Рішення № 101843375, 13.12.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер справи 243/11994/21

Номер провадження 2/243/3373/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

«13» грудня 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Корчма О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за не використану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за не використану відпустку, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 10 вересня 1979 року вона працевлаштувалася та почала свою трудову діяльність з посади мийника - прибиральника рухомого складу локомотивного депо Микитівка Донецької залізниці.

З 18 липня 2016 року прийнята до Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень " Регіональної філії ПАТ "Українська залізниця".

В даний час публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.

Згідно до наказу (розпорядження) №1413/ДНД-ос від 06 червня 2017 року вона була звільнена з 07 червня 2017 року на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України за угодою сторін.

Проте в день звільнення і після звільнення із нею не було проведено повного розрахунку, а саме: роботодавець не розрахувався по заборгованості із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року, а також не було виплачено компенсацію за 26 днів щорічної відпустки, що відображено в розрахунку заробітної плати за червень 2017 року:

- березень 2017 року - 3731,00 грн.(у т.ч. оплата вимушеного простою 2448,26грн.);

- квітень 2017 року -2929,06 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 2875,48грн.);

- травень 2017 року -2929,06 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 2875,48грн.);

- червень 2017 року -6010,34 грн. (у т. ч. оплата вимушеного простою 578,71 грн.,

компенсація за невикористану відпустку 5321,68 грн.;

Всього заборгованість по заробітній платі складає 15599,46 грн.

Роботодавець відмовляється, як у добровільній виплаті вказаних грошових сум, так і в надані довідки про розмір заборгованості по заробітній платі без жодного обгрунтування причин цього, що, вважає, є грубим порушенням ч. 1 ст. 47 та ст. 49 КЗпП України. Папка з оригіналами первинних документів для нарахування заробітної плати знаходяться у фінансовому відділі Донецької дирекції залізничних перевезень регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман Донецької області, 84404), куди вони були

здані особисто нею для перевірки їх достовірності працівниками бухгалтерії регіональної філії «Донецька залізниця» у вересні 2017 року. У відповідача є доступ до розрахункових листків за період з 01 лютого 2017 року по 07 червня 2017 року у електронному вигляді, які знаходяться у автоматизованій системі бухгалтерського обліку « ФОБОС».

Оформивши її звільнення та віддавши їй трудову книжку, в день її звільнення відповідач свій обов`язок із проведення із нею розрахунку не здійснив.

Щодо наявності форс-мажорних обставин, підтверджених науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України, зазначає, що наявність такого висновку не звільняє відповідача від обов`язку виплати заборгованості по заробітній платі. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Просить суд:

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на її, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь, нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року у сумі 10277, 78 грн.;

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» ( код ЄДРПОУ 40075815 ) на її, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь, грошову компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки у сумі 5321,68 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

06 грудня 2021 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» надав до суду Відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказав, що не погоджується з позовними вимогами з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

ПАТ «Укрзалізниця» (ідентифікаційний код 40075815), як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За результатами аналізу вказаних норм слід зробити висновок, що Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

Пунктом 5 ст. II Закону № 1669-VІІ передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у

десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII. Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

До того ж варто відмітити, що згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Слід зазначити, що згідно із наказом керівника Аититерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, м. Дебальцеве, м. Іловайськ, м. Горлівка у відповідача з 20.03.2017 відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст.341 КК України.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк, м. Горлівка, м. Іловайськ, м. Ясинувата, м. Луганськ. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року.

Отже, відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк та м. Горлівка місцем роботи позивача по справі, і цей факт зумовлений поважними причинами.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим

на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 1 Закону У країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. 1.6. наказу Держкомстату України від 28.09.2005 р. №286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» до первинної облікової документації підприємства, установи, організації (далі - підприємства) належать: накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т. ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Отже, табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст.47,83,115,116 КЗпП України.

Відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором.

Науково-Правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків відповідачем, передбачених трудовим договором.

Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.

Відповідно до ч. 12 ст.10 Закону України «Про відпустки», власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Наказом Державного комітету статистики України 489 від 5 грудня 2008 року затвердженні типові форми первинної облікової документації зі статистики праці (із наступними змінами та доповненнями).

Надання відпустки оформляється наказом (розпорядженням) про надання відпустки (типова форма № П-3 вищезазначеного наказу). На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки відділ кадрів робить відмітки в особовій картці працівника (типова форма № П-2 наказу Держкомстату № 489).

Відповідно до п.п. б) п. 121 наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» підприємствами ведуться реєстраційні журнали з кадрових питань (особового складу) зі строком зберігання 75 років.

В розпорядженні відповідача відсутні накази про надання відпусток позивачу з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації в зв`язку зі звільненням. До матеріалів справи позивачем, в порушення ст. 81 ЦПК Украпім, не долучено належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність на день звільнення невикористаних днів відпусток.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-2159цс15, від 23.03.2016 року № 6-364цс16; від 23.03.2016 року № 6- 365цс16.

