Рішення № 101847015, 13.12.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14570/19

Провадження №2/755/346/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду, у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом: АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: тягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»: заборгованість за кредитним договором б/н від 08.05.2009 р. у розмірі 122 673,58 грн станом на 30.06.2019 р., яка складається з наступного: 8 388,12 грн - заборгованість за кредитом, 114 285,46 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 08.05.2009 р. по 30.05.2018 р, судові витрати у розмірі 1 921,00 грн судовий збір.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 08.05.2009 ОСОБА_1 08.05.2009 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2 500,00 грн на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач допустила порушення зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 30.06.2019 її заборгованість за вказаним договором склала 316 060,39 грн, з яких: 8 388,12 грн - заборгованість за кредитом; 302 772,27 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4 900,00 грн - заборгованість за пенею та комісією. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, заборгованість до стягнення становить 122 673,58 грн, яка складається з наступного: 8 388,12 грн - заборгованість за кредитом; 114 285,46 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 08.05.2009 по 30.05.2018. Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за кредитом не погашає, це порушує законні права позивача АТ КБ «Приватбанк».

25.09.2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Копію вказаної ухвали з копію позовної заяви з доданими до неї документами, відповідач отримала 05.10.2019 року.

09.10.2019 року відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у задоволенні якої ухвалою суду від 15.10.2019 відмовлено.

18.10.2019 відповідачем подано заяву про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін, у задоволенні якої ухвалою суду від 21.10.2019 відмовлено.

18.10.2019 відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, яка обґрунтована тим, що кредитну картку відповідач отримала 08.05.2009 з терміном дії до 31.05.2012. У квітні 2012 відповідач замість картки отриманої у 2009 отримала іншу картку, термін дії якої скінчився в квітні 2016. Більше карток відповідач не отримувала. З даним позовом позивач звернувся 04.09.2019. Останній обов`язковий платіж на погашення кредитної заборгованості позичальником було внесено 13.08.2014. Вважає, що позов подано з пропуском строку позовної давності, у зв`язку з чим просить відмовити у позові.

23.10.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення відповідач обґрунтовує, крім раніше поданою заявою про застосування позовної давності, також тим, що позивачем не долучено до позову належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитної картки, встановлення кредитного ліміту, а наданий розрахунок заборгованості підписаний невідомою особою та не скріплений печаткою банку. Також зазначає, що у заяві позичальника не зазначено процентної ставки, а згідно рішень Верховного Суду «Умови та Правила надання банківських послуг», які не підписані позичальником не можливо вважати складовою частиною укладеного договору. Також, 21.12.2015 позивач вперше звернувся до відповідача з вимогою про повернення заборгованості, у зв`язку з чим з 22.12.2015 позивач втратив право нараховувати відсотки.

14.01.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач посилається на те, що Умови та правила є публічною офертою, що містять умови та правила надання банківських послуг його клієнтам та відповідачем підписано заяву про приєднання до таких умов та правил, з якими відповідач ознайомився на офіційному сайті банку та зобов`язався виконувати Умови та погодився із встановленими Тарифами, які також є загальнодоступними. На обґрунтування розміру заборгованості позивачем також долучено виписку по рахунку, довідку про видані катки та витяги з сайту банку.

16.01.2020 відповідачем подано до суду заяву з приводу відповіді на відзив, у якій зазначає, що позивач отримав відзив відповідача 23.10.2019 та відповідно до ухвали суду про відкриття провадження у справі мав право подати відповідь на відзив до 29.10.2019, в той же час відповідь на відзив направлена позивачем лише 09.01.2020, у зв`язку з чим просить не приймати відповідь на відзив до уваги.

22.01.2020 позивачем подано відзив на заяву про застосування строків позовної давності, до якого долучено відповідь на відзив, виписку по рахунку.

27.05.2020 позивачем подано клопотання про долучення доказів, а саме виписки по рахунку, довідки про зміну умов кредитування, довідки про видані картки, Умови та правила надання банківських послуг, витяги з сайту банку.

11.03.2021 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у прийнятті якої ухвалою суду від 16.03.2021 відмовлено.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2009 року ОСОБА_1 складено та підписано заяву, у якій висловлено бажання отримати банківськи послуги в АТ КБ ПРИВАТБАНК», а саме отримати кредитну карту «Унівесальна» «30 днів пільгового періоду» з кредитним лімітом 1 000 грн, із встановленою базовою процентною ставкою по кредиту 3% в місяць на залишок заборгованості.

Також, 08.05.2009 відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», відповідно до якої базова відсоткова ставка, в місць становить 3,0%.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати

розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, розмір яких у різний перод часу нараховувася позивачем за різними процентними ставками. При цьому обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, останні не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Викладені обставини повністю взаумоузгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно із ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості мало відбуватися щомісячними платежами.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 року (справа № 6-103цс14), від 01.10.2014 року (справа № 6-134цс14), від 12.11.2014 року (справа № 6-167цс14) і в силу ст.ст. 214,360-7 ЦПК Україну вони мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Нормою ч.3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заявила клопотання про застосування строку позовної давності до вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до довідки позивача про видані відповідачу картки, остання мала строк дії до квітня 2016 року. Кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання відповідає строку дії картки. Таким чином, з травня 2016 року відповідач не мала можливості користуватися карткою у зв`язку із припинення дії її строку. Згідно із розрахунком заборгованості, останній платіж із погашення тіла кредиту мав місце 25.11.2015, а останній платіж з погашення відсотків - 13.08.2014. Таким чином, з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту позивач мав звернутися в строк до 26.11.2018, а відсотків - 14.08.2017. При цьому враховуючи, що строк дії картки становить до квітня 2016 року, з 01.05.2016 позивач мав дізнатися про порушення свого права щодо отримання кредитної заборгованості та відсотків, та відповідно звернутися до суду в межах строку позовної давності до 01.05.2019. В той же час, з даним позовом позивач звернувся лише 07.09.2019, що підтверджується відбитком штемпеля поштового відділення на конверті у якому позовна заява надійшла до суду, тобто з пропуском строку позовної давності.

Таким чином суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин загальний трирічний строк позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст. 267 ЦК України є правою підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Крім того, автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов`язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов`язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10. 2014 року по справі № 127цс14.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містять підпису позичальника, до суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами.

За положеннями з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що права банку як кредитодавця у кредитних зобов`язаннях дійсно порушені, однак не в тому обсязі що заявлено позивачем, оскільки як встановлено судом банк має право в даному випадку вимагати до стягнення фактично отримані та не повернуті позичальником кошти, що становить суму заборгованості за тілом кредиту та відсотки нараховані у розмірі та у порядку встановленому у довідці про умови кредитування, що підписана відповідачем, а не згідно Умов та правил надання банківських послуг, які не підписані позичальником, однак в даному випадку порушене право позивача не підлягає захисту шляхом часткового задоволення його позову, враховуючи наявність заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

За наведених обставин у задоволенні позову банку слід відмовити, у зв`язку із закінченням строку позовної даності щодо вимог банку до позичальника.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 546, 549, 553, 610, 612, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354, 417 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У позові АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: