Рішення № 101842956, 21.07.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10170/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань: Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/10170/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа: Акціонерне товариство «ОКСІ БАНК» про визнання договору про відступлення права вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить суд:

- скасувати договір № 114/2-16 від 02.08.2019 року про відступлення право вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , за кредитним договором №22039117416 від 15.08.2008 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», у звязку з відсутністю у відповідачів підстав на вимогу за даним кредитним договором.

Так, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у відповідачів відсутнє право на вимогу за кредитним договором №22039117416 від 15.08.2008 року, а тому договір відступлення право вимоги № 114/2-16 від 02.08.2019, укладений між Банком та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» є незаконним та має бути скасованим.

07.05.2020 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було відкрито в загальному позовну провадження та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (041112, м. Київ, вул. Авіконструктора Ігора Сікорського, 8, оф.4), оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином завірений договір відступлення права вимоги №114/2-16 від 02.08.2019 року, для долучення до матеріалів справи.

31.07.2020 представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 02.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «ОКСІ БАНК» було укладено Договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відбулося відступлення прав вимог за кредитними договорами.

Відповідно до умов Договору відступлення прав вимоги № 114/2-16 від 02.08.2019р., АТ «ОКСІ БАНК» 02.08.2019 року набуло статусу Нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до гр. ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008р., що є позичальником за ним.

Вищезазначений договір було укладено згідно чинного законодавства. Всі оригінали кредитної справи були передані новому кредитору.

Представник відповідача посилається на висновок Верховного Суду України, який викладений в постанові від 25.05.2016 у справі №6-157цс16, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільного кодексу України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Отже, вчинення процесуальних дій у випадку відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань в цілому.

Відповідно до Постанови ВСУ від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, письмова форма Кредитного договору внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання Договору, а й передачі грошової суми Позичальнику.

З врахуванням зазначеного, відповідач вважає, що посилання позивача є безпідставними та необґрунтованими.

07.08.2020 представником ТОВ «Вердикт Капітал» було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Договір відступлення права вимоги від 02 серпня 2019р. та Витяг з Попереднього реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги від 02.08.2019р.., який за своєю юридичною природою виступає Договором факторингу згідно ст. ст. 1077, 1078. 1079 Цивільного кодекс) України, свідчить про правомірність набуття права грошової вимоги до боржників Товариства з обмеженою відповідальністюю «Вердикт Капітал» у Акціонерного товариства «Оксі Банк» » в тому числі і до боржника - ОСОБА_1 .

Так, представник відповідача посилається на те, що свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи -ТОВ «Вердикт Капітал» підтверджує статус фінансової установи та підтверджує, що суб`єктний склад Договору відступлення права вимоги від 02 серпня 2019р. та Витягу з Попереднього реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги від 02.08.2019р. відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодекеч України, а отже, ТОВ «Вердикт Капіт&і» - виступає фінансовою установою, видом діяльності якої - є надання фінансових послуг (факторинг).

Доповнюючи викладене, Акціонерне товариство «Оксі Банк» та Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» також виступать фінансовими установами, що свідчить про те, що первісний Договір відступлення права вимоги №114/2-16 від 02 серпня 2019р. та Витяг з Попереднього реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №114/2-16 від 02 серпня 2019р. також відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодексу України.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що укладення Договору відступлення права вимоги №114/2-16 від 02 серпня 2019р. та Витягу з Попереднього реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №114/2-16 від 02 серпня 2019р. між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк», в тому числі і до боржника - ОСОБА_1 за наявності судового рішення суперечить чинному законодавству, проте відповідач з цим не погоджується.

Так, виходячи із змісту пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи гіравонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора, при цьому, заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до статті 442 Цивільного процесуального кодексу України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження ( аналогічна правова позиція викладена і у Постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 рокуИ 6-122цс13).

Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вказує, що Верховний Суд зазначив про те, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони яка вибула, в цих правовідносинах.

Отже, законодавство не лише не забороняє укладати Договори факторингу за наявності судового рішення та/або примусового його виконання, а й передбачає процедуру заміни стягувана у таких справах, а тому, наявність судового рішення та чи/або примусове його виконання на чинність Договорів відступлення прав вимоги (факторингу) абсолютно не впливає.

За таких обставин, твердження викладені в позовній заяві щодо недотримання умов законодавства сторонами при укладенні Договорів відступлення права вимоги (факторингу) спростовуються в повній мірі та на увагу не заслуговують.

Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги, які наводить позивач в позовній заяві - необгрунтовані та хибні, в зв`язку з чим, задоволенню не підлягають, оскільки, за загальними правилами, значення слова «Правонаступництво» - це ні що інше, як перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого, при цьому, при універсальному правонаступництві до правонаступника (юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше, водночас, на підтвердження позовних вимог з урахуванням вищенаведених норм матеріального права позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, а так/само, на підтвердження не легітимності укладених Договорів про відступлення права вимоги (факторингу), що виступає підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту позовної заяви, позовною вимогою виступає - визнання Договору відступлення права вимоги №114/2-16 від 02.08.2019р., який було укладено між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Акціонерним товариством «Оксі Банк» (сторони Договору), при цьому, наведена позовна вимоги спрямована до ТОВ «Вердикт Капітал», яке не є стороною наведеного Договору відступлення права вимоги №114/2-16 від 02.08.2019р., атому, ТОВ «Вердикт Капітал» не є належним відповідачем в даній цивільній справі.

З врахуванням зазначеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

11.11.2020 позивачем було подано відповідь на відзив, в якому остання заперечувала щодо доводів представника відповідача АТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки вказує, що в позивача відсутній борг за кредитним договором, а тому не було підстав для відступлення прав вимоги.

16.11.2020 ухвалою суду було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Акціонерне товариство «ОКСІ БАНК» (код ЄДРПОУ 09306278, адреса: 79019, м. Львів, вул. Газова, буд. 17).

16.11.2020 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду справи по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, до суду представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує.

Відповідачі в судове засідання не з`вились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи.

Третя особа в судове засідання не з`вилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням на сайті Печерського районного суду м. Києва інформації про час та місце розгляду справи.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, з обґрунтувань позивача вбачається, що 31 серпня 2019 року на адресу позивача надійшли від Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» два листи, якими було повідомлено, що

- 02.08.2019 року всі права вимоги банку до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008 року (з усіма додатковими договорам та угодами до нього), були відступлені ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»;

- 13.08.2019 року всі права вимоги банку до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008 року (з усіма додатковими договорам та угодами до нього), були відступлені ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»;

Також, надійшов один лист від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», в якому повідомлялося, що 02.08.2019 року згідно договору відступлення права вимоги № 114/2-16 Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» всі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008 року (з усіма додатковими договорами та угодами до нього), були відступлені Акціонерному товариству «ОКСІ БАНК».

Позивач вважає, що у відповідачів відсутнє право на вимогу за вищезазначеним кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008 року, а тому, договір відступлення право вимоги № 114/2-16 від 02.08.2019 укладений між Банком та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» є незаконним та має бути скасованим.

Так, заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2011 року у справі № 20454/11, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2011 року, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 47 684,75 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 376 076,32 грн, що встановлено Київським апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі 757/4095/15-ц.

Позивач вважає, що наявність судового рішення, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Водночас, сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Таким чином, позивач вважає, договір про надання кредиту № 22039117416 укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 15 серпня 2008 року припинив свою дію 09 листопада 2011 року з набранням законної сили рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 лютого 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Крім того, позивач поссилається на те, що самим Київським апеляційним судом було встановлено, що згідно даних ПрАТ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій», що забезпечує збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію вбачається, що за укладеною угодою від 15 серпня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 на дату останнього поновленням кредитної історії 20 листопада 2017 року залишок та поточна прострочена заборгованість дорівнює нулю. Історія платежів за весь термін дії угоди свідчить про те, що за період з 31 березня 2010 року по 28 лютого 2015 року залишок заборгованості за кредитом був незмінним в сумі 37 466,25 доларів США, з 31 березня 2015 року до 29 лютого 2016 року заборгованість щомісяця зменшувалася та станом на 31 березня 2016 року дорівнює 0 (нулю). В графі «прострочка» містяться відомості щодо прострочених платежів за період 31 грудня 2008 року по 31 жовтня 2017 року, та станом на 18 листопада 2017 року прострочена заборгованість дорівнює 0 (нулю).

Таким чином, у ОСОБА_1 відсутній борг за кредитним договором № 22039117416 від 15 серпня 2008 року на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», а тому відсутні підстави для укладення договору відступлення право вимоги за № 114/2-16 від 02.08.2019 року укладеного між банком та Новим кредитором. Наявність такого договору № 114/2-16 від 02.08.2019 року про відступлення право вимоги за кредитним договором № 22039117416 від 15.08.2008 року, є грубим порушенням прав, свобод, законних інтересів ОСОБА_1 щодо право вимагати з неї заборгованість, якої не існує.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ст. 517 ЦК України).

У відповідності до ст.. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс 13, заміна кредитора у зобов язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Відступлення права вимоги(цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так іоплатним.

Відповідно до частини першої статті 1077ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Отже, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги з фінансування діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).

Водночас, згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України регламентовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За положеннями статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, водночас, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами), при цьому, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства його моральним засадам; осооа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин мас вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З врахуванням норм ст. ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності..

Так, дослідивши обставини справи, суд прийшов до висноку про відмову у задовлленні позовних вимог, оскільки поивачем не було доведенно, що відповідачами бло укладено договір про відступлення прав вимоги з порушенням чиного законодавства, так як договір укладений належним чином, що і підтверджено доводами відповідачів.

Окрім цього, посилання позивача, щоу неї не існує заборгованості, а тому договір відступлення прав вимоги не може укладатись, не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано актуальних доказів виконання рішення суду та сплати заборгованості.

Також, суд звертає увагу, що розглядає справу в межах предмету позовних вимог, а дослідження інших обставин справи виходить за межі розгляду.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску» проти Румунії» встановлено, що «існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На підставі викладеного, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з урахуванням тих обставин, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених чинним законодавством правових підстав для скасування договору, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-83, 92, 95,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ст.ст.11,203,627,628,634 ЦК України,Законом України «Про захист прав споживачів», суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання договору про відступлення права вимоги - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 21.07.2021.

Суддя Т.Г. Ільєва