У зв`язку з чим вважає, що відсутня вина відповідача у нездійснення виплат на користь позивача оскільки це є наслідком злочинних дії третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20.03.2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання АТ «Укрзалізниця» своїх обов`язків перед позивачем.

Також вважає за необхідне додати до відзиву докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, а саме: отриманий від Торгово-промислової палати України науково - правовий висновок «щодо унеможливлений виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин» від 16.01.2018 №126/2/21-10.2. Торгово-промислова палата України здійснила аналіз всіх фактичних обставин, нормативно - правових актів, інших документів, наукових доктрин, судової практики та зробила висновки щодо відсутності вини ПАТ «Укрзалізниця» у невиконанні своїх обов`язків передбачених законодавством України про працю.

Позивачем 14 серпня 2017 року було отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн. через касу у м. Лиман, що підтверджується видатковим касовим ордером № 296 від 14 серпня 2017 року та довідкою про доходи ОСОБА_2 № 1423/2 від 26 листопада 2021 року за період з січня 2017 року по червень 2017 року. Таким чином заборгованість за період з березня по червень 2017 року відсутня.

Крім того, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують факт наявності заборгованості по заробітній платі.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній, компенсації за невикористану відпустку - відмовити в повному обсязі та розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача - АТ «Укрзалізниця» на підставі обставин викладених у відзиві та доданих до нього доказах (а.с.66-69).

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за не використану відпустку, підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в

Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд, на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.

Згідно Наказу (Розпорядження) від 06 червня 2017 № 1413/ДН-ос про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_2 звільнено з 07 червня 2017 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін (а.с.16).

Позивач зазначає, що з березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.

В судовому засіданні встановлено, що Наказ (Розпорядження) про звільнення видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". В Наказі зазначено, що ОСОБА_2 має право на компенсацію за 26 днів відпустки (а.с. 16).

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією

України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах до 07 червня 2017 року, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 зазначеного Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст.12, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Позивачем, на підтвердження заборгованості по заробітній платі, надані суду Розрахункові листи за період з 01 березня 2017 року по 30 червня 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати, а саме:

- березень 2017 року, всього нараховано - 3731,00 грн., сума до виплати - 3003,45 грн. (а.с. 17),

- квітень 2017 року, всього нараховано - 2929,06 грн., сума до виплати - 2357,90 грн. (а.с. 18),

- травень 2017 року, всього нараховано - 2929,06 грн. сума до виплати - 2357,90 грн. (а.с. 19),

- червень 2017 року, всього нараховано - 6010,34 грн., сума до виплати - 4838,32 грн. (а.с. 20).

Також позивачем надано Розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року, зроблений на підставі розрахункових листків за березень-червень 2017 року, відповідно до якого за:

- березень 2017 року, всього нараховано - 3731,00 грн., сума до виплати - 3003,45 грн.;

- квітень 2017 року, всього нараховано - 2929,06 грн., сума до виплати - 2357,90 грн.;

- травень 2017 року, всього нараховано - 2929,06 грн. сума до виплати - 2357,90 грн.;

- червень 2017 року, всього нараховано - 6010,34 грн., сума до виплати - 4838,32 грн.

Нараховано всього - 15 599,46 грн., сума до виплати всього - 12 557,57 грн. (а.с.4).

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у Відзиві на позовну заяву зазначив, що 14 серпня 2017 року позивачем, ОСОБА_2 , було отримано заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн. через касу у м. Лиман.

Відповідно до Видаткового касового ордеру № 296 від 14 серпня 2017 року та Довідки про доходи ОСОБА_2 № 1423/2 від 26 листопада 2021 року, відповідачем було виплачено ОСОБА_2 депановану заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн. (а.с.91-92).

Представник відповідача вказав, що заборгованість по заробітній платі за період з березня по червень 2017 року перед позивачем відсутня.

Також зазначив, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують факт наявності заборгованості по заробітній платі.

Із викладеним у Відзиві суд частково погоджується з огляду на наступне.

Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року у сумі 10277, 78 грн. суд зазначає наступне.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_2 було виплачено заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн.

Представником відповідача надано до суду Довідку про доходи № 1423/2 від 26 листопада 2021 року, відповідно до якої за:

- січень 2017 року, нарахована заробітна плата - 6621,09 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 61,00; утримано - 1291,11 грн.; до видачі - 5329,98 грн.;

- лютий 2017 року, нарахована заробітна плата - 4797,68 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 152,00; утримано - 935,56 грн.; до видачі - 3862,12 грн.;

- березень 2017 року, нарахована заробітна плата - 1762,81 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 26,00; утримано - 343,75 грн.; до видачі - 1419,06 грн.;

- квітень 2017 року, нарахована заробітна плата - 0,00 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 0,00; утримано - 0,00 грн.; до видачі - 0,00 грн.;

- травень 2017 року, нарахована заробітна плата - 0,00 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 0,00; утримано - 0,00 грн.; до видачі - 0,00 грн.;

- червень 2017 року, нарахована заробітна плата - 0,00 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 0,00; утримано - 0,00 грн.; до видачі - 0,00 грн.;

Нараховано всього - 13 181,58 грн., фактична кількість відпрацьованих годин - 239,00; утримано - 2570,42 грн.; до видачі - 10611,16 грн. (а.с.91).

Позивачем надані копії Табелів обліку використання робочого часу, з яких вбачається який час ОСОБА_2 працювала та скільки перебувала в простої, що збігається із Довідкою про доходи № 1423/2 від 26 листопада 2021 року, наданою представником відповідача (а.с. 21-22, 24-25).

Суд приймає до уваги як належний доказ по справі надані представником відповідача Видатковий касовий ордер № 296 від 14 серпня 2017 року та Довідку про доходи ОСОБА_2 № 1423/2 від 26 листопада 2021 року, відповідно до яких ОСОБА_2 було виплачено заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн. За період з другої половини березня 2017 року по 07 червня 2017 року заробітна плата не нараховувалася.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на висновки Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки вони не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки її вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та з компенсації за невикористану відпустку, пов`язані з виплатами встановленими ст. 116 КЗпП України при звільненні.

Таким чином, суд погоджується з відомостями, наданими представником відповідача, а саме, що заборгованість по заробітній платі за першу половину березня 2017 року у розмірі 1419,06 грн. виплачена, за період з другої половини березня 2017 року по 07 червня 2017 року заробітна плата ОСОБА_2 не нараховувалася, а отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача

нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року у сумі 10277, 78 грн. - задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення грошової компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у сумі 5321,68 грн. суд зазначає наступне.

Нараховані суми компенсації за невикористані дні щорічних (основної та додаткових) відпусток, а також додаткової відпустки на дітей вважають виплатами за невідпрацьований робочий час. Тож вони є складовою фонду додаткової зарплати (пп. 2.1.2 Інструкції зі статистики заробітної плати).

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗПП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи .

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 372/2644/15-ц).

Відповідно до ч. 12 ст.10 Закону України «Про відпустки», власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Наказом Державного комітету статистики України 489 від 5 грудня 2008 року затвердженні типові форми первинної облікової документації зі статистики праці (із наступними змінами та доповненнями).

Надання відпустки оформляється наказом (розпорядженням) про надання відпустки (типова форма № П-3 вищезазначеного наказу). На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки відділ кадрів робить відмітки в особовій картці працівника (типова форма № П-2 наказу Держкомстату № 489).

Відповідно до Наказу (Розпорядження) № 1413/ДН-ос, виданого 06 червня 2017 року структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про звільнення ОСОБА_2 , зазначено, що ОСОБА_2 має право на компенсацію за 26 днів відпустки (а.с. 16).

Згідно з Розрахунком оплати відпустки, наданим позивачем, середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 204,68 грн. (а.с.23).

Отже, компенсація за невикористані 26 днів щорічної відпустки становить 5 321,68 грн. (204,68 грн. х 26 днів).

Суд погоджується із наданим позивачем Розрахунком оплати відпустки та вважає його вірним, оскільки представником відповідача даний розрахунок у належний спосіб не спростовано та не надано доказів відсутності заборгованості за невикористані дні відпустки перед позивачем.

Отже, в цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 5 321,68 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року у сумі 10277, 78 грн. - задоволенню не підлягають, а в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 5 321,68 грн. - позовні вимоги слід задовольнити.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на

користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Після вирахування з заробітної плати позивача в частині компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 5 321,68 грн. обов`язкових податків та зборів у розмірі 19,5%, до сплати позивачу підлягає заробітна плата у сумі 4 283,95 грн.

Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року, розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з відповідача у розмірі 5321,68 грн., яка після утримання сум податків та інших обов`язкових платежів складатиме 4283,95 грн.

Отже, процентне співвідношення задоволених вимог становить 27,46 % ((4283,95 грн. - задоволені вимоги) / ( 15 599,46 грн. - заявлені позовні вимоги )*100%).

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 249,34 грн. (908,00 грн. - судовий збір х 27,46 %).

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , а тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 249,34 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 9, 617 ЦК України, ст. ст. 94, 113, 116, 117 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", Законом України «Про відпустки», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за не використану відпустку - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 5 321,68 грн. (п`ять тисяч триста двадцять один грн. 68 коп.), яка після утримання сум податків та інших обов`язкових платежів складатиме 4 283,95 грн. (чотири тисячі двісті вісімдесят три грн. 95 коп.).

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_3 компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки у розмірі 5 321,68 грн., утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, яке знаходиться за адресою: 03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, судовий збір у розмірі 249,34 коп. (двісті сорок дев`ять грн. 34 коп.) до державного бюджету коштів на UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати, а саме компенсації за невикористані 26 днів щорічної відпустки, у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова