі №585/3109/15-а задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову у встановленні статусу інваліда війни та зобов`язання надати статус і видати посвідчення інваліда війни та зобов`язано Управління соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.10.2015 року статус інваліда І групи та видати посвідчення інваліда І групи на період встановлення інвалідності. Посвідчення інваліда 1 групи серії НОМЕР_2 видано йому Управлінням соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації 01.10.2015 (а.с.17).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим виконкомом Хмелівської сільської ради Роменського району Сумської області 18.04.2016 (а.с.10).

ОСОБА_1 від імені та в інтересах доньки ОСОБА_2 звернулась до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради щодо видачі ОСОБА_2 посвідчення «Члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», однак листом за №3394/06 від 16.08.2021 було відмовлено у наданні позивачу статусу «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни». В обґрунтуванні відмови вказано, що, оскільки причина смерті, зазначена в експертному рішенні №1 засідання ВЛК ДУ ТМО УМВС України по Сумській області від 23.05.2016 (травма, яка призвела до смерті, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків) не відповідає вимогам пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з яким особи, які мають право на отримання зазначеного посвідчення, це сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Позивач, вважаючи, що Управління соціального захисту населення Роменської міської ради протиправно не взяло до уваги, проігнорувало беззаперечні докази отримання ОСОБА_3 захворювання (травми), пов`язаного з проходженням військової служби у зв`язку з чим і настала смерть, прийняте рішення є неправомірним та таким, що порушує право доньки померлого на соціальний захист звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлений Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі, - Положення №302).

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Положення №302 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України №3551-XII, дія цього закону розповсюджується на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

З аналізу даної норми права встановлено, що дія цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які:

1) загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або;

2) померли внаслідок виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків);

3) а також померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті;

4) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби;

5) померли внаслідок захворювання на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Статтею 10 Закону №3551-XІІ також визначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Таким чином, системний аналіз статті 10 Закону України №3551-XII свідчить, зокрема, про те, що самостійними і достатніми умовами, за наявності хоча б однієї з яких, члена сім`ї померлого військовослужбовця (чи прирівняної до нього особи), можна віднести до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, є: 1) смерть, яка настала внаслідок виконання службових обов`язків, а також 2) смерть внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_3 помер внаслідок виконання службових обов`язків від захворювання, пов`язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами (Експертне рішення №1 засідання ВЛК ДУ ТМО УМВС України від 23.05.2016), суд дійшов висновку, що Закон України №3551-XII поширює свою чинність на членів його сім`ї, зокрема доньку ОСОБА_2 .

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на неточності у формулюванні висновку не можуть бути підставою для позбавлення права особи на соціальний захист, оскільки вказані недоліки не змінюють суть фактичних обставин.

Щодо доводів відповідача про причини смерті та фактичні обставини її настання, суд зазначає, що відповідно до пп.3 пункту 3 Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2019 № 285, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2017 за № 559/30427 (далі - Положення) визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв, що спричинили смерть поліцейських, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, є одним із основних завдань медичних (військово-лікарських) комісій МВС (далі, - ВЛК).

Пунктом 1 розділу VIII Положення встановлено, що за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК приймають постанови, які включають діагноз, встановлений особі за результатами проведеного обстеження, рішення щодо ступеня придатності чи про непридатність до служби та висновок про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва).

Таким чином, враховуючи встановлені в ході розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що відмова Управління соціального захисту населення Роменської міської ради в наданні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», викладена у листі №3394/06 від 16.08.2021, не відповідає встановленим ст. 2 КАС України критеріям правомірності, оскільки прийнята не на підставі закону, без урахування усіх обставин, що мають значення при її прийнятті, тобто є необґрунтованою, безпідставною.

Відповідно до вимог ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятої ним відмови, викладеної у листі №3394/06 від 16.08.2021, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Управління соціального захисту населення Роменської міської ради надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» та видати посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого», відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п. 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та до забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття та зазначеній нормі міжнародного права. Відсутність «бажаного» результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки «бажаний результат» встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах. Ефективний засіб захисту має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, позаяк саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абз.1 ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Виходячи із наданих частиною 4 статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання Управління соціального захисту населення Роменської міської ради надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо позовної вимоги зобов`язати Управління соціального захисту населення Роменської міської ради видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого», суд зазначає, що вказана вимога є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки відсутній спір з даного питання, так як вказане посвідчення відповідно п. 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994, без будь-яких додаткових умов видається особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону)

Таким чином, за сукупністю встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки судовий збір не сплачувався позивачем, відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради ради (бул. Шевченка, 8, м. Ромни, Роменський район, Сумська область, 42000, код 03198095) про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Роменської міської ради в наданні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», викладена у листі №3394/06 від 16.08.2021.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Роменської міської ради надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус «члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни», відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько