Рішення № 101849221, 30.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

справа №380/6651/21

провадження № П/380/6738/21

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Раєнко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 380/6651/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури, в якому із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати бездіяльність Київської обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАС України з 11.09.2020 року, є правонаступником прокуратури Київської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати (посадового окладу визначеного, надбавки за вислугу років та несплаченої грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки) за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 29.01.2021 по 12.03.2021 протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1173668,98 грн;

- зобов`язати Київську обласну прокуратуру нарахувати та сплатити суму інфляційних втрат у зв`язку з затримкою термінів виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2019 року по 12 березня 2021 року;

- стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що на його думку слід визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо виплати заробітної плати та стягнути на його користь грошових коштів у сумі 1173668,98 грн., яка складається з наступного:

- 740401,05 грн. - сума несплаченого Позивачу посадового окладу, розмір якого визначеного на підставі частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з лютого 2019 року по березень 2021 року:

- 221778,01 грн. - сума несплаченої Позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу на підставі частини 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з січня 2021 року по березень 2021 року;

- 211489,92 грн. - сума несплаченої Позивачу грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Позивач, з січня 2019 року до березня 2021 року працював в органах прокуратури Київської області та Київської обласної прокуратури на різних посадах. Починаючи з липня 2015 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи грудня 2015 року по дату звільнення позивача, заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативними правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.

Позивач вважає, що з січня 2019 року по березень 2021 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нарахований позивачу, відповідно до вимог зазначеного закону становить (274431,4 + 369606 + 96363,65) 740401,05 грн.

Також позивачу, на його думку, не сплачено (82011,12 грн. + 110857,8 грн. + 28909,09 грн.) 221778,01 грн. надбавки за вислугу років за період з 01.02.2019 по 12.03.2021 року і грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки у розмірі 233293,44 грн. позивач вказує, що така рахувалась не від посадового окладу, розмір якого визначено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а від посадового окладу, розмір якого визначено Постановою КМ України за № 505. У зв`язку з зазначеним, позивач отримав таку компенсацію в меншій сумі, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначену суму стягнути в судовому порядку.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити суми інфляційних втрат у зв`язку з затримкою термінів виплати позивачу посадового окладу за період з січня 2019 року по березень 2021 року, позивач зазначає повинен був отримати 125821,98 грн. за період з січня 2019 року по березень 2021 року, мотивація позивача полягає в тому, що якби він отримав вищезазначену суму грошових коштів вчасно, то його купівельна спроможність була б значно вищою порівняно з 2021 роком.

Бездіяльністю прокуратури Київської області (Київської обласної прокуратури) порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, надали суду додаткові пояснення та докази, просили позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що позивач згідно наказу прокурора Київської області від 28.01.2019 № 55к розпочав свою роботу в органах прокуратури Київської області з 29.01.2019.

Стосовно періоду часу, коли ОСОБА_1 обіймав різні посади в органах Київської обласної прокуратури (з 29.01.2019 по 12.03.2021) відповідач зазначає, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015.

За приписами ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством, зокрема ч. 3 ст. 81 Закону передбачалось, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався).

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 8.1 Закону України «Про прокуратуру» та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (Закон № 113-ІХ від 19.09.2019). Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону № 1697-VII).

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно ст. 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Київська обласна прокуратура не наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано у розмірі, не нижчому від визначеного законом.

Рішенням КСУ від 26.03.2020 № 6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішенця КСУ визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України втратила чинність 26 березня 2020 року. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, за період 26.03.2020 по 12.03.2021 відповідач зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури. Також внесені зміни до Закону № 1697-VII, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено (ст. 7 Закону № 1697-VII).

В статті 15 Закону № 1697-VII зазначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ).

Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (є діючим та не визнаний неконституційним) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Також, п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи обласних прокуратур та окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Згідно з наказом Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Наказом Генерального прокурора від 11.03.2021 № 130к на підставі рішення Одинадцятої кадрової комісії від 14.12.2020 № 4 ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697 з 12.03.2021.

Отже позивач у період роботи в органах прокуратури по день звільнення не мав статусу прокурора окружної прокуратури, атестацію пройшов не успішно, та відповідно на нього не поширювалося положення норм ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора місцевої (окружної) прокуратури, диспозиція якої стосується Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а відтак, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур. Нарахування та виплата заробітної плати, її складових таким прокурорам здійснюється в порядку, встановленому КМУ, а саме в постанові Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 506 від 06.10.2014, № 763 від 30.09.2015, № 657 від 30.08.2017, № 171 від 26.02.2020), тобто відповідач діяв правомірно та в межах чинного законодавства.

Київською обласною прокуратурою здійснювалась повна і своєчасна виплата всіх належних та нарахованих позивачеві коштів підстави для застосування компенсації відсутні.

Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові докази та документи, просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 20.05.2021 року у даній справі відкрито спрощене провадження у справі. Ухвалою судді від 23.06.2021 року постановлено про перехід з спрощеного провадження в загальне позовне провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

Позивач працював в органах прокуратури Київської області та Київської обласної прокуратури на прокурорських посадах з 29.01.2019 року до 12.03.2021 року.

Зокрема:

- з 29.01.2019 року по 11.05.2019 року на посаді заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області;

- з 12.05.2019 року по 19.05.2019 року на посаді прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області;

- з 20.05.2019 по 05.08.2019 року на посаді заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області;

- з 05.08.2019 до 12.03.2021 року на посаді керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області.

11.03.2021 року наказом Генерального прокурора за № 130к на підставі рішення Одинадцятої кадрової комісії від 14.12.2020 № 4 ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірну бездіяльність протиправною та такою, що не відповідає вимогам Закону та порушує права позивача.

Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про спірну бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії з наступних встановлених підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 29.01.2019 по 12.03.2021 працював в органах прокуратури відповідача.

На переконання позивача внаслідок застосування відповідачем акта, визнаного неконституційним позивачу не виплачено у спірний період посадовий оклад у належному розмірі, що спричинило заборгованість у загальному розмірі 1173668,98 гривень, яка є завданою матеріальною шкодою та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1697-VII) врегульовано питання заробітної плати прокурора - складові, розміри посадових окладів залежно від займаної посади, доплата за вислугу років. Встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

У зазначеній статті основою для визначення розміру посадового окладу взято мінімальну заробітну плату, розмір якої, в свою чергу, у спірний період визначався відповідними положенням Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ст. 89 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до ст. 90 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Судом враховується позиція відповідача про те, що він не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому (більшому) розмірі, ніж це передбачено в межах видатків з боку Держави.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Вказана норма є чинною, неконституційною не визнавалась.

У спірний період схеми посадових окладів працівників органів прокуратури затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» з подальшими змінами.

Сторонами не заперечується той факт, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

11.03.2021 року наказом Генерального прокурора за № 130к на підставі рішення Одинадцятої кадрової комісії від 14.12.2020 № 4 ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

Відповідно, на дату звільнення позивача в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Відповідно до п. 6 Постанови КМ України за № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (яка діяла на час спірних правовідносин), установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (Офіційний вісник України, 2012 р., № 44, ст. 1697; 2015 р., № 80, ст. 2668; 2017 р., № 72, ст. 2201).

Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII, посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. На думку суду вказаний оклад є в причинному зв`язку із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

З набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).

Так, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

У рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 вказано, що відповідне положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України втратили чинність саме з 26.03.2020.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Таким чином, у період з 01.07.2015 по 26.03.2020 (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020) положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, було чинним, а тому підлягало застосуванню у відповідності до чинного на той час законодавства.

Отже, у вказаний позивачем період у відповідача не було правових підстав для застосування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» при визначенні розміру посадового окладу позивача.

З приводу зобов`язання відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоди у вигляді невиплаченої заробітної плати в загальній сумі 1173668,98 грн., суд зазначає таке.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

На час спірних правовідносин прокурори, які займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Враховуючи те, що позивач на день звільнення з посади прокурора не був переведений в результаті успішного проходження ними атестації до обласної прокуратури, оплата його праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», відтак відповідачем не вчинено спірну бездіяльність та у суду немає підстав зобов`язувати відповідача нараховувати та сплачувати спірну суму, що по суті є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

Стосовно доводів представника відповідача щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду, слід зазначити, що предметом даного спору є відшкодування позивачем матеріальної шкоди, у вигляді стягнення недоотриманих позивачем сум заробітної плати.

Відповідно до змісту частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, відтак посадовий оклад прокурора входить до структури заробітної плати і відповідно, є її складовою.

Згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав судом не враховуються аргументи позивача в цілому, оскільки всі складові суми позовних вимог позивача ним розраховані виключно з вказаних ним аргументів, які судом не враховані, відповідно позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання бездіяльність протиправною, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5. п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 10.12.2021 року.

Суддя Гавдик З.В.