Рішення № 101850099, 13.12.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 13 грудня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7444/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1736 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1736 Міністерства оборони України, в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 роки;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 роки шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби 31 травня 2019 року останньому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018-2019 роки. Виплата зазначеної компенсації фактично здійснена відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/6883/20 лише 31 березня 2021 року. Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

24 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що на момент звільнення позивача з військової служби між ним та відповідачем був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні. Лише після звільнення зі служби позивач у судовому порядку захистив своє право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018-2019 роки, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

З 12 листопада 2018 року по 31 травня 2019 року позивач проходив службу у Військовій частині А1736, що відповідачем не заперечується.

Наказом командира Військової частини А1736 № 151 від 31 травня 2019 року позивач звільнений з військової служби з 31 травня 2019 року.

Право на виплату під час звільнення зі служби компенсації за невикористані дні відпустки за 2018-2019 роки позивач захищав у судовому порядку.

Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 440/6883/20 позов ОСОБА_1 до військової частини А1736 Міністерства оборони України (про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини А1736 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину А1736 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

31 березня 2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі № 440/6883/20 у розмірі 16301,72 грн.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на те, що суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік відповідачем вчасно не виплачено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої компенсації.

Окремо слід зауважити, що аналіз положень трудового законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок здійснити повний розрахунок з працівником при звільненні покладається саме на роботодавця, оскільки для нього передбачено настання негативних наслідків у разі невиконання такого обов`язку, що має на меті стимулювання роботодавців до недопущення порушень прав та законних інтересів фізичних осіб під час припинення з ними трудових відносин.

Доводи відповідача про те, що позовні вимоги належить задовольнити частково та визначити до стягнення з відповідача суму в розмірі 10831,62 грн. судом не визнаються, оскільки позивач не порушував питання про стягнення конкретно визначеної суми, а лише просив зобов`язати відповідача її нарахувати та виплатити.

Інші наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Разом із тим, на переконання суду не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 роки шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки.

Вказана вимога стосується безпосередньо виконання судового рішення.

Суд зауважує, що рішення суду в цій адміністративній справі не є рішенням суду, яке підлягає негайному виконанню у розумінні статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак необхідність встановлювати відповідачу порядок його виконання відсутня.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за доцільне частково задовольнити позовні вимоги та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 роки; а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 року.

В зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1736 Міністерства оборони України (вул. Маяковського, 2, м. Нова Каховка, Херсонська область, 74910, ЄДРПОУ 26613875) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1736 Міністерства оборони України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 роки.

Зобов`язати Військову частину А 1736 Міністерства оборони України (вул. Маяковського, 2, м. Нова Каховка, Херсонська область, 74910, ЄДРПОУ 26613875) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 31 березня 2021 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова