Рішення № 101850337, 02.12.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 грудня 2021 року м. Рівне №460/12212/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, за участю: секретаря судового засідання І.С. Ляшук; позивача – ОСОБА_1 ; представника позивача – адвоката К.М. Панчелюги; представника відповідача – не прибув; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Олександрійської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі – позивач) до Олександрійської сільської ради (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення з питань надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради для індивідуального дачного будівництва; зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що 27.11.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, площею 0,1 гектара із цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва. Листом Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 31.12.2020 року № 246 позивача повідомлено про те, що його заява розглянута на сесії Олександрійської сільської ради 24.12.2020 та рішення по суті питання не прийнято, оскільки, пропозиція надати згоду (підтримати проект про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою) не набрала більше половини голосів загального складу депутатів сільської ради відповідно до п. 2 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 №460/1351/21 визнано протиправною бездіяльність Олександрійської сільської ради, Рівненського району, Рівненської області, яка полягає у неприйнятті рішення з питання надання ОСОБА_2 за його заявою від 27 листопада 2020 року дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва; зобов`язано Олександрійську сільську раду, Рівненського району, Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 27 листопада 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та статтею 118 Земельного кодексу України. Відповідачем підготовлений проєкт Рішення від 24.06.2021 про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва. Листом від 29.06.2021 позивачу повідомлено про те, що проєкт рішення був постановлений на розгляд сесії Олександрійської сільської ради 24.06.2021, проте рішення не прийнято – відсутня більша половина голосів загального складу депутатів ради. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, свободи та законні інтереси, встановлені нормами Конституції та чинного законодавства України. Крім того, при розгляді його клопотання, відповідачем не встановлено підстав для відмови, тому його слід зобов`язати прийняти рішення, яким надати такий дозвіл.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що не допускав протиправної бездіяльності, оскільки заява позивача розглянута на сесії, однак рішення за результатами розгляду не прийнято. Отже відповідач вчинив всі дії в межах своїх повноважень, передбачені чинним законодавством. На підставі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 №460/1351/21 підготовлений проєкт рішення про надання такого дозволу, проте рішення не прийнято – відсутня більша половина голосів загального складу депутатів ради. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 06.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 09.11.2021.

Ухвалою суду від 09.11.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 02.12.2021.

У судове засідання 02.12.2021 прибули позивач та представник позивача, підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Ухвалою суду від 02.12.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, вирішено продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача, оскільки підстави для відкладення судового засідання у порядку статей 205, 223 КАС України відсутні.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 02.12.2021.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

27 листопада 2020 року позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва. До поданого клопотання позивач долучив копію паспорта, довідку про реєстрацію місця проживання, копію посвідчення учасника бойових дій.

31.12.2020 листом №246 відповідач повідомив позивача про те, що його заява розглянута на сесії Олександрійської сільської ради 24.12.2020 та рішення по суті питання не прийнято, оскільки, пропозиція надати згоду (підтримати проект про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою) не набрала більше половини голосів загального складу депутатів сільської ради відповідно до пункту 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, в якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення з питання надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва;

2) зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 №460/1351/21 визнано протиправною бездіяльність Олександрійської сільської ради, Рівненського району, Рівненської області, яка полягає у неприйнятті рішення з питання надання ОСОБА_2 за його заявою від 27 листопада 2020 року дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва; зобов`язано Олександрійську сільську раду, Рівненського району, Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 27 листопада 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва із дотриманням порядку, встановленого статтями 26, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідачем підготовлений проєкт Рішення від 24.06.2021 про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, для індивідуального дачного будівництва (а.с. 47).

Листом від 29.06.2021 позивачу повідомлено про те, що проєкт рішення був постановлений на розгляд сесії Олександрійської сільської ради 24.06.2021, проте рішення не прийнято – відсутня більша половина голосів загального складу депутатів ради (а.с. 46).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних дій/бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

За правилами частини другої статті 50 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 (далі – ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі – Закон України №280/97-ВР), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За правилами частини першої та другої статті 59 Закону України №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З матеріалів справи вбачається, що орган місцевого самоврядування не прийняв жодного рішення по суті заяви позивача щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Суд констатує, що відповідач не розглянув в установленому законом порядку заяву позивача у строки, визначені статтею 118 ЗК України, що свідчить про протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи – невиконання державним органом зобов`язань, які необхідно виконати.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд зазначає, що неприйняття відповідачем відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача в установлені статтею 118 ЗК України строки є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, що є порушенням конституційних прав позивача щодо розгляду його звернення по суті предмета органом місцевого самоврядування.

Неприйняття відповідачем жодного рішення за заявою позивача у строк, визначений нормами ЗК України, ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим.

Тому позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).

Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції – ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та зобов`язання вчинити дії.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням – визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Суд зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Зважаючи на протиправну поведінку відповідача, а саме невиконання ним обов`язку, передбаченого приписами діючого законодавства, та неврахування рішення суду, що набрало законної сили, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, обставин, що могли слугувати підставою неприйняття відповідного рішення, суд вважає наявні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій чи бездіяльності у порядку статті 77 КАС України, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 (нуль) коп, сплачена відповідно до квитанції від 01.10.2021 №14 (оригінал знаходиться у матеріалах справи).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Олександрійської сільської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Олександрійської сільської ради щодо неприйняття рішення з питань надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

Зобов`язати Олександрійську сільську раду надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га, яка розташована на території Олександрійської сільської ради, для індивідуального дачного будівництва.

Стягнути на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 908 грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Олександрійської сільської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Олександрійська сільська рада (вулиця Свято-Преображенська, 66, село Олександрія, Рівненська область, 35320; код ЄДРПОУ 04387119).

Повний текст рішення складений 13 грудня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська