Рішення № 101849166, 07.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року

справа №380/12917/21

провадження № П/380/13096/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Брильовського Р.М.,

при секретарі судових засідань - Ізьо М.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Головки Л.В.

представника відповідача - Слиш Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, відшкодування матеріальної шкоди-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, у якій просить суд:

- визнати бездіяльність Львівської обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАСУ з 11.09.2020, є правонаступником прокуратури Львівської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати (посадового окладу визначеного, надбавки за вислугу років) за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 353268,51 грн, яка складається з наступного: 274321,92 грн. - сума несплаченого Позивачу посадового окладу, розмір якого визначеного на підставі частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року; 78946,59 грн - сума несплаченої Позивачу надбавки за вислугу років у розмірі ЗО відсотків посадового окладу на підставі частини 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року;

- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та сплатити суму інфляційних втрат у зв`язку з затримкою термінів виплати ОСОБА_1 353268,51 грн за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року;

стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з урахуванням посад, які обіймав Позивач з липня 2015 року по жовтень 2016 року та з урахуванням інформації Львівської обласної прокуратури про розміри посадових окладів, встановлено різницю між фактично нарахованим окладом та тим, який повинен бути виплачений. З липня 2015 року по жовтень 2016 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано Позивачу, відповідно до вимог зазначеного Закону становить (97863,2+176458,72) 274321,92 грн. Позивач з серпня 1993 року до червня 1998 року навчався на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка (за денною формою навчання) та працює в органах прокуратури України з грудня 1997 року. Тобто стаж, з якого обраховується надбавка за вислугу років, для Позивача обраховується з червня 1993 року. На підставі вищезазначеної норми, починаючи з липня 2015 Позивачу виплачувалась щомісячна надбавка за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Разом з цим, надбавка за вислугу років у розмірі 30 відсотків рахувалась Позивачу не від посадового окладу, розмір якого визначено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а від посадового окладу, розмір якого визначено Постановою 505. У зв`язку з зазначеним, Позивач отримав надбавку за вислугу років на 78946,59грн менше, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначену суму стягнути в судовому порядку. Всього таким чином, в цілому Позивачу не сплачено (29023,96+ 49922,63) 78946,59 грн надбавки за вислугу років за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року. Щодо зобов`язання Відповідача нарахувати та сплатити суми інфляційних втрат у зв`язку з затримкою термінів виплати Позивачу посадового окладу за період з жовтня 2016 року по жовтень 2016 року то Позивач повинен був отримати 353268,51 грн за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року. Вважає, що належним способом захисту прав позивача у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на його користь матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, що визнані неконституційними. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що оплата праці прокурорських працівників прокуратури Львівської області (регіональної та місцевих прокуратур) за період з 01.01.2015 по 10.10.2016 здійснювалася на підставі затверджених головним розпорядником – Генеральною прокуратурою штатних розписів станом на 01.01 кожного року, які складено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структур та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Відповідно до цієї постанови, заробітна плата працюючого прокурора прокуратури Львівської області за запитуваний період складалася з посадового окладу який є фіксованим, надбавки за вислугу років, надбавки за класний чин та інших складових оплати праці (премія, надбавка за виконання особливо важливої роботи (з урахуванням надбавки та вислугу років), матеріальних допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань тощо), які є індивідуальними і встановлюються роботодавцем щодо кожного працівника з урахуванням виконуваної роботи, результативності, особистого вкладу, виконання роботи, пов`язаної з допуском до державної таємниці та ін., в межах затверджених кошторисних призначень на оплату праці кожного року станом на 01.01. Зазначений вид виплат відсутній у ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Заробітна плата прокурора, відповідно до ч. 2 ст. 81 «Про прокуратуру» складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Тобто, структура заробітної плати, яка нарахована позивачу у спірному періоді, складалась не лише з посадового окладу та надбавки за вислугу років. Враховуючи наведене, позивач не погоджується лише з нарахуванням посадового окладу та надбавки за вислугу років, яка випливає із посадового окладу. При цьому, не оспорює нарахування йому інших складових заробітної плати, відповідно до Постанови № 505, що у випадку задоволення його позовних вимог призведе до безпідставного збагачення за рахунок державних коштів. Оскільки, з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України та видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратура Львівської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення. Позивачем у вказаній справі не наведено розрахунку суми інфляційних втрат у зв`язку із затримкою їх виплати, лише зазначено, якби він отримав грошові кошти вчасно, то його купівельна спроможність була б значно вищою, тому, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці», слід зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та сплатити компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. не зрозуміло, яку бездіяльність допущено Львівською обласною прокуратурою, оскільки позивач просить відшкодувати матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним тобто, актом, який обласною прокуратурою не було прийнято. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на чинному законодавстві, не відповідають фактичним обставинам, а тому є необгрунтованими та безпідставними. Стверджує, що прокуратура Львівської області при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати діяла правомірно, а тому у задоволенні позову просить відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідачів проти позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у відзиві, просила суд у задоволенні позову відмовити.

5 серпня 2021 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

28 вересня 2021 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду суд перейшов із спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 380/12917/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, відшкодування матеріальної шкоди - за правилами загального позовного провадження.

23.11.2021 протокольною ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 1997 року до жовтня 2016 року працював в органах прокуратури Львівської області. Зокрема, з 08.04.2014 року по 17.08.2015 року позивач працював: на посаді начальника організаційно-контрольного відділу прокуратури Львівської області, з 17.08.2015 року до 19.01.2016 року на посаді начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області, з 19.01.2016 року до 10.10.2016 року на посаді начальника управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області.

Позивач стверджує, що з липня 2015 року по жовтень 2016 року різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано Позивачу, відповідно до вимог зазначеного Закону становить (97863,2+176458,72) 274321,92 грн.

Позивач вважає, що йому не сплачено (29023,96+ 49922,63) 78946,59 грн надбавки за вислугу років за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року.

ОСОБА_1 також зазначає, що Відповідач повинен нарахувати та сплатити на користь Позивача інфляційні втрати станом на час подання позовної заяви у зв`язку з затримкою термінів виплати Позивачу 353268,51 грн. за період з липня 2015 року по жовтень 2016 року.

Позивач вважає, що належним способом захисту його прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на його користь матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. З ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, що визнані неконституційними, у зв`язку з чим вимушений був звернутися до суду.

Вирішуючи вказаний спір, суд зазначає наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII«Про прокуратуру» (далі- Закон № 1697-VII).

Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VIIпередбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Згідно з частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався). Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VIIфінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті33, статті 81 Закону № 1697-VIIзастосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням. Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Конституційним Судом України не приймалися.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників органів прокуратури була визначена постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 року та № 1013 від 09 грудня 2015 року.

Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов`язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Оскільки Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників, не внесені, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладені у постановах від 04 листопада 2015 року № 21-1461, від 30 березня 2016 року № 21-271а16, від 13 липня 2016 року № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17 та від 16 січня 2019 року № 804/217/17, від 27 лютого 2019 року № 809/982/16.

Отже, за пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», положення якого, станом на час виникнення спірних правовідносин неконституційними не визнавались, відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу цілком на законних підставах застосовував постанову Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року.

Суд встановив, що ОСОБА_1 за період з липня 2015 по 10.10.2016 нараховувався посадовий оклад:

- за посадою начальник організаційно-контрольного відділу прокуратури Львівської області в період з 01.01.2015 по 26.08.2015 – 2599,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505;

- за посадою начальник управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області в період з 27.08.2015 по 30.11.2015 – 2680,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505.

- за посадою начальник управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області в період з 01.12.2015 по 10.10.2016 – 3350,00 грн, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 (зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №763).

Суд зазначає, що оплата праці прокурорських працівників прокуратури Львівської області (регіональної та місцевих прокуратур) за період з 01.01.2015 по 10.10.2016 здійснювалася на підставі затверджених головним розпорядником – Генеральною прокуратурою штатних розписів станом на 01.01 кожного року, які складено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структур та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Згідно з цією постановою заробітна плата працюючого прокурора прокуратури Львівської області за вказаний період складалася з посадового окладу який є фіксованим, надбавки за вислугу років, надбавки за класний чин та інших складових оплати праці (премія, надбавка за виконання особливо важливої роботи (з урахуванням надбавки та вислугу років), матеріальних допомог на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань тощо), які є індивідуальними і встановлюються роботодавцем щодо кожного працівника з урахуванням виконуваної роботи, результативності, особистого вкладу, виконання роботи, пов`язаної з допуском до державної таємниці та ін., в межах затверджених кошторисних призначень на оплату праці кожного року станом на 01.01.

Зазначений вид виплат відсутній у ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Заробітна плата прокурора, відповідно до ч. 2 ст. 81 «Про прокуратуру» складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII прийнятий пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII, а тому у 2015 та 2016 роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Отже, нарахування посадових окладів працівникам Прокуратури на підставі Постанови №505, відповідала приписам чинного на той час законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Щодо позовної вимоги зобов`язати Львівську обласну прокуратуру нарахувати та сплатити суму інфляційних втрат у зв`язку із затримкою термінів виплати з липня 2015 по 10.10.2016 суд зазначає, оскільки вона є похідною від першої позовної вимоги, яка за висновком суду задоволенню не підлягає, відповідно у задоволенні цієї вимоги також слід відмовити.

Стосовно Рішення №6-р/2020, то суд зазначає наступне.

Рішенням №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення №6-р/2020 передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Суд звертає увагу, що, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу згідно з рішенням № 6-р/2020 втратила чинність 26.03.2020.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їхнього виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Таким чином, зі змістом статті 152 Конституції України випливає, що Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати частини заробітної плати за період з липня 2015 по жовтень 2016.

Відтак, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з липня 2015 по жовтень 2016 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Враховуючи наведене, з`ясувавши обставини, на які представники позивача та відповідача посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що відповідач нараховував та виплачував заробітну плату позивачу за період з липня 2015 по жовтень 2016 правомірно здійснювалась з урахуванням законодавства про оплату праці працівників органів прокуратури.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставні, необґрунтовані та не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031, проспект Т. Шевченка, 17/19, м. Львів, 79005) про визнання протиправною бездіяльності, відшкодування матеріальної шкоди – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 13.12.2021.

Суддя Р.М. Брильовський