Рішення № 101849188, 02.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року м. Львів

справа №380/9230/21

провадження № П/380/9364/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Винник В.М.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Онищак М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової допомоги у зв`язку з щорічною відпусткою, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та моральної шкоди, -

встановив:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові (79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6, ЄДРПОУ 42334907) у якій позивач просить:

- визнати протиправним наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 №34-о/с “Про звільнення ОСОБА_1 ” та скасувати його;

- визнати протиправним наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 01.03.2021 №119-о/с “Про звільнення ОСОБА_1 ” та скасувати його;

- визнати протиправним наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 11.05.2021 №199 о/с “Про звільнення ОСОБА_1 ” та скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові або на рівнозначній посаді з дати наступного дня за днем незаконного звільнення, тобто з 12.05.2021;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, що розташоване у місті Львові на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12.05.2021 до дати винесення рішення про поновлення;

- рішення суду про присудження стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць - та про поновлення на посаді допустити до негайного виконання;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь позивача ОСОБА_1 грошову допомогу у зв`язку з щорічною відпусткою, обрахунок якої, у відповідності до абзацу 3 пункту 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, провести за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому наказом від 01.02.2021 №99-в надавалась щорічна основна відпустка, тобто за січень 2021 року та грудень 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.;

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою від 11.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 20.09.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.10.2021 о 11:00.

Позиція позивача:

Позивач вважає протиправними та просить скасувати накази відповідача про його звільнення з огляду на наступне. 03.12.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесено зміни до Закону України «про Державне бюро розслідувань», зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань (далі – ДБР) з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Відносячи ДБР до державних правоохоронних органів, передбачив гарантії для працівників – державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон. Відповідно до пп.3,4 п.3 прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», директори територіальних управлінь та інші працівники ДБР продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін. Працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Вважає, що такі гарантії та можливості надали йому право продовжувати виконувати свої повноваження як слідчого ТУ ДБР у м. Львові та зобов`язували відповідача попередити його про зміну істотних умов праці в розумінні ст.43 Закону України «Про державну службу» та ст.32 КЗпП України з подальшим визнанням його посади, як посади начальницького та рядового складу, оскільки по суті виконуваних завдань це тотожні посади. Окрім того, вказаний Закон був доповнений ст.14-3, за змістом якої державні службовці та особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР за їх згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». Тому, вважає його звільнення прямо суперечить п.4 п.3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». Вважає, що застосування п.1 ч.1 ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» до слідчих ДБР порушує гарантії незалежності ДБР. Також звертає увагу на те, що йому інших вакантних посад запропоновано не було. Також перед його звільненням не проводилось порівняльного аналізу продуктивності праці працівників за період їх роботи при зазначеному вивільненні, не з`ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), не ознайомлено його з новою структурою та штатним розписом відповідача. Станом на моменту звільнення позивача, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності або штату ТУ ДБР у м. Львові, та одночасну відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної чи нижчої посади. Виходячи із незмінності завдань ДБР, визначених у ст.5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та процесуального статусу слідчого, як службової особи органу Державного бюро розслідувань, уповноваженої в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п.17 ч.1 ст.3 КПК України), посаду якого він займав перед звільненням, внесені зміни до штатного розпису не могли і не зумовлювали фактичного скорочення цієї посади, а лише її перейменування. Тобто, в оновленій організаційній структурі ТУ ДБР у м. Львові займана ним посада залишилась, але дещо змінилась її назва, що вказує на формальність зазначених змін. Крім того, обсяг посадових обов`язків між посадою слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові (посада державної служби) та посадою слідчого або старшого слідчого відділу територіального управління (посада рядового і начальницького складу) не відрізняється та визначається, передусім, виходячи з вимог ст.40 КПК України. Вважає, що фактично відбулась зміна категорії займаної ним посади а не її скорочення. Вважає, що вказане свідчить про відсутність реального скорочення посади, яку він обіймав перед звільненням, оскільки відсутність зміни напрямів, завдань і повноважень органу не передбачає фактичного скорочення основних функціональних посад слідчих та оперуповноважених як учасників процесуальних відносин здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень в межах завдань ДБР, що вказує на протиправність видання наказу про його звільнення. Відповідач неправомірно застосував до нього п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та порушив процедуру його звільнення із займаної посади, що у свою чергу свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу. Така невідповідність наказу про звільнення вимогам закону є підставою для поновлення його на посаді, а за відсутності такої посади – на іншій рівнозначній посаді у цьому (або іншому) державному органі.

Також вказує, що наказом відповідача від 01.02.2021 №99-в позивачу надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 2 календарні дні з 22.02.2021 по 23.02.2021. У період вказаної відпустки позивач перебував на листку непрацездатності з 22.02.2021 по 05.03.2021 та з 06.03.2021 по 07.05.2021. Вийшовши 11.05.2021 на роботу, він подав відповідачу оригінали листків непрацездатності та просив продовжити йому вищевказану відпустку, оскільки така співпала з тимчасовою непрацездатністю. Однак, відповідач не продовжив відпустки та звільнив його з роботи з 11.05.2021.Таким чином, вважає, що відповідач звільнив його без продовження відпустки, не забезпечив його право на відпочинок та інші права, передбачені законодавством, чим порушив процедуру звільнення в цій частині.

Наказ про надання йому відпустки від 01.02.2021 №99-в прийнятий на підставі заяви від 26.01.2021. 26.01.2021 він також подав заяву про надання грошової допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою. Обидві заяви були погоджені безпосереднім керівником, однак виплати йому грошової допомоги на оздоровлення не здійснено. 25.02.2021 він повторно звернувся до відповідача з заявою з вимогою виплатити йому відповідну грошову допомогу та матеріальну допомогу для вирішення соціально – побутових питань. Крім того, про надання грошової допомоги на оздоровлення він також просив у заяві від 11.05.2021. Однак, дані вимоги залишені без задоволення. Відмова відповідача мотивована тим, що станом на момент звернення кошторисом на 2021 рік не передбачено коштів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення. Однак, на переконання позивача, грошова допомога у зв`язку з відпусткою іншим працівникам надавалась у січні 2021 і в подальшому теж виплачувалась іншим працівникам. Однак, вважає, що відповідно до ст.57 Закону України «Про державну службу», відповідач був зобов`язаний виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, оскільки зазначена відпустка була надана позивачу.

Відтак вважає, що в момент виходу його на роботу після тимчасової непрацездатності та отримання листків непрацездатності а також заяви від 11.05.2021 про продовження відпустки, відповідач мав йому продовжити відпустку на термін із яким співпала тимчасова непрацездатність.

Також вважає, що систематичними, незаконними діями (бездіяльністю) відповідача, а саме нездійснення йому належних виплат, не продовженням відпустки та незаконним звільненням завдано моральну шкоду, яка проявилась в моральних та фізичних стражданнях. Своє звільнення також розцінює як приниження ділової репутації. Невиплата належних йому допомог також призвело до значних негативних психоемоційних переживань, оскільки він розраховував на ці виплати щоб мати змогу отримати ефективне лікування та вирішувати соціально – побутові питання. Невиплата даних допомог призвела до зниження ефективності його лікування та виникнення соціально – побутових проблем, а як наслідок психоемоційного напруження при їх вирішенні, оскільки під час описаної вище тимчасової втрати працездатності він не отримував жодних доходів.

У відповіді на відзив позивач вважає такий помилковим та таким, що не відповідає суті його позову. Звертає увагу, що частина інформації, зазначена у відзиві не відповідає дійсності в частині відсутності керівника державної служби. Прийняття відповідачем оскаржуваного наказу суперечить пп.4 п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». Законодавча зміна статусу ДБР із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не свідчить про необхідність припинення служби в даному органі, оскільки ДБР як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків ДБР, як центрального органу виконавчої влади. Тому вважає, що має місце не «скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців», а саме зміна істотних умов служби. Із положень ст.87 Закону України «Про державну службу» випливає обов`язок (а не можливість) керівника запропонувати йому рівнозначну або нижчу посаду, чого по факту зроблено не було. Вважає, що у відповідача були відсутні будь – які правові підстави для звільнення його із займаної посади. Тому просить відмовити в задоволенні відзиву.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просить позов задоволити у повному обсязі.

Заперечення відповідача:

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 затверджено нову структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (структура ТУ ДБР у м. Львові – Додаток 1). У структуру ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», входять: слідчі відділи (Перший (з дислокацією у м. Львові), Другий (з дислокацією у м. Луцьку), Третій (з дислокацією у м. Тернополі), Четвертий (з дислокацією у м. Івано-Франківську), П`ятий (з дислокацією у м. Ужгороді) та відповідні оперативні підрозділи, інші структурні підрозділи. Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань, як державного правоохоронного органу, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, враховуючи єдиноначальність у діяльності ДБР, визначену підпунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», керівництво територіальних управлінь ДБР, слідчі та оперативні працівники мають відноситись до осіб рядового і начальницького складу ДБР. Відтак, законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу – в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. Наказом ДБР від 03.01.2020 № 2 внесено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», зокрема, доповнено пунктом 3: «Затвердити порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (додаток)». Затвердженим Порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань (додаток до наказу Державного бюро розслідувань від 03.01.2020 №2) (далі – Порядок) визначено процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби у правоохоронному органі. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу ДБР. Згідно абзацу сьомого пункту 6 Порядку, після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку переможець конкурсу призначається на відповідну посаду рядового та начальницького складу. на підставі пунктів 5, 8 частини першої статті 12, статті 142 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», прийнято наказ «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» (далі – Перелік) від 08.07.2020 № 323. Наказом ДБР від 15.10.2020 №583 до указаного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, зокрема, посади у слідчих відділах: «слідчий», «старший слідчий» та «начальник», «заступник начальника» територіальних управлінь ДБР, відповідають граничним спеціальним званням за указаними посадами «капітан Державного бюро розслідувань», «майор Державного бюро розслідувань» та «підполковник Державного бюро розслідувань», відповідно, підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу. При виведенні скороченої посади із штатного розпису підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. З огляду на дану обставину посади категорії державної служби підлягали скороченню, а особи, що займали такі посади – звільненню. Скорочення посади у зв`язку із введенням нової категорії посад та звільнення у зв`язку із зміною істотних умов праці, не є тотожними та не взаємопов`язані, виходячи, як з положень Закону України «Про державну службу» так і Кодексу законів про працю України. Відповідно до наказу ДБР від 20.10.2020 № 198 ДСК посаду державної служби – слідчого першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові виведено зі штатного розпису. Водночас, уведено посади рядового та начальницького складу (із спеціальними званнями ДБР) – штатні посади у слідчих відділах (Перший (з дислокацією у м. Львові), Другий (з дислокацією у м. Луцьку), Третій (з дислокацією у м. Тернополі), Четвертий (з дислокацією у м. Івано-Франківську), П`ятий (з дислокацією у м. Ужгороді) та у відповідних оперативних підрозділах. 26.10.2020 позивачу вручено Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26861вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Посади державної служби «слідчий» першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління територіальних управлінь Державного бюро розслідувань скорочено абсолютно у всіх семи територіальних управліннях Державного бюро розслідувань і відповідно до змін у штатних розписах уведено посади осіб рядового і начальницького складу, на зайняття яких Державним бюро розслідувань оголошено конкурс, оскільки процедури переведення з посад державної служби на посади осіб рядового і начальницького складу законом не передбачено. Відтак, беручи до уваги правомірність, яка власне і не оспорюється позивачем, наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», яким затверджено відповідні зміни до штатного розпису, що передбачають скорочення посади другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові, наказу ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників» (зі змінами), оскаржуване рішення – наказ ТУ ДБР у м. Львові від 11.05.2021 №199-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » також носить очевидно правомірний характер.

Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, відтак, у цьому спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889, державна служба може припинятися за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 Закону № 889). Так, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889 передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. При цьому слід зазначити, що 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а 13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX щодо внесення аналогічних змін у Закон України «Про державну службу». В конкретному випадку позивач – державний службовець, а тому порядок припинення державної служби регулюється Законом України «Про державну службу». Тож законодавець, з урахуванням цих змін до законодавства, фактично наділив державні органи дискреційними повноваженнями в рамках указаних правовідносин, оскільки суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації між альтернативами «призначати або не призначати на вакантну посаду» (протягом шести місяців особу, яка звільнена у зв`язку із скороченням) та «пропонувати або не пропонувати рівнозначну або нижчу вакантну посаду» до звільнення особи, посада якої скорочується), кожна із яких є правомірною. Зазначеними законами Верховною Радою України змінено порядок скорочення державних службовців. Зокрема, внесено зміни до статей 22 та 87 Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889. Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, абзац другий частини третьої статті 87 Закону № 889 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширюється на державних службовців у силу приписів частини четвертої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону «Про державну службу», оскільки врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за власним рішенням у разі скорочення посад або реорганізації державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця. Тому вважає, що ТУ ДБР у м. Львові діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники прави посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Мелітополі від 07.05.2019 року №26о/с, призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 08.05.2019 року, як обраного за конкурсом, з випробувальним строком 6 місяців.

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Львові від 07.05.2020 №64к/с, призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділ розслідування злочинів, у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, в порядку переведення з посади слідчого третього слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 08.05.2020.

Наказом ДБР від 15.10.2020 року №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, було затверджено (п.1.1.) структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць (Додаток 1).

Наказом ДБР №198дск від 20.10.2020 року затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 року №188-ос “Про попередження працівників” наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.

Наказом ДБР №303дск від 30.12.2020 року затверджено зміни до наказу ДБР №198дск від 20.10.2020 року затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Наказом ДБР від 25.01.2021 року №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік.

Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 28.01.2021 р. №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 р. №188о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення “з 31.01.2021 року” замінено на словосполучення “з 28 лютого 2021 року”.

22.10.2020 позивачу вручено Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26861вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Львові від 01.02.2021 №99-в «Про надання відпустки», надано ОСОБА_1 , слідчому першого слідчого відділу (відділ розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) СУ ТУ ДБР у місті Львові частину щорічної основної відпустки тривалістю два календарні дні з 22.02.2021 по 23.02.2021.

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Львові від 19.02.2021 №34-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 01 березня 2021 року у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 17 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 08.05.2020 по 01.03.2021 та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

25.02.2021 позивачем додано до відповідача заяву, просив повторно виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, яку йому надано наказом від 01.02.2021 №99-в.

У відповідь на заяву позивача від 25.02.2021 відповідач надав відповідь від 16.03.2021 №Б-1498/12-07/21 та роз`яснено, що грошова допомога для оздоровлення надається працівникам ТУ ДБР у м. Львові на підставах, в порядку та розмірах, визначених законодавством, зокрема, відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ст.57 Закону України «Про державну службу» та Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам Державного бюро розслідувань, порядку та умов її виплати, затверджену наказом ДБР від 21.09.20202 №514. Матеріальна допомога для вирішення соціально – побутових питань, передбачена ч.2 ст.54 Закону України «Про державну службу» та Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань, затвердженим Постановою КМ України від 08.08.2016 №500, може надаватись за рішенням керівника в межах затвердженого фонду оплати праці. Розпорядники бюджетних коштів відповідно до ч.1 ст.48 БК України беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Станом на момент розгляду звернення кошторисом на 2021 рік по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не передбачено коштів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань та виплати грошової допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою. Забезпечення потреби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» становить 51% від загальної потреби на 2021 рік.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДН №093603, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 22.02.2021 по 05.03.2021.

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Львові від 01.03.2021 №119-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 року №34-о/с», пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 №34-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції:

«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно».

01.03.2021 відповідач звернувся з листом №12-12-3444вих 21 до позивача у якому просили терміново з`явитись до ТУ ДБР, розташованого у місті Львові для передачі справ та майна відповідно до ст.89 Закону України «Про державну службу», складання відповідного акту. В листі вказано про те, що відповідно до службової записки заступника начальника першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Львові Куманського О.П. 01.03.2021 ОСОБА_1 відсутній на робочому місті у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. До листа долучено копії наказів від 19.02.2021 №34 о/с, від 01.03.2021 №119- о/с.

З метою з`ясування причин відсутності на робочому місці працівника ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, ОСОБА_1 , відповідачем скеровано запит до КНП « 5-та міська клінічна лікарня м. Львова» від 19.04.2021 №12-06-6653вих21 з проханням невідкладно надати інформацію про відкриті листки непрацездатності, видані ОСОБА_1 в період з 22.02.2021 по 12.04.2021.

11.05.2021 позивачем подано відповідачу заяву про продовження відпустки на 2 календарних дні, починаючи з 11.05.2021 у зв`язку з тим, що надана відпустка співпала із тимчасовою непрацездатністю. Також просив виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення у зв`язку з відпусткою.

Наказом ТУ ДБР, розташоване у місті Львові від 11.05.2021 №199-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 11.05.2021 у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно. Виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 24 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 08.05.2020 по 11.05.2021 та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

За результатами розгляду заяви позивача від 11.05.2021 відповідачем надано відповідь листом від 20.05.2021 №Б-2905/12-06/21, якою повідомлено, що 11.05.2021 його було звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу згідно наказу від 11.05.2021 №199-о/с, з яким його ознайомлено. Проінформовано, що йому виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Грошова допомога для оздоровлення надається працівникам ТУ ДБР у м. Львові (одночасно з наданням щорічної основної відпустки) на підставах, в порядку та розмірах, визначених законодавством, зокрема, відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», ст.57 Закону України «Про державну службу». У травні 2021 року щорічна відпустка не надавалась та грошова допомога на оздоровлення у зв`язку з відпусткою не виплачувалась.

Не погоджуючись з діями та бездіяльністю відповідача та прийнятими ним наказами, позивач звернувся до суду з позовом про оскарження таких.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Спірними наказами позивача звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України “Про державну службу” №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07.04.2011 №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Закону №889-VIII, в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, тобто чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України “Про державну службу” положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України “Про державну службу” надало “Роз`яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України “Про державну службу”) від 20.02.2020 №86 р/з” згідно з якими при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

Посилання позивача на те, що Законом України № 1285-IX від 23.02.2021 “Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби” викладено частину 3 статті 87 Закону №889-VIII у новій редакції, не може бути враховано у спірних відносинах, оскільки Закон № 1285-IX від 23.02.2021 набув чинності 09.03.2021 р., тобто після прийняття оспорюваного наказу від 19.02.2021 №34-о/с. При цьому, наказами від 01.03.2021 №119-о/с та від 11.05.2021 №199 о/с лиш вносились зміни у наказ від 19.02.2021 в частині дати звільнення.

Щодо доводів позивача про відсутність фактичного скорочення штату у ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спір, який пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.

На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон №794-VIII) діяв в редакції Закону України №2475-VIII від 03.07.2018.

Згідно зі статтею 1 Закону №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року №1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.

03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань”, який набрав чинності 27.12.2019 року та яким внесено зміни до Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

Так, згідно зі статтею 1 Закон України “Про Державне бюро розслідувань” (у редакції, чинній з 27.12.2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.

Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 “Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань”.

При вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.

Відповідно до ч.5 ст. 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 14-3 Закону №794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України “Про державну службу”.

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до ч.6 ст. 9 Закону №794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 “Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 р. №1 та від 03.01.2020 р. №2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №343).

Пунктом 1 Порядку №343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України “Про державну службу”) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

“Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами” - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

“Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань” та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України “Про державну службу” у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

З аналізу норм права, які регулюють спірні відносини, вбачається, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

З 27.12.2019 р. в силу ст. 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказом ДБР від 15.10.2020 р. №583 внесено зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08.07.2020 р. №323.

Наказом ДБР від 15.10.2020 року №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, було затверджено (п.1.1.) структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць (Додаток 1).

Наказом ДБР №198дск від 20.10.2020 року затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, посади державної служби у слідчому управління ТУ ДБР у м. Львові виведені з штатного розпису у загальній кількості 55 штатних посад та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Львові) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 6 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 6 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 14 посад начальницького та середнього складу;

Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Луцьку) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий – 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 8 посад начальницького та середнього складу;

Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Тернополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.

Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Івано-Франківську) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 2 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 6 посад начальницького та середнього складу.

П`ятий слідчий відділ (з дислокацією у м.Ужгороді) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий – 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу.

Згідно із Змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові всього введено 45 штатних посад старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР у м. Львові. Внесені зміни введено в дію з 01.02.2021 р.

Зміни до штатного розпису на 2020 рік ТУ ДБР у м. Львові внесено відповідно до пунктів 4,8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, пункту 1 частини першої ст. 87 Закону України “Про державну службу”.

Наказом ДБР від 20.10.2020 р. №198ДСК було затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатні одиниці.

Отже, внаслідок реалізації наказу ДБР від 20.10.2020 р. №198ДСК посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління.

Посада державної служби “слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові ” у кількості 9 штатних посад також виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас введено наступні посади у слідчих відділах Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 6 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР).

За таких обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань №198дск від 20.10.2020 року та від 30.12.2020 №303 ДСК, є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.

Згідно матеріалів справи штатна чисельність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, була скорочена на 10 посад.

З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові помилковими.

Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення позивача про наступне вивільнення.

Так, згідно із попередженням про наступне вивільнення від 22.10.2020 року наступне скорочення посади державної служби – посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові; яку позивач обіймав з 07.05.2020 року, позивач ознайомлений під підпис 22.10.2021 р., тобто у термін, визначений законом.

Суд не приймає доводи позивача про те, що відповідачем порушено процедуру вивільнення, оскільки його було повідомлено про наступне вивільнення.

Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 року №188-ос “Про попередження працівників” наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.

22.10.2020 р. на підставі наказу від 22.10.2020 року №188-ос позивача попереджено про наступне вивільнення з 31 січня 2021 року.

Наказом ДБР від 30.12.2020 №303 ДСК “Про затвердження змін до наказів ДБР” внесено зміни до наказу ДБР №198ДСК від 20.10.2020 щодо дати введення змін до штатного розпису Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові №6, а саме: введено в дію з 01.02.2021 р.

Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 28.01.2021 р. №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 р. №188о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення “з 31.01.2021 року” замінено на словосполучення “з 28 лютого 2021 року”.

За таких обставин, порушень процедури повідомлення про наступне вивільнення позивача з боку відповідача судом не встановлено.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем не розглянуто питання про переведення на рівнозначну посаду чи на нижчу посаду у ТУ ДБР у м. Львові.

Відповідно до ч.1 ст. 14-3 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

На момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20.

За таких обставин, жодних гарантій на залишення на посаді означені норми права не містять.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну службу” рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Тобто, посади державної служби і посади рядового і начальницького складу не є рівнозначними, вони належать до різних категорій і мають інший правовий статус.

Разом з тим, позивач на момент прийняття на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі складав Присягу державного службовця. Тобто, його посада належала до посад державної служби .

Згідно ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, переведення можливе виключно відносно рівнозначної або нижчої посади.

Рівнозначною посадою відповідно до статті 2 Закону України «Про державну службу» є посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, який затверджено постановою КМУ № 15 від 18.01.2017, посада слідчого прирівнювалась до посади спеціаліста державних органів (підкатегорії В3), тобто найнижчої підкатегорії, а згідно долученого до матеріалів справи наказу ДБР № 46ДСК від 25.01.2021 про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік, у штатному розписі ТУ ДБР у м. Львові найнижчою посадою є провідний спеціаліст (підкатегорія В2).

Як наслідок, попри відсутності обов`язку у ТУ ДБР у м. Львові не було можливості запропонувати позивачу іншу вакантну посаду, оскільки такої посади просто не існувало.

Окрім того, відповідно до п. 1 Постанови КМ України від 05.08.2020 №743 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» (далі - Положення № 743), це положення визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки.

Правилами п. 60 Положення № 743 занотовано, що призначення (переведення) осіб рядового та начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється:

1) на вищі посади - за конкурсом (у порядку просування по службі);

2) на рівнозначні посади:

за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення;

у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів;

за сімейними обставинами або з інших поважних причин;

за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

3) на нижчі посади:

за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та за їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення;

у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів;

за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

з урахуванням ділових якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи - за результатами оцінки службової діяльності;

за сімейними обставинами або з інших поважних причин - за особистим проханням.

Переведення згідно з п. 61 Положення № 743 з вищих посад на нижчі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів здійснюється Директором Державного бюро розслідувань (директором територіального управління Державного бюро розслідувань) у межах наданих йому прав щодо призначення на посади за умови відсутності можливості призначити особу рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду в цьому ж органі чи підрозділі Державного бюро розслідувань відповідно до вимог Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

Скорочення штату або проведення організаційно-штатних заходів чи зміна розподілу обов`язків у період виконання першим заступником та одним із заступників Директора Державного бюро розслідувань повноважень Директора Державного бюро розслідувань відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” здійснюється за результатами аналізу ефективності роботи Державного бюро розслідувань. З метою запобігання конфлікту інтересів згідно із Законом України “Про запобігання корупції” видається відповідний наказ за погодженням з першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань.

Як вже зазначалось, вказане Положення визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР та їх права та обов`язки.

Тому Положення № 743 не впливає на порядок та спосіб прийняття Директором ДБР кадрових рішень, зокрема, стосовно скорочення посад державної служби та не регулює питання проходження служби в ДБР державними службовцями та процедуру їх звільнення.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.

Щодо доводів позивача про наявність гарантій для діючих працівників ДБР, які перемогли у конкурсі для призначення на посади слідчих та оперуповноважених продовжувати здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їх повноважень на посаді згідно Закону України «Про Державне бюро розслідувань», можливість визначення посад вказаних працівників посадами начальницького та рядового складу.

Позивач на обґрунтування вказаних доводів покликається на положення пп.3,4 п.3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», відповідно до яких, директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін; працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 07.07.2004 №14-рп/2004 зазначив про можливість законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності.

Однак, мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.

Вирішуючи проблемне питання, в ракурсі висловлень Конституційного Суду України, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII, у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань від 03.12.2019 № 305-IX, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Служба в ДБР, згідно з частиною другою статті 14 Закону №794-VIII служба в ДБР є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

При цьому, відповідно до частини першої вказаної статті, до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами згідно з пунктом 5 частини першої статті 12 Закону №794-VIII визначає Директор ДБР.

Дійсно, за штатним розписом, який діяв на час призначення позивача на посаду, усі без винятку посади слідчих ДБР відносились до посад державної служби.

Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Отож чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

Як вже згадувалося в описовій частині рішення, Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР та на підставі цього нормативного акта, наказом ДБР від 25.01.2021 №46дск затверджений штатний розпис ТУ ДБР, розташованого у місті Львові» на 2021 рік.

У цьому штатному розписі відсутній відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції, до складу якого входив, де займав посаду позивач.

Таким чином, внаслідок реалізації наведених положень Закону №794-VIII та указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 фактично відбулася зміна структури ДБР шляхом віднесення до державного правоохоронного органу, із створенням нової структури, шляхом реорганізації державного органу.

Отже, у зв`язку із фактичною заміною посади держаної служби (яка скорочена, оскільки не притаманна правоохоронним органам) іншою категорією посад - рядового і начальницького складу із присвоєнням відповідного звання, прийняття рішення про припинення державної служби лежить виключно в площині дискреційних повноважень суб`єкта призначення.

Таким чином, положення пп.3,4 п.3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», жодних гарантій від звільнення для посад слідчих та оперуповноважених управління не встановлював. Правових підстав для застосування п. 4 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305 до спірних правовідносин немає, оскільки позивач не перемагав у конкурсі для призначення на посаду слідчого та оперуповноваженого.

У даному випадку скорочення посади державної служби зумовлено не зміною завдань і функцій керівного складу територіальних управлінь, а введенням замість посад державної служби посад іншої категорії – рядового і начальницького складу із присвоєнням відповідного звання.

Відтак, суд відхиляє доводи позивача, що пп.3,4 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» передбачено гарантії продовження здійснення повноважень слідчими у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, оскільки зазначеними нормами передбачено, що працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження саме до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін.

Щодо доводів позивача про порушення процедури його звільнення у зв`язку із не продовженням щорічної відпустки, яка співпала із тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Відповідно до ст.80 КЗпП України, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Наказом від 01.02.2021 №99-в надано позивачу частину щорічної відпустки тривалістю 2 календарні дні з 22.02.2021 по 23.02.2021.

У справі яка розглядається позивач на підставі наказу від 19.02.2021 №34-о/с підлягав звільненню з 01.03.2021.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДН №093603, позивач перебував на лікуванні з 22.02.2021 по 05.03.2021.

Відповідач вказує, що у період 22-23.02.2021 позивач перебуваючи у відпустці не повідомляв відповідача про те, що в період відпустки у нього настала тимчасова непрацездатність. Більше того, лише 24.02.2021, коли позивач мав приступити до роботи він повідомив, що перебуває на лікарняному, проте не вказував, що непрацездатність настала 22.02.2021. У подальшому, 01.03.2021 він на роботу не з`явився і крім цього, не надав листка непрацездатності, тобто не підтвердив свою непрацездатність у встановленому законом порядку, а лише усно повідомив про такі обставини заступника начальника Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Львові. Дані доводи відповідача позивачем не спростовано.

Згідно ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Відтак розуміючи, що звільнення позивача 01.03.2021 призведе до порушення чинного законодавства, оскільки таке звільнення було б проведено в період його тимчасової непрацездатності, і одночасно, не володіючи інформацією про те, що тимчасова непрацездатність настала в період відпустки, відповідачем видано наказ від 01.03.2021 №119-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 року №34-о/с», пункт 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 №34-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції:

«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно».

Відтак, 01.03.2021 відповідач зобов`язаний був або ж продовжити відпустку на підставі ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ст. 80 КЗпП України, або ж видати наказ на підставі ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Через відсутність інформації про те, що тимчасова непрацездатність настала у період відпустки, а також через відсутність листка непрацездатності відповідач не мав законних підстав для винесення наказу про продовження відпустки згідно ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ст. 80 КЗпП України..

В такому випадку, оскільки тимчасова непрацездатність настала саме в період звільнення і відповідач не вправі був продовжувати відпустку, відповідач вважає, що в таких правовідносинах має застосовуватись саме ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу», а не приписи ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ст. 80 КЗпП України.

Дійсно, у справі № 712/9213/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Однак, не зважаючи на те, що відповідно до листка непрацездатності серії АДН №093603, позивач перебував лікуванні з 22.02.2021 по 05.03.2021, позивач такий листок непрацездатності надав відповідачу 11.05.2021.

Відповідач вказує, що приписи ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ст. 80 КЗпП України не породжували у позивача права на залишення на роботі, і тому навіть у випадку порушення відповідачем таких норм спосіб захисту має відповідати характеру порушення і зокрема, має бути виключно змінено дату звільнення.

У постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Відповідну позицію неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13 листопада 2019 року в справі №545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року в справі №320/7991/16, від 11 червня 2020 року в справі №481/1043/17, від 08 липня 2020 року в справі №752/11686/18, від 22 грудня 2020 року в справі №127/33517/18, від 03 лютого 2021 року в справі №752/1880/19, від 28 липня 2021 року в справі №305/335/20, від 19 серпня 2021 року в справі №300/1126/19 та від 08 вересня 2021 року в справі №265/5327/20, від 13.10.2021 у справі №1.380.2019.004407.

Однак, позивач не звертається з позовними вимогами про зміну дати звільнення, а просить скасувати спірні накази та поновити його на посаді.

Відтак, ураховуючи, що оскаржувані накази у частині підстави звільнення позивача є правомірними, підстав для поновлення позивача на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові або на рівнозначній посаді -відсутні, оскільки відсутні підстави для продовження трудових відносин.

Слід зазначити, що позивача звільнено з 11.05.2021 у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності. Таким чином, оскільки позивачем не було своєчасно повідомлено відповідача про перебування на листку непрацездатності у період відпустки, таке звільнення відбулось не у період тимчасової непрацездатності позивача та не під час перебування у відпустці.

Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході щодо залишення певних працівників на роботі, суд відмічає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства” від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97).

Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів” від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України” від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні”.

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889-VIII (у редакції, чинній на момент спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб`єкта призначення є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Позивачем зворотного не доведено.

За таких обставин, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого наказу.

Щодо долучених позивачем листів Територіального управління ДБР, розташованого у місті Мелітополі, суд такі не бере до уваги, оскільки такі не є належними та допустимим доказами згідно статей 73-74 КАС України.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржувані накази є такими, що прийняті у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні.

З огляду на вищенаведене, підстав для визнання протиправними та скасування наказів від 19.02.2021 №34-о/с, від 01.03.2021 №119-о/с, від 11.05.2021 №199 о/с та поновлення позивача на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові або на рівнозначній посаді з дати наступного дня за днем незаконного звільнення, - відсутні.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою.

Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул – це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Оскільки суд дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування наказів від 19.02.2021 №34-о/с, від 01.03.2021 №119-о/с, від 11.05.2021 №199 о/с, відтак підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошової допомоги у зв`язку з щорічною відпусткою та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань.

Механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ Державного бюро розслідувань (далі - працівникам ДБР), порядок та умови її виплати визначається Інструкцією, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21.09.2020 року № 514 (далі – Інструкція № 514).

Відповідно до пп.1.1.1. п.1.1. ч.1 Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу».

Так, ст. 57 Закону № 889-VIII передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з п.п.2.2., 2.4. ч.2 Інструкції №514, державним службовцям ДБР грошова допомога надається один раз на рік (одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки) у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім`я керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.

Рапорт (заява) про надання грошової допомоги або матеріальної допомоги для оздоровлення підписується особисто працівником ДБР та подається на погодження безпосередньому керівнику (начальнику), керівнику фінансового підрозділу (в частині наявності затверджених кошторисом бюджетних асигнувань), першому заступнику або заступникам керівника, відповідно до розподілу обов`язків.

Отже, з аналізу положень Інструкції № 514 вбачається, що грошова допомога на оздоровлення надається державним службовцям ДБР одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч.2 ст. 54 Закону № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1-2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. № 500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Відповідно до Інструкції про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати, затвердженою наказом Державного бюро розслідувань від 21.09.2020 року № 515 (далі – Інструкція № 515), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань державним службовцям ДБР надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 54 Закону України «Про державну службу» та Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 р. № 500.

Згідно з п.2.2. ч.2 Інструкції №515, державним службовцям ДБР матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім`я Керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.

Таким чином, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога не є обов`язковими виплатами та виплачуються за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.

На відповідні заяви позивача про виплату грошової допомоги та матеріальної допомоги на вирішення соціально – побутових питань йому була надана відповідь про відсутність достатнього фінансування і тому, відповідач не мав фінансової можливості надати таку допомогу і саме через відсутність фінансової можливості така допомога не надавалась позивачу.

Що стосується аргументів відповідача про відсутність коштів для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально побутових питань, на підтвердження таких відповідачем надано суду лист від 04.02.2021, який ТУ ДБР у м. Львові направило на адресу ДБР з проханням про виділення додаткових коштів. Зокрема, кошторисом на 2021 рік для виплати заробітної плати за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» передбачено кошти в сумі 16 629 600 грн., а станом на 04.02.2021 залишок становив 12 116 440,64 грн. З огляду на скорочення посад державної служби у 2021 році необхідним було здійснити виплату звільненим працівникам вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Також, необхідно було виплатити заробітну плату працівникам, матеріальну допомогу на оздоровлення у зв`язку з відпусткою (згідно графіку відпусток), виплату вихідної допомоги при звільненні та компенсацію днів невикористаних відпусток, для чого загалом потрібно було грошових коштів в сумі 15 811 179,57 грн., тоді як залишок на 04.02.2021 становив 12 116 440,64 грн., а дефіцит – 3 694 738,93 грн. Окрім того, для забезпечення потреби в коштах по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» з березня по грудень 2021 існувала потреба у сумі 9 627 931,20 грн.

Вказані доводи відповідача підтверджуються відповідними розрахунками, листами, звітами які долучені до матеріалів справи (а.с.204- 211).

Разом з тим, як вбачається зі Звіту про надходження та використання коштів загального фонду за І квартал 2021 року, для виплати заробітної плати за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» передбачено кошти в сумі 16 629 600 грн. Тобто, лист ТУ ДБР у м. Львові від 04.02.2021 про виділення додаткових коштів був залишений без задоволення, що в свою чергу, виключало можливість здійснення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З огляду на те, що судом не встановлено порушення прав позивача, вимоги про відшкодування шкоди не належать задоволенню.

За приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій у прийнятті рішення, що оскаржується.

Враховуючи викладене, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72,77,90,94,139, 241-246,296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову – відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.12.2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна